Ухвала суду № 81054071, 09.04.2019, Старобільський районний суд Луганської області

09.04.2019

ЄУН № 431/4532/18

Провадження 1-кп/431/63/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Старобільський районний суд Луганської області у складі:

головуючого-судді Колядова В.Ю.

суддів Олійник С.В., Воронкіна О.А.

за участю секретаря Мозуля С.О.,

за участі прокурора Архипова С.О.,

захисника Заїки В.К.,

обвинуваченого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Старобільського районного суду клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання у відношенні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Половинкине Старобільського району Луганської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей , доньку ОСОБА_7, 2001 року народження та доньку ОСОБА_8, 2010 року народження, офіційно не працевлаштованого , раніше не судимого, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1

обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15- ч.1 ст. 115 КК України ,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Старобільського районного суду Луганської області, знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення , передбаченого ч.2 ст. 15-ч.1 ст. 115 КК України.

В ході досудового розгляду, обвинуваченому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Ухвалою Старобільського районного суду Луганської області від 29.03.2019 року - продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до двох місяців, тобто до 28 травня 2019 року.

09.04.2019 року до суду надійшло клопотання від захисника Заїки В.К. про зміну запобіжного заходу у відношенні ОСОБА_2 з тримання під вартою на особисте зобов'язання, в обґрунтування клопотання захисник посилається на положення ст. 176, 177, 178, 179 КПК України . Також зазначає , що продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який , не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості ( п. 79 Рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року , п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України»).

Так, згідно з п.1 ч. І ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, зокрема, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.

А згідно положень ч.1 ст. 178 КПК України , саме на сторону обвинувачення покладається обов'язок довести наявність всіх обставин, передбачених вище.

Суд зобов'язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою ч.2 ст.194 КПК України.

Суд, розглянувши заявлене клопотання захисника Заїки В.К.., заслухавши думку прокурора, який вважав необхідним в задоволенні клопотання відмовити.

Заслухавши думку обвинуваченого ОСОБА_2, який підтримав клопотання свого захисника та просив суд змінити йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні строку тримання під вартою в очікуванні суду відповідно до статті 5§3 Конвенції, період, який слід враховувати, починається в день затримання звинуваченого і закінчується в день винесення вироку, навіть, якщо його винесено тільки судом першої інстанції(§23-24 Калашніков проти Росії).

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов'язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з'ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов'язані переглядати правомірність попереднього ув'язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії §140).

При цьому, як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, якщо спочатку тяжкість злочину та підозра, що особа може втекти чи зашкодити слідству, можуть бути достатніми підставами для обрання такого запобіжного заходу, як тримання під вартою, то чим довше відповідна особа знаходиться під вартою, тим більш вагомими і конкретними мають бути підстави для продовження цього заходу, про що має бути зазначено в судовому рішенні.

Зокрема, у справі Сергій Волощук проти України" ("SergeyVolosyuk v. Ukraine", рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає , що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з'явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Суд встановив , що у судовому засіданні прокурором не доведено нових ризиків, які б свідчили про те, що заявлені прокурором ризики при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшились або з'явились нові, що виправдовували б подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_2 під вартою.

Суд дійшов висновку про те, що клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання відповідає вимогам ст. ст. 176-179,194 КПК України.

Статтею 179 КПК України передбачено запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 КПК України особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 177 КПК України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Зі змісту ч.1 ст. 178 КПК України вбачається, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини

Оцінюючи в сукупності надані докази, встановлені в судовому засіданні обставини, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання захисника Заїки К.В. про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов'язання відносно ОСОБА_2 знайшло своє доведення в судовому засіданні, є таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню із покладенням на останнього наступних обов'язків: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора або суду у визначений час; не відлучатися з с. Титарівка Старобільського району Луганської області без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи.

Керуючись ст. ст. 176-179, 194, 196, 197,395 КПК України,

у х в а л и в:

Клопотання захисника Заїки В.К. про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на особисте зобов'язання у відношенні ОСОБА_2 - задовольнити.

Запобіжний захід стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у виді тримання під вартою змінити на особисте зобов'язання, звільнивши обвинуваченого з - під варти в залі суду негайно.

Відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України обвинуваченого ОСОБА_2 зобов'язати :

1) прибувати до слідчого, прокурора чи суду за першою вимогою;

2) не відлучатись із населеного пункту: АДРЕСА_1- без дозволу суду;

3) повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання.

Копію ухвали вручити ОСОБА_2 негайно після її оголошення.

Контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання ОСОБА_2 покласти на прокурора Старобільської місцевої прокуратури Архипова С.О.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя В.Ю. Колядов

Судді С.В. Олійник

О.А. Воронкін