Ухвала суду № 81032034, 08.04.2019, Франківський районний суд м. Львова

465/723/18

4-с/465/28/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2019 року Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючої-судді ОСОБА_1

при секретарі Турчак М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові скаргу ОСОБА_2 з участю старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документу, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернулася до суду із скаргою на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 Свою скаргу мотивує тим, що Франківським районним судом міста Львова видано судовий наказ від 27.02.2018 року, щодо стягнення на користь ОСОБА_2 з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» ВСП ТзОВ «Львівські автобусні заводи» заборгованості із заробітної плати, у розмірі 126 435, 78 грн., який був поданий до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Однак, на початку листопада 2018 року на адресу заявника надійшла постанова від 25.09.2018 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про повернення виконавчого документа стягувачу. В даній постанові вказано, що у зв’язку з тим, що у боржника відсутнє майно на яке може бути звернено стягнення і вжиті заходи щодо розшуку майна виявилися безрезультатними. З даною постановою заявник не згідна та вважає дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 протиправними, оскільки жодним із передбачених прав для виконання рішення, державний виконавець не скористався, що свідчить про те, що виконавчі дії ще не проведені. Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. У даному випадку державний виконавець не вживав дій щодо виконання рішення та повернув виконавчий документ без його фактичного виконання та невиконання рішення Франківського районного суду міста Львова, що є неприпустимим та протиправним діянням. Просить скаргу задовольнити.

В судове засідання ОСОБА_2 не з’явилася. Представник ОСОБА_2 подав письмову заяву про розгляд скарги без їх участі, заявлені вимоги підтримали.

Старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 до суду не з’явився, однак скерував до суду відзив, в якому просить розгляд скарги проводити у його відсутності та відмовити в задоволенні скарги з огляду на те, що всі здійснені заходи щодо розшуку боржника або його майна виявились безрезультатними, а тому виконавчий лист підлягав поверненню.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з неявкою в підготовче судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали судової справи встановив, що 27.02.2018 р. Франківським районним судом міста Львова видано судовий наказ №2н/465/107/18, яким стягнуто з ТзОВ «Львівські автобусні заводи» ВСП ТзОВ «Львівські автобусні заводи» на користь ОСОБА_2 заборгованість із заробітної плати у розмірі 126 435, 78 грн.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Даний судовий наказ Франківського районного суду м.Львова від 27.02.2018 року №2н/465/107/18 стягувачем ОСОБА_2 02.05.2018 року подано до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для виконання.

Старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_4 03.05.2018 року відкрито виконавче провадження ВП №56302779, однак в подальшому постановою від 03.05.2018 року передано старшому державному виконавцю Кудрановському Ю.В., котрий у свою чергу 13.07.2018 року прийняв згаданий вище судовий наказ до виконання.

В подальшому, державним виконавцем 25.09.2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

З даної постанови державного виконавця вбачається, що останній повернув судовий наказ №465/723/18 виданого 26.04.2018 Франківським районним судом стягувачу ОСОБА_2, натомість на виконанні перебував судовий наказ виданий судом 27.02.2018 року.

Крім того, як підставу повернення виконавчого документу, державний виконавець вказує на відсутність майна, на яке можна звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, при цьому згідно даних, що містяться у виконавчому провадженні, за боржником зареєстровано, згідно відповіді РСЦ МВС у м.Києві, 14 одиниць транспортних засобів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У своїй діяльності державні виконавці керуються Законом України «Про виконавче провадження» та іншими регуляторними нормативними актами, що визначають порядок здійснення завершальної стадії судового провадження, а саме - примусове виконання судових рішень.

Згідно ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

П.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Стаття 18 Закону України «Про виконавче провадження» містить перелік дій, які виконавець має право та зобов'язаний вчиняти.

Відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходження його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження належить стягувачу.

Таким чином, Закон України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо: не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання; він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом; пред'явлений до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України

Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

На підставі ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Суд при вирішенні даної скарги також керується нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., яка була ратифікована Україною 17.07.1997р., а також роз’ясненнями наданими Європейським судом з прав людини.

В світлі практики Європейського суду з прав людини, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції та ст.1 протоколу 1 Конвенції.

Враховуючи вищенаведене та те, що державним виконавцем не було надано до суду доказів на підтвердження своїх заперечень, скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 18, 76-81, 260, 353, 447, 448, 450, 451 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Скаргу ОСОБА_2 з участю старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документу - задовольнити.

Визнати дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 щодо повернення виконавчого документа №2н/465/107/18 виданого Франківським районним судом м. Львова від 27.02.2018 року стягувачу - неправомірними.

Постанову про повернення виконавчого документа ВП №56302779 від 25.09.2018 року старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 - скасувати.

Зобов’язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3 надати звіт про заходи вжиті щодо виконання судового наказу від 27.02.2018 року.

Судовий наказ Франківського районного суду м.Львова №2н/465/107/18 від 27.02.2018 року повернути для подальшого виконання.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Мартьянова С.М.