Рішення № 81082638, 11.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1186/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1І.) до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі – відповідач), в якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 з квітня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за віком за період з квітня 2017 року по червень 2018 року;

- зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за віком за період з 01 квітня 2017 року по червень 2018 року;

- допустити до негайного стягнення постанову суду в частині виплати пенсії у межах суми за один місяць (а.с.3-9).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

ОСОБА_1 здобула право на отримання пенсії за віком. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 10136 від 19 квітня 2018 року. З січня 2015 року позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду в м. Сєвєродонецьку Луганської області. Однак, з 01 квітня 2017 року по червень 2018 року відповідач перестав виплачувати позивачу належну пенсії за віком. 23 квітня 2018 року позивач звернулась із заявою до відповідача, у якій просила поновити виплату пенсію та погасити заборгованість. Пенсію було поновлено з липня 2018 року, але заборгованість з виплати пенсії за період з квітня 2017 по червень 2018 залишились не сплаченими. 19 лютого 2019 року позивач звернулась до відповідача з листом, у якому просила пояснити причину не виплати пенсії за період з квітня 2017 по червень 2018 року. Відповідач надіслав відповідь, у якій зазначив, що виплата пенсії позивачу була припинена з 01.04.2017 на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території та згідно листа головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області №3147/02 від 27.03.2017. Також у листі відповідача повідомив, що протоколом комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 91 від 15.05.2018 було підтверджено фактичне місце проживання. Виплату пенсії поновлено на основну відомість з липня 2018. Відповідно до Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови КМУ від 08 червня 2016 р. №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює)» Таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи пенсія за квітень - червень 2018 року нарахована та буде виплачена при відповідному фінансуванні Пенсійним Фондом України. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (тобто з квітня 2017 по червень 2018 року), обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, після його затвердження Кабінетом Міністрів України.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач до відділу діловодства та обліку звернення громадян 10.04.2019 за вхідним реєстраційним номером 20102/2019 надав відзив на позовну заяву від 10.04.2019 №8567/07-20(а.с.26-28), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що 10.10.2014 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку із заявою про взяття на облік і з 01.08.2014 року ОСОБА_1 було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 31.03.2017 року, що підтверджується довідкою №1373 від 04.04.2019 року, а потім з 01.07.2018 року і по теперішній час, розмір пенсії за квітень 2019 року 2 846,21 грн. з 01 квітня 2017 року відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу. Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області отримало інформацію з головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист від 27.03.2017 року №3147/021 про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесено позивача. За даним фактом управлінням було винесено розпорядження від 27.03.2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2017 року.

23.04.2017 року ОСОБА_1 звернулась до управління з заявою про поновлення виплати пенсії. Згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2017 року №91, за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу призначити. На підставі цього управлінням було поновлено виплату пенсії позивачу, яка виплачується по теперішній час. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365” орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Тому пенсія з 01.04.2018 року по 30.06.2018 року була нарахована позивачу і буде виплачена при відповідному фінансуванні. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (в даному випадку це період з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року) обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ, який на теперішній час не прийнято. За таких обставин, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області вважає свої дії правомірними. З огляду на вищенаведене, управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області просило суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 26.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, паспорт серії ЕМ 758060, виданий 05.10.2000 року Перевальським РВ УМВС України в Луганській області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10-11,12).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням Серії ААИ №294030 від 07.05.2014 (а.с.14).

Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 19.04.2018 №10136, позивач є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання/перебування є АДРЕСА_1 (а.с.13).

10.10.2014 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив запросити пенсійну справу з УПФУ в м.Артемівськ (а.с.29).

Розпорядженням відповідача від 14.11.2014 №95919 позивача взято на облік до відповідача з 01.08.2014 (зворотній бік а.с.29).

Розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 на виконання листа головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.03.2017р. №3147/02 та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території вирішено призупинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року (а.с.30).

23.04.2018 позивач звернулась до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії через АТ «Ощадбанк» з квітня 2017 року (зворотній бік а.с.30).

Відповідно до інформації, зазначеної у витягу з протоколу №91 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 15.05.2018 вирішено призначити соціальні виплати ОСОБА_1 (а.с.31).

З наданої відповідачем довідки від 04.04.2019 №1373 вбачається, що позивач отримав пенсію у березні 2017 року, з липня 2018 року позивач отримує виплату пенсії, з 01.04.2017 по 30.06.2018 пенсія в сумі 20883,53 грн нараховувалась, але не виплачувалась (зворотній бік а.с.31).

На звернення позивача відповідачем надано відповідь від 26.02.2019 №4020/02-22, в якому зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період (тобто з квітня 2017 року по червень 2018 року), обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та будуть виплачені на умовах окремого порядку, після його затвердження Кабінетом Міністрів України (а.с.16).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 на виконання листа головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 27.03.2017р. №3147/02 та на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території вирішено призупинити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року (а.с.30).

Водночас Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено у розпорядженні відповідача.

Тобто припинення виплати пенсії позивачу у період з 01.05.2018 відбулося безпідставно та не у спосіб, визначений частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV.

Згідно статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу сталося не з вини пенсіонера, у зв’язку з чим суд дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що право на виплату пенсії позивач набув, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365”, є неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття “Закон України”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у Закон № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону № 1058-IV щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.04.2017 по 30.06.2018, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про пропуск позивачем строку, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення, своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2019 за №4020/02-22 управлінням Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області позивачу надало відповідь на звернення щодо невиплати заборгованості з пенсії (а.с.16).

Таким чином про підстави невиплати заборгованості за вказаний період часу позивач дізнався у лютому 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся 21.03.2019 - протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов подано своєчасно, у зв'язку з чим підстав для його поновлення немає.

Крім того, позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка є триваючою у часі, а тому позивач має право звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод і інтересів протягом всього часу дії такої бездіяльності.

Таким чином, суд вважає, що строки звернення позивачем не пропущені.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

З наданої відповідачем довідки від 04.04.2019 №1373 вбачається, що в квітні 2019 року позивач отримав пенсію у розмірі 2846,21 грн (зворотній бік а.с.31).

Таким чином сума стягнення за один місяць складає 2846,21 грн.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 26.03.2019 звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання адміністративного позову до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії (а.с.1-2).

Оскільки ухвалою суду від 26.03.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплат пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21792459) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94313, АДРЕСА_2) заборгованість з виплати пенсії за період з 01.04.2017 по 30.06.2018.

Допустити рішення до негайного виконання у межах стягнення за один місяць у розмірі 2846 (дві тисячі вісімсот сорок шість) гривень 21 копійка.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2