Ухвала суду № 81037813, 04.04.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 5/62/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

04.04.2019 Справа № 908/850/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі: судді Проскурякова К.В., при секретарі Рачук О.О., розглянувши матеріали заяви Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №б/н від 19.03.2019р. (вх. № 08-12/85/19 від 26.03.2019р.) про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні № 58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі № 908/850/18

За позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 20495280)

До відповідача: Фізичної особи-підприємця Козиряцького Юрія Миколайовича (АДРЕСА_1 код ІПН НОМЕР_1)

про стягнення 52 644,33 грн.

За участі: державного виконавця Запорізького РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області - Грабко К.О. (АДРЕСА_2

Представники сторін:

Від позивача (стягувача): не з'явився.

Від відповідача (боржника): Козиряцький Ю.М., паспорт серія СВ 820936 від 20.06.2003р. виданий Запорізьким РВ УМВС в Запорізькій області

Від ДВС(заявника): не з'явився.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

26.03.2019р. до господарського суду Запорізької області надійшла заява Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. (вх. № 08-12/85/19 від 26.03.2019р.) про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні №58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі № 908/850/18.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 26.03.2019р., заяву передано на розгляд судді Проскурякову К.В.

Відповідач (боржник) у судовому засіданні підтримав заяву державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні № 58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі № 908/850/18 та просить суд задовольнити зазначену заяву.

Представники стягувача та державний виконавець Запорізького районного ВДВС ГТУЮ у Запорізькій області - Грабко К.О. у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце призначеного судового засідання були повідомлені належним чином шляхом направлення на їх адреси відповідної ухвали суду. Клопотань про розгляд справи без уповноважених представників сторін або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходили.

Заява державного виконавця обґрунтована наступними обставинами: в провадженні Запорізького РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області на примусовому виконанні перебуває наказ господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. №908/850/18, про стягнення з Фізичної особи-підприємця Козиряцького Ю.М. на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області заборгованості за договором оренди №3506 від 13.04.2016р. у розмірі 52 644,33 грн., з яких: основна заборгованість з орендної плати договором оренди № 3506 від 13.04.2016р. за період з липня 2017р. по жовтень 2017р. у розмірі 21 278,01 грн., пеня за період з 01.08.2017р. по 23.10.2017р. включно у розмірі 2 615,75 грн., штраф за період з липня по жовтень 2017р. на суму 2 127,80 грн. та 26 622,77грн. неустойки за період з 24.10.2017р. по 02.01.2018р. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. Як зазначає державний виконавець, 18.03.2019р. ФОП Козиряцький звернувся до Запорізького РВ ДВС ГТУЮ у Запорізькій області з заявою до якої долучив оригінал мирової угоди №11 від 25.02.2019р. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області та Фізичної особи-підприємця Козиряцького Ю.М., яка була укладена у процесі виконання рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2018р. №908/850/18 та наказу на примусове стягнення у вищевказаній справі. Державний виконавець просить суд затвердити мирову угоду №11 від 25.02.2019р.

02.04.2019р. до суду надійшли пояснення від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області від 29.03.2019р. за вих. №10-22-01500, у яких стягувач пояснює наступне: у лютому 2019р. боржник звернувся до нього з метою укладання мирової угоди в рамках виконавчого провадження. 25.02.2019р. між сторонами було укладено мирову угоду №11 у процесі виконання рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2018р. №908/850/18. Однак, стягувач вказує, що з моменту укладання мирової угоди й до часу надання письмових пояснень кошти в рахунок погашення заборгованості до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області не надходили, на підтвердження цього факту стягувачем надано відповідну довідку.

Розглянувши матеріали справи №908/850/18, заяву Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні №58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі № 908/850/18 та заслухавши представника ФОП Козиряцького Юрія Миколайовича, суд вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч.1 ст.326 ГПК України). Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.327 ГПК України).

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997). Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Частиною сьомою статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу.

За змістом ч. 2 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони в процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ст.330 Господарського процесуального кодексу України, мирова угода, укладена між сторонами в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до ч. 2 ст.330 Господарського процесуального кодексу України, питання затвердження мирової угоди у процесі виконання рішення, задоволення заяви про відмову стягувача від примусового виконання рішення вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження до суду відповідної заяви, про що постановляється ухвала.

Відповідно до ч. 3 ст.330 Господарського процесуального кодексу України, суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 192 цього Кодексу, а у задоволенні заяви про відмову від примусового виконання рішення - з підстав, визначених статтею 191 цього Кодексу.

Приписами частини 5 статті 192 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо: 1) умови мирової угоди суперечать закону або порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є невиконуваними; або 2) одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. Мирова угода не може вирішувати питання про права і обов'язки сторін, які можуть виникнути у майбутньому, а також стосуватися прав і обов'язків інших юридичних чи фізичних осіб, які не беруть участі у справі або, хоча й беруть таку участь, але не є учасниками мирової угоди. Укладення мирової угоди неможливе і в тих випадках, коли ті чи інші відносини однозначно врегульовані законом і не можуть змінюватись волевиявленням сторін.

Як вбачається з тексту мирової угоди №11 у процесі виконання рішення господарського суду Запорізької області від 25.07.2018р. №908/850/18 від 25.02.2019р. укладеної між стягувачем та боржником, а саме п. 1 визначено наступне: «1. Боржник визнає заборгованість за рішенням господарського суду Запорізької області від 25.07.2018р. у справі №908/850/18 і зобов'язується сплатити заборгованість за договором оренди №3506 від 13.04.2016 та судовий збір в загальній сумі 53 406,33 грн. (п'ятдесят три тисячі чотириста шість гривень 33 коп.), з яких: основну заборгованість з орендної плати за період з липня по жовтень 2017 у сумі 20 278,01 грн. (з урахуванням часткової сплати 1000 грн. 15.08.2018) до 25.03.2019 року включно…».

Однак, суд вказує, що заява державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні №58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі № 908/850/18 надійшла до суду 26.03.2019р., що підтверджується штемпелям канцелярії суду та витягом з протоколу передачі судової справи від 26.03.2019р., тобто після закінчення одного із зобов'язань визначених у мировій угоді №11 від 25.02.2019р.

Суд враховує, що обов'язки сторін, а саме боржника по сплаті суми основної заборгованості, виникли у часі до моменту затвердження умов мирової угоди судом. Доказів сплати Фізичною особою-підприємцем Козиряцьким Ю.М. основної заборгованості з орендної плати за період з липня по жовтень 2017 у сумі 20 278,01 грн. до 25.03.2019р. до суду не надано.

За приписами ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

Право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (пункт 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Жовнер проти України" №56848/00).

Невиконання рішення суду на користь заявника або заявниці становить втручання в право на мирне володіння своїм майном, як це визначено у першому реченні п. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод (пункт 14 Рішення Європейського суду з прав людини справа "Шульга проти України").

Як вбачається з практики Європейського суду з прав людини, право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони, яка поважає верховенство права, дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясіун'єне проти Литви", "Руйану проти Румунії", "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Шмалько проти України").

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини однозначно свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

Проте, як вбачається з тексту мирової угоди запропонованої на затвердження суду, то вона на день її розгляду - 04.04.2019р. не передбачає строку сплати основної заборгованості боржником, оскільки, мировою угодою визначено цей строк - до 25.03.2019р., що порушує право стягувача на повне виконання судового рішення. Відповідачем не надано суду доказів добровільного виконання умов мирової угоди в частині сплати основного боргу до 25.03.2019р., вказане підтверджується Довідкою про стан надходження орендної плати по договору оренди від 13.04.2016р. №3506 станом на 29.03.2019р.

З огляду на викладене, зважаючи на встановлений ст. 330 ГПК України 10-ти денний строк розгляду заяви, оскільки умови мирової угоди суперечать закону, порушують права чи охоронювані законом інтереси стягувача, є невиконуваними, суд не вбачає правових підстав для затвердження мирової угоди №11 від 25.02.2019р., а тому заява державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні №58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі №908/850/18 не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 192, 233, 234, 235, 330 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволені заяви державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № б/н від 19.03.2019р. про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні №58311292 за виконанням наказу господарського суду Запорізької області від 17.12.2018р. по справі №908/850/18.

2. Копію даної ухвали направити сторонам у справі та на адресу Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (АДРЕСА_2.

Суддя К.В. Проскуряков

Дана ухвала набирає законної сили з дня її постановлення у відповідності до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в апеляційному порядку на підставі ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.

В ч. 1 ст. 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.