Ухвала суду № 81053741, 02.04.2019, Лисичанський міський суд Луганської області

у.н. 415/149/17

н.п. 2/415/25/19

У Х В А Л А

02 квітня 2019 року м. Лисичанськ

Лисичанській міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

з участю

секретаря судового засідання Гавриленко В.В.,

представників

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, Прокуратури Луганської області, Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, треті особи: Міністерство внутрішніх справ, Головне управління національної поліції України в Луганській області, Генеральна прокуратура України, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути на його користь на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду з Державного Казначейства України 2 000 000 грн. та зобов’язати Державне Казначейство України списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України кошти в розмірі 2 000 000 грн. на виплату йому в якості компенсації завданої моральної шкоди.

Представником позивача заявлене клопотання про призначення у справі комплексної комісійної судово-медичної та судово-психологічної експертизи, посилаючись на те 01 квітня 2006 р. прокурор м. Лисичанська своєю постановою скасував постанову слідчого СВ Лисичанського МВ МВС України в Луганській області ОСОБА_5 від 01 квітня 2006 р. про відмову у порушенні кримінальної справи і порушив кримінальну справу по факту заволодіння майном громадянки ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 185 КК України, якій привласнено №113060308 (т.3 а.с.3).

13 березня 2008 року прокурором м. Лисичанська ОСОБА_7 винесена постанова про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння майном громадянина ОСОБА_8 за ч.3 ст.190 КК України №113089039 (т.3 а.с.52-53).

Постановою від 20 січня 2010 року прокурор м. Лисичанська ОСОБА_7 порушив кримінальну справу №113100096 по факту заволодіння майном ОСОБА_9 за ч.1 ст.190 КК України.

17 березня 2010 року постановою слідчого СВ Лисичанського СВ УМВС України в Луганській області порушена кримінальна справа №113100306 по факту заволодіння майном громадянина ОСОБА_10 з правовою кваліфікацією по ч.3 ст. 190 КК України.

Постановою слідчого СВ Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області ОСОБА_11 від 26 квітня 2010 року кримінальні справі № 113100306, № 113100096, №113099117 були об’єднані в одну кримінальну справу, якій присвоєно № 113100306. В матеріалах кримінальної справи №113100306 відсутні будь-які матеріали і процесуальні рішення, якими б підтверджувалося порушення кримінальної справи №113099117 та розслідування цієї кримінальної справи до об’єднання. Лише в постанові про об’єднання кримінальних справ від 26 квітня 2010 року зазначено, що кримінальна справа №113099117 за ч.3 ст. 190 КК України порушена прокурором м. Лисичанська ОСОБА_7 по факту заволодіння майном ОСОБА_12 і ОСОБА_13

Зі змісту обвинувального висновку вбачається, що мені, позивачу ОСОБА_4, та обвинуваченому ОСОБА_14 не пред’являлося обвинувачення у скоєнні кримінального злочину за ч.3 ст. 190 КК України у відношенні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Обвинувальний висновок затверджено прокурором м.Лисичанська ОСОБА_7 07 жовтня 2010 року (т.5 а.с. 139-208)

20 травня 2010 року слідчим СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу №113100546 за фактом заволодіння майном громадянки ОСОБА_15 за ч.2 ст. 190 КК України (т.2 а.с.159)

21 травня 2010 року слідчий СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 своєю постановою об’єднав кримінальні справи №113100306 та №113100546 в одне провадження і присвоїв кримінальній справі №113100306 на підставі того, що до даної кримінальної справи має відношення ОСОБА_14 (т.2 а.с. 192).

03 червня 2010 року слідчий СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 своєю постановою об’єднує в одне провадження кримінальні справи №113100306 за ч.3 ст. 190 КК України (епізод ОСОБА_16Д.), №113100546 за ч.2 ст. 190 КК України (епізод ОСОБА_17М.), №113060308 за ч.1 ст. 185 КК України (епізод ОСОБА_6), №113089039 за ч.3 ст. 190 КК України (епізод ОСОБА_8В.) та привласнює кримінальній справі №113100306 (т.3 а.с. 1-2).

26 травня 2010 року позивача ОСОБА_4, було затримано в порядку ст. 115 КПК України слідчим СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 незаконно, оскільки я жодного кримінального злочину не скоював (т.2 а.с. 223-225).

Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 06 квітня 2016 року задоволено скаргу захисника ОСОБА_1, подану в порядку ст. 234, 236 КПК України, і судом визнаний факт відсутності постанови про порушення кримінальної справи №113100096/2 по копіям матеріалів, виділених з кримінальної справи №113100096 по факту заволодіння майном ОСОБА_9 від 08 червня 2010 року; визнано виділення матеріалів в копіях із кримінальної справи №113100096 під №113100096/2 і об’єднання №113100096/2 в одне провадження із кримінальною справою №113100546 постановою від 08 червня 2010 року незаконним; визнано досудове розслідування справ №113100096 та №113100096/2 в рамках кримінальної справи №1131000546 незаконним; скасовано постанову слідчого СВ Лисичанського МВ ОСОБА_18 про зупинення досудового розслідування по кримінальній справі №113089039 від 20 жовтня 2008 року незаконним, як таке, що винесене в порушення вимог п.3 ч.1 і ч.3 ст. 206 КПК України; визнано, що строк досудового розслідування по кримінальній справі №113089039 (по факту незаконного заволодіння майном ОСОБА_8 за ч.3 ст. 190 КК України) скінчився 16 березня 2010 року і в порушення вимог ст. 120 КПК України не подовжувався; скасована постанова старшого слідчого СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 від 03 червня 2010 року про об’єднання в одне провадження кримінальних справ №113100306 (епізод ОСОБА_10 за ч.3 ст. 190 КК України) з кримінальною справою №113089039 (епізод ОСОБА_8 за ч.3 ст. 190 КК України), а також скасована постанова від 08 червня 2010 р. про виділення в окреме провадження з кримінальної справи №113100306 кримінальної справи №113089039 – у зв’язку з порушенням вимог ст. 120 КПК України і закінченням строку слідства по справі №113089039 – 16 березня 2010 року визнано, що строк досудового розслідування по кримінальній справі №113100546 скінчився 08 червня 2010 року і в порушення вимог ст. 120 КПК України не подовжувався.

14 червня 2010 року прокурором м. Лисичанська відносно позивача ОСОБА_4 була порушена кримінальна справа №113109350 за ч. 1 ст. 190 КК України по факту заволодіння майном ОСОБА_19 (т.4 а.с.54).

Постановою від 22.06.2010 року слідчий Борис В.В. об’єднав в одне провадження кримінальні справи №113100546 (епізод ОСОБА_17) та №113109350 (епізод ОСОБА_19В.) та присвоїв справі №113100546 (т.4 а.с.106).

03 червня 2010 року постановою про перекваліфікацію слідчий Борис В.В. перекваліфікував ст.185 ч.1 КК України (епізод ОСОБА_6П.) на ч.2 ст. 186 КК України по кримінальному провадженню №113060308.

Постановою від 22.06.2010 року по кримінальному провадженню № 113109350 ч.1 ст. 190 КК України була перекваліфікована на ч.2 ст.190 КК України (епізод ОСОБА_19В.) (т.4 а.с.108-109).

Постановою Лисичанського місцевого суду від 28.05.2010 року, ОСОБА_4,як підозрюваному по кримінальній справі №113100546, строк затримання було подовжено до 10 (десяти) діб.

04.06.2010 року слідчим СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11, ОСОБА_20, було пред’явлене обвинувачення про скоєння кримінальних злочинів, передбачених ст. 186 ч.2; 190 ч.2; 190 ч.3 КК України, і в цей же день постановою Лисичанського міського суду мені за клопотанням органу досудового розслідування було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 10 червня 2010 року була скасована постанова Лисичанського міського суду від 04.06.2010 року про обрання, ОСОБА_4, в якості запобіжного заходу тримання під вартою і обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Постановою від 21.09.2010 року слідчим СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу №113100546/2 стосовно, ОСОБА_4, за ч.1 чт.358 КК України, яке було об’єднано з кримінальною справою №113100546 (т.5 а.с.62).

Постановою від 24 вересня 2010 року слідчий СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11, дії ОСОБА_4 перекваліфікував з ч.2 ст. 190 КК України (епізод ОСОБА_17М.) на ч.2 ст. 15-ч.2 ст. 190 КК України.

Постановою про притягнення, ОСОБА_4, в якості обвинуваченого від 24 вересня 2010 року, слідчий СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 звинуватив мене у скоєні кримінальних злочинів, передбачених ст. 186 ч.2; ст. 15 ч.2 – ст.190 ч.2; ст. 190 ч.2; ст. 190 ч.3; ст. 358 ч.1 КК України (т.5 а.с. 86-88), та допитав в якості обвинуваченого (т.5 а.с. 92).

Постановою старшого слідчого прокуратури м. Лисичанська ОСОБА_3 від 10 червня 2010 року було порушено кримінальну справу відносно, ОСОБА_4, за ч.1 ст.345 КК України за №113109338, та постановою від 10 червня 2010 р. порушено кримінальну справу відносно, ОСОБА_4, за ч. 2 ст. 342 КК України за №113109352, які постановою від 02.07.2010 року були об’єднані в одне кримінальне провадження. По цій кримінальній справі відносно, ОСОБА_4, слідчим прокуратури м. Лисичанська була обрана в якості запобіжного заходу підписка про невиїзд з постійного місця проживання.

14 липня 2010 року слідчий прокуратури м. Лисичанська ОСОБА_3 пред’явив, ОСОБА_4, обвинувачення у скоєнні кримінальних злочинів, передбачених ст. 345 ч.1, ст. 342 ч.2 КК України.

Обвинувальний висновок по кримінальній справі №113109338 по обвинуваченню ОСОБА_4, у скоєні злочинів, передбачених ст. 345 ч.1, 342 ч.2 КК України затверджено прокурором м. Лисичанська ОСОБА_7 21 липня 2010 року, а обвинувальний висновок по кримінальній справі №113100546 по обвинуваченню, ОСОБА_4, у скоєнні злочинів, передбачених ст. 186 ч.2; ст.15 ч.2 – ст. 190 ч.2; ст. 190 ч.2; ст. 190 ч.3; ст. 358 ч.1 КК України затверджено 07 жовтня 2010 року і обидві справи були скеровані до Лисичанського міського суду для розгляду по суті пред’явленого мені обвинувачення.

Постановою від 14 жовтня 2010 року Лисичанський міський суд об’єднав в єдине провадження кримінальні справи №113109338 та №113100546.

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року ОСОБА_4, було визнано винним у скоєні кримінальних злочинів, передбачених ст.ст.345 ч.1,342 ч.2,15 ч.2-190 ч.2, 190 ч.2, 190 ч.3, 358 ч.1 КК України та визначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років,на підставі ст.75 КК України мене звільнено від відбування покарання з іспитом на 2 роки. По ч.2 ст.186 КК України мене виправдано за недоведеністю винуватості у скоєні цього злочину.(т.7 а.с. 202-234)

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11.11.2011 року вирок Лисичанського міського суду було скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті пред’явленого обвинувачення в іншому складі суду.

Постановою Лисичанського міського суду від 04.04.2012 року матеріали кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_4, за ст. 186 ч.2 КК України було виділено в окреме провадження і направлено прокурору м. Лисичанська на додаткове розслідування.

Вироком Лисичанського міського суду від 04 квітня 2012 року, ОСОБА_4, було визнано винним у скоєні кримінальних злочинів, передбачених ст. 190 ч.2; ст. 15 ч.2 – 190 ч.2; ст. 190 ч.3; ст. 342 ч.2; ст. 345 ч.1; ст. 358 ч.1 КК України та визначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п’ять) років.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2012 року вирок Лисичанського міського суду від 04 квітня 2012 року змінено. Скасовано вирок відносно засудженого ОСОБА_4 в частині засудження за ст. 358 ч.1 КК України і кримінальну справу в цій частині направлено прокурору м. Лисичанська на додаткове розслідування. В іншій частині вирок залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 02 липня 2013 року моя касаційна скарга була задоволена частково, а вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 04 квітня 2012 року та ухвала Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2012 року були скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Виділену в окреме провадження Лисичанським міським судом кримінальну справу №113060308 відносно, ОСОБА_4, за ст. 186 ч.2 КК України, постановою слідчого СВ Лисичанського МВ ОСОБА_21 від 02 вересня 2012 року було закрито у зв’язку з відсутністю в моїх діях складу злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України на підставі ст. 6 п.2 та ст. 213 п.2 КПК України.

Кримінальну справу за ст. 358 ч.1 КК України, направлену на додаткове розслідування прокурору м. Лисичанська ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27 липня 2012 року, зареєстровано в ЄРДР за №12013030240002174 від 18.06.2013 року за ст. 358 ч.1 КК України, і постановою від 11.08.2013 року це кримінальне провадження закрито слідчим СВ Лисичанського МВ ОСОБА_21 за відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (в редакції 2012 р.)

Кримінальні справи №113100546 і №113109338 розглядалися Лисичанським міським судом в іншому складі суду. Постановою від 30 жовтня 2013 року прокуратурою м.Лисичанська відносно, ОСОБА_4, змінено обвинувачення, з раніше пред’явленого обвинувачення виключено обвинувачення за ст. 186 ч.2 КК України по кримінальній справі №113060308 та за ст. 358 ч.1 КК України по кримінальному провадженню №12013030240002174 від 18.06.2013 року В іншій частині обвинувачення залишилося без змін.

Постановою Лисичанського міського суду від 27 травня 2016 року була задоволена скарга захисника ОСОБА_1, подана в порядку ст. 234, 236 КПК України (в редакції 1961 р.) і визнані незаконними та виконаними з порушеннями вимог ст. 120 КПК України слідчі дії і процесуальні рішення (45 найменувань), зокрема, постанова про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.2 ст. 186; ч.2 ст. 190; ч.3 ст. 190 КК України; протоколи допиту ОСОБА_4 в якості обвинуваченого; постанова слідчого від 04.06.2010 року про обрання ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; обвинувальний висновок, затверджений прокурором м. Лисичанська від 07 жовтня 2010 року.

Постановою Лисичанського міського суду від 30 травня 2016 року клопотання прокурора про направлення кримінальної справи за обвинуваченням, ОСОБА_4, у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 190; ч.2 ст. 15-ч.2 ст. 190; ч.3 ст. 190; ч.2 ст. 342; ч.1 ст. 345 КК України на додаткове розслідування – задоволено, і справа судом направлена прокурору м. Лисичанська для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід підсудному ОСОБА_4 залишений у вигляді підписки про невиїзд.

Кримінальна справа прокурором м. Лисичанська направлена для додаткового досудового розслідування до Лисичанського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області. Слідчим СВ Лисичанського відділу поліції ОСОБА_22 кримінальна справа, як кримінальне провадження, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016130240002365 від 16.09.2016 року за ч.2 ст. 190 КК України по епізоду за заявою ОСОБА_19; за ч.1 ст.345 і ч.2 ст. 342 КК України 07.10.2016 року за матеріалами правоохоронних органів; за ч.1 ст. 190 КК України від 07.10.2016 року за заявою ОСОБА_9; за ч.1 ст. 190 КК України 07.10.2016 року за заявою ОСОБА_23; за ч.1 ст.190 КК України 07.10.2016 року за заявою ОСОБА_17

11.10.2016 року слідчий Панін О.К. по кримінальному провадженню №12016130240002365 від 16.09.2016 року перекваліфікував ч.1 ст. 190 КК України на ч.2 ст. 190 КК України по епізоду за заявою ОСОБА_9; ч. 1 ст. 190 КК України на ч.3 ст. 190 КК України по епізоду за заявою ОСОБА_23; ч.1 ст. 190 КК України на ч.2 ст. 15 – ч.2 ст.190 КК України по епізоду за заявою ОСОБА_17 По іншим епізодам правова кваліфікація залишилася попередньою, без змін.

По кримінальному провадженню №12016130240002365 від 16.09.2016 року органом досудового розслідування я допитувався в якості свідка і повідомлення про підозру у скоєні будь-яких кримінальних правопорушень мені не вручалося.

Постановою від 18 листопада 2016 р. слідчим Лисичанського відділу поліції Головного управління національної поліції в Луганській області ОСОБА_22 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016130240002365 від 16.09.2016 року закрито у зв’язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.1 ст. 345; ч.2 ст. 342; ч.2 ст. 190; ч.3 ст. 190; ч.2 ст. 15 – ч.2 ст. 190 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України. Відносно, ОСОБА_4, запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання та про накладення арешту на моє майно, - скасовані.

Незаконні дії органу досудового розслідування і прокуратури міста Лисичанська щодо позивача ОСОБА_4, тривали за 13 березня 2008 р. (часу порушення прокурором м. Лисичанська ОСОБА_7 кримінальної справи за заявою ОСОБА_23 про заволодіння майном ОСОБА_8 за ч.3 ст. 190 КК України №113089039) до 18 листопада 2016 року (часу винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження №12016130240002365 по реабілітуючим, ОСОБА_4, обставинам).

Позивач незаконно знаходився під вартою з 26 травня 2010 року до 10 червня 2010 року, а з 10 червня 2010 року до 18 листопада 2016 року – на підписці про невиїзд з постійного місця проживання. На моє майно постановою слідчого Борис В.В. від 16.07.2010 року було накладено арешт, а саме: на автомобіль ВАЗ 21063 д.н. Ю3737ВГ, автомобіль ВАЗ 2106 д.н. И0337ВГ, автомобіль ЗИЛ-ММ34502 д.н. 06001АТ і скасовано арешт постановою про закриття кримінального провадження від 18 листопада 2016 року.

Постановою старшого слідчого СВ Лисичанського МВ ОСОБА_11 Від 04.06.2010 року було накладено арешт на майно ОСОБА_4, а саме на: квартиру АДРЕСА_1; квартиру АДРЕСА_2; квартиру АДРЕСА_3; житловий будинок №97 по вул. Л.Шевцовой в м. Лисичанська; житловой будинок № 85 по вул. Таганрогська в м. Лисичанську; встроєне приміщення за адресою м. Лисичанськ , вул. Калініна № 115.

Арешт на це майно скасовано постановою про закриття кримінального провадження від 18 листопада 2016 року.

У зв’язку з цими грубими порушеннями прав і свобод позивач весь цей час знаходився в стані неймовірних душевних страждань, які завдали йому моральну шкоду. До цього часу він не можу поновити свій душевний стан і для цього потрібен буде дуже тривалий час.

26 травня 2010 р. працівниками Лисичанського МВ слідчим Мельником В.А. дільничими інспекторами Чернихом С.А. і ОСОБА_24 була скоєна протизаконна спроба зробити обшук в будинку 97 по вул. Л.Шевцової в м. Лисичанську, в той час, як Лисичанський міський суд своєю постановою від 21.05.2010 р. дозволив провести обшук за місцем мого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. Коли ці працівники міліції впевнилися в тому, що вони дійсно приїхали проводити обшук не за тією адресою, то із застосуванням до мене фізичного насилля, втягнули в автомобіль ОСОБА_24 і повезли до Лисичанського МВ, застосовуючи під час руху до мене фізичне насилля.

В Лисичанському МВ слідчий Борис В.В. мене незаконно затримав і помістив в ІТТ 26.05.2010 року о 16 годині 05 хвилин, внаслідок чого я переніс нервовий психологічний стрес і справжній шок.

Після пред’явлення позивачу 04.06.2010 року обвинувачення у скоєні злочинів, передбачених ст.186 ч.2, 190 ч.2, 190 ч.3 КК України слідчим Борис В.В. він переніс вдруге нервовий стрес. Позивач не міг повірити в те, що слідчим може чинитися таке свавілля.

Позивач потребував медичної допомоги і негайно, він не міг керувати собою, своїм станом, втратив свідомість і впав на підлогу, але слідчий Борис В.В. запевнив працівників швидкої допомоги, що він – симулянт, хоча це сталося внаслідок його реакції на незаконні дії цього слідчого, внаслідок чого стався серцевий напад.

26.05.2010 р. працівники міліції возили позивача на огляд до травмпункту ЦМЛ ім.Тітова м. Лисичанська і в нього виявили поверхневі підшкірні гематоми обох передпліч. Позивач потребував стаціонарного лікування, в нього були сильні і тривалі болі в області серця і грудної клітини справа.

Після звільнення з-під варти позивач 11.06.2010 р. звернувся до Лисичанської центральної лікарні, і його було госпіталізовано в кардіологічне відділення, де він перебував на лікуванні до 22.06.2010 р. з діагнозом: «ИБС. Стенокардия стабильная напряжения ІІ ФКЛ, клинически (нест. с 08.06.10 г. по 19.06.10 г.). Диффузный кардиосклероз. Гипертоническая болезнь II ст.( ангиопатия сосудов сетчатки, гипертоническая энцефалопатия) 1 степень, умеренный риск СН I ст., АСГМ, ушиб грудной клетки справа, перелом VI ребра справа».

З вини слідчого Борис В.В. із дня затримання 26.05.2010 р. і до дня звільнення 10.06.2010 р. позивач не отримував медичної допомоги, хоча мій стан з кожним днем ставав все гірше. ОСОБА_11 в області перелому VI ребра справа і болі голови, серця не давали йому можливості заспокоїтися, в нього був нервовий зрив, він не хотів жити, намагався покінчити життя самогубством і до такого стану здоров’я мене довів слідчий Борис В.В. своїми протиправними незаконними діями.

Внаслідок незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури міста Лисичанська після звільнення з-під варти протягом 2010 – 2011 років позивач вимушений був майже щомісячно проходити лікування в кардіологічному відділенні Лисичанської ЦМЛ, а з 17.03.2011 року став інвалідом ІІ групи, і до цього часу продовжує хворіти і лікуватися. До 26.05.2010 року в позивача ніколи не боліло серце, він завжди був врівноважений, спокійний.Постійне переслідування його органом досудового розслідування, виклики до слідчого, погрози позбавити його свободи на тривалий час, довели до психічного розладу здоров’я, і 29.06.2010 року позивач опинився на стаціонарному лікуванні в Луганській обласній психіатричній лікарні. Позивач не міг жити спокійно, перед працівниками міліції відчував не лише почуття страху, а й жаху. Він не міг після звільнення з-під варти 10.06.2010 року спати протягом декількох днів, жахався від кожного дзвінка, не міг працювати, не міг їсти, постійно був у стані тривоги. Кожен виклик в міліцію закінчувався погіршенням стану здоров’я, позивач знаходився в постійному очікуванні повторного затримання і взяття його під варту. Закрите приміщення камери ІТТ наводило на нього жах, він не міг в ній знаходитися психологічно. Обстановка, стіни, грати не давали позивачу можливості відчувати себе людиною.

Затримувати позивача і обирати запобіжний захід в якості тримання під вартою у органу досудового розслідування не було жодної обґрунтованої підстави, але слідчий Борис В.В. це зробив, просто знущаючись з мене психологічно. Він від цього отримував задоволення, спостерігаючи страждання позивача. Це цинічно, особливо враховуючи те, що позивач такого ставлення до себе не заслуговував, він жодного злочину не скоював.

Внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності, незаконного засудження, до нього змінилося ставлення в місті не тільки з боку знайомих, рідних, співробітників. Мешканці міста, які його майже до цього не знали, постійно його обговорювали, по місту поширювалися чутки, одна жахливіша за іншу. Люди вважали позивача шахраєм, бо він слідством за це притягався і засуджувався судом до відповідальності, хоча взагалі його не знали. Позивачу страшно було ходити по місту, бо він відчував погляди осуду з боку людей, і це йому психологічно пригнічувало, бентежило, не давало жити спокійно.

Враховуючи ступінь вини органу досудового слідства. прокуратури і суду у зв’язку з незаконним притягненням мене до кримінальної відповідальності за скоєння тяжких злочинів і засудження до п’яти років позбавлення волі, яких позивач не скоював; враховуючи глибину його фізичних і душевних страждань на протязі тривалого часу; враховуючи втрату здоров’я, яке він до цього часу не можу поновити; виходячи з принципів розумності і справедливості, позивач вимагає відшкодування йому моральної шкоди в розмірі 2 000 000 грн, хоча розуміє, що навіть цим розміром коштів неможливо компенсувати йому ті душевні страждання, які він переніс і переносить щоденно до цього часу, та поновити йому втрачене здоров’я.

Завдання позивачу душевних страждань незаконними діями органу досудового розслідування, прокуратурою та судом підтверджується показаннями свідка ОСОБА_25, яка суду пояснила, що знайома із позивачем. З 1982 по 1988 рік перебувала з позивачем в шлюбних відносинах. У 1988 році шлюб було розірвано, але з цього часу проживають поряд. Вона мешкає за адресою: вул.Л.Шевцової, буд. 97,а ОСОБА_4 мешкає за адресою:вул. Лисичанська, буд.32.Всі кримінальні справи відносно ОСОБА_4 були порушені у зв’язку з кредитним союзом «Надія», починаючи з 2006 року. З цього часу ОСОБА_4 постійно викликали до слідчого на допити або для розмов по справі у міліцію. Оскільки, як сусіди вони бачились майже щоденно, то вона бачила в якому пригніченому стані він повертався в ці дні додому. Скаржився їй на те, що слідчий поводився з ним не коректно,погрожував постійно арештом, і після цього ОСОБА_4 не міг спати, жити спокійно,з тривогою очікував наступного виклику до слідчого. В травні 2010 року почалися обшуки в кредитному союзі « Надія», де вона працювала, та вилучення документів по кредитам. А після обшуків, всіх працівників союзу почали викликати на допити. Вона на собі відчула негативне ставлення слідчого до ОСОБА_4, бо слідчий вимагав дати йому потрібні показання і його не влаштовували показання правдиві про обставини укладення кредитів. Працівники міліції в місті почали розповсюджувати про ОСОБА_4 негативні чутки, що він обікрав все місто і буде невдовзі сидіти за гратами. ОСОБА_4 казав їй, що він дуже переживає,бо почувається перед знайомими, сусідами незручно. Йому доводиться перед людьми виправдовуватить, що він не злочинець. Він став почувати себе невпевнено, постійно боявся, втратив сон,постійно скаржився на головний біль, недомагання. ОСОБА_4 не хворів , займався спортом, був майстром спорту, тренував дітей, їздив з дітьми на змагання. Діти його, як тренера, поважали і любили. ОСОБА_4 був ініціативний, постійно влаштовував для дітей якісь змагання в місті,області,діти отримували призи.26.05.2010 року на вул.Л.Шевцової біля будинку № 97 вона була свідком того, як працівники міліції ОСОБА_24,ОСОБА_26 і ОСОБА_5 побили ОСОБА_4 Він просив, щоб його не били,він сам на своїй машині приїде в міліцію, але його не слухали,із застосуванням сили запхнули в машину і повезли в міліцію. В цей же день слідчий затримав ОСОБА_4 в ІВС, де він перебував до 10.06.2010 року.28.052010 року їй сказали,що ОСОБА_4 приведуть до прокуратури м. Лисичанська щось підписувати і вона пішла до прокуратури,щоб побачити його. Коли ОСОБА_4 привели до прокуратури, то вона побачила, що все його обличчя було побито. Коли ОСОБА_4 звільнився з-під варти 10.06.2010 року, то почувався зле,бо психологічно дуже тяжко переніс затримання і знаходження в ІВС. Він розповів їй, що його били працівники міліції, відвезли в тюрму м. Луганська де до нього дуже погано відносилися. В нього постійно боліла голова та грудна клітина після побоїв. Зовні ОСОБА_4 виглядав жахливо. Він був психологічно пригнічений, очі якісь стеклянні,скаржився на головний біль і біль в грудній клітині. В ранці 11.06.2010 року вона допомогла йому і відвезла в кардіологічне відділення, де він лікувався до 22.06.2010 року. Після проведення рентгену було встановлено, що у ОСОБА_4 є перелом ребра справа. До затримання ОСОБА_4 слідчим 26.05.2010 року, він ніколи не скаржився на болі в серці, а в лікарні встановили діагноз: ІБС,стенокардія,дифузний кардіосклероз та гіпертонічну хворобу серця 2 ступеня. З 2011 року ОСОБА_4 постійно знаходився на лікуванні із хворобою серця, бо стан його здоров’я у зв’язку із слуханням справи в суді і вироком суду різко погіршився. Коли 11.06.2010 року ОСОБА_4 лікувався в кардіологічному відділенні,то до нього в лікарню приходив слідчий, який постійно погрожував йому, що як тільки ОСОБА_4 випишеться з лікарні, то він знову його арештує. Я щодня приходила до ОСОБА_4, приносила їду і ліки та бачила,що він змарнів, дуже хвилювався після психологічних погроз слідчого, боявся, що той дійсно його посадить. Ці погрози слідчого психологічно вплинули на ОСОБА_4, бо він став дратівливим,неадекватним. Я змушена була відвезти його в Привольнянську психіатричну лікарню, де він лікувався. Але і в цій лікарні слідчий не давав йому спокою, постійно приїзжав, погрожував арештом і казав,що доведе його «до сумасшествия». ОСОБА_4 його боявся, дуже хвилювався,переживав,не міг спати, не міг працювати по дому,постійно скаржився на погане самопочуття. Як тільки ОСОБА_4 виписався із психіатричної лікарні слідчий відвіз його до Луганської психіатричної лікарні на місяць для проходження психіатричної експертизи. Ставши інвалідом 2-ої групи, він змушений був звільнитися з роботи тренера, бо вже не міг фізично працювати. Вироком суду в квітні 2012 року ОСОБА_4 визнали винним і засудили до 5 років позбавлення волі,що також вплинуло на стан здоров’я, бо він змушений був лікуватися тривалий час. Тільки в листопаді 2016 року справу було закрито і визнано, що ОСОБА_4 жодного злочину не скоював. Але стан його здоров’я, психологічний стан не відновилися. Потрібні кошти на лікування, а їх немає, ті що були раніше він за час слідства і суду витратив на своє лікування. Важко навіть уявити собі,які душевні страждання і біль переніс позивач та ще й такий тривалий час.

Доказами того, що позивач тривалий час лікувався і став інвалідом 2-ої групи є медичні документи, які він надав суду.

Проведення судово-психологічної експертизи необхідно, щоб експертним шляхом довести суду наявність перенесених ним моральних страждань, як психологічної основи моральної у шкоди, та визначення розміру компенсації завданої йому моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та незаконного застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з постійного місця проживання, незаконного накладення арешту на майно позивача, незаконне засудження до позбавлення волі, порушення його прав і свобод та погіршення його стану здоров’я до визнання позивача інвалідом 2-гої групи.

За клопотанням позивача ухвалою Лисичанського місцевого суду від 09.08.2017 року по справі була призначена комісійна судово-медична експертиза. На розгляд експертів було судом поставлено питання: чи є причинно-наслідковий зв’язок між погіршенням стану здоров’я ОСОБА_4 та вищеперерахованими протиправними діями відносно нього, а після цих подій і слідчих дій стан здоров’я ОСОБА_4 постійно погіршувався?

За матеріалами цивільної і кримінальної справи проведена комісійна судово-медична експертиза, із Висновку експерти № 30/48 від 15 .11. 2017 року вбачається, що «ответ на вопрос об установлении причинно-следственной связи между ухудшением состояния здоровья ОСОБА_27 и указаними в определении суда незаконними следственними действиями, не входит в компетенцію судебно-медицинского експерта».

За таких обставин просить призначення по справі комплексної комісійної судово-медичної та судово-психологічної експертизи, проведення якої просить призначити Харківському науково-дослідницькому інституту імені засл. Професора Бокаріуса.

Вислухавши думку представників відповідача, суд вважає, що вказане клопотання підлягає задоволенню, оскільки для вирішення цього питання необхідні спеціальні знання, а тому у справі необхідно призначити комплексну комісійну судово-медичну та судово-психологічну експертизу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 103 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Призначити у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальностікомплексну комісійну судово-медичну та судово-психологічну експертизу, провадження якої доручити експертам Харківського науково-дослідницького інституту імені засл. Професора Бокаріуса, який розташований за адресою: 61000, м. Харків, вул. Золочівська, 8а, попередивши їх про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

На розгляд експертів поставити питання:

1.Чи є причинно-наслідковий зв’язок між погіршенням стану здоров’я ОСОБА_4 у зв’язку із незаконним порушенням стосовно нього кримінальних справ 01.04.2006 року за ч.1 ст. 185 КК України, 13.03.2008 року за ч. 3 ст. 190 КК України, 20.01.2010 року за ч.1ст.190 КК України, 17.03.2010 року за ч. 3 ст. 190 КК України, 20.05.2010 року за ч.2 ст. 190 КК України, 14.06.2010 року за ч. 1 ст.190 КК України, 21.09.2010 року за ч. 1 ст. 358 КК України, 10.06.2010 року за ч. 1 ст. 345 КК України та за ч. 2 ст.342 КК України; незаконним пред’явленням ОСОБА_4 04.06.2010 року обвинувачення про скоєння кримінальних злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч.2 ст. 190 , ч. 3 ст. 190 КК України, а 24 вересня 2010 року пред’явленням обвинувачення про скоєння кримінальних злочинів, передбачених ст. 186 ч.2, ст.15 ч.2- ст. 190 ч.2, ст.190 ч.3,ст. 358 ч.1 КК України і 14 липня 2010 року незаконним пред’явленням обвинувачення про скоєння кримінальних злочинів передбачених ст.342 ч.2, ст.345 ч.1 КК України; незаконним накладенням арешту на рухоме і нерухоме майно ОСОБА_4; незаконним затриманням ОСОБА_4 26.05.2010 року в порядку ст.115 КПК України;незаконним продовженням строку затримання ОСОБА_4 до 10 діб постановою Лисичанського міського суду від 28.05.2010 року; незаконним обранням Лисичанськом міським судом 04.06.2010 року запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою; незаконним засудженням ОСОБА_4 вироком Лисичанського міського суду від 04.04.2012 року до п’яти років позбавлення волі; незаконним засудженням ОСОБА_4 вироком Лисичанського міського суду від 29.06.2011 року до п’яти років позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України; незаконною спробою працівниками Лисичанського МВ ОСОБА_28, ОСОБА_26, ОСОБА_24 зробити обшук в будинку № 97 по вулиці Л.Шевцової в м. Лисичанську у відсутність на це судового рішення ; незаконним знаходженням на підписці про невиїзд з 10.06.2010 року до 18.11.2016 року, а після цих подій і слідчих дій стан здоров’я ОСОБА_4 постійно погіршувався?

2.Чи спричиненні позивачу ОСОБА_4 незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності в якості обвинуваченого 04 червня 2010 року за ст.186 ч. 2 ; 190 ч. 2; 190 ч. 3 КК України , постановою від 24 вересня 2010 року за ст. 186 ч.2; ст.15 ч. 2- ст.190 ч. 2; ст. 190 ч. 2; ст. 190 ч. 3; ст. 358 ч. 1 КК України та постановою від 14 липня 2010 року за ст. 345 ч. 1; ст.342 ч. 2 КК України моральні страждання, як психологічна основа моральної шкоди, та яка рекомендована сума компенсації за завдання цієї шкоди , враховуючи, що постановою слідчого Паніна О.К. Лисичанського відділу поліції ГУ Національної поліції України в Луганській області від 18 листопада 2016 року кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 закрито по всім статтям обвинувачення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінальних правопорушень?

3.Чи спричиненні позивачу ОСОБА_4 у зв’язку із незаконним застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з 26 травня 2010 року до 10 червня 2010 року моральні страждання , як психологічна основа моральної шкоди, та яка рекомендована сума компенсації за завдання цієї шкоди ?

4.Чи спричиненні позивачу ОСОБА_4 у зв’язку із незаконним застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з 10 червня 20010 року обраного ухвалою апеляційного суду Луганської області від 10 червня 2010 року до 18 листопада 2016 року, коли постановою про закриття кримінального провадження запобіжний захід було скасовано, моральні страждання , як психологічна основа моральної шкоди , та яка рекомендована сума компенсації за завдання цієї шкоди?

5.Чи спричиненні позивачу ОСОБА_4 моральні страждання, як психологічна основа моральної шкоди, та яка рекомендована сума компенсації за завдання цієї шкоди у зв’язку із визнанням його незаконно винним у скоєні кримінальних злочинів, передбачених ст. 190 ч. 2; ст. 15 ч. 2- ст. 190 ч. 2; ст. 190 ч. 3; ст. 342 ч. 2; ст. 345 ч. 1; ст . 358 ч. 1 КК України вироком Лисичанського міського суду та визначенням покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років?

6.Чи спричиненні позивачу ОСОБА_4 моральні страждання, як психологічна основа моральної шкоди, та яка рекомендована сума компенсації за завдання цієї шкоди у зв’язку із накладенням арешту на його майно постановами слідчого СВ Лисичанського МВ від 16 липня 2010 року на транспортні засоби та від 16.07. 2010 року на нерухоме майно?

Оплату експертизи покласти на позивача ОСОБА_4.

Надати у розпорядження експертів для вивчення матеріали цивільної справи та оригінали всіх історій хвороб на ім’я ОСОБА_4 за період з 11.06.2010 року до теперішнього часу про стаціонарне лікування в кардіологічному відділенні Лисичанської комунальної лікувально-профілактичної установи Центральної міської лікарні ім. Тітова; оригінал медекспертної справи на ім’я ОСОБА_4 про визнання його інвалідом ІІ групи з 17 березня 2011 року по загальному захворюванню, надані Лисичанською міжрайонною МСЕК до Лисичанського міського суду Луганської області; медичну амбулаторну картку на ім’я ОСОБА_4; медичну картку стаціонарного хворого № 888 на ім’я ОСОБА_4 (Т. 2 а.с. 46-73); копію трудової книжки ОСОБА_4, медичну документацію, що відображає стан здоров’я ОСОБА_4 з 1972 року до 2003 рік, а також, медичні картки стаціонарного хворого на ім’я ОСОБА_4 з кардіологічного відділення Лисичанської ЦМЛ за періоди: 22.02.- 28.02.2011; 13.12.- 23.12.2011; 04.04.- 09.04.2012 р..

Провадження у справі зупинити до отримання висновків експерта.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: