Рішення № 81041433, 28.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.03.2019Справа № 910/17615/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Письменної О.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СХІДНЕРГО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕРРА"

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Демченко М.М

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СХІДЕНЕРГО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕРРА" про визнання договору поставки № 1572-ВЭ від 02.04.2018 недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір поставки 1572-ВЭ від 02.04.2018 укладений з дефектом волі, що у відповідності до приписів ст. 230 ЦК України є підставою для визнання даного договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2019 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали.

Позивачем подано заяву про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/17615/18, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 26.02.2019.

13.02.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує в повному обсязі та вважає вказаний позов необґрунтованим, а обставини, на які посилається позивач у позовній заяві - недоведеними.

В судовому засіданні 26.02.2019 оголошено про відкладення підготовчого засідання на 19.03.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

В судовому засіданні 19.03.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/17615/18 до судового розгляду по суті на 28.03.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судове засідання 28.03.2019 не з'явився. Позивач був повідомлений про розгляд справи належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №01030 49801100.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник відповідача в судовому засіданні 28.03.2019 надав пояснення по суті заперечень на позов, проти позовних вимог заперечив.

В судовому засіданні 28.03.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СХІДЕНЕРГО" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕРРА" (відповідач, постачальник) укладений договір поставки № 1572-ВЭ.

У відповідності до умов договору, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити позивачу у власність продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення в асортименті, кількості, і в строки, по ціні і з якісними характеристиками, погодженими сторонами у Специфікації.

Згідно із погодженою сторонами у договорі Специфікацією, відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити позивачу поставку наступної продукції: добавки технологічної до палива "KATWILL" на суму 720000,00 грн. Також, сторонами погоджено, що добавка технологічна до вуглеводного палива "KATWILL" має відповідати вимогам ТУ У 20.5-40262490-001:2016.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що у травні 2018 року від персоналу ДТЕК Луганська ТЕС були отримані скарги щодо неефективності паливної добавки KATWILL та відсутність доцільності її застосування в роботі енергоблоків.

З метою перевірки вказаної інформації проведено відповідне службове розслідування за наслідками якого виявлено факт придбання Відповідачем паливної добавки "KATWILL", яка не відповідає заявленим відповідачем показниками якості, хімічного складу та ефективності.

Згідно із експертного висновку Науково - дослідної лабораторії експертиз від 08.07.2018, хімічний склад добавки "KATWILL" не відповідає вимогам складу встановленим п. 3.3 ТУ У 20.5-40262490-001:2016.

В технічних звітах ТОВ "ІНТЕРЕНЕРГОСЕРВІС" від 23.05.2018 та від 11.06.2018, визначено, що за результатами випробувань встановлено неефективність та недоцільність застосування активатора горіння "KATWILL". Згідно із технічним звітом ТОВ "ІНТЕРЕНЕРГОСЕРВІС" від 11.06.2018 рекомендовано відмовитись від подальшого використання каталізатора горіння "KATWILL".

Вищевикладені обставини, на думку позивача свідчать про те, що паливна добавка "KATWILL" на стадії підписання договору не відповідала встановленим вимогам якості та договір було укладено позивачем під впливом обману з боку відповідача щодо дійсних характеристик продукції.

Позивач зазначає, що обман з боку відповідача полягав як в наданні письмових гарантій наявності відповідних характеристик продукції так і в свідомому замовчуванні їх фактичної відсутності.

За твердженнями позивача дії відповідача, по-перше, є винними, оскільки є усвідомленим, вольовим поводженням, спрямованим на отримання певного результату - продажу позивачеві товару, який не дає заявленого чи очікуваного результату; та по друге, навмисними, так як відповідач знав про реальні можливості продукції, але запевнив позивача у наявності властивостей, яким продукція не відповідає.

З огляду на те, що договір поставки № 1572-ВЭ від 02.04.2018 було укладено внаслідок обману відповідача та з дефектом волі, то позивач звернувся до суду з даними позовом про визнання договору поставки № 1572-ВЭ від 02.04.2018 недійсним.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем та відповідачем укладений договір поставки № 1572-ВЭ від 02.04.2018, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку позивачу добавки технологічної до палива "KATWILL" на суму 720000,00 грн. Також, сторонами погоджено, що добавка технологічна до вуглеводного палива "KATWILL" має відповідати вимогам ТУ У 20.5-40262490-001:2016.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 675 Цивільного кодексу України, товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором.

За доводами позивача, добавка технологічна до вуглеводного палива "KATWILL" не відповідає вимогам ТУ У 20.5-40262490-001:2016, в підтвердження чого позивач надав висновок експерта Науково - дослідної лабораторії судових експертиз №16/18 від 08.07.2018 та технічні звіти від 23.05.2018 та від 11.06.2018, складені ТОВ "ІНТЕРЕНЕРГОСЕРВІС".

Невідповідність добавки до палива "KATWILL" вимогам ТУ У 20.5-40262490-001:2016, за твердженням позивача свідчить про укладення договору поставки №1572-ВЭ від 02.04.2018 внаслідок обману відповідача та з дефектом волі позивача, що згідно із приписами ст. 230 ЦК України є підставою для визнання даного договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 230 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо одна з сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду України вказаною у постанові від 13 лютого 2019 року по справі №911/1171/18.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Тобто, визначальною ознакою обману є умисні дії сторони правочину.

У розумінні приписів ст. 230 Цивільного кодексу України обман - це навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину; це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Ознакою обману є, насамперед, умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. У даному випадку такою особою є позивач.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, позивачем не було надано суду належних та допустимих у розумінні ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України доказів введення Товариством з обмеженою відповідальністю "КАТЕРРА" в оману позивача щодо обставин, які мали істотне значення при укладанні договору.

Надані позивачем висновок експерта Науково - дослідної лабораторії судових експертиз №16/18 від 08.07.2018 та технічні звіти від 23.05.2018 та від 11.06.2018, складені ТОВ "ІНТЕРЕНЕРГОСЕРВІС", не підтверджують наявності у відповідача умислу ввести в оману позивача щодо якісних характеристик продукції.

Більш того, оцінивши висновок експерта Науково - дослідної лабораторії судових експертиз за №16/18 від 08.07.2018, складений за заявою позивача не приймається судом як належний та достатній доказ по справі, з огляду на наступне.

Так, у відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Згідно із чч. 6-7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Однак, у висновку експерта Науково - дослідної лабораторії судових експертиз за №16/18 від 08.07.2018 відсутні будь які дані про те ким, а саме: прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта, була проведена вказана експертиза. Не зазначено, що експерт попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Окрім того, висновок підписаний директором НДЛСЕ ОСОБА_2, свідоцтва експерта №313 від 29.08.2000, №234 від 11.02.2004, №1359 від 30.05.2009 якого є недійсними, у зв'язку із закінченням терміну їх дії.

Що стосується технічних звітів від 23.05.2018 та від 11.06.2018, то суд також, не приймає їх як докази по справі, так як дані технічні звіти складені ТОВ "ІНТЕРЕНЕРГОСЕРВІС", що є зацікавленою особою позивача.

Дослідивши та проаналізувавши умови спірного договору, судом встановлено, що при укладенні договору сторонами дотримано всі вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогам цивільного та господарського законодавства.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання договору поставки №1572-ВЭ від 02.04.2018 недійсним, з визначених ст. 230 Цивільного кодексу України підстав.

Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому, у розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

За змістом статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (ч. 1). У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (ч. 2). У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису (3). Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Продавець і покупець можуть домовитися про передання товару підвищеної якості порівняно з вимогами, встановленими законом. (ч. 4).

Правові наслідки передання товару неналежної якості передбачені статтею 678 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (ч. 1). У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

У відповідності до умов п. 2.8 договору якщо за результатами проведеного вхідного контролю при прийманні продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності покупцем виявлена не відповідність даним, зазначеним в товаросупровідних документах, сертифікатах якості заводу-виробника, паспорті, або додатковим умовам до даної продукції обумовленими сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору, іншої документації, що визначає кількісні та якісні характеристики продукції, покупець зобов'язується викликати постачальника шляхом направлення телеграми в адрес постачальника, та /або факсу та/або електронного листа для спільного приймання продукції.

Згідно із п. 2.9 договору, постачальник зобов'язаний направити свого повноваженого представника (представників) для участі в прийманні продукції по кількості, якості, асортименту, комплектності та для підписання акту невідповідності.

Відповідно до п. 2.10 договору в акті невідповідності (кількості, якості, асортименту, комплектності) зазначається: номер, дата даного договору, дата специфікації за якою здійснювалась поставка продукції; найменування, заводський номер продукції; дата поставки, також зазначення товаросупровідних документів; опис виявлених невідповідностей (кількості, якості, асортименту, комплектності); місце та дата огляду продукції; склад комісії; висновки комісії; інші відомості на розсуд комісії; підписи всіх членів комісії.

У відповідності до п. 2.12 договору у разі якщо в результаті приймання продукції буде встановлено, що фактичні показники кількості і/або якості та/або асортименту і/або комплектність не відповідають даним, зазначеним в товаросопровідній документації, сертифікаті якості заводу-виробника, паспорті, ТУ або іншої документації, передбаченої для виду продукції що поставляється, а також в разі поставки постачальником продукції, не узгодженою сторонами у відповідних специфікаціях до договору, покупець має право:

відмовитися від прийняття продукції і оплати її вартості, а в разі здійснення попередньої оплати продукції, вимагати повернення сплачених грошових коштів. Повернення грошових коштів має бути повернуто постачальником протягом 10 (десяти) календарних днів з дати відправлення покупцем письмової вимоги постачальника;

на заміну продукції;

прийняти продукцію зі зменшенням її ціни, в залежності від показників невідповідності якості та/або кількості і/або асортименту і/або комплектності продукції.

Пунктом 2.13 договору визначено, що постачальник зобов'язується за свій рахунок провести заміну неякісної продукції і/або провести допоставку якої бракує і/або некомплектної продукції, а також замінити частину продукції, яка не відповідає асортименту, протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту складання/підписання акту невідповідності, якщо інший термін не визначено сторонами в акті невідповідності (п. 2.13 договору).

За змістом пункту 6.3. договору визначено, що у випадку поставки неякісної, некомплектної продукції та продукції, що не відповідає кількості чи асортименту, постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 5% від вартості такої продукції.

Проаналізувавши умови договору, судом встановлено, що сторони погодили певний порядок дій у разі виявлення обставин щодо поставки неякісної продукції.

За таких обставин, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, враховуючи зміст договору, судом встановлено, що договором поставки №1572-ВЭ від 02.04.2018 сторони погодили, відповідальність за поставку відповідачем неякісної продукції.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним договором, окрім того, що необґрунтованою, також є неефективним способом захисту прав позивача.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК СХІДЕНЕРГО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КАТЕРРА" про визнання договору поставки № 1572-ВЭ від 02.04.2018 недійсним.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.04.2019.

Суддя О.В. Гулевець