Рішення № 81033376, 25.03.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5496/18

н\п 2/490/2753/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

І. Вступна частина

25 березня 2019 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Подзігун Г.В., за участю секретаря судового засідання Нірши Ю.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Миколаєва, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя,

зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,-

ІІ. Описова частина

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Позивач за первісним позовом звернулася до суду з позовом, в якому просила:

-визнати квартиру АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку вищевказаної квартири;

- визнати легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, спільною сумісною власністю подружжя та стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію, що становить 1/2 вартості вищевказаного автомобіля у розмірі 75 000 грн.;

- визнати грошові кошти у загальній сумі 375 000 грн., які знаходяться на банківських рахунках відповідача, спільною сумісною власністю подружжя а стягнути з відповідача на користь позивача 187 500 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача сплачений нею судовий збір.

Позивач за зустрічним позовом звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати квартиру АДРЕСА_1, особистою приватною власністю позивача;

- визнати легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 особистою приватною власністю позивача;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 25 000 грн.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА

В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилається на те, що 12.09.2012 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який було зареєстровано Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (актовий запис №592). Спільне життя з відповідачем не склалося, тому у червні 2018 року вона звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом про розірвання шлюбу.

В період шлюбу, за спільні з відповідачем кошти, сторонами було придбано наступне майно: однокімнатна квартира, площею 27,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1; легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; та було заощаджено грошові кошти у сумі 375 000 грн.

Позивач вважає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. А тому в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними. Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя між нею та відповідачем не досягнуто. Добровільно розділити спільно нажите майно відповідач відмовляється. За такого просить суд задовольнити позов у повному обсязі, визнати спірне майно спільною сумісною власністю подружжя, визнати за нею право власності на 1/2 частки спірної квартири та стягнути з відповідача на її користь компенсацію у розмірі 75 000 грн. та грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача у розмірі 187 500 грн.

Відповідач проти задоволення первісного позову заперечував у повному обсязі. На підставі цього звернувся до суду із зустрічним позовом, в обґрунтування якого вказав наступне. Сторони дійсно перебувають у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_5 ніколи і ніде не працювала, про матеріальне забезпечення сім'ї не дбала, в їх сім'ї працював лише він. Фактичні шлюбні відносини між сторонами припинились у 2016 році, до моменту їх припинення він проживав у будинку ОСОБА_5, який належить їй на праві власності. В період з 27.10.2016 року по 23.09.2017 року працював за контрактом у Сполучених штатах Америки, а після повернення в м. Миколаїв, оскільки в нього не було власного жила, він був вимушений був укласти договір оренди житла, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 проживання в період з 01.10.2017 по 31.01.2018 року. Враховуючи, що постійно орендувати житло не зручно, вирішив придбати власне житло та автотранспортний засіб. Тому 07.12.2017 він уклав договір купівлі-продажу спірної квартири, враховуючи, що шлюб між сторонами ще був зареєстрований, укласти цей договір без згоди ОСОБА_5 було неможливо.

Позивач за зустрічним позовом зазначив, що спірне майно було набуте ним, хоча і в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_5, проте виключно за його особисті власні кошти, в той час як остання не мала самостійного доходу (заробітку) без будь-якої поважної причини. Тому просить визнати спірне майно його особистою приватною власністю.

Відповідач за зустрічним позовом проти його задоволення заперечує в повному обсязі, та надала суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якій вказала наступне. Інформація про те, що ОСОБА_2 в період з 01.12.2017 року до 31.01.2018 року мешкав окремо в орендованому житлі є неправдивою. Весь час, в який ОСОБА_2 знаходився в Україні, він проживав разом з нею у її домоволодінні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_4. Підтвердженням факту міцних сімейних стосунків станом на 07.12.2017 рік, позивач за первісним позовом вважає саме придбання в цей день ОСОБА_2 спірної квартири, оскільки договір купівлі-продажу був укладений за її згодою та в її присутності. Крім того, у зв'язку з постійними виїздами ОСОБА_2 за кордон для вирішення робочих питань, усі справи, пов'язані з веденням домашнього господарства, були покладені на неї, а саме: підтримання квартири в належному стані, оплата комунальних послуг та укладення договору оренди спірної квартири у 2018 році. Що стосується спірного автомобіля, то відповідач за зустрічним позовом стверджує, що вказаний автомобіль був переданий їй ОСОБА_2 у 2018 році. Витрати пов'язані з розташуванням автомобіля на стоянці та страхові виплати на автомобіль станом на червень 2018 року здійснювалися виключно нею. За того, вважає зустрічний позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою суду від 04.07.2018 року відкрито провадження за вказаним позовом і справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 17.10.2018 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання майна особистою приватною власністю об'єднавши його в одне провадження із первісним позовом, підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті. Крім того, витребувано у:

- Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області матеріали Журналу єдиного обліку за №19031 від 18.07.2018 року за заявою ОСОБА_2;

- ПАТ «УкрСиббанк» інформацію стосовно руху грошових коштів за період з 21.09.2012 року по 02.07.2018 року по банківській картці НОМЕР_5, виданої на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- АТ «СітіБанк» інформацію стосовно руху грошових коштів за період з 21.09.2012 року по 02.07.2018 року по банківській картці НОМЕР_4, виданої на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1

12.11.2018 року на адресу суду надійшла відповідь від АТ «УкрСиббанк», відповідно до якої із вказаним в ухвалі суду номером банк карту не випускав, та казана особа не є клієнтом банку.

13.11.2018 року на адресу суду надійшла відповідь від АТ «СітіБанк», відповідно до якої ОСОБА_2 не є клієнтом банку, крім того, було повідомлено, що АТ «СітіБанк» взагалі не надає послуг з відкриття та ведення рахунків фізичним особам.

Ухвалою суду від 09.01.2019 року за клопотанням представника позивача витребувано АТ «СітіБанк» інформацію стосовно руху грошових коштів за період з 21.09.2012 року по 02.07.2018 року по банківській картці НОМЕР_4, виданої на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2

06.02.2019 року на адресу суду надійшла відповідь від АТ «СітіБанк»,в якій зазначено, що ОСОБА_2 не є та не був клієнтом Банку, тому у Банку відсутні будь-які документи стосовно вказаної особи. Крім того, вказаний в ухвалі суду ВІN номер картки не належить Банку.

Позивач у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила про їх задоволення. Проти задоволення зустрічного позову заперечувала у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідача, проти задоволення первісного позову заперечувала у повному обсязі. Позовні вимоги зустрічного позову підтримала та просила суд його задовольнити.

Враховуючи заяви сторін, суд вважає за можливе розгляд справи провести відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового засідання технічними засобами.

ІІІ. Мотивувальна частина

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Судом встановлено, що 12.09.2012 року сторони уклали шлюб, який було зареєстровано Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції (актовий запис №592). Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_6 (а.с. 8).

01.10.2017 року ОСОБА_2 уклав договір оренди житла з ОСОБА_7, відповідно до вказаного договору він отримав в оренду квартиру АДРЕСА_2 для проживання в період з 01.10.2017 року по 31.01.2018 року.

07.12.2017 року ОСОБА_2, за згодою ОСОБА_5, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано за реєстровим №2398 (а.с. 11-14).

17.02.2018 року було укладено договір оренди спірної квартири, відповідно до вказаного договору орендодавцем виступала ОСОБА_5, а орендарем ОСОБА_9. Договір було укладено на період з 19.02.2018 року по 19.09.2018 року (а.с. 24-25).

За період шлюбу ОСОБА_2 також придбав легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований 17.01.2018 року. Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 (а.с.30).

Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ 7697644, 19.01.2018 року було укладено договір страхування легкового автомобіля «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, за яким страхувальником є ОСОБА_5 (а.с.34).

Оскільки сімейні відносини між сторонами не склалися, 25.06.2018 року ОСОБА_5 звернулася до Корабельного районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Як було встановлено судом, 18.07.2018 року ОСОБА_2 звернувся із заявою до Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області з проханням вжити заходи до його дружини, яка не повертає документи та його особисті речі. Вказану заяву було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області за №19031 від 18.07.2018 року. В поясненнях ОСОБА_2 зазначив, що до 15 червня 2018 року він проживав зі своєю дружиною - ОСОБА_5, за адресою: АДРЕСА_4, після чого був вигнаний з її власності. На момент звернення з цією заявою, за вищевказаною адресою знаходилися його особисті речі та документи, а саме: договір купівлі-продажу нерухомості, технічний паспорт на квартиру, чеки на будівельні матеріали та електронну техніку, жорсткий диск з електронними документами, його куртки та рюкзаки.

15.08.2018 року перевірку за вищевказаною заявою, у зв'язку з відсутністю даних, які б вказували на наявність кримінального правопорушення, було припинено.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД

Стаття 13 ЦПК України: суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 1 статті 19 ЦПК України: суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Стаття 81 ЦПК України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Стаття 76 ЦПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 41 Конституції України: кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частина 1 статті 57 СК України: особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Частина 6 статті 57 СК України: суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Частина 1 статті 60 СК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частина 2 статті 60 СК України: кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина 1 статті 61 СК України: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частина 2 статті 61 СК України: об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Частина 1 статті 61 СК України: розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частина 1 статті 69 СК України: дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частина 1 статті 70 СК України: у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частина 2 статті 70 СК України: при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

Частина 1 статті 71 СК України: Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Пункт 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року (далі - Постанова): поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної вартості на час розгляду справи.

Пункт 23 Постанови: вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Пункт 25 Постанови: вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Пункт 30 Постанови: рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлю домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст. 65 СК України.

Частина 3 статті 368 ЦК України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 372 ЦК України: майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками, право спільної сумісної власності на нього припиняється.

ОЦІНКА СУДУ

У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України).

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.02.2018р. у справі №61-2446св18).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:

1) час набуття такого майна,

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, шлюбні відносини між сторонами припинилися ще у 2016 році, тому спірне майно є його особистою власністю, оскільки було придбано після фактичного припинення шлюбних відносин.

Проте, вищевказане спростовується відомостями, що містяться в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області. Крім того, що ОСОБА_2 у своїх поясненнях до заяви особисто визнав існування шлюбних відносин з ОСОБА_1 та проживання з нею в її домоволодінні в період до 15.06.2018 року, зазначені відомості вказують на те, що його особисті речі та документи станом на 18.07.2018 року знаходилися за вказаною адресою. Такі обставини підтверджують існування шлюбних відносин між сторонами станом на 15.06.2018 року.

Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що спірне майно було придбане ним за особисті кошти, а відповідач за зустрічним позовом ніколи і ніде не працювала та про матеріальне забезпечення сім'ї не дбала.

За твердженням ОСОБА_1, які не були спростовані належними доказами відповідача за первісним позовом, незважаючи на те, що вона не була офіційно працевлаштованою, працювала за усною домовленістю надаючи косметичні послуги.

Крім того, саме ОСОБА_1 дбала про спірне майно та розпоряджалася ним, шляхом підтримання спірної квартири в належному стані, оплати комунальних послуг, укладення договору оренди вказаної квартири та страхування спірного автомобіля від її імені.

За такого, суд приходить до висновку про наявність права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно, а саме:

-квартиру АДРЕСА_1;

- легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно, суд приходить до висновку про можливість визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1.

Позивач за первісним позовом, крім інших вимог, просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у розмірі 75 000 грн. замість 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст.71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Згідно із частиною п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Така умова дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Тобто процедура внесення суми для відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання однією стороною у справі своїх зобов'язань перед іншою.

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Отже, в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 18.01.2017 р. по справі № 6-2565цс16, в постанові від 30.03.2016 р. № 6-2811цс15.

Оскільки транспортні засоби є неподільними речами, сторони не дійшли згоди з приводу виділення у власність одному з них конкретного автомобіля, а також розміру компенсації на користь іншого за втрачену частку у праві спільної сумісної власності, така компенсація не вносилась на депозитний рахунок суду, суд дійшов висновку про визнання за кожним зі сторін по 1/2 частки на легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_5 про визнання грошових коштів у загальній сумі 375 000 грн., які знаходяться на банківських рахунках ОСОБА_2, спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з ОСОБА_2 на її користь 1/2 частки вказаних грошових коштів, суд приходить до наступного висновку.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Проте, в супереч вимогам вищевказаної статті, позивачем за первісним позовом не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на ім'я ОСОБА_2 відкриті банківські рахунки в АТ «УкрСиббанк» та АТ «Сітібанк» на яких містяться грошові кошти в загальному розмірі 375 000 грн.

Навпаки, відомостями, які були отримані судом від АТ «УкрСиббанк» та АТ «Сітібанк», підтверджується , що ОСОБА_2 взагалі не є клієнтом вказаних банків.

За такого, вищевказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відтак позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжяпідлягає до часткового задоволення.

З підстав, викладених в мотивувальній частині рішення, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при подачі позову, пропорційно до задоволених позовних вимог, що становить

Керуючись ст. ст. 18, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ІV. Резолютивна частина

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя- задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1;

- легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4, РНОКПП - НОМЕР_2, в порядку поділу спільного майна подружжя право власності по 1/2 частки на наступне майно:

-квартиру АДРЕСА_1;

- легковий автомобіль «Hyundai Accent», 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, РНОКПП - НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_4, РНОКПП - НОМЕР_2, судовий збір у розмірі 3459 грн. 61 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст рішення складено 03 квітня 2019 року.

СУДДЯ Г.В. ПОДЗІГУН