Ухвала суду № 81050195, 10.04.2019, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/2136/17

1-кп/215/45/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року Колегія суддів Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Науменко Я.О.

суддів Лиходєдова А.В., Камбул М.О.,

за участю: секретаря Конопліної С.І.,

прокурора Вівіча О.Г.,

потерпілої ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_2 в скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.187, ч.2 ст.121 КК України, відомості про які внесені в ЄРДР № 12017040720000422 від 01.03.2017 року,

ВСТАНОВИЛА:

У провадженні Тернівського районного суду м. Кривого Рогу перебуває зазначене кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 щодо вчинення розбійного нападу та нанесення тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого.

Прокурором у судовому засіданні заявлено клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому з урахуванням необхідності проведення судового розгляду, негативних характеризуючих даних про його особу, відсутність у нього міцних соціальних зв’язків, тяжкості і суспільної небезпеки злочину, можливості переховування від суду, враховуючи покарання, яке загрожує обвинуваченому в разі визнання його винуватим, а також впливу на потерпілих та свідків. Крім того, прокурор зазначив, що 27.12.2018 р. Довгинцівським районним судом міста ОСОБА_4 обвинуваченому ОСОБА_2 винесено обвинувальний вирок, яким його засуджено за ч.2 ст.121 КК України до 9 (дев’яти) років позбавлення волі, але на даний час вирок не набрав законної сили в зв’язку з апеляційним оскарженням.

Потерпіла у судовому засіданні підтримали клопотання прокурора.

Обвинувачений заперечував щодо клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Захисник обвинувачуваного у судовому засіданні просила суд відмовити у клопотанні прокурора, посилаючись на недоведеність наявності ризиків, які б обґрунтовували заявлене клопотання. Захисник вважає за доцільне застосувати до обвинуваченого запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням засобів електронного контролю.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно зі ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.

Водночас, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П.1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також у рішенні «Харченко проти України» ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Хоча у розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

Колегія суддів вважає, що обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, а суд при його продовженні, не змінилися та є актуальними, тому суд вважає, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.

При вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу, суд враховує наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_2 може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується.

Заперечення обвинуваченого проти заявленого клопотання про продовження йому строку тримання під вартою колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу та продовження його дії, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, а не тільки ті, на які посилається обвинувачений та прокурор.

Так, ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні особливо тяжких кримінальних правопорушень проти власності та життя і здоров’я особи, за які передбачено покарання до п’ятнадцяти років позбавлення волі; не проживає за місцем реєстрації, міцних соціальних зв’язків не має, непрацюючий і постійного джерела доходу не має, раніше судимий, що в сукупності, на думку колегії суддів, свідчить про те, що він може продовжити злочинну діяльність, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків.

Приймаючи до уваги наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, характер вчинених кримінальних правопорушень, відсутність відомостей про наявність тяжких захворювань у обвинуваченого, які унеможливлюють перебування останнього у слідчому ізоляторі, дані про особу обвинуваченого, а також те, що при застосуванні більш м’якого запобіжного заходу, обвинувачений зможе вчинити інше кримінальне правопорушення, переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків колегія суддів вважає, що вказане свідчить про неможливість забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_2 у разі застосування більш м’якого запобіжного заходу.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів зазначає, що на сьогодні відсутні підстави вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_2процесуальних обов’язків, що випливають із ч.5 ст.194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду та його належну поведінку.

Тому, зважаючи на наявність обвинувального вироку Довгинцівського районного суду міста ОСОБА_4 від 27.12.2018 р., що станом на 10.04.2019 р. не набрав законної сили, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.121 КК України та призначено покарання до 9 (дев’яти) років позбавлення волі; необхідність проведення судового розгляду даної справи та зважаючи на значний суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, суд вважає необхідним продовжити строк тримання обвинуваченого під вартою на 60 днів відповідно до ч.3 ст.331 КПК України.

Керуючись ст.ст.177, 183, 184, 199, 331 КПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на 60 днів по 08 червня 2019 року включно.

Ухвала в апеляційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:

Судді: