Рішення № 81037992, 01.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2019Справа № 910/16854/18Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" (03191, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛЯТОШИНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА, будинок 14 А)

до Консорціуму "Науково-виробниче об'єднання "УКРГІДРОЕНЕРГОБУД" (04112, м.Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО, будинок 8, офіс 14)

про стягнення заборгованості у розмірі 1 941 782,10 грн

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Іскоростенський Д.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" до Консорціуму "Науково-виробниче об'єднання "УКРГІДРОЕНЕРГОБУД" про стягнення заборгованості у розмірі 1 941 782,10 грн., а саме: 1 522 818,76 грн - основний борг, 96 918,02 грн - пеня, 73 344,32 грн - 3% річних, 249 701,01 грн - інфляційні.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань з оплати товару за Договором поставки № 04-11/2016 від 14.11.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 відкрито провадження у справі №910/16854/18, підготовче засідання призначено на 16.01.2019.

29.12.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

14.01.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 16.01.2019 з'явився представник позивача. Представник відповідача в підготовче засідання не прибув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, постановлено відкласти підготовче засідання на 11.02.2019.

11.01.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшла відповідь на відзив.

В підготовче засідання 11.02.2019 з'явилися представники сторін.

Представник позивача заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв'язку з необхідністю здійснення перерахунку суми боргу.

11.02.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив задовольнити клопотання представника позивача та оголосити перерву в підготовчому засіданні до 25.02.2019.

15.02.2019 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, у якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 1 152 818, 76 грн., пеню у розмірі 73 369,81 грн, 3% річних в розмірі 54 766,79 грн, 207 816, 93 грн. - інфляційні втрати, а всього: 1 488773,29 грн., повернути з Державного бюджету надміру сплачений судовий збір.

18.02.2019 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.

В підготовче засідання 25.02.2019 з'явилися представники сторін.

25.02.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив прийняти заяву позивача про зменшення позовних вимог.

25.02.2019 Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосити перерву у підготовчому засіданні до 04.03.2019.

В підготовче засідання 04.03.2019 з'явилися представники сторін.

У підготовчому засіданні 04.03.2019 Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене, за результатами підготовчого засідання 04.03.2019 Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справу до судового розгляду по суті на 01.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2019 повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 12 124,37 грн.

В судове засідання 01.04.2019 з'явився представник відповідача. Позивач в судове засідання уповноваженого представника не направив, про причини його неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 04.03.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що позивача було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника позивача.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти позову та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 01.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

14.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" (постачальник) та Консорціумом "Науково-виробниче об'єднання "УКРГІДРОЕНЕРГОБУД" (покупець) укладено Договір поставки № 04-11/2016 (надалі також - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки обладнання та інші товарно-матеріальні цінності (далі - Товар), а покупець зобов'язується прийняти та і Товар, визначений у специфікаціях, що додаються до цього Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умов и поставки Товару вказуються за погодженням сторін у Специфікаціях до цього Договору, які підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками сторін, та є додатками до цього Договору його невід'ємними частинами та не можуть розглядатися окремо від цього договору.

За приписами 4.1 Договору, платежі за цим Договором здійснюються Покупцем шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у розділі 14 цього Договору та здійснюються таким чином:

4.1.1 Покупець має право перерахувати постачальнику попередню оплату в розмірі 50% від ціни товару, визначеного у пункті 3.1 цього договору, протягом 15 банківських днів з дати підписання кожної окремої Специфікації до цього договору.

4.1.2 Остаточний розрахунок за поставлений Товар здійснюється Покупцем протягом 35 банківських днів з дати поставки Товару, із врахуванням перерахованої Покупцем попередньої оплати. Датою поставки товару та моментом його отримання покупцем від постачальника вважається дата отримання підписання сторонами видаткової накладної та акту приймання-передачі Товару.

У п.п. 4.2-4.3 Договору сторони погодили, що всі розрахунки між покупцем та постачальником проводяться за умови отримання коштів від замовника - ПАТ «УКргідроенерго».

У разі невиконання покупцем зобов'язання щодо проведення розрахунків за цим Договором внаслідок відсутності реального фінансування Замовником - ПАТ «Укргідроенерго», Покупець не несе відповідальності, а постачальник не має права на стягнення неустойки, штрафів, а також відшкодування будь-яких інших витрат, пов'язаних з невиконанням Покупцем зобов'язання щодо проведення розрахунків за цим Договором. При цьому, покупець зобов'язується у найкоротший час з моменту відновлення фінансування здійснити розрахунки за поставлений постачальником Товар.

За приписами п.п. 5.14-.5.15 Договору, отримання Товару Покупцем підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та акту приймання-передачі Товару.

Датою поставки Товару та моментом отримання Покупцем Товару від Постачальника вважається дата підписання сторонами видаткової накладної та акту Приймання-передачі Товару.

Згідно з п.п. 7.8-7.9 Договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відсотки/річні на суму простроченого платежу не нараховуються. Прострочені платежі сплачуються Постачальнику без врахування індексу інфляції.

У випадку невиконання замовником будівництва своїх зобов'язань щодо проведення розрахунків з покупцем, покупець не несе відповідальності, а постачальник не має права вимоги на стягнення неустойки, штрафів, а також на відшкодування будь-яких інших витрат, пов'язаних з невиконанням замовником будівництва - ПАТ «Укргідроенерго» зобов'язань по проведенню розрахунків за товар.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їхніх підписів відбитками печаток сторін та діє до 31 грудня 2017 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. (п.п. 11.1, 11.2 Договору)

Як Додаток № 1 до Договору сторонами було підписано Специфікацію № 1 на поставку товару на суму 3 022 818,76 грн. Відповідно до п. 3 цієї Специфікації, порядок розрахунків - відповідно до умов Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 17.03.2017 на суму 3 022 818,76 грн.

Відповідачем було здійснено оплату за товар у розмірі 1 500 000,00 грн (аванс) та 370 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 436577 від 06.12.2017 та № 437480 від 17.07.2017 відповідно.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що зобов'язання з оплати товару за Договором відповідач не здійснив у повному обсязі, внаслідок чого заборгованість останнього, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, становить 1 152 818,76 грн. Окрім цієї суми основного боргу, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач також просить стягнути з відповідача також пеню у розмірі 73 369,81 грн, 3% річних у розмірі 54 766,79 грн та інфляційні у розмірі 207 816,93 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, посилаючись на скорочений однорічний строк позовної давності на їх заявлення. Також, за твердженнями відповідача, ПАТ «Укргідроенерго» здійснило розрахунок з відповідачем лише 10.08.2017, що в силу п.п. 4.3 та 7.9 Договору є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення грошових зобов'язань перед позивачем за Договором. Крім того, відповідач зазначає про відсутність підстав у позивача для нарахування 3% річних та інфляційних, з огляду на умови п. 7.8 Договору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв цей товар, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 17.03.2017 на суму 3 022 818,76 грн., яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.

Проте, товар за вказаним договором оплачено відповідачем частково на загальну суму 1 870 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 436577 від 06.12.2017 та № 437480 від 17.07.2017.

За наведених обставин Суд доходить висновку, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив оплату поставленого товару у повному обсязі, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 152 818,76 грн, факт існування якої належним чином доведений та відповідачем не спростований.

Отже, Суд доходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в розмірі 1 152 818,76 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім суми основного боргу позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню у розмірі 73 369,81 грн за період прострочення оплати товару з 12.05.217 по 11.11.2017.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)

Згідно з п. 7.8 Договору, у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені у розмірі 73 369,81 грн за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд зазначає, що позивачем невірно визначено початок періоду прострочення боржника із здійснення розрахунку за товар відповідно до п. 4.2 Договору, який починається з 13.05.2017, а не з 12.05.2017, як вказує у розрахунку позивач. Отже, за розрахунком Суду, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення пені на суму 72 959,22 грн.

При цьому, Суд зазначає, що відсутні підстави для застосування у даному випадку умов для звільнення від відповідальності за прострочення оплати товару, передбачених п.п. 4.3 та 7.9 Договору, на які посилається відповідач в обґрунтування заперечень проти позову, з огляду на таке.

Як вказано у п. 4.3 Договору, у разі невиконання покупцем зобов'язання щодо проведення розрахунків за цим Договором внаслідок відсутності реального фінансування Замовником - ПАТ «Укргідроенерго», Покупець не несе відповідальності, а постачальник не має права на стягнення неустойки, штрафів, а також відшкодування будь-яких інших витрат, пов'язаних з невиконанням Покупцем зобов'язання щодо проведення розрахунків за цим Договором. При цьому, покупець зобов'язується у найкоротший час з моменту відновлення фінансування здійснити розрахунки за поставлений постачальником Товар.

Відповідно до п. 7.9 Договору, у випадку невиконання замовником будівництва своїх зобов'язань щодо проведення розрахунків з покупцем, покупець не несе відповідальності, а постачальник не має права вимоги на стягнення неустойки, штрафів, а також на відшкодування будь-яких інших витрат, пов'язаних з невиконанням замовником будівництва - ПАТ «Укргідроенерго» зобов'язань по проведенню розрахунків за товар.

Однак, Суд зазначає, що з поданої відповідачем банківської виписки не видається за можливе встановити, що кошти у розмірі 3 050 024,12 грн, які перераховані 10.08.2017 ПАТ «Укргідроенерго» на рахунок відповідача, надійшли з запізненням саме за товар, який є предметом оплати за Договором поставки № 04-11/2016 від 14.11.2016.

Більше того, Суд не вбачає серед поданих відповідачем доказів таких, які б належним чином відсутність здійснення реального фінансування замовником - ПАТ «Укргідроенерго», що є підставою у даному випадку для звільнення останнього від відповідальності за невиконання зобов'язань за даним Договором.

Разом з тим, відповідач у відзиві на позов та в усному порядку його представник в судовому засіданні посилався на безпідставність нарахування пені у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності для її заявлення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас положення глави 19 ЦК України про позовну давність підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а саме: якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Враховуючи, що прострочення покупця розпочалося з 13.05.2017, пеню постачальник нарахував за період з 12.05.217 по 11.11.2017, а позов у даній справі було подано 14.12.2018, Суд доходить висновку, що вимога про стягнення пені за вказаний період подана Товариством з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" з пропуском строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 54 766,79 грн та інфляційні втрати в розмірі 207 816,93 грн, розраховані за період прострочення боржника з 12.05.2017 по 10.12.2018.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)

Водночас, у п. 7.8 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, останній сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу, але не більше розміру облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. Відсотки/річні на суму простроченого платежу не нараховуються. Прострочені платежі сплачуються Постачальнику без врахування індексу інфляції.

З наведеного положення Договору вбачається, що сторони відмовилися від здійснення нарахування річних та інфляційних у разі несвоєчасного виконання грошових зобов'язань покупцем, у зв'язку з чим у задоволенні вимог позивача про стягнення 3% річних у розмірі 54 766,79 грн та інфляційних втрат у розмірі 207 816,93 грн Суд відмовляє у повному обсязі.

Стосовно доводів позивача про нікчемність вказаного положення Договору Суд зазначає таке.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 5, 6 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання; заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Статтею 43 ГК України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Частинами 1 та 2 статті 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.

Отже, при укладенні Договору поставки № 04-11/2016 від 14.11.2016 як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов Договору, у тому числі і умов, викладених у пункті 7.8 Договору.

Відповідач погоджував та підписував Договір поставки договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору його умов. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже, Суд доходить висновку, що погодження сторонами умов Договору поставки в частині відмови від нарахування річних та інфляційних відповідає принципу свободи договору та вимогам чинного законодавства.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з наданням правової допомоги адвоката у розмірі 50 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд, може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «А.С.А. Груп» (Адвокатське об'єднання) був укладений Договір про надання правової допомоги № 1802 за умовами якого Адвокатське об'єднання зобов'язується здійснити захист, представництво інтересів клієнта та надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що цим Договором, Додатковими угодами до цього Договору, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

19.11.2018 між указаними особами укладено Додаткову угоду №1 до Договору №1802 про надання від 19 листопада 2018 року про нижченаведене:

1. Відповідно до п.п. 1.1, 2.2, 6.2, 6.3 Договору, Сторони узгодили надання Адвокатським допомоги з наступних питань:

1.1. Комплексне юридичне супроводження судового спору в суді першої інстанції. Звернення до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення грошових коштів за договором поставки № 04-11/16 від 14.11.2016 року (формування правової позиції; підготовка та подача в суд позову; контроль ходу розгляду справи, включаю процесуальні строки; підготовка необхідних процесуальних документів (заяви, клопотання); підготовка письмових пояснень (посилення правової позиції з огляду на хід розгляду справи в суді; окремі пояснення обставин справи на вимогу суду); заперечення на відзиви та письмові пояснення Відповідача; представництво інтересів Клієнта в суді (участь в судових засіданнях).

2. За надання правової допомоги , передбаченої п.п. 1.1. Додаткової угоди, Клієнт сплачує на об'єднання наступну винагороду:

- гривневий еквівалент 1800,00 (одна тисяча вісімсот) доларів США (USD) по курсу НБУ на день оплати. Оплата здійснюється в такому порядку:

- гривневий еквівалент 1800,00 (одна тисяча вісімсот) доларів США, розрахований за офіційним курсом НБУ на день сплати, протягом трьох робочих днів з дня підписання даної Додаткової угоди, на підставі виставленого рахунку.

Як підтверджується платіжним дорученням № 12 від 29.11.2018, позивач сплатив 25 000,00 грн. в якості авансу за юридичні послуги по вказаному Договору з урахуванням Додаткової угоди № 1.

Отже, фактично позивач поніс витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн. При цьому, доказів оплати правової допомоги на решту суми 25 000,00 грн позивачем не надано.

Відтак, враховуючи наведене, визначаючи розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, Суд виходить із суми 25 000,00 грн., яка є обґрунтованою вартістю наданих адвокатом послуг позивачу.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, вказана сума судових витрат покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, враховуючи заперечення відповідача, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Відтак, за наведених обставин Суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 910/16854/18 до 10 000,00 грн, яка підлягає стягненню з відповідача.

Поряд з викладеним, відповідачем у відзиві також заявлено до стягнення з позивача 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження таких витрат відповідачем долучено до відзиву Договір про надання юридичних послуг від 31.07.2017, укладений між Консорціумом "Науково-виробниче об'єднання «УКРГІДРОЕНЕРГОБУД» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ РК ГРУП» (виконавець), Додаткову угоду № 1 до Договору про надання юридичних послуг від 31.07.2017 від 28.12.201, рахунок-фактуру № 003 від 28.12.2018 та платіжне доручення № 16722858 від 28.12.2018 на суму 25 000,00 грн.

Суд зазначає, що за змістом статей 16, 123, 129 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності, можливе покладення на сторону у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

При цьому, Суд зазначає, що представництво інтересів Консорціуму "Науково-виробниче об'єднання "УКРГІДРОЕНЕРГОБУД" у суді здійснював адвокат Іскоростенський Дмитро Анатолійович на підставі ордеру серії КС № 425495 від 11.02.2019, виданого на підставі Договору про надання правової допомоги від 30.10.2017.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що кошти у розмірі 25 000,00 грн за надання юридичних послуг були сплачені відповідачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ РК ГРУП» як юридичної особи, а не адвоката Іскоростенського Д.А.

Більше того, у ордері міститься посилання на інший договір, аніж той що долучений до матеріалів справи - Договір про надання юридичних послуг від 31.07.2017, укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ РК ГРУП».

Відтак, сплачені на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНСАЛТИНГОВА КОМПАНІЯ РК ГРУП» суми не можуть вважатися такими, що сплачені за отримання послуг адвоката та відповідно покладені на сторону (позивача) у даній справі.

Поряд з викладеним, Суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на повернення надміру сплаченого судового збору за подання позову (з урахуванням ухвали про повернення судового збору у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог) у розмірі 17 513,07 грн за умови звернення до суду з відповідним клопотанням в порядку Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Консорціуму "Науково-виробниче об'єднання "УКРГІДРОЕНЕРГОБУД" (04112, м.Київ, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО, будинок 8, офіс 14, ідентифікаційний код 33834660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" (03191, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЛЯТОШИНСЬКОГО КОМПОЗИТОРА, будинок 14 А, ідентифікаційний код 36791760) борг у розмірі 1 152 818 (один мільйон сто п'ятдесят дві тисячі вісімсот вісімнадцять) грн. 76 коп., судовий збір у розмірі 17 292 (сімнадцять тисяч двісті дев'яносто дві) грн 28 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09.04.2019

Суддя Т.Ю.Трофименко