Рішення № 81081993, 28.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2019 р. Справа№200/14781/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Толстолуцької М.М. при секретарі судового засідання Хороші С.С., розглянувши в судовому засіданні (в підготовчому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: 84404, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Привокзальна, 5а/18, код РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (вул. 130-Таганрозької дивізії,144, м. Маріуполь Донецька область, 87526) про визнання протиправними та скасування наказу про припинення державної служби та звільнення та зобов'язання вчинити певні дії, -

за участі представників сторін:

позивач – ОСОБА_1 – особисто,

редставника позивача – ОСОБА_2 на підставі ордеру,

представника відповідача – ОСОБА_3 за довіреністю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

1.Відкрити провадження за моїм адміністративним позовом, звільнивши мене від сплати судового збору на підставі п. 2 ст. 5 ЗУ “Про судовий збір”.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 11 грудня 2018 року № 442-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1) з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління.

3.Скасувати припинення державної служби та поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН2311114600) на посаді головного державного ревізора- інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління.

4.Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області ( Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРІІОУ 3940602887526) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН2311114600) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з 11 грудня 2018 року до моменту поновлення на посаді.

5.Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРПОУ 3940602887526) на користь ОСОБА_1, грошові кошти витрачені на правову допомогу в сумі 5000 гривен.

6. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області ( Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРПОУ 3940602887526) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІНН НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 20 000 гривен (двадцять тисяч).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/14781/18-а та призначено підготовче засідання на 23 січня 2019 року, клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено.

Підготовче засідання 23 січня 2019 року відкладено на 06 лютого 2019 року.

Підготовче засідання 06 лютого 2019 року відкладено на 20 лютого 2019 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 13 березня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з 04 серпня 1981 року вона перебувала на державній службі на різних посадах, останнім часом на посаді головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов'янсько-Лиманського управління Державної фіскальної служби у Донецькій області. Позивач зазначила, що з 13 листопада 2018 року по 14 грудня 2018 року вона захворіла та проходила лікування. За місцем мешкання позивача, 11 грудня 2018 року працівники Головного управління ДФС у Донецькій області ознайомили ОСОБА_1 з наказом № 442-о від 11.12.2018 р. «Про звільнення ОСОБА_1М.». В наказі в.о.начальника управління зазначив, що у зв’язку із надходженням постанови Краснолиманського міського суду Донецької області від 08.12.2017 року у справі № 236/3228/17 щодо притягнення мене до адміністративної відповідальності за порушення вимог частини першої ст. 45 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-УІІ «Про запобігання корупції» - несвоєчасне подання електронної декларації особи, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 84 Закону України від 10 грудня 2015 року ДЬ 889-УІІІ «Про державну службу» було припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування Податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління. Позивач вважає звільнення з державної служби незаконним, у зв'язку з чим і звернулась з даним позовом до суду.

Позивач зазначила, що внаслідок незаконного звільнення вона зазнала моральної шкоди, яка полягає в психологічном розчаруванні, у зв'язку з чим вона просить суд стягнути з відповідача завдану їй моральну шкоду, оцінену в 20 000 грн.

Від відповідача, 16 січня 2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що звільнення ОСОБА_1 не може кваліфікуватись як притягнення до дисциплінарної відповідальності відповідно до частини першої статті 65 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-УІІІ «Про державну службу» (далі - Закон) підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення. Частиною другою цієї статті визначений вичерпнии перелік дисциплінарних проступків.

Підставою для припинення державної служби ОСОБА_1 був не дисциплінарний проступок, а втрата права на державну службу або його обмеження у зв’язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення (пункт 1 частини першої статті 84 Закону). Отже, вважає, що посилання в позовній заяві на необхідність дотримання порядку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності, визначеного Законом, недоречне.

Зазначив, що Постанова Краснолиманського міського суду Донецької області від 08.12.2017 у справі №236/3228/17 щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, - несвоєчасне, без поважних причин подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, - надійшла до Головного управління 07 грудня 2018 року (вхідний реєстраційний індекс від 07.12.2018 № 48867/10). 11 грудня 2018 року наказом Головного управління ДФС у Донецькій області від 11.12.2018 № 442-0 ОСОБА_1 припинена державна служба та її звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління у зв’язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, відповідно до пункту 3 частини першої статті 84 Закону.

Також, позивачем в підготовчому засіданні було надано письмове пояснення з приводу моральної шкоди та стосовно повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності, в якому позивач зазначила наступне. У зв'язку з вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудових відносин, та безпідставного звільнення позивача, шо є порушенням прав позивача, їй завдано моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню відповідно до ст.ст. 23, 216 Цивільного кодексу України.

Щодо неповідомлення до управління про прийняте судом рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст.172-6 КУпАП, позивач зазначив, що керівництву управління було відомо про складання протоколу відносно позивача, тому що повідомлення про складання протоколу та направлення його для розгляду в суд надходили до ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області 30.10.2017 року. Після винесення відносно позивача Краснолиманськім судом постанови про визнання ОСОБА_1 винною на накладення на неї стягнення у вигляді штрафу, позивач особисто повідомила керівництво про винесене судом рішення.

Також, відповідачем, 13.03.2019 р. на електронну адресу суду надіслані додаткові пояснення, щодо вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоду у розмірі 20 000 грн., в яких відповідач зазначив, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 Серії БТ-І №5003402 з 20.03.2008 р. перебуває на посаді завідувача сектору оподаткування фізичних осіб Краснолиманського відділення як така, щоперебуває у кадровому резерві /а.с.12-16/.

Постановою Краснолиманського міського суду Донецької області від 08.12.2017 у справі №236/3228/17 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, - несвоєчасне, без поважних причин подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік.

Наказом Головного управління ДФС у Донецькій області від 11.12.2018 р. № 442-о «Про звільнення ОСОБА_1М.» наказано: припинити державну службу та звільнити ОСОБА_1 11 грудня 2018 року з посади головного державного ревізора - інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення /а.с.20/.

Крім того, судом встановлено, що відповідно до Листка непрацездатності Серії АДК №932547 ОСОБА_1 з 03.12.2018 р. по 14.12.2018 р. перебувала на лікарняному /а.с.21/.

Не погоджуючись з правомірністю Наказу Головного управління ДФС у Донецькій області від 11.12.2018 р. № 442-о «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до преамбули Закону України «Про державну службу» цей Закон визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Згідно із положеннями статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України "Про державну службу". Пунктом 1 частини 1 зазначеної статті встановлено, що державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 84 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Таким чином, зазначеною нормою Закону України "Про державну службу України" визначено особливу підставу для припинення державної служби - набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Частиною 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" встановлено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, субєкт призначення зобовязаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Тобто, вказаним положенням встановлено обов'язок суб'єкта призначення звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до преамбули Закону України «Прозапобігання корупції» цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень.

Згідно із положеннями частини 1 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» за вчинення корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 3 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов'язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку (частина 2 вказаної статті).

Відповідно до частини 3 статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення або невиконанню вимог цього Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України «Про запобігання корупції» прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - Порядок № 950).

Дія цього Порядку не поширюється на: державних службовців, крім випадку, визначеного абзацом п'ятим цього пункту;

Згідно із абзацом п'ятим пункта 1 вказаного Порядку № 950 стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" (далі - Закон) прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що призвели до вчинення корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення чи невиконання вимог Закону в інший спосіб, за поданням спеціально уповноваженого суб'єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - Національне агентство) за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому працює особа, стосовно якої пропонується проведення службового розслідування, а у разі його відсутності - особи, яка виконує його обов'язки (далі - керівник органу).

Проте, судом встановлено, що всупереч наведених положень законодавства та обставин, відповідачем звільнено позивача без проведення службового розслідування та без встановлення причин та умов.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 950 за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому крім іншого зазначаються: висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, стосовно якої проведено службове розслідування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі потреби винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, стосовно якої проведено службове розслідування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу особи, стосовно якої проведено службове розслідування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що саме під час проведення службового розслідування встановлюється чи є обставини, які виключають можливість продовження цим працівником даної роботи.

Системне тлумачення викладених законодавчих норм надає підстави стверджувати, що відповідачем було звільнено позивача незаконно без дотримання процедури, яка передує прийняттю рішення про звільнення, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 11 грудня 2018 року № 442-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1.

Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено з посади головного державного ревізора- інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління, суд дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Стосовно вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд звертає увагу на таке.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як було встановлено судом, позивач з 03 грудня 2018 року по 14 грудня 2018 року хворіла та проходила лікування, відповідно до лікарняного листа Серія АДК № 932547 ОСОБА_1 було встановлено стати до роботи 15 грдня 2018 року. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з 15 грудня 2018 року до моменту поновлення на посаді, підлягають задоволенню частково, а саме зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області виплатити на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з 15 грудня 2018 року до моменту поновлення на посаді.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача у розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи із загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується, а судом не встановлено наявність причинного зв'язку між протиправними діями відповідача та порушенням нормальних життєвих зв'язків позивача (порушення таких зв'язків також не доведені позивачем), про які стверджує позивач. Суд також враховує, що позивач не надав належних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди у сумі 20 000,00 грн.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 007,60 грн. (витрати на професійну правничу допомогу адвоката, , які пов'язані зі справою та підготовкою до її розгляду).

Для долучення до матеріалів справи позивачем надано копію договору про надання юридичних (адвокатських послуг) від 17.12.2018 р.

Наявним у справі свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю та відповідним витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджується наявність у ОСОБА_2 статусу адвоката.

Отже, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 007,60 грн.

Щодо вимог позивача про скасування припинення державної служби, суд зазначає, що належним способом захисту прав позивача буде саме скасування наказу про припинення державної служби та звільнення, про що суд зробив висновки.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 287, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: 84404, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Привокзальна, 5а/18, код РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (вул. 130-Таганрозької дивізії,144, м. Маріуполь Донецька область, 87526) про визнання протиправними та скасування наказу про припинення державної служби та звільнення та зобов'язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 11 грудня 2018 року № 442-о про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) з посади головного державного ревізора-інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління.

Поновити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Слов’янсько-Лиманського управління.

Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області ( Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРІІОУ 3940602887526) виплатити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з 15 грудня 2018 року до моменту поновлення на посаді.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області ( Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРІІОУ 3940602887526) виплати на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, з 15 грудня 2018 року до моменту поновлення на посаді.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії 114, код ЄДРПОУ 3940602887526) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), грошові кошти витрачені на правову допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 28 березня 2019 року. Повний текст рішення складено та підписано 11 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.