Рішення № 81063896, 09.04.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 09.04.2019

Справа № 320/1729/19

Провадження № 2/320/1775/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд у складі:

головуючого – судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря – Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в сумі 36433 гривні 10 копійок, відрахувавши з цієї суми податки та інші обов’язкові платежі, а також судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 працював водієм автотранспортних засобів в ПАТ «Запоріжжяобленерго». 06.04.2018 року його було звільнено за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного та трудового договору на підставі п.3 ст.38 КЗпП України. У день звільнення розрахунок з ним не був проведений. Згідно отриманої ним довідки від 06.04.2018 року відповідач має перед ним заборгованість у нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 63171,52 гривні. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду №320/5304/18 від 30.08.2018 року його позов до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на його користь заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 63171 гривні 52 копійки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.04.2018 року по 06.07.2018 року у розмірі 17764 гривні 90 копійок, відрахувавши податки та інші обов’язкові платежі. Заборгованість з виплати заробітної плати була виплачена відповідачем лише 28.12.2018 року. Таким чином, позивач вказує, що за період з липня 2018 року (з 07.07.2018 року) по грудень 2018 року, тобто за 121 робочий день, відповідач має сплатити йому середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 36433,10 гривні (середньоденний заробіток 301,10х121 робочий день).

Позивач у судове засідання не з’явився, але від нього надійшла заява з проханням розглядати справу за його відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі за зазначеними у позовній заяві доводами та підставами. Крім того, у матеріалах справи є відповідь позивача на відзив (а.с.30).

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, але від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності з урахуванням відзиву на позовну заяву, позовні вимоги не визнав. Представник відповідача вважає, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду із позовом про стягнення середнього заробітку. Відповідач здійснив у жовтні та листопаді 2018 року повну сплату належних при звільненні сум у загальному розмірі 63171,52 гривні. Оскільки виплата належним працівнику при звільненні сум відбулась 20.11.2018 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду закінчився 19.02.2019 року. На підставі викладеного, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ч.2 ст.197 ЦПК України у зв’язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним у справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об’єктивному та всебічному з’ясуванні обставин справи, дійшов висновку, що заява підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач був прийнятий на роботу ПАТ «Запоріжжяобленерго» на посаду водія автотранспортних засобів, про що свідчить додана до матеріалів справи копія трудової книжки позивача (а.с.7-8).

06.04.2018 року позивача було звільнено за власним бажанням у зв’язку з невиконанням власником законодавства про працю, умов колективного та трудового договору на підставі п.3 ст.38 КЗпП України.

Відповідно до наданого Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» повідомлення про нараховану суму, належну працівнику при звільненні № 103 від 06.04.2018 року, ОСОБА_1 нараховано суму до виплати в розмірі 63171 гривня 52 копійки (а.с.7).

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду №320/5304/18 від 30.08.2018 року позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 63171 гривні 52 копійки, а також середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.04.2018 року по 06.07.2018 року у розмірі 17764 гривні 90 копійок, відрахувавши податки та інші обов’язкові платежі (а.с.10-11).

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові № 295/4985/17 від 04 червня 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з виплати заробітної плати виплачено відповідачем 28 грудня 2018 року, що також підтверджується банківською випискою з рахунку позивача (а.с.12).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середньомісячна зарплата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата.

Відповідно до п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З розрахунку, наданого позивачем, вбачається, що за останні два календарні місяці перед звільненням, а саме за лютий 2018 та березень 2018 йому нараховано до виплати 5659,54 грн. та 6685,60 грн. відповідно, а всього 12345,14 грн. (за 20 робочих днів лютого 2018 р. та 21 робочий день березня 2018 р.) 41 робочий день).

На підставі Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, позивачем розрахована середньоденна заробітна плата: (5659,54 грн. + 6685,60 грн.)/41 день=301 гривня 10 копійок.

Кількість робочих днів, що припадають на час затримки виплати заробітної плати: липень 2018 (з 07.07.2018 року) – 17 робочих днів, серпень 2018 – 22 дні, вересень 2018 – 20 днів, жовтень 2018 – 22 дні, листопад 2018 – 22 дні, грудень 2018 - 18 днів.

Отже, сума стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати становить – 301,10х121 робочий день=36433 гривні 10 копійок.

Суд вважає, що наданий позивачем розрахунок здійснений правильно, у відповідності до норм чинного законодавства України, та сумніву не викликає.

На підставі викладеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із ним при звільненні, з відрахуванням податків та інших обов’язкових платежів.

Щодо посилань представника відповідача на сплив строку звернення до суду в обґрунтування заперечень проти позову, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

У рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз’яснив, що положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено трьохмісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд встановив, що 28 грудня 2018 року на картковий рахунок позивача відповідачем було здійснено виплату певної суми заробітної плати, про що свідчить додана до матеріалів справи копія виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 (а.с.12-13).

З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 04 березня 2019 року, тому доводи представника відповідача про пропущення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку для звернення до суду є безпідставними.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України,кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч зазначеному, представником відповідача не надано доказів на підтвердження повного здійснення розрахунку з позивачем у строки, вказані у відзиві на позов.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, тому такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» з відповідача на користь позивача також слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 гривень, сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом (а.с.1).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 89, 141, 263-265, 274 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати - задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 36433 (тридцять шість тисяч чотириста тридцять три) гривні 10 копійок, відрахувавши податки та інші обов’язкові платежі, а також судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Т.В.Юрлагіна