Рішення № 81038553, 19.03.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2019 р. Справа № 917/2/19

м. Полтава

за позовною заявою Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001

до Комунального підприємства «Теплоенерго», вул. Софіївська, 68, м. Кременчук, Полтавська область, 39617

про стягнення 5 092,90 грн.

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олійник Н.І.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, адвокат, свідоцтво серія РН №1292, посвідчення №1292 від 04.11.2017р., дов. в протоколі

від відповідача: ОСОБА_2, дов. в протоколі

Розглядається позовна заява про стягнення заборгованості по договору купівлі-продажу природного газу № 2916/14-РО-24 від 30.07.2014р. в сумі 5 092,90 грн., в т.ч. 1 414,99 грн. – пені, 351,24 грн. – 3% річних, 3 326,67 грн. – інфляційні втрати.

Ухвалою від 08.01.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 05.02.2019р. на 09-30 год.

Позивач в обґрунтування позовних вимог в позові та його представник в судовому засіданні посилаються на те, що відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу у встановлений строк, внаслідок чого відповідач повинен сплатити штрафні санкції.

Відповідач у відзиві на позов та його представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнають, посилаючись на те, що нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат після вступу Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» в силу вимог Закону є неправомірними. Посилаючись на те, що заборгованість виникла у відповідача у 2014 році, останній зазначає, що позивач, порушуючи строки позовної давності, нарахував пеню у відповідності до ст. 232 ГК України. Також зазначає про сплив позовної давності щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідач зазначає, що має місце відсутність вини відповідача в порушенні (несвоєчасному) виконанні зобов’язань по договору, порушення не завдало позивачу значних збитків та при цьому просить суд зменшити суму штрафних санкцій на 99,9%.

Ухвалою від 05.02.2019р. відкладено розгляд справи на 12.03.2019р. на 09-30 год.

12.03.2019р. відповідач у письмових поясненнях вказує, що у відповідача відсутня вина (умисел) в порушенні своєчасного виконання зобов’язання, відсутність підстав у позивача щодо нарахування пені за несвоєчасну передплату, а також те, що нараховані штрафні санкції за своєю правовою природою не є основним зобов’язанням, а є заходом відповідальності.

Відповідач також зазначає, що позивачем не надано до матеріалів жодних доказів спричинення йому саме відповідачем матеріальної або будь-якої іншої шкоди внаслідок порушення з боку КП «Теплоенерго» своєчасного виконання своїх зобов’язань по оплаті за договором.

Крім того, відповідач вказує, що КП «Теплоенерго» є соціально значимим підприємством, яке постачає населенню міста та підприємствам міста теплову енергію та гарячу воду, відсутність умислу в порушенні своїх зобов’язань за договором, підприємство відповідача мало надвелику дебіторську заборгованість, яка існувала в періоди, пов’язані з виконанням своїх зобов’язань по договору та несло збитки. Зазначає також, що сума нарахованих позивачем санкцій – 5 092,90 грн. складає 92% від суми самого несвоєчасного сплаченого боргу – 5 569, 96 грн.

В судовому засіданні 12.03.2019р. оголошувалась перерва до 19.03.2019р. до 13-00 год.

19.03.2019р. в судовому засіданні суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) (далі-позивач) та Комунальним підприємством «Теплоенерго» (покупець) (далі – відповідач) був укладений договір купівлі-продажу природного газу № 2916/14-РО-24 від 30.07.2014р., який діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (а.с.12-17).

Відповідно до п. 1.1 цього договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями.

Відповідно до п. 2.1 продавець передає покупцеві з 01 липня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 3 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб.м.): ІІІ квартал (з липня по вересень – 0), ІV квартал 3,0 (жовтень – 0,34; листопад – 1,07; грудень – 1,59).

Відповідно до п. 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Відповідно до п. 2.1.2 договору допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі плюс/мінус 5% від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу.

Відповідно до п. 3.1 договору продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця.

Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.1.2 договору покупець до 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу, надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Відповідно до п. 3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п. 3.4 договору не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу становить 2 362,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ – 2%

- податок на додану вартість за ставкою – 20%.

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами – 366,70 грн., крім того ПДВ – 20% - 73,34 грн., всього з ПДВ – 440,04 грн.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу – 2 775,94 грн., крім того ПДВ – 20% - 555,19 грн., всього з ПДВ – 3 331,13 грн.

Відповідно до п. 5.3 договору у разі зміни НКРЕ ціни на газ та/або тарифів на його транспортування, розподіл і постачання вони є обов’язковими для сторін за цим договором з моменту введення їх в дію.

Між сторонами були укладені додаткові угоди № 1 від 15.09.2014р. та № 2 від 10.11.2014р. до договору купівлі-продажу природного газу від 30.07.2014р. № 2916/14-РО-24, якими п.5.2 ст.5 договору «Ціна газу» викладена в інших редакціях (а. с. 18,19).

На виконання умов договору позивач відповідачу передав у власність природний газ на загальну суму 5 569,96 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а. с. 23-25).

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов’язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1, ч.2 ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що відповідач оплату за переданий газ здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 договору.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов’язання у строк, встановлений договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Суб’єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст., ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2 договору, що у разі невиконання покупцем п. 6.1 цього договору він зобов’язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п’ять ) років.

Позивачем заявлено до стягнення 1 414,99 грн. пені за період: з 15.11.2014р. по 14.05.2015р. за зобов’язаннями жовтня 2014 р. в сумі 21,54 грн.; з 16.12.2014 р. по 15.06.2015 р. за зобов’язаннями листопада 2014 р. в сумі 445,30 грн., з 15.01.2015 р. по 14.07.2015 р. за зобов’язаннями грудня 2014 р. в сумі 948,15 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 1 414,99 грн. пені по договору купівлі-продажу природного газу № 2916/14-РО-24 від 30.07.2014р. обґрунтована, підтверджена наявними доказами і підлягає задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Позивач відповідачу нарахував 351,24 грн. – 3% річних за період з 15.11.2014р. по 09.02.2017р. та 3 326,67 грн. – інфляційні втрати за період з 01.12.2014р. по 31.01.2017р., які перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості штрафних санкцій "Ліга. Закон" та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по договору купівлі-продажу природного газу №2916/14-РО-24 від 30.07.2014р. в сумі 5 092,90 грн., в т.ч. 1 414,99 грн. – пені, 351,24 грн. – 3% річних, 3 326,67 грн. – інфляційних втрат обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Посилання відповідача на сплив строку позовної давності за заявленими позивачем вимогами є безпідставними, оскільки п. 9.3 договору строк позовної давності, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлено тривалістю у 5 (п’ять ) років.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на необґрунтованість вимог позивача, оскільки сума основного боргу за даним договором, який виник у відповідача перед позивачем у 2014 році та на початку 2015 року, відповідачем сплачено лише у 2017 році.

Є також безпідставним посилання відповідача на те, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається релігійними організаціями, оскільки з доказів, які надані відповідачем до матеріалів справи вбачається, що релігійні організації частково здійснювали оплату за даним договором і заборгованість цих організацій перед відповідачем була незначною (а.с. 90-97).

Крім того, відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов"язків контрагентом боржника, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вищезазначені відповідачем у відзиві та поясненнях обставини не звільняють його від виконання зобов'язань щодо оплати природного газу в порядку та строки встановлені договором.

Посилання відповідача на Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (далі – Закон) є безпідставним, оскільки відповідно до ч. 1. ст. 5 вищезазначеного Закону реструктуризації підлягає кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 липня 2016 року для виробництва теплової та електричної енергії, послуг з опалення та постачання гарячої води (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів, річних, нарахованих на заборгованість за спожитий природний газ), не погашена станом на 31.12.2016 року. Договір про реструктуризацію заборгованості відповідач суду не надав. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що основна заборгованість по договору за спірний період була погашена відповідачем 10.02.2017 р. після набрання чинності Законом, суд дійшов висновку про безпідставність та необгрунтованість заперечень відповідача.

Згідно ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 210, 231, 232, 233, 236, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Теплоенерго», вул. Софіївська, 68, м. Кременчук, Полтавська область, 39617, код ЄДРПОУ 31700972 на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720 – 5 092,90 грн. , у т.ч. 1 414,99 грн. – пені, 351,24 грн. – 3% річних, 3 326,67 грн. – інфляційні втрати та 1 762,00 грн. – витрати по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Солодюк О.В.