Рішення № 81049518, 05.04.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/2656/18

2/0203/171/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська в складі:

головуючого-судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Ркоян Ю.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

представників третіх осіб - ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи – Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Уютний-1», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що є власником квартири №16, розташованої на 7-му поверсі в корпусі №1 будинку №50 по вул.Вознесенська в м.Дніпрі. В цьому ж корпусі на 4-му поверсі розташована квартира №7, власником якої є відповідач. На 7-му поверсі, де розташована її квартира, є приміщення №721 (за проектом – приміщення сміттєкамери) загальною площею 6,1 кв.м, яке відповідач самовільно переобладнав, встановив двері та одноособово використовує для задоволення власних потреб. 24.06.2011 року рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська у справі №2-2607/11 за ОСОБА_2 було визнано право власності на комірне приміщення №VІІ-4, загальною площею 6 кв.м, розташоване на 7-му поверсі в житловому комплексі літ.А-8.9 по вул.ХІІ Партз’їзду,50 в м.Дніпропетровську без додаткового акту введення в експлуатацію. На підставі вказаного рішення КП «ДМБТІ» за відповідачем було зареєстроване право власності на дане приміщення. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2015 року рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.06.2011 року було скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. З урахуванням наведеного позивачка просила суд скасувати рішення про державну реєстрацію за відповідачем права власності, прийняте на підставі рішення суду від 24.06.2011 року, а також зобов’язати відповідача демонтувати перегородки та двері в нежитловому приміщенні №721 на 7-му поверсі корпусу №1 в будинку №50 по вул.Вознесенська в м.Дніпрі.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що 11.02.2015 року між ним та ПП «Центр міста» було укладено договір №37 про інвестування житлового будівництва квартири та 14.02.2005 року підписано додаткову угоду до вказаного договору на нежитлове приміщення, розташоване у багатоповерховому житловому будинку по вул.ХІІ Партз’їзду,50 в м.Дніпропетровську. Після завершення будівництва він набув у власність квартиру №7, розташовану на 4-му поверсі та комірне приміщення, розташоване на 7-му поверсі вказаного будинку. Внаслідок того, що ПП «Центр міста» не ввів будинок в експлуатацію, він був вимушений звернутись до суду та рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.06.2011 року за ним було визнано право власності на квартиру та комірне приміщення. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2015 року рішення суду від 24.06.2011 року було скасовано лише з підстав відсутності акту введення житлового комплексу в експлуатацію. Договір від 11.02.2015 року №37 про інвестування житлового будівництва та додаткова угода до нього від 14.02.2005 року недійсними не визнавались та мають свої правові наслідки. Посилання позивачки, що приміщення №721 є приміщенням сміттєкамери та зайнято ним самовільно має безпідставними, оскільки останнє має цільове призначення, як комірне та належить йому на підставі договору про інвестування будівництва, за яким ним було сплачено відповідні кошти. Позивачка не є стороною вказаного договору, а тому не може претендувати на вказане приміщення.

Представники третіх осіб в судовому засіданні підтримали позицію відповідача та просили відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, позивачка ОСОБА_5 є власником квартири №16, розташованої на 7-му поверсі в корпусі №1 будинку №50 по вул.Вознесенська в м.Дніпрі, де власниками квартир створено Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Уютний-1».

В цьому ж корпусі №1 будинку №50 по вул.Вознесенська в м.Дніпрі на 4-му поверсі розташована квартира №7, власником якої є відповідач ОСОБА_2

Крім того, на 7-му поверсі будинку, де розташована квартира позивачки, розташоване нежитлове приміщення, загальною площею 6,1 кв.м, яким користується відповідач.

Також судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 11.02.2015 року між ПП «Центр міста» та ОСОБА_2 було укладено договір №37 про інвестування житлового будівництва та 14.02.2005 року додаткову угоду до цього договору про інвестування нежитлового приміщення багатоповерхового житлового будинку по вул.ХІІ Партз’їзду,50 в м.Дніпропетровську (на теперішній час, вул.Вознесеньська,50 в м.Дніпро).

Предметом останніх було зобов’язання інвестора ОСОБА_2 взяти участь в інвестуванні будівництва, а забудовника – організувати будівництво згідно договірних умов та передати інвестору у власність квартиру №7, що розташована на 4-му поверсі будинку та комірне приміщення VІІ-4, загальною площею 6 кв.м, розташоване на 7-му поверсі будинку.

Внаслідок того, що ПП «Центр міста» не було введено будинок в експлуатацію, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на зазначені вище об’єкти інвестування.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.06.2011 року у цивільній справі №2-2607/11 позов ОСОБА_2 було задоволено та визнано за ним право власності на квартиру №7, що розташована на 4-му поверсі та комірне приміщення VІІ-4, загальною площею 6 кв.м, розташоване на 7-му поверсі будинку по вул.ХІІ Партз’їзду,50 в м.Дніпропетровську.

Згідно витягу КП «ДМБТІ» 02.12.2012 року за реєстровим №36507085 на підставі рішення суду від 24.06.2011 року та постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на комірне приміщення VІІ-4, загальною площею 6 кв.м, розташоване на 7-му поверсі будинку по вул.ХІІ Партз’їзду,50 в м.Дніпропетровську.

В подальшому рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.05.2015 року рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24.06.2011 року було скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Підставами для скасування рішення суду першої інстанції став той факт, що будинок після завершення його будівництва не було введено в експлуатацію у передбаченому законом порядку. Крім того, під час розгляду справи не було залучено до участі у її розгляді власника земельних ділянок, на яких було збудовано житловий будинок. Вказани м рішенням також встановлено, що ОСОБА_2 за договором інвестування було здійснено оплату в розмірі 100%.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка ОСОБА_5 посилалась на те, що розташоване на 7-му поверсі приміщення за проектом є приміщенням сміттєкамери, належить на праві спільної сумісної власності всім власникам приміщень будинку, у т.ч. їй, зайняте та використовується відповідачем самовільно.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, ст.15 ЦК України встановлено право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Способи захисту цивільних прав та інтересів встановлені ч.2 ст.16 ЦК України.

Частиною 1 ст.182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 2 ст.382 ЦК України встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно ч.1 ст.385 ЦК України власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання власників квартир (житла).

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у

здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно термінів, наведених в ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

- багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об’єктом нерухомого майна;

- співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, що діяла на час укладання відповідачем договору №37 від 11.02.2005 року про інвестування житлового будівництва та додаткової угоди до нього від 14.02.2005 року) було визначено, що об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Згідно ч.ч.1,3 ст.7 вказаного вище Закону встановлено, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

За рішенням інвестора права володіння, користування і розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у

порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Статтею 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» встановлено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією

суб'єктів інвестиційної діяльності.

Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Згідно термінів, наведених в ст.2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (в редакції, що діяла на час укладання відповідачем договору №37 від 11.02.2005 року про інвестування житлового будівництва та додаткової угоди до нього від 14.02.2005 року):

-об'єкт будівництва - нерухомість, будівництво якої організує забудовник та фінансування будівництва якої здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів;

-об'єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об'єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Посилаючись на те, що спірне приміщення є сміттєкамерою та відповідно допоміжним приміщенням, яке відноситься до спільної сумісної власності її та інших власників квартир у будинку, позивачка відповідних доказів суду не представила. А надану нею експлікацію 7-го поверху будинку суд не визнає належним та допустимим доказом, оскільки з останньої не вбачається та позивачкою не зазначено джерела отримання цієї експлікації, не вбачається складовою якого документу вона є. Крім того, остання не засвідчена у передбаченому законом порядку.

Зокрема, позивачкою не представлено проектної документації та технічного паспорту на закінчений будівництвом об’єкт, з яких би вбачалось, що спірне приміщення є сміттєкамерою або відноситься до інших допоміжних приміщень в розумінні термінів, наведених в ст.1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

В той час, як зазначив відповідач в будинку взагалі відсутній сміттєпровід, у т.ч. в місці розташування належного йому комірного приміщення, що підтверджується наданими останнім фотознімками загальних приміщень 1-7 поверхів будинку.

Крім того, як встановлено судом та зазначено вище, комірне приміщення VІІ-4, розташоване на 7-му поверсі будинку по вул.Вознесенська (колишня вул.ХІІ Партз’їзду),50 в м.Дніпрі (колишнє м.Дніпропетровськ) було об’єктом інвестування за відповідною додатковою угодою від 14.02.2005 року до договору інвестування №37 від 11.02.2005 року, укладеною між забудовником ПП «Центр міста» та відповідачем ОСОБА_2, яким було здійснено 100% оплату інвестування.

Таким чином, оскільки позивачкою не представлено суду доказів тому, що спірне приміщення будувалося саме як допоміжне приміщення, а також, що його будівництво було про інвестоване відповідачем та право на нього набуте на підставі відповідної цивільно-правової угоди, що не є нікчемною та недійсною, суд приходить до висновку, що на останнє не поширюється режим спільної сумісної власності відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України.

В зв’язку з цим, в задоволенні позову слід відмовити за необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України понесені позивачкою судові витрати по справі слід покласти на останню.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.15,16,182,328,382,385,391 ЦК України, ст.ст.4,7,9 Закону України «Про інвестиційну діяльність», ст.2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст.ст.2,4,5,10,11,12,76-81,141,211,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_2, треті особи – Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку «Уютний-1», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про скасування рішення та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов’язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10 квітня 2019 року.

Суддя С.Ю. Казак