Рішення № 81041661, 02.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.04.2019Справа №916/2567/18За позовом Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн"

про стягнення 403 966,94 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін:

від позивача - Кочмар Г.М.;

від відповідача - не з'явився.

Обставини справи:

Військова частина А0215 звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" про стягнення пені та штрафу за прострочення постачання товару за договором №173/17 від 18.07.2017.

Ухвалою суду від 21.11.2018 матеріали позовної заяви передані до Господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю.

Ухвалою суду від 21.12.2018 позовну заяву залишено без руху.

08.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи №916/2567/18 ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 05.02.2019.

Підготовче засіданні 05.02.2019 було відкладено на 28.02.2019.

Ухвалою суду від 28.02.2019 закрито підготовче провадження у справі №916/2567/18. Призначено розгляд справи №916/2567/18 по суті на 02.04.2019.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 09.01.2019, від 05.02.2019 та від 28.02.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд.100.

Проте, за зазначеною адресою відповідача не було розшукано. Відповідно до відомостей з відстеження «Укрпошта», конверти з ухвалами суду не були вручені відповідачу через інші підстави, що не дали змоги вручити (інші причини).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 02.04.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2017 між Військовою частиною А0215 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (далі - постачальник) укладено договір про закупівлю товару за державні кошти №173/17, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується у 2017 році поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2. та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування товару: авіаційні шини (лот № 4 - 840х290 м2А або еквівалент) (34731800-8. Авіаційні шини). Кількість товару зазначена у специфікації товару (додаток № 1 до договору).

Постачальник здійснює постачання товару за цим договором після відправлення замовником (командиром військової частини А0215) письмового повідомлення, про готовність до виконання умов договору, яким замовник визначає обсяги закупівлі товару. У разі планування закупівлі за рахунок коштів спеціального фонду дане письмове повідомлення надається постачальнику замовником виключно після надходження коштів на рахунки замовника на вищевказані цілі (п. 1.4. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, сума цього договору становить 3 775 392,00 грн., у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 629 232,00 грн. Ціна товару визначена у Протоколі погодження ціни (додаток 2 до договору) за результатами проведення електронного аукціону.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки за товар здійснюється за фактом постачання протягом бюджетного 2017 року за умови проведення платежів Державною казначейською службою України згідно з чинним законодавством, після отримання представником замовника (військовою частиною А1049) наступних документів: рахунку-фактури, видаткової накладної, акту прийому поставленого товару (форма - Додаток № 3 до договору), затвердженого постачальником і командиром військової частини А 0215.

Відповідно до п. 5.1. договору, строк постачання товару: згідно зі специфікацією товару (Додаток №1 до договору). Товар постачається силами (засобами) постачальника після відправлення замовником постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник у повідомленні визначає обсяг поставки товару та конкретне місце постачання (вантажоотримувача Замовника). Замовник може надавати повідомлення на поставку як повного обсягу товару, так і на партію товару.

Місце поставки товару: Україна, з урахуванням п. 5.1 (п. 5.2. договору).

За умовами п. 5.3. договору, постачальник за 2 (два) робочі дні до дати постачання товару повинен повідомити замовника про дату його постачання.

Згідно з п. 5.5. договору, датою виконання зобов'язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А 0215) акту прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору). Замовник затверджує акт прийому поставленого товару (форма-додаток № 3 до договору) при наявності акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язаний, зокрема здійснити постачання товару в строки, відповідно до умов цього договору.

Цей договір набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами. Термін дії договору - включно до 31.12.2017, а в частині гарантійних зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.1. договору).

Додатком №1 до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 173/17 від 18.07.2017, сторони погодили Специфікацію товару КПКВ 2101020/7 КЕКВ 2260, код видатків 020, відповідно до якої постачається товар: Авіаційні шини, 840х290 м.2А, термін постачання товару - включно до 15.11.2017, після отримання повідомлення замовника, загальна вартість товару з ПДВ - 3 775 392,00 грн.

Додатком № 2 до договору про закупівлю товарів за державні кошти №173/17 від 18.07.2017, сторони погодили протокол погодження ціни на закупівлю товару (підстава - протокол засідання тендерного комітету військової частини А 0215 від 30.06.2017 № 384).

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.08.2017 №350/129/138/1966/ПС позивачем відповідно до пунктів 1.4., 5.1. договору було повідомлено відповідача про готовність до виконання умов договору в обсязі.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 07.02.2018 направлено на адресу відповідача претензію №350/129/138/152/ПС від 06.02.2018, в якій позивач просив відповідача сплатити пеню та штраф у сумі 406 966,94 грн. за порушення умов договору щодо постачання товару, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача, що підтверджується копією фіскального чеку від 07.02.2018.

Відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав.

В подальшому, листом №451 від 23.08.2018 відповідач звернувся до позивача та просив не застосовувати штрафні санкції, посилаючись на форс-мажорні обставини, внаслідок яких здійснити постачання товару, у строк встановлений договором не представлялось можливим.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача 139 689,50 грн. - пені за період 16.11.2017 по 23.12.2017 та 264 277,44 грн. - штрафу у розмірі 7 % від вартості товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти №173/17 від 18.07.2017, суд дійшов до висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено судом вище, умовами укладеного договору, передбачено, що постачальник зобов'язується поставити замовникові товар, зазначений у пункті 1.2. та у специфікації товару (додаток № 1 до договору), замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Додатком № 1 до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 173/17 від 18.07.2017 сторони погодили специфікацію товару, відповідно до якої постачається товар: Авіаційні шини 840х290 м.2А, термін постачання товару - включно до 15.11.2017 за письмовим повідомленням замовника, загальна вартість товару з ПДВ - 3 775 392,00 грн.

Тобто, кінцевим термін поставки товару за договором № 173/17 від 18.07.2017 є 15.11.2017.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 23.08.2017 №350/129/138/1966/ПС позивачем відповідно до пунктів 1.4., 5.1. договору було повідомлено відповідача про готовність до виконання умов договору в обсязі: Авіаційні шини 840х290 м.2А, у кількості - 150 штук, місце поставки товару - м. Вінниця, склад вантажоотримувача Замовника, військова частина А2287.

Згідно з п. 5.5. договору, датою виконання зобов'язань постачальника з постачання товару є дата затвердження замовником (командиром військової частини А 0215) акту прийому поставленого товару (форма - додаток № 3 до договору). Замовник затверджує акт прийому поставленого товару (форма-додаток № 3 до договору) при наявності акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк - до 15.11.2017 включно, доказів належного виконання умов договору суду не надав.

Судом встановлено, що відповідачем товар поставлений 23.12.2017, що підтверджується актом прийому поставленого товару №1 від 23.12.2017. Вказаний акт підписаний сторонами та скріплений печатками сторін.

При цьому, суд відзначає, що відповідачем не надано доказів наявності обставин непереборної сили, внаслідок яких неможливо було здійснити постачання товару, передбаченого вказаним договором в строк до 15.11.2017.

Відповідно до п. 7.2. договору, сторони погодили види порушень та санкцій за них, встановлені договором: за порушення зобов'язань щодо якості поставленого товару, постачальник сплачує штраф у розмірі 20% вартості неякісного товару; за порушення строків (термінів) постачання товару або зміну його на якісний понад строки, зазначені у пунктах 2.2., 2.3., 5.1. та 5.6. цього договору, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної вартості; у разі відмови від постачання товару сплачується штраф розмірі 10% вартості непоставленого товару. Штрафні санкції до постачальника за порушення строків (термінів) постачання товару не застосовуються з моменту затвердження акту прийому (форми № 4, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 24.12.2010 № 690).

Пунктом 8.1. договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Відповідно до пункту 8.2 Договору, сторони домовилися, що достатнім доказом існування обставин, зазначених у пункті 8.1 цього Договору та строку їх дії служать документи, які видаються уповноваженими органами.

Відповідач у листі до позивача від 23.08.2018 №451 посилається на висновок Торгово-промислової палати України №389/12.1-21.03 від 17.08.2018, як на підстави для звільнення його від відповідальності з прострочення виконання зобов'язання за договором.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства належним доказом підтвердження форс-мажорних обставин є сертифікат якості, а не висновок торгово-промислової палати. Крім того зазначений висновок був наданий після спливу восьми місяців від часу порушення зобов'язання перед Замовником.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як зазначалося вище, відповідач не виконав умови укладеного між сторонами договору щодо поставки товару, порушив строки поставки на 37 днів.

Пунктом 2 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені та штрафу і встановив, що суми відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 139 689,50 грн. - пені за період 16.11.2017 по 23.12.2017 та 264 277,44 грн. - штрафу у розмірі 7% від вартості товару.

Отже, позовні вимоги задовольняються судом у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд вказує наступне.

Ухвалою суду від 09.01.2019 клопотання Військової частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України) про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено Військовій частини А0215 (Командування Повітряних Сил Збройних Сил України) сплату судового збору за подачу позовної заяви до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" про стягнення 403 966,94 грн. заборгованості за договором закупівлю товарів до ухвалення судом судового рішення у справі.

Станом на час винесення судом рішення (02.04.2019) позивачем судовий збір не сплачено.

Відповідно до п. 3.4 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року №7, у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Таким чином, у зв'язку з тим, що господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, проте станом на час прийняття рішення у справі, позивачем судовий збір так і не сплачено та зважаючи на те, що рішення суду прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору в розмірі 6 059,50 грн. здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 100, ідентифікаційний код 40066124) на користь Військової частини А0215 (21007, м. Вінниця, вул. Стрілецька, буд. 105, ідентифікаційний код 24981451) 139 689 (сто тридцять дев'ять тисяч шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 50 коп. - пені, 264 277 (двісті шістдесят чотири тисячі двісті сімдесят сім) грн. 44 коп. - штрафу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техносолюшн" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 100, ідентифікаційний код 40066124) в Доход Державного бюджету України 6 059 (шість тисяч п'ятдесят дев'ять) грн. 50 коп. судового збору

Накази видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 09.04.2019

Суддя І.І. Борисенко