Ухвала суду № 81057986, 03.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/212/19 Справа № 711/4536/18 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5,з участю прокурораОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7, потерпілого ОСОБА_9, прокурора у кримінальному провадженні – прокурора прокуратури Черкаської області ОСОБА_6 на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2018 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, не одруженого, не працюючого, інваліда ІІ групи (інвалідність встановлена на строк до 01.06.2019), зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

Прийнято рішення про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на суму 7 543 грн. 62 коп.,

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 18.12.2016 близько 02 години 30 хвилин перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння та керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по вулиці Богдана Хмельницького від вулиці Благовісна до вулиці Нарбутівська із перевищенням максимально допустимої швидкості в населеному пункті 70-82 км/год., згідно висновку експерта №19/12-1/71-СЕ/18 від 26.03.2018, при проїзді перехрестя з вулицею Надпільна, порушуючи вимоги дорожнього знаку 2.1. «ОСОБА_8 дорогу» та пункти 2.9.а), 2.3.б), 12.4, 16.11 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, був неуважний до дорожньої обстановки та не обравши безпечної швидкості руху в населеному пункті та при проїзді нерівнозначного перехрестя, не надав дорогу автомобілю НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_10, що рухався по головній дорозі, а саме по вулиці Надпільна від вулиці Митницької до вулиці Пастерівської в м. Черкаси, через що відбулось зіткнення вказаних транспортних засобів.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, згідно з висновком експерта №03-01/933 від 19.12.2016, отримала тілесні ушкодження, що призвели до настання смерті.

Порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_7 відповідно до висновків експертів №19/12-1/71-СЕ/18 від 26.03.2018 та №4/384 від 25.04.2018, знаходиться в причинному зв’язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, знаходилося невідповідності дій водія автомобіля НОМЕР_1 ОСОБА_7, вимогам дорожнього знаку 2.1. «ОСОБА_8 дорогу» та пунктів 12.4, 16.11 Правил дорожнього руху України, для виконання яких він перешкод технічного характеру, згідно наданих на дослідження матеріалів, не мав.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, звільнивши ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки, на підставі ст. 75 КК України.

Вирішуючи апеляційні вимоги сторона захисту просить врахувати, що злочин, за який засуджено ОСОБА_7, хоч і належить до категорії тяжких, однак являється необережним, а останній позитивно характеризується за місцем проживання, до кримінальної відповідальності притягується вперше, повністю відшкодував потерпілому ОСОБА_9 витрати на поховання, моральну та матеріальну шкоду, має тяжкі захворювання, які набуті ним внаслідок ДТП і потребують постійного лікування в умовах стаціонару нейрохірургії, неврології та офтальмології, у зв’язку з чим йому встановлено інвалідність другої групи на два роки.

Крім того, звертає увагу на наявність в провадженні обставин, що пом’якшують покарання ОСОБА_7, зокрема повне визнання винуватості та щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину шляхом дотримання процесуальної дисципліни, участі в усіх необхідних слідчих діях та відсутністю намагання ухилитися від встановлення істини в провадженні, та понесенні кримінальної відповідальності за вчинене. Про щирість розкаяння ОСОБА_7, на думку апелянта, свідчать, зокрема, повне відшкодування потерпілому заподіяної шкоди. Також, в якості пом’якшуючих покарання обставин просить врахувати позитивні характеристики обвинуваченого, відсутність у нього попередніх судимостей та не притягнення його до відповідальності за порушення ПДР України, встановлення другої групи інвалідності.

Звертає увагу на те, що обвинувачений після скоєння ДТП жодного разу не сідав за кермо і не бажає цього робити, що свідчить про усвідомлення небезпеки бездумного керування транспортним засобом і не бажання цього робити в майбутньому. Набувши тяжкі захворювання, що призвели до встановлення групи інвалідності, ОСОБА_7 на все життя зрозумів цінність людського життя і можливість бездумного та швидкого його скалічення та втрати.

Акцентує увагу на позицію потерпілого, який знає обвинуваченого з позитивної сторони і наголошував в судовому засіданні на можливість виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів останнім без реального відбування покарання, що не було враховано судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9, не погоджуючись з ухваленим щодо ОСОБА_7 вироком, просить його змінити, звільнивши ОСОБА_7 від відбування призначеного судом покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України.

Зокрема, зазначає, що ОСОБА_7 позитивна, добра, порядна та відповідальна людина, щиро розкаявся у вчиненому, глибоко усвідомив свою провину та потребує шансу, без реального відбування покарання, довести, що став на шлях виправлення.

Апелянт вказує на те, що, звісно, обурений тим, що обвинувачений сів за кермо в нетверезому стані, однак усвідомлює і легковажність своєї загиблої сестри, яка погодилась бути пасажиром, знаючи, що водій вживав алкоголь.

Вважає, що важливою обставиною, що пом’якшує покарання обвинуваченого є той факт, що він в повному обсязі відшкодував завдану матеріальну та моральну шкоду, у зв’язку з чим заявляв перед судом про можливість призначення останньому покарання без реального позбавлення волі, що залишилось без належного реагування.

Окрім цього, апелянту достеменно відомо, що після ДТП ОСОБА_7 тривалий час перебував у реанімації між життям і смертю та отримав травми, що наразі призвели до встановлення йому групи інвалідності та він досі проходить курси лікування, оскільки після ДТП йому вдалося лише частково відновитися.

На думку потерпілого, перебування обвинуваченого в місцях позбавлення волі лише погіршить стан його здоров’я і може призвести до загублення ще одного людського життя.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не заперечуючи доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій, порушує питання про скасування вироку суду через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, просить, дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого та певні докази, зокрема: висновок експерта № 02-01/613 від 17.05.2018; акт хіміко – токсилогічних досліджень № 1682; висновок судово-медичного експерта № 03-01/933 від 19.12.2016, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Апелянт, посилаючись на вимоги ст.ст. 50,65 КК України та роз’яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», зазначає, що суд прийшов до хибного переконання про достатність призначення ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, не врахувавши в достатній мірі те, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин в стані алкогольного сп’яніння, наслідки якого призвели до загибелі особи молодого віку.

Звертає увагу на те, що в судовому засіданні обвинувачений визнав фактичні обставини провадження однак заперечив перебування в стані алкогольного сп’яніння та не зміг пояснити наявність алкоголю в його крові. Разом з цим, згідно висновків експерта, в крові виявлено етиловий спирт в концентрації 1,71 проміле, що відповідає середньою ступеню сп’яніння.

Вважає, що посилання у вироку на позитивну характеристику обвинуваченого та позицію потерпілого не є достатнім для призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вони не зменшують тяжкості вчиненого, а відшкодовані збитки потерпілому – не відвернуть тяжких наслідків, що настали.

На апеляційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_8 подано заперечення, яке зводиться до безпідставності апеляційних вимог сторони обвинувачення.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з’явились потерпілий ОСОБА_9 та його представник – адвокат ОСОБА_12 Разом з цим, в заяві від 15.01.2019 потерпілий ОСОБА_9 просив розгляд провадження проводити за його відсутності, підтримав заявлені ним апеляційні вимоги, зазначивши про відсутність претензій до обвинуваченого ОСОБА_7 та доцільність застосування щодо нього покарання, не пов’язано з позбавленням волі.

Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника – адвоката ОСОБА_8 про задоволення в повному обсязі апеляційних вимог сторони захисту та потерпілого і відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора; міркування прокурора, який підтримав апеляційні вимоги та просив залишити без задвоволення апеляційні скарги захисника та потерпілого; вивчивши матеріали кримінального провадження; перевіривши доводи апеляційних скарг; повторно дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого; заслухавши останнє слово ОСОБА_7 про доцільність його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні до задоволення не належить, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 підлягають до задоволення.

Згідно ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим та ґрунтуватись на всебічному, повному, об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з дотриманням вимог кримінального, і кримінального процесуального закону.

Вказаним вимогам кримінального процесуального закону вирок Придніпровського районного суду Черкаської області від 25.10.2018 цілком відповідає.

Зокрема, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оцінених відповідно до вимог ст. 94 КПК України та учасниками судового провадження не оскаржується.

Процедура розгляду кримінального провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції дотримана.

Кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, колегія суддів вважає правильною.

Вирішуючі по суті апеляційні вимоги захисника ОСОБА_8, потерпілого ОСОБА_9 щодо надмірної суворості призначеного покарання та прокурора, щодо його м’якості, колегія суддів виходить з тих міркувань, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Покарання, як про це зазначено в положеннях ст. 65 КК України, призначається з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин призначається покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема, при призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції, на виконання вимог ст.ст. 50, 65 КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.03 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, що, з огляду на положення ст. 12 КК України, є тяжким, дані про особу винуватого, який за місцем проживання характеризується позитивно, несудимий, є інвалідом II групи, позицію потерпілого ОСОБА_9 про призначення обвинуваченому покарання не пов’язаного з позбавленням волі, в якості обставин що пом’якшують покарання – щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку, та обставини, що його обтяжує – вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп’яніння, і обгрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.

Окрім іншого, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про доцільність, в тому числі, через грубе порушення ОСОБА_7 ПДР України, що спричинили загибель людини та його перебування в стані середнього ступеня алкогольного сп’яніння на момент вчинення злочину, застосування щодо обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк, вважаючи її такою, що цілком узгоджується з загальними засадами призначення покарання, відповідає його меті та правовим позиціям, викладеним в постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005.

За наведених обставин, місцевий суд правильно прийшов до висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_7 при призначенні йому покарання у визначених судом межах, а тому апеляційні доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого основного покарання, зокрема у виді 4 років позбавлення волі, в тому числі, з урахуванням обставин, які цілком повно враховано судом першої інстанції, колегія суддів визнає необгрунтованими.

Зокрема, колегія суддів вважає, що невизнання обвинуваченим ОСОБА_7 в суді першої інстанції факту його перебування на момент вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння, що визнано у вироку обтяжуючою його покарання обставиною, є способом захисту від пред’явленого обвинувачення і, з огляду на встановленні судом першої інстанції обставини, не свідчить про необхідність призначення більш суворого покарання.

При цьому, в суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 не заперечив вказану обставину і не оскаржував її наявність, що свідчить про визнання ним вказаного факту, як і встановлених судом в цілому фактичних обставин, в повному обсязі.

Крім того, судом при призначенні обвинуваченому покарання в повному обсязі враховано обставини вчиненого останнім злочину, в тому числі, грубе порушення ПДР України та його наслідки – смерть особи, що знайшло своє відображення в оскаржуваному судовому рішенні.

Наряду з цим, судом апеляційної інстанції встановлені обставини, що дають обґрунтовані підстави для застосування щодо ОСОБА_7 інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, з огляду на наступне.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце за встановлених судом першої інстанції обставин, ОСОБА_7 отримав відкриту непроникаючу ЧМТ, забій головного мозку середнього ступеню тяжкості, перелом тім’яної кістки праворуч (клінічно), лінійний перелом кісткових структур лівої потилично-клиновидної ділянки, дифузне аксональне ураження, забій базальних ядер головного мозку, забійну рану правої лобно-тім’яної ділянки, забій правого очного яблука, посттравматичний парез правого окорухового нерву, скальпову поверхневу рану лівої гомілки.

Згідно консультативних висновків спеціалістів КЗ «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» від 01.11.2018 та 02.11.2018, довідки Лікувально-консультативної комісії при Черкаській районній лікарні від 09.11.2018, останньої виписки із історії хвороби стаціонарного хворого № 177, довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією міжрайонної МСЕК № 2 від 30.01.2019, ОСОБА_7 рекомендований постійний нагляд вузькопрофільних спеціалістів, зокрема, окуліста, невролога, н/хірурга, стаціонарне лікування не рідше двох разів на рік в умовах профільних відділень лікарні. Потреба в постійній реабілітації обвинуваченого ОСОБА_7, окрім іншого, підтверджена Індивідуальною програмою реабілітації інваліда. Згідно наведеної вище довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією міжрайонної МСЕК № 2 від 30.01.2019, ОСОБА_7, за результатами повторного огляду інваліда, встановлена II група інвалідності по загальному захворюванню безтерміново, з рекомендаціями заходів щодо відновлення працездатності – продовження лікування та нагляд лікарів.

За змістом ч. 1 ст. 75 КК України, при вирішенні питання про спосіб відбування покарання, суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може прийти до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням.

Колегією суддів враховується, що обвинувачений вчинив злочин, який хоч і відноситься до тяжких злочинів, однак, за направленістю умислу є необережним, обставини та наслідки його вчинення, зокрема, шляхом грубого порушення ПДР України, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило загибель людини. Разом з цим, обвинувачений позитивно характеризується, раніше не судимий, на спеціальних обліках не перебуває, є інвалідом II групи по загальному захворюванню безтерміново, визнані судом обставини, що пом’якшують його покарання – щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку в повному обсязі, його стан здоров’я з потребою подальшої реабілітації, належна процесуальна поведінка, аж до перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а також незмінність позиції потерпілого щодо призначеного обвинуваченому покарання, яка хоч і не має вирішального значення, однак належить до врахування. Наведені обставини в своїй сукупності дають суду апеляційної інстанції підстави вважати за можливек виправлення та перевиховання обвинуваченого без реального відбування покарання із звільненням від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, відповідно до положень ст. 75 КК України.

На думку колегії суддів, саме покарання із звільненям обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що вирок міськрайонного суду щодо ОСОБА_7, в частині призначеного покарання підлягає зміні, в межах повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на вирок суду першої інстанції, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 404, 405, п. 2 ч. 1 ст. 407, ст.ст. 408, 409, 413, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 та потерпілого ОСОБА_9 задовольнити.

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 жовтня 2018 року змінити в частині призначеного покарання, пом’якшивши його.

Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України на три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на два роки.

Головуючий :

Судді :