Рішення № 81043778, 09.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.000011

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.

з участю представників

від позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Булаш З.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним дій, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, з урахуванням уточнених позовних вимог, про:

- визнання протиправними дій Офісу великих платників податків ДФС України щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_3 в період перебування з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників;

- стягнення грошового забезпечення за період перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року в сумі 68559 грн. 34 коп.;

- стягнення середнього заробітку у зв'язку з невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні за період з 06.11.2015 року до 19.03.2019 року в розмірі 529474 грн. 86 коп.

Аргументами позовних вимог є те, що невиплата ОСОБА_3 грошового забезпечення за період перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з 29.05.2014 року по 18.06.2015 року є порушенням його конституційних прав, що полягає у позбавленні його грошового забезпечення та заниження розміру пенсії за вислугу років. Також, позивач вважає, що в разі невиплати заробітної плати звільненому працівникові податкової міліції з вини податкового органу з останнього підлягають стягненню заробітна плата за весь період її невиплати, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що перебування позивача у розпорядженні понад встановлені строки відбулося не з вини відповідача, а з вини самого працівника, оскільки в період перебування у розпорядженні від нього не надходило рапорту про призначення на посаду. Разом з тим, позивачу було нараховано грошове забезпечення у період перебування у розпорядженні за 15 днів в сумі 2480 грн. 75 коп. При отриманні фактичного розрахунку жодного звернення щодо невиплати грошового забезпечення чи порушення роботодавцем законодавства про оплату праці з боку позивача не було. Відтак, на думку відповідача, позивачеві були здійсненні усі виплати в день звільнення, жодних невиплачених сум останній не оскаржував, тому відсутня будь-яка вина роботодавця та як наслідок відсутня будь-яка затримка щодо розрахунку при звільненні.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 року за №247 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» Офіс великих платників податків ДФС є правонаступником Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників і є належним відповідачем у даній справі. Окрім того, перебуваючи у розпорядженні він щоденно виходив на робоче місце, яке займав до переведення у розпорядження, виконував вказівки керівництва і здійснював управління роботою своїм підрозділом. В грошовому атестаті відсутня інформація про нараховані суми грошового забезпечення за період перебування позивача у розпорядженні понад 15 днів, що є свідченням того, що такий не знав і не міг знати про належні йому до виплати грошові суми. Відтак, позивач не міг оспорювати суму грошового забезпечення, яке йому не було нараховане і виплачене при звільненні.

Відповідач у додаткових поясненнях стверджує, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. При цьому, ст.117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. Така позиція суду узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з ч.2 ст.8 КАС України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у заявах по суті, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав викладених у заявах по суті, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 08.01.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 07.03.2019 року, занесеною у протокол судового засідання, строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів.

Ухвалою суду від 26.03.2019 року, занесеною у протокол судового засідання, закрито підготовче засідання і призначено справу до судового розгляду по суті.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються наступні обставини справи.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 14.05.2014 року за №1291-о «Про звільнення з посад працівників податкової міліції» звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження полковника податкової міліції ОСОБА_3 (Т-806117), заступника начальника - начальника головного оперативного відділу спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Наказом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 19.06.2015 року за №48-о «По особовому складу податкової міліції» призначено полковника податкової міліції ОСОБА_3 (Т-806117), який перебуває в розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, на посаду заступника начальника оперативного управління Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, встановивши йому посадовий оклад згідно зі штатним розписом.

Наказом Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 04.11.2015 року за №64-о звільнено з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил за пунктом 64 підпунктом «б» Положення (через хворобу) полковника податкової міліції ОСОБА_3 (Т-806117), заступника начальника оперативного управління Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, з 05.11.2015 року.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку із не нарахуванням та невиплатою грошового забезпечення в період перебування з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року, а також стягненням середнього заробітку у зв'язку з невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні за період з 06.11.2015 року до 19.03.2019 року.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Як передбачено п.353.1 ст.353 ПК України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Відповідно до п.40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року за №114, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується зокрема таке: при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб. У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках (крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною), на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах (підп. «в» ст.40 Положення).

Згідно з п.357.1 ст.357 ПК України, форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року за №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року за №499 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №205/14896 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підп.3.4.2 п.3.4 даної Інструкції, у виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ України. Підставою для продовження строку перебування особи в розпорядженні понад 15 діб, але не більше двох місяців, є наказ або письмовий дозвіл Міністра на клопотанні начальника органу про продовження строку перебування в розпорядженні особи начальницького складу, де зазначається конкретна дата, але не більше двох місяців. До цього строку не зараховується період перебування у відпустках та на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах.

Підпунктом 3.4.3 даного пункту встановлено, що виплата грошового забезпечення вказаним особам проводиться з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, крім премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протягом строку, установленого Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Як вбачається зі змісту наказів від 14.05.2014 року за №1291-о та від 19.06.2015 року за №48-о, період перебування позивача у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників становив понад 13 місяців.

Також, сторонами не заперечуються обставини того, що грошове забезпечення позивачу виплачено лише за 15 днів його перебування у розпорядженні.

З огляду на викладене, суд вважає, що, оскільки відповідачем в порушення вищезазначених вимог Інструкції позивача не було виведено з розпорядження протягом двох місяців і лише 19.06.2015 року призначено на нову посаду та виведено із розпорядження, підстави не нараховувати ОСОБА_3 грошове забезпечення у період перебування його у розпорядженні відсутні.

За таким чином, суд прийшов до висновку, що на користь позивача слід стягнути грошове забезпечення за час його перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників в період з 29.05.2014 року по 18.06.2015 року (з врахуванням виплаченого грошового забезпечення за 15 днів такого перебування).

Як вбачається з даних грошового атестату позивача, посадовий оклад останнього становить - 2625 грн. 00 коп., надбавка за військове звання - 135 грн. 00 коп. та надбавка за вислугу років - 966 грн.

Відтак, з відповідача слід стягнути 47526 грн. 24 коп. грошового забезпечення позивача за період його перебування в розпорядженні з 29.05.2014 року по 18.06.2015 року.

Частиною 6 ст.95 КЗпП України встановлено, що заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з ст.34 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року за №108/95-ВР, з наступними змінами та доповненнями, компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Як передбачено абзац.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року за №1282-XII, з наступними змінами та доповненнями, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог про виплату грошового забезпечення з урахуванням індексу інфляції, є безпідставними, оскільки відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають лише грошові доходи громадян, які не мають разового характеру. У зв'язку з тим, що за рішенням суду спірна сума, що підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень, визначена конкретно та носить разовий характер, вона індексації не підлягає.

Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі № 804/8952/15, а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

Відтак, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення та про стягнення з відповідача грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_3 у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року в сумі 47526 грн. 24 коп.

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку у зв'язку з невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні за період з 06.11.2015 року до 19.03.2019 року в розмірі 529474 грн. 86 коп., то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень положення статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин, суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Застосування вищевказаних правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 810/1543/17 (провадження №К/9901/15731/18), а тому суд, у відповідності до вимог ч.5 ст.242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.

Оскільки позивач в даному випадку просить стягнути з відповідача середній заробіток у зв'язку з невиплатою належних йому сум грошового забезпечення, розмір якого визначається у рішенні, у суду відсутні підстави для такого стягнення.

З огляду на викладе, суд вважає, що позов є підставним та обґрунтованим в частині визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення та про стягнення з відповідача грошового забезпечення за період перебування ОСОБА_3 у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року в сумі 47526 грн. 24 коп., а тому цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати, у відповідності до вимог ст.139 КАС, України не належить стягувати із сторін.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Офісу великих платників податків ДФС України щодо не нарахування та не виплати грошового забезпечення ОСОБА_3 в період перебування з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників.

Стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (код ЄДРПОУ 39440996, м.Київ, вул.Дегтярівська, 11-г) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1), грошове забезпечення за період перебування у розпорядженні Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників з 29.05.2014 року до 18.06.2015 року в сумі 47526 грн. (сорок сім тисяч п'ятсот двадцять шість) грн. 24 коп., за виключенням податків та інших обов'язкових платежів.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення в частині грошового забезпечення в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3726 грн. (три тисячі сімсот двадцять шість) грн. 00 коп., за виключенням податків та інших обов'язкових платежів, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 квітня 2019 року.

Суддя В.Я.Мартинюк