Рішення № 81026440, 28.03.2019, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/12146/18

пр. № 2/759/1660/19

28 березня 2019 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - П'ятничук І.В.,

при секретарі - Медвідчук В.В.,

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до Ради суддів України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди завданої бездіяльністю органу державної влади,

ВСТАНОВИВ:

06.08.2018 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м.Києва з позовом до Ради суддів України, та просив суд постановити рішення про стягнення з відповідача на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000 000 грн. 00 коп.

Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем була порушена ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян», оскільки, 06.06.2018 р., 06.06.2018 р., 11.06.2018 р., 13.06.2018 р., 15.06.2018 р. та 18.06.2018 р. ОСОБА_1 були зроблені звернення до відповідача, на що відповідачем у порушення ст. 40 Конституції України та ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян» відповідей на надано, вважав, що бездіяльністю відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає в наступному, порушення з зобов'язання держави діяти лише на підставі, та в межах повноважень, та у спосіб, що передбачено Конституцією України.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва 12 вересня 2018 р. відкрито провадження у справі.

Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 20 грудня 2018 р. закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судові засідання не з'явився, просив розглядати справу у його відсутність, що суд з урахуванням обставин справи вважає за можливе.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, причини неявки суду не відомі, відзиву щодо заявлених позовних вимог не надано, враховуючи наведене, суд вважає можливим розглянути справу в відсутності вказаного представника.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заявлених позовних вимог з наступних підстав.

Як вказує позивач на обґрунтування заявлених ним вимог, 06.06.2018 р., 06.06.2018 р., 11.06.2018 р., 13.06.2018 р., 15.06.2018 р. та 18.06.2018 р., ним було зроблено звернення до Ради суддів України на що відповідач, у порушення ст.40 Конституції та ст. 20 ЗУ «Про звернення громадян» відповідей на надав.

14.07.2018 року позивачем був зроблений електронний запит з електронною відміткою про отримання, про - неотримання відповідей на електронні звернення від 06.06.2018 р., 06.06.2018 р., 11.06.2018 р., 13.06.2018 р., 15.06.2018 р. та 18.06.2018 р.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положенню частини першої статті 55 дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25.12.1997р. № 9-зп, пунктом 1 якого визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене (пункт 2 вказаного Рішення).

З огляду на зазначене суд має розглянути заявлений спір та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст. 126 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» для захисту професійних інтересів суддів та вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні діє суддівське самоврядування - самостійне колективне вирішення зазначених питань суддями.

Згідно з ч.1 ст.133 зазначеного Закону, Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з'їзду суддів України.

Вказаний закон визначає, що Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

3) здійснює контроль за організацією діяльності судів, заслуховує з цих питань Голову Державної судової адміністрації України, його заступників, керівників структурних підрозділів і територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;

4) звертається з пропозиціями щодо питань діяльності судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

5) затверджує зразки посвідчень судді, судді у відставці;

6) здійснює контроль за додержанням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів у діяльності суддів, Голови чи членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Голови Державної судової адміністрації України чи його заступників; приймає рішення про врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів у діяльності зазначених осіб (у разі якщо такий конфлікт не може бути врегульований у порядку, визначеному процесуальним законом);

7) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Необхідними елементами складу цивільного правопорушення, як підстави деліктної відповідальності є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою винної особи.

Відсутність хоча б однієї складової виключає обов'язок по відшкодуванню шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом.

Однак, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за своїм правовим статусом Рада суддів України не є державним органом чи органом місцевого самоврядування, що виключає можливість застосування у даному випадку положень ст.ст. 1167, 1173 ЦК України.

Згідно статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1, оскільки до суду не надано належних доказів душевних страждань позивача, приниженості честі та гідності, існування факту заподіяння йому моральної шкоди діями відповідачка, внаслідок чого йому могло б бути завдано моральної шкоди, існування втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань які він поніс та співвідношення їх з розрахованим розміром моральних збитків, а також виходячи з того, що як встановлено в судовому засіданні Рада суддів України не є державним органом чи органом місцевого самоврядування.

Керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 258-259, 263-265, 352, 354-355 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Ради суддів України про відшкодування моральної (немайнової) шкоди завданої бездіяльністю органу державної влади - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м.Києва.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В.П'ятничук