Рішення № 81052385, 08.04.2019, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 1018/3822/12

Провадження № 2-88/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2019 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретарі Авсюкевич Н.В.,

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_1, ОСОБА_23, Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішень, розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, витребування землі на користь держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, третя особа - управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області,

ВСТАНОВИВ:

18.04.2012 прокурор Обухівського району Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, третя особа - управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, визнання державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що в ході перевірки дотримання вимог земельного законодавства прокуратурою Обухівського району Київської області виявлено факт порушення Українською міською радою Обухівського району Київської області вимог земельного законодавства при виділенні громадянам земельних ділянок. Посилався на те, що рішеннями Української міської ради від 12 серпня 2010 року було затверджено проекти землеустрою та передано у власність 18-ти громадянам, відповідачам у справі, земельні ділянки загальною площею 3,5696 га для будівництва і обслуговування будинку на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області. На підставі цього рішення міської ради відповідачам видано державні акти на право приватної власності на земельні ділянки.

При цьому прокурор посилався на те, що передача у власність відповідачів земельних ділянок відбулася з порушенням пункту 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України 2001 року, оскільки надані відповідачам земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту (с. Плюти Обухівського району Київської області), які встановлені рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року, а, отже, міська рада не мала права ними розпоряджатися.

Також прокурор зазначав, що в подальшому ОСОБА_17 та ОСОБА_12 відчужили належні їм ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 29 жовтня 2011 року відповідачам ОСОБА_21 і ОСОБА_22, а ОСОБА_2 і ОСОБА_14 відчужили належні їм земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року ОСОБА_1 Вважав, що оскільки земельні ділянки вибули із власності держави поза її волею, то вони мають бути витребувані із чужого незаконного володіння ОСОБА_21, ОСОБА_22 та ОСОБА_1 на підставі статей 387, 388 ЦК України.

07.05.2018 ухвалою суду об'єднано в одне провадження розгляд даної цивільної справи зі справою №372/214/15-ц за позовом прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Головного управління Держземагенства в Київській області до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_1, ОСОБА_23, Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішень, державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування землі на користь держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області з чужого незаконного володіння, в зв'язку з тим, що у даних справах спір стосується одного і того самого предмету, а саме земельних ділянок і поданий до одних і тих самих відповідачів.

У зв'язку з наведеним, уточнивши позовні вимоги, останнього разу 04.07.2018, шляхом зменшення, прокурор просив суд: визнати недійсним рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 12 серпня 2010 року про передачу у власність відповідачів земельних ділянок загальною площею 3,5696 га для будівництва і обслуговування будинку на території с. Плюти у межах Української міської ради Обухівського району Київської області; визнати недійсними видані відповідачам державні акти на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 427293-427310, скасувати їх державну реєстрацію.

Представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_24 надано заперечення та відзив на позовну заяву, представник відповідача заперечує проти задоволення позову та зазначає, що докази надані прокурором є неналежними та недопустимими, межі с. Плюти Обухівського району Київської області було встановлено рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 № 254-23-ІV «Про встановлення межі с. Плюти Обухівського району Київської області». З цього рішення слідує, що с. Плюти Обухівського району Київської області має загальну 394,0 га, а відведені земельні ділянки, знаходяться в його межах. Дані обставини підтверджуються документами на підставі яких відповідачі отримали у приватну власність земельні ділянки, також посилався на практику ЄСПЛ, зокрема рішення «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року щодо захисту права власності. Також представником зазначено, що вказаної у позовній заяві відомості щодо управління Держземагенства в Київській області у реєстрі юридичних осіб не значиться, частина спірних земельних ділянок відсутні у публічній кадастровій карті, відсутні докази, що спірні земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення. Також представником відповідача надано попередній розрахунок судових витрат на загальну суму 20000 грн.

Прокурором надано відповіді на відзив на позовну заяву, відповідно до якого, прокурор зазначає, що знаходження спірних земельних ділянок за межами села Плюти на час їх виділення підтверджується належними та доказами, зокрема рішеннями судами господарської юрисдикції, крім того, відповідно до практики ЄСПЛ втручання у мирне володіння майном в даному випадку є виправданим з урахуванням наявності суспільного інтересу, який виражений у поверненні змелених ділянок у власність держави. Головне управління Держгеокадастру у Київській області є правонаступником Головного управління Держземагенства у Київській області, дані що спірні земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення підтверджується довідками 6-зем, відповідно даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно частина спірних земельних ділянок належать ОСОБА_1

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги з урахуванням зроблених уточнень підтримала в повному обсязі та просив їх задовольнити, так як відповідачами в порушення законодавства отримані спірні земельні ділянки.

Представник позивача, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, в судове засідання не з'явилися, надавши суду клопотання в якому просять слухати справу в їх відсутності.

Представники відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на те що відповідачами по справі правомірно набуто право власності на земельні ділянки, а тому позбавляти їх такого права за даним позовом незаконно.

Інші відповідачі та треті особи, які повідомлялись належним чином, в судове засідання не з'явились, про поважність неявки суд не повідомили, заяв, клопотань по суті розгляду справи не подали.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та письмові докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що 12 серпня 2010 року Рішенням 59 сесії 5 скликання Української міської ради затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 3,5696 га у власність 18 громадянам для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, що підтверджується копією рішення ( а.с. 122, том 1) та додатком до нього ( а.с. 174, том 1).

Вказані обставини підтверджуються копією рішення, визнаються та не спростовуються учасниками в судовому засіданні.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій державних актів на підставі вказаного рішення міської ради від 12 серпня 2010 року ОСОБА_23, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, ОСОБА_25, ОСОБА_2, ОСОБА_13, ОСОБА_18, ОСОБА_6, ОСОБА_20, ОСОБА_7 та ОСОБА_26 отримали державні акти на право власності на земельну ділянку. Вказаним земельним ділянкам присвоєно кадастрові номери - НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 31.07.2010 серії НОМЕР_3 ОСОБА_6 змінила прізвище на Касянович.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців правонаступником ГУ Держземагенства у Київської області є ГУ Держгеокадастру у Київській області (а.с.183-186 т.11).

В подальшому ОСОБА_17 на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2011 року, зареєстрованого за №1571, відчужив належну йому на підставі державного акту серії НОМЕР_4 земельну ділянку на користь ОСОБА_21 (а.с. 144 -145, том 3).

ОСОБА_12 на підставі договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2011 року зареєстрований за № 2222 відчужив належну йому на підставі державного акту серії НОМЕР_5 земельну ділянку на користь ОСОБА_22 (а.с. 147, том 3).

Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №26902191 та №26900160 від 17.09.2014 власником земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_6 та НОМЕР_7, що розташовані в с.Плюти Обухівського району Київської області, на підставі договорів купівлі-продажу від 14.12.2012 є ОСОБА_1

Згідно з висновком відділу Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області від 23 липня 2010 року спірні земельні ділянки загальною площею 3,5696 га знаходяться на території с. Плюти Обухівського району Київської області (а.с. 125 т. 1).

Відповідно до листа відділу Держкомзему у м. Українка Обухівського району Київської області від 30 листопада 2010 року № 23-04/984 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_8 та НОМЕР_2 згідно індексно-кадастрової карти ПК «Кадастровий офіс» розташовані в адміністративних межах Української міської ради за межами с. Плюти (а.с. 6 т. 1).

Згідно листа управління Держземагенства в Обухівському районі Київської області від 12.02.2013 року земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_7, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_6, НОМЕР_18, НОМЕР_19, НОМЕР_20, НОМЕР_21, НОМЕР_22, НОМЕР_23 знаходяться за межами населеного пункту м. Українка, в адміністративних межах Української міської ради (а.с. 205, том 3).

Відповідно до рішення Київської обласної ради від 15.04.2005 №254-23-ІV та викопіювання із кадастрового плану, встановлено межі с. Плюти Обухівського району Київської області згідно з проектом землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області розроблений державним підприємством «Київський науково-дослідний проектний інститут землеустрою» з від 24.10.2013 з визначенням загальної площі населеного пункту 394 га. Визнано, що втратило чинність рішення КОР від 24.10.2002 «Про встановлення межі села Плюти Обухівського району». (а.с.28-30 т.4)

Також у матеріалах справи наявний лист державного підприємства «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 4 листопада 2014 року, яким дане підприємство надало схеми розміщення спірних ділянок із зображенням меж с. Плюти Обухівського району Київської області (а.с.132-135 т. 6).

Крім того, у листі Держкомзему Обухівського району Київської області від 29 жовтня 2014 року зазначено, що в архіві управління відсутня належним чином завірена копія проекту щодо встановлення меж с. Плюти Обухівського району Київської області і тому управління не може надати копії каталогів координат земельних ділянок, оскільки невідомо чи відповідають вони оригіналу (а.с.136-138 т.6).

Листом Держкомзему Обухівського району Київської області від 29 жовтня 2014 року надано викопіювання з програмного забезпечення ведення чергового кадастрового плану Обухівського району Київської області із нанесенням меж території с. Плюти Обухівського району Київської області та спірних земельних ділянок (а.с. 159-160 т. 6) та повідомлено, що в архіві управління відсутня належним чином завірена копія проекту щодо встановлення меж с. Плюти Обухівського району Київської області і тому управління не може надати копії каталогів координат земельних ділянок, оскільки невідомо чи відповідають вони оригіналу.

12.112013 реєстраційною службою Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області ОСОБА_22 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно №12601515 - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.191 т.7).

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 у справі №911/4654/15 встановлено, що посилаючись, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на наявні в матеріалах справи, виготовлені ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" схеми розміщення земельних ділянок за каталогами координат розташування земельних ділянок, що містяться в проекті землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, прокурор зауважив, що передані відповідачем 1 за спірними розпорядженнями у власність громадянам земельні ділянки станом на момент винесення відповідних актів знаходились в межах села Плюти площею 394 га, які були встановлені згідно рішення Київської обласної ради від 15.04.2005 №254-23-ІV "Про встановлення межі с. Плюти Обухівського району Київської області". Відповідно до приписів ст. ст. 83, 84, 173, 174, 176 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття як рішення Київської обласної ради від 15.04.2005 №254-23-ІV, так і спірних розпоряджень) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за поданням Обухівської районної ради, рішенням Київської обласної ради "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району"№074-04-ХХІV від 24.10.2002 встановлено межі села Плюти загальною площею 394 га, у тому числі: 10 га землі водного фонду, 88 га землі лісового фонду, 96 га землі житлової та громадської забудови, 96 га сінокоси, 104 га землі садівничих товариств. Відповідно до п. 2 зазначеного рішення після набуття ним чинності здійснити перенесення в натуру меж зазначеного населеного пункту у встановленому чинним законодавством порядку.

Рішенням Київської обласної ради "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району Київської області" №254-23-ІV від 15.04.2005 встановлено межі села Плюти Обухівського району Київської області згідно з проектом землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, розробленим ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за договором №428а від 24.10.2003, з визначенням загальної площі села Плюти 394 га.

Зазначеним рішенням також встановлено, що проект землеустрою, зазначений в пункті 1 цього рішення, зберігається в Обухівському районному відділі земельних ресурсів. Визнано таким, що втратило чинність, рішення Київської обласної ради від 24.10.2002 №074-04-ХХІV "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району".

Однак, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції суду не надано належних та допустимих доказів винесення відповідно до вимог на той час законодавства меж території села Плюти в натуру (на місцевість), а також закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про межі території села Плюти площею 394 га до державного земельного кадастру, станом на момент винесення відповідачем 1 спірних розпоряджень.

Водночас, як правильно зауважив місцевий господарський суд, відповідно до наявних в матеріалах справи листів Управлінням Держземагенства в Обухівському районі від 25.02.2016 №10-1003-99.6-1008/2-16 та від 26.02.2016 №10-1003-99.6-1037/2-16 слідує, що згідно статистичної інформації форми 2-зем (станом на 01.07.2012,) державної статистичної звітності за формою №6-зем (станом на 31.12.2012) та індексно-кадастрової карти, автоматизованої системи кадастру та інших облікових даних площа села Плюти в період з 01.07.2012 по 31.12.2012 становила 96 га.

Аналізуючи лист Управління Держземагенства в Обухівському районі від 26.02.2016 №10-1003-99.6-1037/2-16 та надаючи йому оцінку, колегія суддів звертає увагу, що за поданням прокурора Обухівського району про усунення порушень вимог земельного законодавства №565вих-12 від 15.02.2012, винесеним у зв'язку з невідповідністю відомостей щодо меж та площі села Плюти згідно статистичної звітності з огляду на відсутність документів на винесення меж відповідного населеного пункту в натурі на місцевості та їх закріплення межовими знаками, місцевим відділом Держкомзему було внесено зміни до форми 6-зем, інших облікових даних та обліковано (відображено) межі села Плюти площею 96 га.

Крім того, внесені до статистичної звітності за формою №6-зем відомості не свідчать про встановлення меж населеного пункту у тих розмірах, що вказуються у відповідній звітності, оскільки остання складається за поданими в односторонньому порядку даними.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість доводів прокурора щодо того, що станом на момент прийняття відповідачем 1 спірних розпоряджень межі та площа села Плюти у розмірі 394 га були визначені рішенням Київської обласної ради №254-23-ІV від 15.04.2005 "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району Київської області", а спірні земельні ділянки входили до адміністративних меж населеного пункту села Плюти.

Разом з тим, виходячи з системного аналізу норм чинного на час прийняття Київською обласною радою рішення про зміну меж села Плюти земельного законодавства, враховуючи вказівки суду касаційної інстанції, місцевий господарський суд вірно зазначив, що рішення Київської обласної ради від 15.04.2005 №254-23-ІV "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району Київської області" та затверджений проект землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області від 2005 року не створюють правових наслідків у вигляді зміни меж села Плюти та встановлення його площі у розмірі 394 га, оскільки зазначені документи не є документами, що підтверджують винесення меж території села Плюти в натуру (на місцевість), їх закріплення межовими знаками та внесення зазначених відомостей до державного земельного кадастру.

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, ані прийняте Київською обласною радою рішення "Про встановлення межі села Плюти Обухівського району Київської області"від 15.04.2005 №254-23-ІV, ані затвердження проекту землеустрою щодо встановлення і зміни межі села Плюти від 2005 року, без розроблення в подальшому технічної документації із землеустрою, якою б визначалось місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у розумінні ст. 55 Закону України "Про землеустрій" та без встановлення межових знаків, не змінюють повноваження Обухівської районної державної адміністрації щодо розпорядження спірними земельними ділянками.

Посилання скаржника на встановлені ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2011 у справі №2а-244/10 обставини щодо того, що площа села Плюти становить 394,0 га, що на думку прокурора є преюдиційними обставинами, оцінюються судом критично, так, як з огляду на предмет та підстави заявленої вимоги у справі №2а-244/10 суд адміністративної юрисдикції не встановлював обставин того, що площа села Плюти становить 394,00 га, а тому відповідні обставини не є преюдиційними у розумінні ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо викладених у постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2017 у даній справі вказівок касаційної інстанції про необхідність встановити, яка на сьогодні площа села Плюти на підставі яких даних, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Враховуючи межі предмету та підстав заявлених прокурором вимог, при вирішенні зазначеного спору, судом першої інстанції досліджувалась площа села Плюти саме на момент прийняття відповідачем 1 спірних розпоряджень, у той час як відповідно до ч. 3 ст. 173 Земельного кодексу України, включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до цього Кодексу.

За таких обставин, на переконання колегія суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що на час прийняття відповідачем 1 спірних розпоряджень передані у власність громадянам спірні земельні ділянки не входили до меж населеного пункту села Плюти, а відтак повноваження щодо розпорядження таким землями згідно пункту 12 розділу X "Перехідні положення" ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірних розпоряджень) належали саме Обухівській районній державній адміністрації Київської області (а.с.83-100 т.11).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо відновлення меж с. Плюти, Української міської ради Обухівського району Київської області та їх закріплення межовими знаками, 15.09.2014 складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, відповідно до якого межі села Плюти, яке входить у територію Української міської ради Обухівського району Київської області площею 394,0000 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками (а.с.101-106).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що між сторонами виник спір щодо правомочності набуття права власності відповідачами на спірні земельні ділянки отримані ними зокрема в порядку безоплатної приватизації, а саме право Української міської ради передавати їх у власність.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України (у редакції на час прийняття рішення міською радою від 12 серпня 2010 року) визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викупу) відповідно до цього Кодексу.

За положеннями частини другої статті 174 ЗК України, у редакції яка діяла на час прийняття рішення міською радою, рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською чи Севастопольською міською радами за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад.

За змістом пункту 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до повноважень районних рад входило і входить прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою району в межах і в порядку, визначених законом.

До прийняття ЗК України 2001 року положеннями Земельного кодексу Української РСР 1970 року також встановлювалось що землі сільських населених пунктів, віднесених до перспективних для подальшого розвитку, відмежовуються від інших земель шляхом встановлення межі населених пунктів відповідно до проектів їх планування і забудови, які затверджуються виконавчими комітетами обласних Рад народних депутатів.

Землі сільських населених пунктів, не віднесених до перспективних, відмежовуються від інших земель у порядку внутрішньогосподарського землеустрою.

Отже, межі населеного пункту повинні встановлюватися та/або змінюватись рішенням відповідного компетентного органу або на підставі інших правових документів, виготовлених та/або прийнятих компетентними органами відповідно до законодавства, що діяло на час утворення населеного пункту та/або зміни його меж.

Крім того, статтею 46 Закону України «Про землеустрій» (у редакції на час прийняття рішення міською радою) передбачено, що для встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж відповідних адміністративно-територіальних утворень. Порядок розробки проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень установлюється законодавством України.

Відповідно до статті 176 ЗК України, чинній на час виникнення спірних правовідносин, межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлюються Верховною Радою України.

Проте чинними на сьогодні нормативно-правовими актами не затверджено форми та порядку видачі державних актів України на межі адміністративно-територіальних утворень.

Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції, яка була чинною на час прийняття міською радою рішення), визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації та планів земельно-господарського устрою.

Згідно із частиною другою статті 12 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій» (який був чинним на час прийняття міською радою рішення) сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, зокрема, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України (чинний на час прийняття міською радою рішення) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) у межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста).

Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж.

Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натурі (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/або зміни меж.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року № 6-2686цс16.

Згідно ст.417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Як зазначено у Постанові Верховного Суду від 08.0.2018, якою переглядалось рішення першої та апеляційної інстанції, враховуючи те, що матеріали справи містять суперечливі дані щодо розміщення спірних земельних ділянок, судову експертизу землевпорядної документації щодо встановлення (зміни) меж с. Плюти Обухівського району Київської області згідно з рішенням Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-IV та розміщення спірних земельних ділянок проведено не було, відтак прокурор не надав, а судом не здобуто належних і допустимих доказів щодо меж с. Плюти Обухівського району Київської області та розміщення спірних земельних ділянок.

Відповідно до частини четвертої статті 338 ЦПК України у редакції на час ухвалення судових рішень висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Проте суди висновки касаційного суду про необхідність встановлення меж с. Плюти Обухівського району Київської області і місця знаходження спірних земельних ділянок відповідно до рішення Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-IV «Про встановлення межі с. Плюти Обухівського району Київської області» не виконали.

Таким чином, суди у порушення вимог статей 212-214, 303, 315 ЦПК України 2004 року вищевказаних положень закону та обставин справи не врахували, доводів відповідачів не перевірили та прийшли до передчасного висновку про задоволення позову прокурора.

Прокурором при новому судовому розгляді на підтвердження обставин, що спірні земельні ділянки на час їх передачу у власність відповідачам, розташовувались за межами села Плюти, надано постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 у справі №911/4654/15 та акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання та закріплення їх в натурі.

Згідно ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

При дослідженні постанови Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 у справі №911/4654/15 встановлено, що відповідачі по даній цивільній справі не приймали участь у її розгляді, а від так обставини які були встановлені про постановленні даного рішення не мають преюдиційного характеру при розгляді справи Обухівським районним судом Київської області.

Разом з тим, суд бере до уваги акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 15.09.2014, відповідно до якого межі села Плюти, яке входить у територію Української міської ради Обухівського району Київської області площею 394,0000 га, закріплені в натурі (на місцевості) межовими знаками.

Таким чином, з урахуванням, ст.46 ЗУ «Про землеустрій» рішення Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-IV «Про встановлення межі с. Плюти Обухівського району Київської області» набуло чинності фактично з 15.09.2014 а саме з дати винесення меж населеного пункту в натуру та встановлення межових знаків.

Проте, суду не надано нових доказів, які би спростовували суперечливі дані щодо розміщення спірних земельних ділянок, як зазначено в Постанові Верховного Суду, клопотання про судову експертизу землевпорядної документації щодо розміщення спірних земельних ділянок заявлено не було, хоча таке право судом було роз'яснено, а від так суд позбавлений можливості встановити, чи перебували спірні земельні ділянки на час їх приватизації за межами населеного пункту Плюти.

Крім того, при прийняті рішення суд застосовує практику ЄСПЛ, щодо втручання у право власності та мирне володіння майном.

Заперечуючи проти задоволення позову, представники відповідачів посилались на ст.1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини та на практику ЄСПЛ, зокрема на рішення «Стреч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» від 24.06.2003.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Як зазначено у п.70,71 справи «Рисовський проти України» аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Згідно ст.74 ЗУ «Про місцеве самоврядування» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Як встановлено в судовому засіданні спірні земельні ділянки передані у власність відповідно до рішення Української міської ради згідно до розроблених проектів землеустрою. При розробці проектів землеустрою жодних невідповідностей норм земельного законодавства органами державної влади та місцевого самоврядування не встановлено. Крім того, органами державної влади, які повинні здійснювати контроль за діяльністю щодо передачі земель у державну власність не надано оцінки діям відділу Держкомзему у м. Українка, який протягом короткого часу дав протилежну інформацію щодо розташування спірних земельних ділянок а саме 23.07.2010 та 30.11.2010.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позову порушить принцип «належного врядування» оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Суду не надано доказів, що під час отримання спірних земельних ділянок у власність відповідачі діяли недобросовісно в силу наявності рішення Київської обласної ради від 15 квітня 2005 року № 254-23-IV «Про встановлення межі с. Плюти Обухівського району Київської області» та не могли знати про його фактичне невиконання. Крім того, спірні земельні ділянки могли бути передані у приватну власність шляхом приватизації, спір стосується лише суб'єкта, який мав право приймати таке рішення, інших підстав в позовних заявах при отриманні спірних земельних ділянок не зазначено.

Питання щодо можливості компенсації відповідачам вартості майна, враховуючи диспозитивність судового розгляду, судом не розглядалося. Проте, суд звертає увагу, що стороною відповідачів надано доказ, що на частині спірних земельних ділянок наявні житлові будинки, право власності на які зареєстровано належних чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що задоволення позову призведе до непропорційного втручання у право відповідачів мирно володіти своїм майном та покладе лише на них обов'язок щодо можливого виправлення помилок органів державної влади та місцевого самоврядування.

Щодо посилання представників відповідачів на справу «Стретч проти Сполученого Королівства». З обставин даної справи вбачається, що, заявник у 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав у суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, у процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації, орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський суд з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди.

Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника, Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов'язання, взяті ним на себе у зв'язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

За таких обставин цієї справи Європейський суд з прав людини виніс рішення на користь заявника.

Однак обставини у справі, яка розглядається Обухівським районним судом Київської області є істотно відмінними та судом не встановлено порушення принципу законного очікування при розгляді даної справи.

Також суд звертає увагу, +що земельна ділянка, належна ОСОБА_18, кадастровий номер НОМЕР_24, знаходиться в межах с. Плюти Обухівського району Київської області (а.с. 158-160 т. 6). Більше того, в схемі розміщення земельної ділянки, наданої державним підприємством «Київський науково-дослідний центр та проектний інститут землеустрою» (а.с. 135 т. 6) також зазначено, що належна йому земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_25 знаходиться в межах с. Плюти Обухівського району Київської області.

Таким чином, суду не надано належних та допустимих доказів, що земельна ділянка, належна ОСОБА_18, кадастровий номер НОМЕР_24 на час передачі її у власність знаходилась за межами села Плюти.

Також, суд не бере до уваги, обставини, які вказані у відповіді на відзив прокурора в частині того, що спірні земельні ділянки передані з порушенням визначення їх цільового призначення, оскільки, така підстава для задоволення позову в позовних заявах та їх уточнень прокурором не вказувалась, а від так судом не досліджувалась.

З урахуванням викладеного позов не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо судових витрат, судові витрати прокурора за подання позову не підлягають стягненню з відповідачів, щодо понесених судових витрати представниками відповідачів у розмірі 20000 грн., то дані витрати не можуть бути покладені на сторону позивача, оскільки суду не надано доказів, що такі кошти були сплачені так і розрахунок таких витрат.

Керуючись ст. ст.1,4,12, 56, 57,77, 80, 81,197,200,263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст. 3,12,20,21,125,126,149 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16,317,319,321 Цивільного Кодексу України, Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про державну реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову прокурора Обухівського району в інтересах держави, в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держземагенства в Київській області до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_1, ОСОБА_23, Української міської ради Обухівського району Київської області про визнання недійсним рішень, розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та договорів купівлі-продажу, витребування землі на користь держави в особі Головного управління Держземагенства у Київській області, третя особа - управління Держгеокадастру в Обухівському районі Київської області - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено підписано 10.04.2019.

Суддя О.Б. Тиханський