Рішення № 81059838, 14.03.2019, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/27289/18

Провадження № 2/761/1766/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2019 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Ющенко Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Арсенал-Лайф», про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

17.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ТДВ «СК «Арсенал-Лайф», про визнання кредитного договору недійсним, у якому просить визнати недійсним кредитний договір № 482182964, укладений 05.05.2015 року між ним та відповідачем.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 05.05.2015 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір № 482182964, відповідно до умов якого позивачу було надано відповідачем кредит в сумі 5962,35 грн. строком до 06.03.2016 року з фіксованою процентної ставкою за користуванням кредитом у розмірі 0,01 % річних. Разом з тим, позивач зазначає, що зміст вказаного кредитного договору суперечить встановленим нормам діючого законодавства, а саме ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки під час укладення кредитного договору відповідач не повідомив позивачу умови кредитування. Також позивач вважає, що кредитний договір не відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та містить несправедливі умови щодо покладення на нього плати за управління кредитом. Крім того, позивач посилається на те, що положення пункту 4 кредитного договору щодо встановлення третейського застереження суперечать вимогам ч.1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди». Таким чином, посилаючись на вказані обставини та положення ст.ст. 203, 215 ЦК України, позивач просить визнати кредитний договір недійсним.

Ухвалою від 02.08.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Позивач в судове засідання не з'явився, однак через канцелярію суду подав письмову заяву, зі змісту якої вбачається, що останній позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх у повному обсязі, а також розглянути справу за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, однак через канцелярію суду подав відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні. Разом з тим, у своєму відзиві на позов представник відповідача зазначив, що позивач був належним чином ознайомлений з усіма умовами кредитування, що передбачені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про що свідчить зміст пункту 5 кредитного договору, який позивачем підписаний. Щодо третейського застереження представник відповідача зазначає, що сам факт укладення сторонами третейської угоди не порушує норм ст. 55 Конституції України та ст. 6 Закону України «Про третейські суди», оскільки ця угода не є відмовою від права на звернення до суду та не перешкоджає реалізації сторонами права на судовий захист.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, однак через канцелярію суду подав письмове пояснення, у якому проти позовних вимог заперечив, просив суд відмовити у їх задоволенні, а також розглянути справу за його відсутності.

Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 05.05.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 482182964, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 5962,35 грн., а позивач зобов'язався повернути відповідачу надані кредитні кошти до 06.03.2016 року, сплативши проценти за користування кредитом у розмірі 0,01 % річних.

Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Істотними умовами договору с умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Останні встановлені ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її права, речові права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 року в справі № 6-1341цс15.

Проаналізувавши зміст укладеного сторонами спірного договору, судом встановлено, що відповідно до пункту 5 кредитного договору підписанням цього договору позивач підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з врахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає законодавство України, в тому числі інформацією надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ.

Крім того, спірний кредитний договір містить інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом в договорі.

Таким чином, спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняв надані відповідачем кредитні кошти і виконував умови договору; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у пунктах 2.1-2.4, 2.6 кредитного договору міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Належних та допустимих доказів на спростування цього висновку позивачем не надано, а тому посилання позивача на порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» під час укладення спірного договору є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, позивач посилається на порушення банком ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та несправедливість положень кредитного договору, які містять умови про зміну витрат, зокрема плати за управління кредитом.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Заявляючи вимоги про визнання недійсним кредитного договору, позивач не надав суду доказів на підтвердження наявності зазначених вище умов для визнання умов договору несправедливими.

Крім того, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі № 6-94цс13).

Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо нього, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як його спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.

Пунктом 4 кредитного договору сторонами встановлено третейське застереження, яке є третейською угодою в розумінні ст. 12 Закону України «Про третейські суди». Позивач вважає, що в цій частині спірний договір суперечить ст. 6 вказаного Закону, а тому підлягає визнанню його недійсним.

Відповідно до ст. 17 ЦПК України (в редакції станом до 15.12.2018 року) сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно із діючим ЦПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду допускається. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. На час виникнення спірних правовідносин Закон не містив заборони на укладення третейської угоди.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.01.2008 року в справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч.5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Крім того, згідно з роз'ясненнями, викладеними у абзаці 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом.

Таким чином, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

За таких умов посилання позивача на недійсність кредитного договору в цій частині є безпідставними.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Позивачем в свою чергу не надано належних та допустимих доказів в підтвердження обставин, що могли б бути підставою для визнання недійсним кредитного договору.

Приймаючи до уваги наведені вище мотиви та проаналізувавши доводи сторін, суд у сукупності з дослідженими доказами дійшов висновку про безпідставність вимог позивача, оскільки такі вимоги не ґрунтуються на матеріалах справи.

Разом з тим, представником відповідачем у відзиві на позов було зазначено про застосування строків позовної давності до вимог позивача у цій справі.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності, у відповідності до ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, які існували і були відомі позивачу станом на час укладення спірного договору, оскільки ці умови зафіксовані в тексті договору і обставини щодо ознайомлення з умовами кредитування існували саме на час його укладення і підписання. За таких умов позивач довідався (міг довідатись) про порушення свого права, як він вважає, саме у момент укладення спірного договору, а тому за правилом ст. 261 ЦК України строк позовної давності в даному випадку до вимог позивача про визнання кредитного договору недійсним має відраховуватися від дати укладення цього договору, а саме з 05.05.2015 року.

Як свідчить відмітка про отримання позовної заяви у цій справі, позов було надіслано позивачем на адресу суду 11.07.2018 року, тобто поза межами строку позовної давності.

Однак суд враховує, що відмова у позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови наявності у позивача суб'єктивного права, про захист якого він просить, факту його порушення відповідачем та пропущення позивачем позовної давності без поважних причин. В даному ж випадку судом встановлено безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та відсутність порушення відповідачем прав та інтересів позивача.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи те, що при підписанні спірного кредитного договору позивач погодився з його умовами, факт отримання кредитних коштів не заперечується стороною позивача, що свідчить про виконання з боку відповідача зобов'язань по кредитному договору, обставин невідповідності положень кредитного договору вимогам законодавства встановлено не було, суд вважає, що підстави для визнання кредитного договору недійсним відсутні, а тому відмовляє в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Арсенал-Лайф», про визнання кредитного договору недійсним.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: