Рішення № 81042892, 09.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 р. Справа№200/3452/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши в порядку загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітктора Нільсена , буд. 26)

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради, в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати державної допомоги при народженні дитини;

- зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити позивачу виплату державної допомоги при народженні дитини.

Ухвалою суду від 11 березня 2019 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі, зазначено, що розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є батьком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. За результатами розгляду звернення позивача до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини, рішенням відповідача від 14 липня 2016 року № 3 позивачу призначена вказана допомога. З 01 липня 2018 року позивачу припинено виплату держаної допомоги при народженні дитини у зв'язку із не підтвердженням факту проживання позивача разом із дитиною за вказаною у заяві адресою.

Вважає дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати державної допомоги при народженні дитини - протиправними та такими, що порушує його конституційні права. Просить задовольнити позовні вимоги.

В установлений судом строк відповідачем до суду був наданий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача.

Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджений постановою КМУ від 08.06.2016 року № 365 "Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Відповідно до вказаного Порядку (пункт 4) соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються за місцем їх фактичного проживання/перебування. незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Пунктом 7 Порядку (в редакції до 04.07.2018 року) передбачено, що для призначення соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за власного ініціативою або за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня отримання відповідної заяви внутрішньо переміщеної особи або з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи. У разі відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї та надає внутрішньо переміщеній особі письмове повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з дати складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.

На виконання зазначеного Порядку, 12.06.2018 року за адресою АДРЕСА_2, вказаною ОСОБА_1 як фактичне місце проживання було здійснено вихід державного соціального інспектора. В ході обстеження встановлено, що заявника на час відвідування вдома не було. Було залишено повідомлення про необхідність з'явитися до управління впродовж трьох днів,. проте позивач у вказаний термін не з'явився. Вищевказаний акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї розглянуто на засіданні районної з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що відбулось 23.06.2018 року та прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини через фактичну відсутність заявника за фактичним місцем проживання. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є батьком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є внутрішньо переміщеними особами про що свідчать довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 29 червня 2016 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2. Дані обставини підтверджені матеріалами справи, зокрема, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 14 червня 2016 року (а.с. 16-18).

29 червня 2016 року у позивача народилась дитина ОСОБА_1. У липні 2016 року ОСОБА_1, звернувся до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради від 14 липня 2016 року № 3 позивачу призначена виплата державної допомоги при народженні дитини.

Відповідачем надана суду довідка, відповідно до якої позивач перебуває на обліку у відповідача як отримувач державної допомоги при народженні дитини та в період з серпня 2016 року по червень 2018 року отримував відповідні соціальні виплати (а.с. 28-31).

У червні 2018 року, відповідачем, за адресою АДРЕСА_2, вказаною ОСОБА_1 як фактичне місце проживання було здійснено вихід державного соціального інспектора. В ході обстеження встановлено, що заявника на час відвідування вдома не було. Було залишено повідомлення про необхідність з'явитися до управління впродовж трьох днів,. проте позивач у вказаний термін не з'явився. Вищевказаний акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї розглянуто на засіданні районної з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що відбулось 23.06.2018 року та прийнято рішення про відмову в призначенні допомоги ОСОБА_1 при народженні дитини через фактичну відсутність заявника за фактичним місцем проживання.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати допомоги при народженні дитини врегульовані Законом України від 21.11.1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі - Закон № 2811).

Відповідно до преамбули Закону № 2811 цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Статтею 1 Закону № 2811 визначено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 3 вказаного закону, відповідно до цього Закону призначаються такі види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону № 2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Частиною 9 статті 11 Закону № 2811 передбачено, що виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; у разі виникнення інших обставин.

Вперше, відповідач, як підставу для припинення виплати позивачу допомоги, зазначив не підтвердження фактичного місця проживання позивача.

Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші обставини" для припинення виплати допомоги при народженні дитини повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення виплати допомоги при народженні дитини на постанови Кабінету Міністрів України та не підтвердження фактичного місця проживання, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 01 жовтня 2014 року № 509, від 05 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи, втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд зазначає, що позивач і її дитина є громадянами України, тобто, мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини.

Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що з урахуванням правової позиції, викладеної судом вище та у зв'язку з тим, що першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати державної допомоги при народженні дитини з липня 2018 року та зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити у повному обсязі виплату державної допомоги при народженні дитини з липня 2018 року та сплатити заборгованість з державної допомоги при народженні дитини за період з липня 2018 року.

Водночас, відповідно до статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітктора Нільсена , буд. 26) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради щодо припинення виплати ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини з липня 2018 року.

Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради поновити у повному обсязі нарахування та виплату державної допомоги при народженні дитини з липня 2018 року та сплатити заборгованість з державної допомоги при народженні дитини за період з липня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87555, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, буд. 26) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 09 квітня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Абдукадирова К.Е.