Рішення № 81082730, 04.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/6162/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

третьої особи - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл”” до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування ухвали,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” звернулося з позовом до Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання протиправною та скасування ухвали від 21.06.2018 № 3615 «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем шляхом прийняття оскаржуваної ухвали, свавільно позбавлено позивача права на передачу йому в користування земельної ділянки, проект землеустрою щодо заведення якої було розроблено на підставі дозволу Відповідача. При цьому, не дивлячись на існування судового рішення, яким відповідача зобов’язано розглянути питання про затвердження поданого позивачем проекту землеустрою, відповідач такий проект не затвердив. Вважає, що оскаржуваною ухвалою фактично відмінено попередні рішення відповідача згідно з якими у позивача виник охоронюваний законом інтерес з приводу земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. О. Кульчицької, 18. Просив позов задовольнити.

У судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та відповіді на відзив, просив суд позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що ухвалою Львівської міської ради від 27.12.2007 року №1478 «Про погодження ТзОВ «Спортивний клуб «СОКІЛ» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18 у м. Львові» погоджено Товариству з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «СОКІЛ» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,18 га на вул.О. Кульчицької, 18 в оренду терміном на 10 років для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками за рахунок земель житлової та громадської забудови. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 року у справі №26592/11/9104 зобов’язано Львівську міську раду розглянути на своєму черговому засіданні сесії Львівської міської ради у 2012 році питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду площею 1,18 га на вул. О. Кульчицької, 18 у м. Львові ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл». Вказана постанова була оскаржена, та була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2014 року №К/9991/18661/12. 26.12.2016 року на пленарному засіданні 5-ої сесії Львівської міської ради 7-го скликання Львівської міської ради було розглянуто проект ухвали «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18», та не набравши необхідної кількості голосів на підтримку, проект ухвали був відхилений. Львівською міською радою та її виконавчими органами були вчинені усі необхідні дії на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 року у справі № 26592/11/9104. Львівською міською радою було прийнято ухвалу «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18». Вважає, що позивач не обґрунтував порушення оскаржуваною ухвалою належного йому права. Просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов, просив в задоволенні позову відмовити.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 пояснень на позов не надала. У судовому засіданні ОСОБА_3 проти позову заперечив з мотивів, наведених відповідачем у відзиві на позов. Просив відмовити в задоволенні позову.

26 грудня 2018 року ухвалою Львівського окружного адміністративного суду було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

19 лютого 2019 року суд у підготовчому засіданні протокольною ухвалою закінчив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду.

Заслухавши доводи представника позивача та представника відповідача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 з’ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи наступним.

Ухвалою Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1478 погоджено ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,18 га на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові в оренду для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками за рахунок земель житлової та громадської забудови.

У вересні 2010 року позивачем подано на ім'я міського голови м.Львова заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної ділянки. До заяви додано проект землеустрою з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації та витяг з ЄДРПОУ (вх.№ 5-9651).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.04.2014, постанову Галицького районного суду міста Львова від 04 лютого 2011 року у справі №2а-1051/10 - скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково; зобов'язано Львівську міську раду розглянути на своєму черговому засіданні сесії Львівської міської ради у 2012 році питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду площею 1,18 га на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл».

На виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 року управління земельних ресурсів підготувало проект ухвали Львівської міської ради «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18».

26.12.2016 року на пленарному засіданні 5-ої сесії Львівської міської ради 7-го скликання Львівської міської ради було розглянуто проект ухвали «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18» та не набравши необхідної кількості голосів на підтримку, проект ухвали був відхилений.

Ухвалою Львівської міської ради від 18.05.2017 № 1969 затверджено Тимчасове положення про місцеві ініціативи у м. Львові, яке відповідно до статті 9 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні" визначає механізм внесення та розгляду Львівською міською радою місцевих ініціатив.

За результатами розгляду заяви членів ініціативної групи на ім’я секретаря ради, зареєстрованої у «Центрі надання адміністративних послуг м. Львова» 30.05.2018 року за № 3-Б-48216-Л-003 відповідно до ст. 9 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасового положення про місцеві ініціативи у м. Львові управлінням «Секретаріат ради» було підготовлено проект ухвали міської ради «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької,18», який був розглянутий на пленарному засіданні Львівської міської ради 21.06.2018 року.

21.06.2018 Львівською міською радою було прийнято ухвалу №3615 «Про підтримку місцевої ініціативи «Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької,18».

Не погодившись із вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” оскаржило її до суду.

Вирішуючи спір, суд виходив з наступного.

Згідно з ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, до яких відноситься відповідач, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи, приймає рішення про надання земельної ділянки у користування .

У встановлений ч. 6 ст. 123 ЗК України строк відповідач не прийняв рішення щодо затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у користування. Рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою відповідач теж не приймав.

Твердження відповідача про те, що ухвала Львівської міської ради від 27.12.20007 року №1478 «Про погодження ТзОВ «Спортивний клуб «СОКІЛ» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18 у м. Львові» якою погоджено позивачу місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вичерпала свою дію як акт індивідуальної дії є голослівним та необґрунтованим.

Львівський апеляційний адміністративний суд у постанові від 02.02.2012 року у справі №2а-1051/10 дійшов наступного висновку «Суд апеляційної інстанції критично ставиться до позиції апелянта про те, що Ухвала міської ради від 27.12.2007 року за № 1478 втратила свою чинність, оскільки письмове звернення Товариства не розглянуте».

Судом встановлено, що 26.12.2016 року на пленарному засіданні 5-ої сесії Львівської міської ради 7-го скликання Львівської міської ради було розглянуто проект ухвали «Про затвердження ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. О. Кульчицької, 18», та не набравши необхідної кількості голосів на підтримку, проект ухвали був відхилений.

Вказана обставина підтверджується сторонами у судовому засіданні, а також листом департаменту містобудування Львівської міської ради від 16.01.2017, листом управління «Секретаріату ради» від 18.01.2019, пояснювальною запискою до проекту ухвали, проектом ухвали Львівської міської ради.

Суд враховує, що ухвала Львівської міської ради від 21.06.2018 № 3615 “Про підтримку місцевої ініціативи “Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18” є актом індивідуальної дії та стосується прав та інтересів позивача.

Прийняття такого спірного рішення відповідачем зачіпає правомірні інтереси позивача, оскільки на час його прийняття ухвалою Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року № 1478 погоджено ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,18 га на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові в оренду для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування і офісними приміщеннями з підземними автостоянками за рахунок земель житлової та громадської забудови.

Згодом позивач розробив за власні кошти проект землеустрою.

Проект землеустрою отримав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації та витяг з ЄДРПОУ (вх.№ 5-9651).

У постанові від 02.02.2012 року у справі №2а-1051/10 Львівський апеляційний адміністративний суд вказав, що у матеріалах справи є висновок Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою. Згідно Висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування, торгівлі та офісними приміщеннями з підземними автостоянками на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові від 22 вересня 2010 року комісія погодила ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1800 га для будівництва та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу з готелем, закладом громадського харчування, торгівлі та офісними приміщеннями з підземними автостоянками.

У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України відзначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Прийняття ухвали від 21.06.2018 №3615 “Про підтримку місцевої ініціативи “Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18” Львівською міською радою тим самим нівелює своє ж рішення від 27 грудня 2007 року №1478, а також це унеможливлює виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 року у справі №2а-1051/10.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до частини першої статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_6 України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства України відповідно до положень статті 9 Конституції України.

За змістом статті 32 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі - Конвенція) людини питання тлумачення і застосування Конвенції належить до виключної компетенції Європейського суду, який діє відповідно до Конвенції, тобто рішення Європейського суду є невід'ємною частиною Конвенції як практика її застосування і тлумачення.

Предметом регулювання Конвенції є захист основних прав і свобод особи, що передбачає пряму дію норм Конвенції.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні «ОСОБА_7 проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

ОСОБА_3 на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. ОСОБА_3 особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 Конвенції (справи «ОСОБА_1 проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «ОСОБА_7 проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Варто також зауважити, що у справах «Шмалько проти України», «ОСОБА_8 проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов'язань (до прикладу справа «Сук проти України»).

На підставі Ухвали Львівської міської ради від 27 грудня 2007 року №1478 виникли правовідносини щодо надання земельної ділянки у користування, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою є першою стадією реалізації цих правовідносин. І хоч такий дозвіл не є гарантією надання земельної ділянки у майбутньому і не зобов'язує Львівську міську раду прийняти відповідне рішення, у позивача, як особи, який отримав дозвіл, виник законний інтерес щодо отримання відповідної земельної ділянки.

З огляду на це, ухвала Львівської міської ради від 21.06.2018 № 3615 “Про підтримку місцевої ініціативи “Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18” безпосередньо зачіпає інтереси позивача, а тому вирішення правового питання з статусом спірної земельної ділянки не може здійснюватися без врахування цих інтересів та думки позивача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18.

Суд наголошує, що Львівська міська рада приймаючи спірну ухвалу допустила непослідовний і некоординований підхід до ситуації позивача, що призвело до спору в суді.

Суд звертає увагу, що триваюча невизначеність щодо розв’язання ситуації з вирішенням земельного питання позивача не отримала своє завершення після прийняття 21.06.2018 відповідачем ухвали №3615, оскільки відповідач не прийняв рішення щодо затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки позивачу у користування, як і не прийняв Рішення про відмову в затвердженні проекту землеустрою.

По-перше, видається, що прийняття спірного рішення Львівською міською радою дозволило їй ретроспективно позбавити прав позивача наданих йому цією ж міською радою у грудні 2007 року. По-друге, видається, що прийняття спірної ухвали надало відповідачу можливість позбавляти таких прав за власним бажанням, у будь-який час і без залучення сторін, чиї інтереси зачіпаються.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

У рішенні від 20 жовтня 2011 року «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з пунктом 71 вказаного рішення державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Крім того, Резолюцією Комітету ОСОБА_6 Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід ураховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

Відтак, суд вважає, що дії відповідача стосовно прийняття оскаржуваного рішення, в якому не наведені мотиви його ухвалення та не зазначені підстави неврахування законних прав та інтересів позивача, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету ОСОБА_6 Європи 77 (31) від 28.09.1977 року.

Твердження відповідача про наявність у нього дискреційних повноважень є голослівним, оскільки виходячи з предмету спору позивач лише оскаржує ухвалу міської ради. Суд зазначає, що відповідач у відзиві лише перераховує законодавчі акти щодо дискреційних повноважень без прив’язки їх до цього спору.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, розгляд питання правомірності рішення суб'єкта владних повноважень у цьому спорі дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, та відповідає завданням адміністративного судочинства, оскільки в іншому спорі постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2012 зобов'язано Львівську міську раду розглянути питання щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки та надання земельної ділянки в оренду площею 1,18 га на вулиці О.Кульчицької,18 у місті Львові ТзОВ «Спортивний клуб «Сокіл».

Згідно зі ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Оскільки, у даній справі оспорюється рішення прийняте відповідачем як суб'єктом владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб’єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних рішень діяв без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, а тому наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення Львівської міської ради.

Проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, враховуючи при цьому доводи сторін, а також наявні у справі матеріали, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, а оскаржуване рішення слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 21.06.2018 № 3615 “Про підтримку місцевої ініціативи “Про надання статусу скверу громадському простору за адресою: вул. О. Кульчицької, 18”.

Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів. пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) за рахунок її бюджетних асигнувань 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн сплаченого судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Спортивний клуб “Сокіл” (79066, м. Львів, вул. Світанкова, 23, код ЄДРПОУ 30947602).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 11.04.2019.

Суддя Р.М. Брильовський