Рішення № 81082362, 11.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 квітня 2019 року (о 15 год. 15 хв.)Справа № 280/732/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В. за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Перемоги, буд. 71, ІПН НОМЕР_1) до Запорізького приміського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, буд. 6, код ЄДРПОУ 41251296) про визнання дій протиправними та зобов’язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Запорізького приміського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов’язати відповідача поновити нарахування та виплату пенсії починаючи з травня 2018 року, забезпечивши її виплату з урахуванням компенсації втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку в Запорізькому приміському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Вказує, що відповідачем з невідомих причин припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 17.12.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення пенсії, однак листом від 19.12.2018 № 7727/03 відповідач повідомив, що відділом обслуговування громадян 14.12.2018 направлено до управління соціального захисту населення Вільнянської РДА список № 74 на отримання інформації для призначення (відновлення) виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з новим місцем проживання та після перевірки та винесення рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат управління відновить виплату пенсії. Позивач вважає такі дії протиправними, оскільки вони порушує її конституційне право на пенсійне забезпечення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 18.03.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

10.04.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 14330), в якому посилається на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанови КМУ №365 від 08.06.2016 та зауважує, що згідно витягу з рішення комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1 від 23.01.2019 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов підтверджено факт перебування позивача за даною адресою та вирішено відновити соціальні виплати відповідно до п. 12 Постанови. Протоколом про перерахунок пенсії від 25.01.2019 з 01 травня 2018 року позивачу виплату пенсії поновлено, а сума заборгованості складає 37204,38 грн., але відповідно до п. 15 Постанови №365 від 08.06.2016 суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в орані, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Частиною 3 ст. 263 КАС України встановлено, що у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Частиною 2 ст. 263 КАС України визначено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.4 ст.243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Повний текст судового рішення складено та підписано урахуванням вищезазначених норм.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку Запорізькому приміському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно із ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», про що свідчить довідка № НОМЕР_2 від 13.12.2018 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Зареєстрованим місцем проживання позивача є Луганська область, м. Брянка, м/р ТопольАДРЕСА_1, проте фактичним місцем проживання є: Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Перемоги, буд. 71, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Виплату пенсії позивачу було зупинено з 01.05.2018.

17.12.2018 позивачем подано до відповідача заяву про поновлення пенсії.

Листом від 19.12.2018 № 7727/03 відповідачем надано відповідь, що згідно витягу з протокольного засідання комісії з питань призначення відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13 червня 2018 року № 11 позивачу відмовлено у соціальних виплатах відповідно до пункту 13 Порядку, не підтверджено факту перебування за адресою, яка була вказана у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №2323004382, виданої 10.10.2016, вул. Бочарова 6.6, кв.16 м.Вільнянськ. Поновлення виплати пенсій здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 з урахування постанови КМУ від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365» (далі - Порядок). 14 грудня 2018 року позивач звернувся за поновленням виплати пенсії та надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2, виданої 13.12.2018, з новим фактичним місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно до вищезазначеного Порядку, відділом обслуговування громадян 14 грудня 2018 року направлено до управління соціального захисту населення Вільнянської РДА список №74 на отримання інформації для призначення(відновлення) виплати пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) внутрішньо переміщеним особам з новим місцем проживання позивача. Управління призначає (відновлює) виплату пенсії на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат.

Так, рішенням засідання комісії з питань щодо призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1 від 23.01.2019 на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов підтверджено факт перебування позивача за даною адресою та вирішено відновити соціальні виплати відповідно до п. 12 Постанови.

Протоколом про перерахунок пенсії від 25.01.2019, позивачу виплату пенсії поновлено з 01 травня 2018 року.

Відповідно до протоколу за період з 01.05.2018 по 31.01.2019, сума заборгованості за вказаний період складає 37204,38 грн.

Відповідно до довідки вих. № 300 від 09.04.2019, позивачем за період з лютого 2019 року по квітень 2019 року фактичного отримано пенсії у розмірі 13639,31 грн., тобто фактично виплата пенсії здійснюється з 01.02.2019.

Вважаючи дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, позивач звернулась із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

За приписами статті 8 ОСОБА_2 України, ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії.

Стаття 19 ОСОБА_2 України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Згідно з ст.22 ОСОБА_2 України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_2, не є вичерпними. ОСОБА_2 права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 46 ОСОБА_2 України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до ОСОБА_2 України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат територіальний орган Пенсійного фонду посилається на приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та у зв’язку із не підтвердженням факту перебування за адресою, зазначеною у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

ОСОБА_2 поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у зв’язку із відсутність інформації про реєстрацію в Єдиній інформаційній базі даних внутрішньо переміщених осіб.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Судом встановлено, що довідка № НОМЕР_2 від 13.12.2018 про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 ОСОБА_2 України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 (провадження № 11-644асі18).

Звідси, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження №11-644асі18).

Відповідно до статті 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Так, частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Зі змісту відзиву відповідача вбачається, що сума заборгованості по пенсії складає 37204,38 грн. та буде виплачуватись в умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Розмір нарахованої та невиплаченої пенсії за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 становить 37204,38 грн., про що свідчить протокол за вказаний період.

Суд також зазначає, що право на одержання пенсії та інших соціальних виплат гарантовано кожному громадянину ОСОБА_2 та ОСОБА_4 України. Відсутність затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку здійснення соціальних (пенсійних) виплат за минулі періоди не може бути підставою для невиплати позивачу суми пенсії.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій з 01.05.2018 відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належну йому пенсію з 01 травня 2018 року. Однак, у зв’язку із тим, що виплату пенсії позивачу поновлено з 01.05.2018, суд вважає, що у даному випадку належним засобом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу та зобов’язання відповідача виплатити заборгованість за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 в сумі 37204,38 грн.

Щодо вимоги позивача зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок).

Згідно із ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Відповідно до п. 1 Порядку його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом п. 2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Позивачу з період з 01.05.2018 по 31.01.2019 нарахована але не виплачена пенсія у розмірі 37204,38 грн., що підтверджується відзивом на позов та матеріалами пенсійної справи доданої до відзиву.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17), від 18.07.2018 (справа №185/515/16-а).

У даному випадку наявним є факт порушення встановлених строків виплати нарахованої пенсії за період з 01.05.2018 по 31.01.2019, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З урахуванням вищезазначеного, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією від 07.03.2019 № 28.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (70002, Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Перемоги, буд. 71, ІПН НОМЕР_1) до Запорізького приміського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69089, м. Запоріжжя, вул. Істоміна, буд. 6, код ЄДРПОУ 41251296) про визнання дій протиправними та зобов’язати вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Запорізького приміського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Зобов’язати Запорізьке приміське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.05.2018 по 31.01.2019 в сумі 37204,38 грн.

Зобов’язати Запорізьке приміське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати за період з 01.05.2018 по 31.01.2019, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького приміського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 11.04.2019.

Суддя Ю.В. Калашник