Рішення № 81062870, 10.04.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Мукачево Справа №303/1422/19

2/303/893/19

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК»

до відповідача ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 30256,21 гривень.

Як на підставу для задоволення вищевказаних позовних вимог, банківська установа посилається на те, що в процесі цивільно-правової реалізації укладених між позивачем та відповідачами договорів кредиту та поруки, зобов'язання відповідачів перед банківською установою зі сплати кредиту та інших нарахувань залишилися невиконаними.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, оскільки заявив клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 3, зворот).

Відповідач подав до суду заяву згідно з якої просить врахувати той факт, що він брав участь у проведенні антитерористичної операції і має право на пільги, визначені законодавством. В задоволенні позову просив відмовити.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

За умовами укладеного кредитного договору від 09.04.2014 № б/н оформленого на підставі Анкети-Заяви від 09.04.2014 року, Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 7, 8, 9-32, надалі - Договір) АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (далі -Банк) надав ОСОБА_1 (далі - Позичальник) кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 4500,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи суд виходить також із того, що згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 Цивільного кодексу України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

У відповідності з ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до наданого суду розрахунку (а.с. 5-6) Банк просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 12.02.2019 у сумі 30256,21 гривень (в т.ч.: 4100,09 гривень - заборгованість за кредитом, 21839,16 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2400,00 гривень - заборгованість за пенею та комісією, 500,00 гривень - штраф (фіксована частина), 1416,96 гривень - штраф (процентна складова).

Поряд з тим Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» (підпункт 3 пункту 4) доповнено статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пунктом 15, у відповідності з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до даних військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 12.05.2005 на підставі наказу Міністра оборони України від 09.03.2005 №150 звільнений в запас.

Таким чином, ОСОБА_1 є військовозобов'язаним.

26.05.2015 на підставі Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 ОСОБА_1 призваний у Збройні Сили України за частковою мобілізацією, що підтверджується даними військового квитка серії НОМЕР_2. Крім того, згідно з даними довідки військової частини В5082 від 29.01.2016 № 198 ОСОБА_1 в період з 07.08.2015 по 25.11.2015 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції.

Отже, з 26.05.2015 ОСОБА_1 є призваним під час мобілізації.

Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.

Системний аналіз наведених правових норм дає суду підстави стверджувати, що у проміжки між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Таким чином, з оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року №303/2014 в Україні настав особливий період, який не скасовано, відтак діє до тепер, тому позивачу з 26.05.2015 як військовозобов'язаному призваному під час мобілізації, проценти, штрафні санкції та пеня за кредитним договором не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Всупереч вищенаведеним положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», банк проводив нарахування відсотків з 26.05.2015 по 12.02.2019 на загальну суму 20248,22 гривень (а.с 5-6), а штрафів та комісії відповідно на загальну суму 1916,96 гривень, які стягненню з відповідача не підлягають.

Крім того, з наданого розрахунку випливає, що ОСОБА_1 вносив кошти на погашення заборгованості, а Банком ці кошти спрямовувалися на погашення процентів. Так, за період з 26.05.2015 року по 12.02.2019 зараховано суму 2184,14 гривень, які підлягають віднесенню в рахунок погашення основної суми заборгованості.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 3506,89 гривень (в т.ч. 1915,95 гривень (4100,09 гривень (заборгованість за кредитом згідно з розрахунком) за мінусом 2184,14 гривень (кошти зараховані банком на погашення процентів) - заборгованість за кредитом, 1590,94 гривень - заборгованість за процентами, нарахованими за період з 09.04.2014 по 04.05.2015 (включно).

Також і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 2400,00 гривень, яка вказана Банком як заборгованість за пенею та комісією задоволенню не підлягають з урахуванням приписів пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пеня не нараховується.

Разом з тим, з визначеної Банком загальної суми 2400,00 та наданого розрахунку неможливо встановити точну суму пені і точну суму комісії, в зв'язку з чим суд позбавлений можливості визначити суму пені, яка б підлягала стягненню за період з 09.04.2014 по 04.05.2015 (включно).

Щодо комісії, то відповідно до положень абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Крім того, за змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит щодо встановлення плати за обслуговування кредиту, що є підставою для визнання таких положень недійсними.

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Так, Банк, встановивши сплату комісії за обслуговування (п. 2.1.1.12.8 Умов та правил надання Банком послуг), не зазначив за які саме послуги, що надаються, сплачується комісія.

Таким чином вимога щодо сплати комісії є незаконною.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню сума 222,66 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 263-265, 279, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» суму 3506 (три тисячі п'ятсот шість) гривень 89 копійок (в т.ч. 1915,95 гривень - заборгованість за кредитом, 1590,94 гривень - заборгованість за процентами за період з 09.04.2014 по 04.05.2015 (включно)) кредитної заборгованості за кредитним договором від 09.04.2014 №б/н.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» суму 222 (двісті двадцять дві) гривні 66 копійок у відшкодування судових витрат по справі.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (01001 м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. №29092829003111 (для погашення заборгованості та судових витрат), МФО 305299).

Відповідач: ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1).

Суддя В.В. Кость