Рішення № 81042019, 28.03.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2019 Справа № 917/1539/18

за позовом Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго», 37500, Полтавська область, м.Лубни, вул. Чкалова, 17

до Господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Фарма», 37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Фабрична, 1/130

про стягнення 173 037, 59 грн.

Суддя Іванко Л.А.

Секретар судового засідання Ісенко М.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, дов.№1-17/1042 від 18.09.2018 р.

від відповідача: ОСОБА_2- керівник, пасп. КН007392 від 25.07.1995 року, виданий Лубенським МРВ УМВС України в Полтавській області

Розглядається позовна заява про стягнення з відповідача 173 037, 59 грн., з яких: 82 433, 44 грн. – сума основного боргу за поставлену теплову енергію за умовами Договору №251 купівлі-продажу теплової енергії від 23.11.2016 року; 82 433, 44 грн. – пеня, нарахована за несвоєчасність оплати використаної теплоенергії відповідно до п. 6.1.1 договору, 5 927, 15 грн. – інфляційні нарахування, 2 243, 56 грн. – 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов"язань щодо оплати отриманої теплової енергії, в зв"язку з чим, позивач вказує на існування підстав для нарахування і стягнення з боржника пені, інфляційних втрат та 3% річних.

У даній справі судом були вчинені такі процесуальні дії.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.12.2018р. даний позов був переданий на розгляд судді Бунякіній Г.І.

11.12.2018 року винесено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі № 917/1539/18.

Підготовче засідання у справі призначене на 15.01.2019 року та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

В судовому засіданні 15.01.2019 року оголошено перерву до 31.01.2019 року.

Судове засідання 31.01.2019 року не відбулося в зв»язку з припиненням повноважень головуючого судді Бунякіної Г.І.

Відповідно до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 917/1539/18.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2019 р. дана справа передана на розгляд судді Іванко Л.А.

Ухвалою суду від 06.02.2019 року справу № 917/1539/18 прийнято до провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 05.03.2019 року. Запропоновано сторонам, зокрема, відповідачу - протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.2 ст.178 ГПК України).

Відповідач відзив на позов не надав, при тому, що ухвалу суду від 06.02.2019 року відповідач отримав 11.02.2019 року (повідомлення про вручення поштового відправлення додається) та мав достатній термін для формування та надання до суду вмотивованих заперечень.

Ухвалою суду від 05.03.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.03.2019 року.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк не скористався. Інші заяви по суті справи до суду не надійшли. При цьому, представник відповідача проти позову заперечував, послався на не підписання ним договору № 251 від 23.11.2016 року.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд,- встановив:

Між ОКВПТГ «Лубнитеплоенерго» (Теплопостачальна організація, позивач) та господарським товариством з обмеженою відповідальністю "Л-Фарма" (Споживач, відповідач) укладено договір купівлі-продажу теплової енергії від 23.11.2016 року №251 (далі - Договір), відповідно до якого Теплопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення гарячого водопостачання та опалення приміщень споживача за адресою: згідно Додатків № 1, №1а, № 1б, № 1в, а Споживач зобов'язується оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами.

Відповідно до п. 10.1, даний Договір набуває чинності з дати його підписання, поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01 жовтня 2016 року і діє в частині поставки теплової енергії до 30 квітня 2020 року, а в частині проведення розрахунків за теплову енергію - до їх повного здійснення.

Даний договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії, одна із сторін письмово не повідомить іншу сторону, про припинення його дії (п.10.2.).

Кількість спожитої теплової енергії визначається на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача за показниками приладів комерційного обліку теплової енергії. У разі встановлення приладів обліку не на межі балансової належності, до обсягів теплової енергії, визначеної за фактичними показниками приладів обліку, додаються втрати, визначені згідно із схемою балансової належності на дільницях теплової мережі, що перебувають на балансі споживача від межі балансової належності визначеної у Додатках №2, №2а, №2б, №2в до місця встановлення приладів обліку (п.3.1 Договору).

Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань приладів комерційного обліку або розрахункових навантажень, визначених додатках до договору, згідно з діючими тарифами, затвердженими уповноваженими органами (п.4.1 Договору).

Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що тарифи на теплову енергію є регульованими.

Законом України «Про ціни і ціноутворення», а саме в пункті 3 ст.12 зазначено, що зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

У відповідності до п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» та згідно з абз.7 ст.16 Закону України «Про теплопостачання" Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики комунальних послуг встановлює тарифи на теплову енергію суб’єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №1757 від 29.09.2016р. установлено з 01.10.2016 року Обласному комунальному виробничому підприємству теплового господарства "Лубнитеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) - 1483,55 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №2126 від 02.12.2016р. установлено з 30.12.2016 року ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) - 1728,18 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг №151 від 01.02.2017р. установлено з 24.02.2017р. ОКВПТГ "Лубнитеплоенерго" тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) - 1888,27 грн. за 1 Гкал з ПДВ.

Абзацом 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману енергію. Пунктом 7 статті 276 ГК України зазначено, що оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до п.4.4 Договору порядок розрахунку за теплову енергію визначений в Додатку №3 до Договору.

В п. 1 додатку №3 до Договору зазначено, що оплата вартості теплової енергії за розрахунковий період здійснюється виключно у грошовій формі.

Пунктом 5 додатку №3 до Договору визначено, що споживач самостійно розраховує та до першого числа розрахункового періоду сплачує Теплопостачальній організації повну вартість заявленого (розрахованого) у Додатках №1, №1а, №1б, №1в до Договору обсягу споживання теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків.

Остаточні розрахунки без приладів обліку, якщо обсяг спожитої теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної середньомісячної температури зовнішнього повітря у розрахунковому періоді перевищує сплачений розрахунковий обсяг, вартість такого перевищення сплачується Споживачем не пізніше 15-го числа періоду, наступного за розрахунковим, відповідно до рахунку Теплопостачальної організації (п.5.2 додатку №3).

В платіжних документах Споживач повинен обов'язково вказувати номер Договору, дату його підписання, призначення платежу. За наявності заборгованості у споживача за Договором, Теплопостачальна організація зараховує кошти, що надійшли від Споживача, як погашення заборгованості за теплову енергію, поставлену в минулі періоди по договору, незалежно від вказаного в платіжному дорученні призначення платежу (п.2 додатку №3 Договору).

Відповідно до наданих позивачем ОСОБА_3 прийому - передачі теплової енергії, останній свої зобов'язання за Договором виконав, передавши відповідачу в період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року теплову енергію на загальну суму 134053,85 грн.

Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати спожитої теплової енергії виконав неналежним чином, в зв"язку з чим, станом на дату подання позовної заяви (06.12.2018 року) заборгованість відповідача за теплопостачання склала 82433,44 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Дана обставина стала підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення 82 433, 44 грн. – заборгованості відповідача за отримані послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води за період з жовтня 2016 року по жовтень 2018 року (включно) за умовами Договору №251 купівлі-продажу теплової енергії від 23.11.2016 року; 82 433, 44 грн. – пені за несвоєчасність оплати використаної теплоенергії відповідно до п. 6.1.1 договору, 5 927, 15 грн. – інфляційних нарахувань, 2 243, 56 грн. – 3% річних .

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до приписів статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, отримувачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статей 526-527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, в порушення своїх зобов'язань за договором заборгованість в сумі 82433,44 грн. відповідачем не сплачена.

Доказів в спростування вищевикладеного відповідач суду не надав.

Заперечення відповідача, заявлені його представником в судовому засіданні судом до уваги не приймаються, оскільки не підтверджені документальними доказами.

Отже, позовні вимоги про стягнення 82433,44 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

На підставі вищевикладеного, позивачем за період прострочення господарсько-договірного зобов"язання нараховано відповідачу до стягнення 5927,15 грн. інфляційних за загальний період з 1.11.2016 року – 01.12.2018 року та 2243,56 грн. – 3% річних за загальний період 01.11.2016 року – 01.12.2018 року.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 5927,15 грн. інфляційних та 2243,56 грн. – 3% річних.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.1.1 договору передбачено, що у разі порушення Споживачем строків оплати теплової енергії, Споживач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних від простроченої суми, а також сплатити пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу, згідно Закону України №686 від 20.05.1999 "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

На підставі ст. 230 ГК України та п. 6.1.1 договору позивачем нарахована пеня в розмірі 1% за кожний день прострочки платежу, але не більше 100% загальної суми боргу.

З врахуванням зазначених приписів та умов Договору позивач заявив до стягнення з відповідача 82433,44 грн. пені.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені, суд прийшов до висновку, що заявлений розмір пені є правомірним.

Відповідно до ч.1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 82 433, 44 грн., 82 433, 44 грн. – пені, 5 927, 15 грн. – інфляційних нарахувань, 2 243, 56 грн. – 3% річних.

Судові витрати згідно ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з господарського товариства з обмеженою відповідальністю «Л-Фарма»(37500, Полтавська область, м. Лубни, вул. Фабрична, 1/130) на користь Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Лубнитеплоенерго» (37500, Полтавська область, м.Лубни, вул. Чкалова, 17) 82433,44 грн. основного боргу, 82433,44 грн. - пені, 5927,15 грн. - інфляційних, 2243,56 грн. - 3% річних, 2595,56 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 08.04.2019 року

Суддя Іванко Л.А.