Ухвала суду № 81082126, 09.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УХВАЛА

09 квітня 2019 року Справа № 160/674/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: позивача представника відповідача-1 представника відповідача-2 представника відповідача-3 ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 розглянувши у підготовчому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Управління по ремонту та експлуатації автошляхів" Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до виконавчого комітету Дніпровської міської ради (далі - відповідач-1), Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради (далі - відповідач-2), Комунального підприємства «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради (далі - відповідач-3), в якому, в редакції заяви про уточнення позовних вимог від 09.04.2019 року, просить:

- визнати протиправними та нечинними рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018р., "Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста" в частині пунктів:30, 36, 42 Переліку тимчасових споруд, викладеного у Додатку до Рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018р.;

- визнати дії Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради та КП "Управління по ремонту та експлуатації автошляхів" Дніпровської міської ради, щодо демонтажу тимчасових споруд Позивача незаконними та противоправними;

- протягом двох тижнів з моменту вступу рішення суду в законну силу зобов'язати виконавчий комітет Дніпровської міської ради, Інспекцію з питань благоустрою Дніпровської міської ради, та КП «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради, вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод і інтересів Позивача за якими вона звернулась до суду :

а) повернути, непошкодженою тимчасову споруду площею 10 м2, розміром 2,5 на 4 м., металеву, сірого кольору з коричневим дахом, на місце демонтажу, та підключити до електромереж, або стягнути з виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, та КП «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради вартість ТС площею 10м2 - 59 333 грн.;

б) стягнути солідарно з виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою та КП «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради

- вартість знищеної тимчасової споруди площею 9 м2- 53 405 грн.;

- вартість знищеної тимчасової споруди площею 6 м2- 35 595 грн.

- вартість будівельних матеріалів - 38 952,04 грн.

28.01.2019 року ухвалою суду було поновлено позивачу строк на звернення до суду, відкрито провадження у справі №160/674/19 та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовчому засідання на 15.02.2019 року о 11:20 год. (а.с. 2-3).

15.02.2019 року за клопотанням представника виконавчого комітету Дніпровської міської ради про оголошення перерви та надання йому часу для підготовки відзиву на позов, оскільки виконавчим комітетом Дніпровської міської ради лише 06.02.2019 року було отримано копію ухвали про відкриття провадження у даній справі та копію позовної заяви з додатками, а отже 15-ний строк, встановлений судом для надання відзиву ще не сплинув, - усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, в підготовчому засіданні було оголошено перерву до 11:20 год. 05.03.2019 року.

05.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання виконавчого комітету Дніпровської міської ради про залишення позову без розгляду було відмовлено (а.с.223-224).

05.03.2019 року за клопотанням позивача, у зв'язку з тим, що представником відповідача 1 було вручено відзив на адміністративний позов, усною ухвалою суду, із занесенням до журналу судового засідання, було оголошено перерву до 15:30 год. 18.03.2019 року, для надання позивачу та іншим учасникам справи часу для ознайомлення з відзивом на позов виконавчого комітету Дніпровської міської ради та підготовки відповіді на нього.

18.03.2019 року в підготовчому засіданні позивачем було надано відповідь на відзив та заявлено клопотання про надання безоплатної правової допомоги, судом було роз'яснено право позивача на звернення до відповідного центру з надання безоплатної правової допомоги та з метою забезпечення процесуальних прав позивача на правову допомогу та надання можливості представникам відповідача ознайомитись з відповіддю на відзив позивача, усною ухвалою суду, із занесенням до протоколу судового засідання, було оголошено перерву до 13:20 год. 09.04.2019 року.

09.04.2019р. у підготовчому засіданні судом було поставлено на вирішення питання щодо закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що вказані позовні вимоги не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства України згідно до вимог п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач проти закриття провадження у справі заперечувала, наполягала на розгляді справи в порядку адміністративного судочинства.

Представник відповідача 1 проти закриття провадження у справі не заперечував.

Представники відповідачів - 2, 3 проти закриття провадження у частині пунктів 2,3 позовних вимог не заперечували.

Заслухавши думку позивача, представників відповідачів у підготовчому засіданні, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (частина перша статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, наведеними у статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв’язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов’язує надавати такі послуги виключно суб’єкта владних повноважень, і спір виник у зв’язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб’єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв’язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб’єкта владних повноважень або іншої особи.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу наведених норм права вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та виконавчим комітетом Дніпровської міської ради, Інспекцією з питань благоустрою Дніпровської міської ради, комунальним підприємством «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради щодо визнання протиправним та нечинними рішення Виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018р., "Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста" в частині пунктів:30, 36, 42 Переліку тимчасових споруд, викладеного у Додатку до Рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018р. та визнання дій Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради та КП "Управління по ремонту та експлуатації автошляхів" Дніпровської міської ради, щодо демонтажу тимчасових споруд Позивача незаконними та противоправними, а також зобов'язання виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекцію з питань благоустрою Дніпровської міської ради та КП «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради повернути непошкодженою тимчасову споруду площею 10 м2, розміром 2,5 на 4 м., металеву, сірого кольору з коричневим дахом, на місце демонтажу, та підключити до електромереж, або стягнути з виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради та КП «Управління по ремонту та експлуатації автошляхів» Дніпровської міської ради вартість ТС площею 10м2 - 59 333 грн. та стягнути солідарно з відповідачів: - вартість знищеної тимчасової споруди площею 9 м2- 53 405 грн.; - вартість знищеної тимчасової споруди площею 6 м2- 35 595 грн. - вартість будівельних матеріалів - 38 952,04 грн.

Аналіз спірних правовідносин свідчить про те, що даний спір обумовлений порушенням приватного права, тобто цивільного права позивача, яке випливає із договірних відносин учасників справи.

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії чи рішення суб'єкта владних повноважень.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення порушенні цивільні права позивача, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Згідно ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що, зокрема, юридичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами п.6 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов’язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що не є публічно-правовим спір між суб'єктом владних повноважень та суб'єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи.

Тобто, заявляючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018 "Про усунення наслідків порушень Правил благоустрою території міста" в частині пунктів 30,36,42 Переліку тимчасових споруд, викладеного у Додатку до рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради №636 від 05.07.2018р. та визнання незаконними та протиправними дій відповідачів - 2,3 щодо демонтажу тимчасових споруд, що перебували у власності позивача, про зобов'язання вчинити дії та відшкодування збитків, позивач фактично оскаржує право вільного володіння своїм майном, тобто цивільні майнові права.

Згідно до ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Частиною 1 ст.139 Господарського кодексу України визначено, що майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Аналогічна правова позиція була викладена у постановах ОСОБА_7 Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 813/4609/16, від 30.01.2019 у справі №803/413/18 та постанові Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі №815/2955/17.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі – Суд) від 20.07.2016р. у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом “встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Оцінуючи характер спірних правовідносин у сукупності із нормами процесуального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не містять ознак публічно-правового спору, а тому не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких обставин, провадження у даній адміністративній справі підлягають закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід роз'яснити позивачеві, що позовні вимоги до відповідачів підлягають розгляду в порядку господарського судочинства .

Керуючись ст.ст.238,241,243,248,256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження у адміністративній справі №160/674/19 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до виконавчого комітету Дніпровської міської ради, Інспекції з питань благоустрою Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Управління по ремонту та експлуатації автошляхів" Дніпровської міської ради про визнання протиправним та нечинним рішення, визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди - закрити.

Роз'яснити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали складено 11 квітня 2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець