Рішення № 81057655, 15.03.2019, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/10783/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 березня 2019 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Позарецької С.М.

при секретарі Семиволос І.М.

за участю позивача ОСОБА_1

представника

позивача за довіреністю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

в с т а н о в и в:

Позивач – ОСОБА_1 звернулася в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що згідно наказу ПАТ «Азот» № 259-ВК від 07 квітня 2017 її звільнено 18 квітня 2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України.

На час звільнення, відповідачем не було проведено з позивачем розрахунок. Крім того, станом на 13 вересня 2018 року, відповідач не розрахувався із позивачем повністю при його звільненні.

Також зазначає, що відповідач надіслав на її адресу листа № 501-06/442 від 04 жовтня 2018 року, до якого додав дві довідки. Довідкою № 549 від 01 жовтня 2018 року, відповідач надав відомості про те, що станом на 28 вересня 2018 року заборгованість по заробітній платі відсутня, а довідкою № 550 від 01 жовтня 2018 року надано відомості про розмір заробітної плати позивача за лютий та березень 2017 року (нараховано у натуральній формі: лютий 2017 року - 2585,81 грн., березень 2017 року - 3 738, 36 грн.).

До того ж, листом № 501-06/484 від 29 жовтня 2018 року відповідач повідомив про те, що 22 серпня 2018 року на його рахунок у відділенні «СБЕРБАНК» м. Черкаси було перераховано 12 300, 00 грн. (лютий 2017 року - 2203,02 грн., березень 2017 pоку - 2 829, 63грн., квітень 2017 року - 7 267, 35 грн.).

Також, 14 вересня 2018 року перераховано залишок зарплати за квітень 2017 року в сумі 58, 61 грн. та компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 736,72 грн. Таким чином заборгованість по заробітній платі відсутня.

Невиплата позивачу заробітної плати та не здійснення відповідачем повного розрахунку при звільненні складав період у часу з 18 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року (350 робочих днів). Середньоденна заробітна плата складає: 2 585,81 грн. (лютий 2017 року) + 3 738,36 грн. = 6 324,17 грн. : 32 робочих дні (13 робочих дні у лютому 2017 року та 19 робочих днів у березні 2017 року) = 197,63 грн.

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період з 18 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року складає: 79116,75 грн. (197,63 грн. х 350 робочих днів) - 736, 72 грн. (які відповідач частково виплатив позивачу – 14 вересня 2018 року), що дорівнює 68 433,78 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача на свою користь з відрахуванням при виплаті податків, зборів та обов?язкових платежів, передбачених законодавством України.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Проти такого порядку розгляду справи сторони не заперечували.

16 січня 2019 року, на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, представником відповідача адвокатом ОСОБА_3 надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «АЗОТ», а через відсутність об’єктивної можливості здійснити таку виплату, оскільки, 07 березня 2017 року відбулася повна зупинка виробництва, що призвело до поглиблення скрутного фінансового становища і лише з червня 2017 року підприємство почало відновлювати свою роботу, проте з-за простою – існує гостра нестача оборотних коштів. Крім того, зазначає, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29 травня 2017 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПАТ «АЗОТ» в межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп. При цьому, жодному з рахунків ПАТ «АЗОТ» ані чинним законодавством, ані постановою державного виконавця не було надано статусу «захищеного», що унеможливило виплату заробітної плати з цих рахунків. Таким чином, оскільки вина ПАТ «АЗОТ» щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні відсутня, то і її позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними і не підлягають задоволенню. Крім цього, зазначено, що в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає істотному зменшенню з огляду на принцип співмірності, а також на суму податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які ПАТ «АЗОТ» повинен буде сплатити до бюджету.

15 березня 2019 року позивач ОСОБА_1, через свого представника за довіреністю – ОСОБА_2, подала заяву про уточнення позовних вимог і остаточно просила суд стягнути з ПАТ «Азот» на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року у сумі 69 170 грн. 50 коп., з відрахуванням при виплаті податків, зборів та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України, оскільки у первісній позовній заяві при розрахунку загального розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року помилково вказано суму 79 116,75 грн. замість 67 170 грн. 50 коп.

В судовому засіданні представник позивач ОСОБА_1 та її представник за довіреністю – ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримали та остаточно просили стягнути з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року (349 днів) у сумі 68972 грн. 87 коп., з відрахуванням при виплаті податків, зборів та обов'язкових платежів, передбачених законодавством України.

В судове засідання представник відповідача ПАТ «АЗОТ» не з’явився, про причину неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. 16 січня 2019 року подано відзив на позовну заяву, в якому ПАТ «АЗОТ» позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення. Крім того, на виконання ухвали суду, що занесена до протоколу судового засідання від 30.01.2019р., представником відповідача за довіреністю ОСОБА_4 надано додаткові пояснення про те, що залишок заробітної плати за квітень 2017 року позивачеві було сплачено 14.09.2018 року в сумі 58грн. 61коп. Крім того, цього ж дня сплачено компенсацію за несвоєчасну виплату зарплати в сумі 736грн. 72коп., які не входять до складу заробітної плати ОСОБА_1

Заслухавши думку позивача та його представника, враховуючи думку представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об’єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 працювала у ПАТ «Азот» на посаді машиніста компресорних установок, що підтверджується записами в її трудовій книжці.

18 квітня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з ПАТ «АЗОТ», відповідно до наказу № 259-ВК від 07 квітня 2018 року за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, відповідач ПАТ «АЗОТ» в день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Згідно довідки № 348 від 05 березня 2019 року виданої ПАТ «Азот», станом на 18 квітня 2018 року, заборгованість по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_1 складає: за лютий 2017 року – 2203,02 грн., за березень 2017 року – 2829,93 грн., за квітень 2017 року – 7325,96 грн. Загальна сума заборгованості – 12358,61 грн.

Між тим, з листа ПАТ «Азот» № 501-06/484 від 29 жовтня 218 року, вбачається, що 22 серпня 2018 року ПАТ «Азот» перерахував на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 у відділенні «Сбербанк» м. Черкаси кошти в сумі 12300,00 грн. Також, 14 вересня 2018 року перераховано залишок заборгованості за квітень 2017 року в сумі – 58,61 грн. та компенсацію (не входить до складу заробітної плати) за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 736,72 грн. Вказані обставини позивачем не заперечуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу на належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В судовому засіданні також встановлено, що станом на час розгляду справи ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

За таких обставин, на думку суду, між сторонами має місце спір, що виникає із трудових правовідносин, який регулюється Кодексом законів про працю України (глава VІІ).

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту щодо даного спору визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законом України «Про оплату праці» та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 13 грудня 2018 року) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року по справі №4-рп/2012 та тих обставин, що остаточно заборгованість по заробітній платі сплачена позивачеві лише 14.09.2018 року в сумі 58грн. 61коп., з чим погоджуються сторони.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок.

Як визначено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на кошти та майно підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій; з-за того, що відповідач був поставлений у залежність від ціни на природній газ, який є основною сировиною для виробництва продукції ПАТ «Азот», а також вартості імпортних мінеральних добрив та значними змінами в кон’юнктурі ринку, зупинення виробництва.

Однак, суд звертає увагу на те, що хоча ОСОБА_1 була звільнена з ПАТ «АЗОТ» 18 квітня 2018 року, згідно із наказом № 259-ВК від 07 квітня 2018 року, постанова про арешт майна боржника ПАТ «АЗОТ» державним виконавцем винесена 29 травня 2017 року, але заборгованість із заробітної плати рахувалася з лютого 2017 року, що свідчить про об’єктивну можливість відповідача вчасно виплатити заробітну плату до накладення арештів на майно та кошти. А тому, доводи представника відповідача про неможливість здійснення повного розрахунку із ОСОБА_1 в день її звільнення, суд не приймає.

При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків/коштів/майна не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки з ним розрахунку по заробітній платі.

Як зазначалося вище, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, до стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2017 року (наступний день після звільнення, яке відбулось 18.04.2017р.) по 13 вересня 2018 року (в межах заявлених позивачем позовних вимог, на яких наполягала позивач).

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п’ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року (в межах заявлених позивачем позовних вимог), суд виходить з наступного:

згідно із даними довідки про доходи № 550 від 01 жовтня 2018 року, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 197 грн. 63 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року включно, становить 349 робочих днів. Помилковим є твердження позивача про врахування у строк затримки розрахунку день 18.04.2017р., оскільки цього дня позивач звільнена з роботи, це останній пропрацьований день і, відповідно за цей день їй була нарахована заробітна плата.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п’ятиденного робочого тижня позивача та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19 жовтня 2017 року №224/0/103-17/214.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 квітня 2017 року по 13 вересня 2018 року включно становить 68972 грн. 87коп. (із розрахунку 197 грн. 63 коп. (середньоденний заробіток) х 349 робочих днів), який і підлягає до стягнення з ПАТ «Азот» на користь ОСОБА_1 На думку суду, підстави для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, про що вказує відповідач у відзиві, відсутні.

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, як на думку суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України. В даному випадку, посилання представника відповідача, викладені у відзиві про необхідність застосування такого відрахування, суперечать нормам законодавства.

На думку суду, вирішення даного спору узгоджується з рішеннями Верховного Суду України, що викладені у постанові від 03 липня 2013 року справа №6-60-цс13, від 16 січня 2012 року справа №6-54цс11, від 25 квітня 2012 року справа №6-23цс12, від 29 січня 2014 року справа №6-144цс13, від 27 квітня 2016 року №6-113цс16.

На основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, а саме, - слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 19.04.2017 року по 13.09.2018 року включно в сумі 68972грн. 87 коп.

Крім того, судові витрати (сплачений 13 грудня 2018 року судовий збір в розмірі 704 грн. 80 коп. за подачу позову), слід залишити за позивачем, враховуючи відповідне клопотання позивача.

На підставі викладеного та, керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст.4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 137, 141, 258, 259, 263-265, 267, 274, 275, 279, 353, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азот» (м. Черкаси, вул. (Першотравнева) ОСОБА_5 Яру, 72, код 00203826) на користь ОСОБА_1 (24.09.1957р. народження, паспорт серія НС №673030, код НОМЕР_1, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_1) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 19.04.2017 року по 13.09.2018 року включно в сумі 68972грн. 87коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 29 березня 2019 року (з врахуванням перебування на лікарняному).

Головуючий: ОСОБА_6