Рішення № 81082314, 10.04.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/6044/18

категорія 10.2.4

Житомирський окружний адміністративний суд

у складі: судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернулася до суду з вказаною позовною заявою, у якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо повернення помилково сплаченого нею при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн, яка оформлена листом № 32196/05 від 04.07.2018;

- зобов'язати відповідача звернутися з поданням, передбаченим п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення помилково сплаченого нею при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 стверджує, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн, сплачений, під час укладення договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, помилково, оскільки житло придбане нею вперше. 04.06.2018 вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві із заявою про повернення помилково сплачених коштів. Однак листом від 04.07.2018 відповідач фактично відмовив їй у поверненні коштів. Позивач вважає, що відмова є протиправною, а зазначена сума збору підлягає поверненню.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання на 28.01.2019.

28.01.2019 справа знята з розгляду. Нове судове засідання призначено на 14.02.2019.

Представник позивача прибула до суду, подала клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Надійшов відзив на адміністративний позов, у якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи проти пред’явлених позовних вимог відповідач указує на те, що не володіє інформацією стосовно права власності громадян на нерухоме майно та позбавлений можливості встановити придбання житла конкретною особою вперше. Зауважує, що надані позивачкою документи беззаперечно не свідчать про те, що придбання житла здійснено нею вперше, а Управління Фонду не мають доступу до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому протиправні дії з боку Управління відсутні. Також зазначено, що положення Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, застосовуються у тому випадку, коли Пенсійний фонд не заперечує факт придбання особою житла вперше та помилково сплачені кошти повертаються в добровільному порядку.

Представник третьої особи до суду не прибув, хоча про час, дату та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До суду надійшли пояснення на позов, у яких Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, посилаючи на Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, та постанову Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 106, стверджує, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування, є Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, тому останній повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності, підстав для його прийняття. Також у поясненнях представник третьої особи просив розгляд справи № 240/6044/18 здійснювати без участі представника Головного управління Казначейства.

Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу квартири від 26 березня 2018 року придбала у власність квартиру АДРЕСА_2 (колишня Руднєва) у м. Києві, вартістю 1038850 (один мільйон тридцять вісім тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстровано в реєстрі за № 3494.

Для нотаріального оформлення договору купівлі - продажу позивачем як Покупцем сплачено збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 10388 грн 50 коп. (1% від вартості приданого нерухомого майна) у банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, про що свідчить копія квитанції № 262310017 від 30.03.2018.

04 червня 2018 року, вважаючи, що зазначений збір сплачено нею помилково, позаяк житло придбане вперше, ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про повернення помилково сплачених коштів у сумі 10388,50 грн.

Листом від 04.07.2018 № 32196/05 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1, що зараз не існує офіційного джерела інформації, яке б підтверджувало, що житло придбавається особою вперше. Право громадян на придбання нерухомого майна без сплати відповідного збору може бути визнано в судовому порядку.

Позивач, не погоджуючись із таким рішенням, з метою захисту свого права, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та перевіряючи дії відповідача на відповідність критеріям, установленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне страхування визначає Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 № 400/97-ВР.

У відповідності до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 № 400/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 400/97-ВР), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 частини першої статті 2 Закон № 400/97-ВР установлено, що об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" регулює Порядок сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (зі змінами та доповненнями).

Згідно із п. 15-1 вказаного Порядку, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.

Відповідно до п. 15-3 згаданого Порядку, нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.

Зміст наведених положень свідчить на користь висновку, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. При цьому громадяни, які придбавають нерухоме майно, зокрема квартиру, вперше не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тобто звільнені від його сплати в розмірі 1 % від вартості нерухомого майна (квартири), зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна.

Подібного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 819/1730/17), від 04 квітня 2019 року (справа № 819/1553/17).

Таким чином, важливою обставиною для правильного вирішення питання про необхідність сплати фізичною особою збору на обов'язкове державне пенсійне страхування від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, є встановлення факту придбання особою житла вперше.

Статтею 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (зі змінами та доповненнями).

У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (зі змінами та доповненнями) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об’єкти та суб’єктів таких прав.

Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (абз. 5 ч. 5 ст. 3 вказаного Закону).

Із наявних у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 118417749 від 26.03.2018, сформованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна слідує, що на підставі договору - купівлі позивачем було придбано лише нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 (вулиця Руднєва) у м. Києві, тобто придбання житла на підставі договору купівлі - продажу від 26.03.2018 відбулося вперше.

Доводи відповідача про те, що позивачкою не надано документів, які б підтверджували те, що житло було придбане нею вперше є безпідставними, оскільки відповідачем не здобуло доказів того, що у позивачки у власності перебуває ще і інше майно, яке було придбане нею раніше ще до укладення договору купівлі - продажу від 26.03.2018.

Одночасно суд зауважує, що, дійсно, в Україні відсутній механізми перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.

Вказане питання було предметом звернення ПФУ до Конституційного Суду України про надання тлумачення терміна «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 400/97-ВР, визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.

Конституційний Суд України ухвалою від 23 березня 2000 року № 29-у/2000 відмовив у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у ПФУ права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.

Верховний Суд в своїх постановах, зокрема від 03.07.2018 (справа № 813/1584/17), від 10.09.2018 (справа № 819/1012/17), від 02.04.2019 (справа № 819/806/17, від 04.04.2019 (справа № 819/1553/17), дійшов висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Згідно із ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, суд ураховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отож, оскільки саме держава не виконала свій обов'язок запровадити внутрішню процедуру встановлення факту придбання нерухомого майна вперше, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Беручи до уваги наведене, суд відхиляє посилання відповідача, викладені у відзиві, на неможливість перевірки інформації щодо придбання квартири конкретною особою вперше, як на підставу для відмови позивачці в поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.

Частиною 3 статті 3 Закону № 400/97-ВР визначено, що платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.

Процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначає Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 р. за № 1650/24182, (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі – Порядок № 787).

Згідно зі абз. 1, 2, 5 пункту 5 Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі – органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

Відповідно до підпункту 2 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку, зокрема, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є ПФУ, то саме на управління ПФУ покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого (справа № 819/1730/17), 30 та 31 січня 2018 року (справи №№ 819/1498/17, 819/1667/17 відповідно), 03 липня 2018 року (справа № 813/1584/17), 10 вересня 2018 року (справа № 819/1012/17), 02 та 04 квітня 2019 року (справа № 819/806/17 та № 819/1553/17, відповідно).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно із ч. 1 ст. 72 згаданого Кодексу, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В даній справі відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинення дій. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання нею житла вперше та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд визнає протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо повернення помилково сплаченого позивачем при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн, яка оформлена листом № 32196/05 від 04.07.2018, та, з метою ефективного захисту прав позивача, зобов'язує відповідача звернутися з поданням, передбаченим п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення помилково сплаченого ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн.

Таким чином, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити в повному обсязі.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отож, сплачений позивачем судовий збір у сумі 704,80 грн (квитанція NOX1K38914 від 03.12.2018) необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (провулок 1-й Київський, 5, м.Житомир, 10001, РНОКПП: НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, 04053, ідентифікаційний код: 42098368), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (вул. Терещенківська, 11а, м.Київ, 01601, ідентифікаційний код: 37993783) про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого нею при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн, яка оформлена листом № 32196/05 від 04.07.2018.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві звернутися з поданням, передбаченим п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03.09.2013, до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого нею при укладенні договору купівлі - продажу квартири від 26.03.2018, посвідченого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим № 3494, квартири АДРЕСА_1 (колишня Руднєва) у м. Києві, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 10388,50 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко