Ухвала суду № 81028331, 04.04.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/16983/19

Провадження № 4-с/263/24/2019

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Рудь Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі у залі суду скаргу ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2, заінтересовані особи: ОСОБА_3, державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаною скаргою, в якій просила визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі – Центральний ВДВС м. Маріуполя) ОСОБА_2, а саме: постанову б/н про накладення штрафу на користь держави у сумі 1 700 грн. у межах виконавчого провадження № 56432468; постанову про відкриття виконавчого провадження № 57649335, стягувачем за якою є Центральний ВДВС м. Маріуполя та у межах якої з ОСОБА_1 на користь держави необхідно сплатити 1 700 грн.; постанову про арешт майна боржника у межах виконавчого провадження № 57649335, якою накладений арешт на усе рухоме та нерухоме майно у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів – 1 869 грн.; постанову б/н про накладення штрафу на користь держави у розмірі 3 400 грн. у межах виконавчого провадження № 56432468; постанову про відкриття виконавчого провадження № 57672808, стягувачем за якою є Центральний ВДВС м. Маріуполя та у межах якої із заявника на користь держави необхідно стягнути 3 400 грн.

Заявник ОСОБА_1 вимоги скарги мотивує тим, що 22 травня 2018 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 винесено постанову б/н, якою відкрито виконавче провадження № 56432468 за виконавчим листом Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 16 травня 2018 року № 263/16687/17 про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення порядку та способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, відповідно до якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 затвердили наступний графік побачень з дітьми – сином ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_6, а саме: щотижня – у четвер з 17 год 00 хв. до 19 год. 00 хв., – у п’ятницю з 18 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. суботи – за місцем проживання батька або за іншим місцем, узгодженим з матір’ю дітей; у період канікул та святкові дні тривалість побачень з дітьми поділяються порівну між батьками.

09 листопада 2018 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 винесено ряд постанов: у межах виконавчого провадження № 56432468 постанову б/н про накладення штрафу на користь держави у сумі 1 700 грн.; про відкриття виконавчого провадження № 57649335 про стягнення указаної суми штрафу; про арешт майна боржника щодо сплати указаної суми штрафу та виконавчого збору.

Заявник вважає винесені державним виконавцем постанови неправомірними та незаконними, оскільки у постанові про накладення штрафу від 09 листопада 2018 року б/н державний виконавець як підставу для накладення штрафу зазначила – добровільне невиконання боржником рішення суду. Однак дане твердження не відповідає дійсності, оскільки у п’ятницю 09 листопада 2018 року стягувач ОСОБА_3 та державний виконавець Крилова Л.О. без попереднього узгодження з’явилися до квартири АДРЕСА_1 та намагалися увійти до квартири заявника. Стягувач ОСОБА_3 та державний виконавець Крилова Л.Ю. поводили себе агресивно, чинили незручності заявнику, дітям та сусідам, та своєю поведінкою змусили заявника викликати працівників поліції. Через таку поведінку стягувача, у присутності заявника, сусідів та самої ОСОБА_2 діти відмовилися проводити час з батьком. У зв’язку з чим заявник вважає, що постанова про накладення штрафу від 09 листопада 2018 року б/н винесена незаконно, оскільки зі сторони заявника дотримано усіх вимог рішення суду – незважаючи на відсутність з боку стягувача попередньої домовленості щодо місця побачення з дітьми, яка згідно з рішенням суду є обов’язковою. Таким чином у державного виконавця Крилової Л.Ю. не було жодних підстав для винесення постанови про накладення штрафу, оскільки рішення суду заявником виконується. 09 листопада 2018 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення штрафу у розмірі 1 700 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16 травня 2018 року № 263/16687/17 затверджений графік побачень ОСОБА_3 з дітьми. 13 листопада 2018 року є вівторком – днем, в який побачень стягувача з дітьми не передбачено. Тобто у цей день жодним чином не може бути навмисне ухилення від виконання рішення суду. Жодних викликів, вимог державного виконавця, що мали б посилання на цю дату, у межах виконавчого провадження № 56432468 заявник не отримувала. Цього дня державним виконавцем Криловою Л.Ю. відкрито виконавче провадження № 57672805, про що винесено відповідну постанову. Отже, державний виконавець повторно порушила вимоги Закону України «Про виконавче провадження». Цього дня державний виконавець, нехтуючи процесуальними строками, винесла постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 3 400 грн.

Посилаючись на указані обставини та положення ст. ст. 64-1, 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 447, 448 ЦПК України, ст. 307 КУпАП, заявник просила вимоги скарги задовольнити.

Заявник ОСОБА_1 до судового засідання не з’явилася, на адресу суду направила факс, в якому просила розглянути справу за її відсутності .

Представники заявника: ОСОБА_7, ОСОБА_8 до судового засідання не з’явилися, причини неявки суду не повідомили, що відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги по суті.

Державний виконавець Центрального ВДВС – ОСОБА_2 до судового засідання не з’явилися, причини неявки суду не повідомила, що відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги по суті. Попередньо, на виконання ухвали суду, державним виконавцем представлені матеріали виконавчих проваджень, які є предметом спору.

Заінтересована особа – ОСОБА_3 до судового засідання не з’вився, причини неявки суду не повідомив, що відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України не є перешкодою для розгляду скарги.

Фіксування судового процесу не здійснювалося технічними засобами у відповідності до ст. 247 ЦПК України.

Виконуючи вимоги ст. ст. 12, 259, 260, 450 ЦПК України, суд встановив наступні обставини та відповідно до них правовідносини.

У провадженні державного виконавця Центрального ВДВС м. Маріуполя ОСОБА_2 на виконанні перебуває виконавчий лист від 15 березня 2018 року № 263/16687/17, виданий Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області 16 травня 2018 року, про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у межах цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, встановлення порядку та способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, відповідно до якої ОСОБА_3 та ОСОБА_4 затвердили наступний графік побачень з дітьми: сином ОСОБА_5 та донькою ОСОБА_6, а саме: щотижня – у четвер з 17 год 00 хв. до 19 год. 00 хв., – у п’ятницю з 18 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. суботи – за місцем проживання батька або за іншим місцем узгодженим з матір’ю дітей; у період канікул та святкові дні тривалість побачень з дітьми поділяються порівну між батьками.

Постановою від 22 травня 2018 року державним виконавцем Центрального ВДВС м. Маріуполя Донецької області відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа № 263/16687/17, виданого 16 травня 2018 року Жовтневим районним судом м. Маріуполя Донецької області та цього дня постанова направлена сторонам виконавчого провадження.

21 червня 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю., у присутності понятих: ОСОБА_9, ОСОБА_10, представника ОСОБА_3Ю – ОСОБА_11, складений акт державного виконавця, відповідно до якого при виході за адресою: АДРЕСА_2, боржника ОСОБА_4 вдома не було, у телефонній розмові боржник повідомила, що перебуває у м. Суми.

05 липня 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю., у присутності понятих: ОСОБА_12, ОСОБА_13, представника ОСОБА_11, складений акт державного виконавця про те, що при виході за адресою: АДРЕСА_2, боржника ОСОБА_4 вдома не було, у телефонній розмові боржник повідомила, що буде вдома за півтора години.

Про відсутність боржника за місцем проживання аналогічного змісту складені акти державного виконавця від 06 липня 2018 року, 26 та 27 липня 2018 року, 03 серпня 2018 року, 06 вересня 2018 року.

30 серпня 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. складений акт державного виконавця, відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_3, зустріч відбулася, але діти відмовилися піти з батьком, зазначивши при цьому, що він для них чужа людина, сторонній чоловік.

11 вересня 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. в адресу ОСОБА_4 направлений виклик державного виконавця щодо визначення місця побачення стягувача з дітьми.

13 вересня 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. складений акт про те, що за викликом від 12 вересня 2018 року, який наручно вручено ОСОБА_4, до ВДВС боржник не з’явилася.

24 вересня 2019 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. в адресу ОСОБА_4 повторно направлений виклик державного виконавця щодо визначення місця побачення стягувача з дітьми.

08 листопада 2018 року ОСОБА_4 на ім’я державного виконавця Крилової Л.Ю. написала заяву, в якій вказала, що не заперечує проти побачень батька з дітьми за адресою: АДРЕСА_2, однак заперечує проти побачень за адресою: вул. Лютнева, 85, м. Маріуполь, оскільки зустріч батька наодинці з дітьми впливає на їх здоров’я.

ОСОБА_3 своєю заявою від 08 листопада 2018 року заперечував проти зустрічі з дітьми за адресою реєстрації боржника.

08 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю., за участю понятих: ОСОБА_10, ОСОБА_14, представника стягувача – ОСОБА_11, складений акт про те, що при виході за адресою: АДРЕСА_2, двері ніхто не відчинив. Зі слів сусідів мешканка квартири № 12 переїхала з цієї квартири приблизно 2 тижні по тому.

Цього дня державним виконавцем складений акт про те, що сторони не дійшли спільної згоди стосовно місця зустрічі батька з дітьми.

09 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю., у присутності понятого ОСОБА_14, представника ОСОБА_11, складений акт державного виконавця про те, що при виході за адресою: АДРЕСА_2, боржника ОСОБА_4 вдома не було.

09 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. винесено постанову про накладення на ОСОБА_4 штрафу у розмірі 1 700 грн. за невиконання рішення суду.

09 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. відкрито виконавче провадження № 57649335 щодо стягнення з ОСОБА_4 штрафу у розмірі 1 700 грн. та цього дня постановою накладений арешт на майно боржника ОСОБА_4

13 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. винесено постанову про накладення на ОСОБА_4 штрафу у розмірі 3 440 грн. за невиконання рішення суду.

13 листопада 2018 року державним виконавцем Криловою Л.Ю. відкрито виконавче провадження № 57672808 щодо стягнення з ОСОБА_4 штрафу у розмірі 3 400 грн. та цього дня постановою звернено стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника ОСОБА_4

Предметом розгляду скарги є постанови державного виконавця про накладення штрафів на боржника у зв’язку із невиконанням рішення суду та відповідно відкриття виконавчих проваджень щодо стягнення штрафів та накладення арешту на майно.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судове рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Стаття 18 ЦПК України передбачає, що судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому виконавець зобов’язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із статтею 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням. Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом. У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею. Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Згідно із статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб – 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника – юридичну особу – 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За унормуванням частин першої та другої статті 63 Закону № 1404-VIII зокрема, за рішеннями, за якими боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

З аналізу наведених норм слідує, що негативні наслідки у вигляді накладення штрафу за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення настають за умови його невиконання без поважних причин.

З матеріалів скарги вбачається, що про необхідність виконання виконавчого листа у добровільному порядку боржнику відомо з часу підписання мирової угоди, і саме з цього дня у боржника ОСОБА_4 виник обов’язок добровільно виконувати її, а після отримання виконавчого листа (ё6 травня 2018 року), відкриття виконавчого провадження та не виконання вимог виконавчого листа, наступають негативні наслідки, передбачені ст. 75 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону № 1404-VIII сторони зобов’язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов’язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Із досліджених судом матеріалів виконавчого провадження вбачається систематичне невиконання боржником ОСОБА_4 виконавчого листа, про що свідчать акти державного виконавця.

Будь-яких поважних причин невиконання вимог боржник ОСОБА_4 не наводить.

Так, за змістом ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов’язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Аргументи боржника ОСОБА_4 про те, що 09 листопада 2018 року державний виконавець Крилова Л.Ю. та Ковчун О.Ю. поводили себе агресивно, чинили незручності, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами, зокрема про ці обставини не указано в акті державного виконавця, який складений за участю понятих.

Відхиляються судом також аргументи щодо відсутності попередньої домовленості з ОСОБА_4 на побачення з дітьми, оскільки 09 листопада 2018 року є п’ятницею та відповідно у цей день за мировою угодою з 18 години до 18 години суботи діти повинні перебувати за місцем проживання батька або за іншим місцем, узгодженим з матір’ю дитини. Тобто, умовами мирової угоди обов’язок узгодження з матір’ю передбачений лише у разі перебування дітей з батьком в іншому місці, відмінному від його проживання.

Вказане свідчить про власне трактування ОСОБА_4 рішення суду та небажання його виконувати у добровільному порядку.

Виходячи зі змісту частини першої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником (в даному випадку ОСОБА_4В.) побачень стягувача (в даному випадку ОСОБА_3Ю.) з дітьми в порядку, визначеному судовим рішенням.

З огляду на зазначений припис Закону висновок ОСОБА_4 про те, що вона не зобов’язана особисто вчиняти певні дії, зокрема забезпечувати доступ до дітей за місцем її проживання, є помилковим.

Доводи про те, що діти не бажають спілкуватися з батьком не означає, що у батька має відпасти воля та бажання мати побачення з дітьми в межах, визначених судовим рішенням. Особа розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Саме особа, яка заявила про порушення її прав, ОСОБА_3 на підставі рішення суду отримав право брати дітей для подальшого проведення з ними спільного часу за місцем свого проживання, і боржник, підписуючи мирову угоду, з цим погодилася.

Оскільки рішенням суду не визначено конкретних місць зустрічей батька з дітьми, а з боку боржника ОСОБА_4 відсутні дії, направлені на виконання рішення суду, тобто визначення місць побачення батька з дітьми, то дії державного виконавця відповідають вимогам частини другої статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, державний виконавець у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» правильно застосував до ОСОБА_4 заходи процесуального примусу та відповідно відкрив нове виконавче провадження щодо стягнення суми штрафу у розмірі 1 700 грн.

Враховуючи систематичне невиконання ОСОБА_4 рішення суду про побачення батька з дітьми, що свідчить про повторність його невиконання без поважних причин, державним виконавцем у відповідності до ч. 4 ст. 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» правомірно накладений штраф на боржника у подвійному розмірі та відповідно відкрито виконавче провадження щодо стягнення цього штрафу.

Аргументи заявника про те, що 13 листопада 2018 року (дата винесення постанови про накладення подвійного штрафу) є вівторком, правового значення не мають, оскільки наслідком накладення подвійного штрафу стало саме перевірка та встановлення повторного невиконання без поважних причин боржником рішення.

Також відповідають положенням ст. ст. 13, 26 Закону України «Про виконавче провадження» рішення державного виконавця щодо накладення арешту на майно боржника.

Посилання заявника на положення ст. 307 КУпАП судом відхиляються, оскільки спірні питання, які виникли між сторонами регулюються саме спеціальним Законом про виконавче провадження, а не положеннями КУпАП.

За змістом Преамбули Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенції), ратифікованої Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року, Організація Об`єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу. Дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв’язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Правові підстави для розриву сімейних зв’язків батька з дітьми у справі відсутні, а із досліджених матеріалів виконавчого провадження слідує, що саме дії матері призводять до розриву зв’язків батька з дітьми, що не може бути судом заохочене.

За наведених обставин та положень матеріального права, суд не вбачає правових підстав для визнання рішень державного виконавця неправомірними та скасування їх, оскільки останній діяв у межах наданих йому повноважень з метою реального виконання рішення суду про побачення батька з дітьми, де боржник систематично ухиляється від його виконання.

Питання, які передбачені ст. 452 ЦПК України, судом не вирішуються, оскільки у справі відсутні судові витрати. Керуючись ст. 1, 18, 19, 63, 64-1, 72, 75 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 1, 4, 5, 12, 19, 259, 260, 447, 450, 452 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2, заінтересовані особи: ОСОБА_3, державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_2, – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня отримання її копії через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.М. Музика