Рішення № 81022950, 29.03.2019, Лубенський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 539/1087/18

Провадження № 2/539/33/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

в складі : головуючого судді Іващенка Ю.А.,

при секретарях Мирна Т.Ф., Карпенко Т.П.,

з участю : позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, треті особи : КП «ОСОБА_6 МБТІ», перша ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, друга ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання договору недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування, витребування майна з незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області, треті особи : КП «ОСОБА_6 МБТІ», перша ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, друга ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання договору недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування, витребування майна з незаконного володіння, мотивуючи тим, що її батько, ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу від 19 червня 1996 року придбав у ОСОБА_8 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області з відповідною частиною надвірних побудов та з правом користування відповідною земельною ділянкою під придбаним житлом. Зазначені 19/100 частин жилого будинку належали ОСОБА_8 на підставі рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 26 червня 1994 року за позовом останнього до колишньої дружини ОСОБА_3 про розподіл жилого будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою. Тим самим рішенням ОСОБА_8 виділено в користування земельну ділянку площею 305 кв.м. та в загальне користування окремо виділено 45 кв.м. Рішення суду від 26 червня 1994 року, як підстава виникнення права власності, було зареєстроване ОСОБА_6 бюро технічної інвентаризації 5 серпня 1994 року в реєстрову книгу №19 за №3385. Даним рішенням за ОСОБА_3 визнано право власності на 31/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни. Через тривалу хворобу, зареєструвати на своє ім’я право власності на придбані 19/100 частин даного жилого будинку її батько не встиг через настання смерті 26 березня 1997 року. Вона 12 серпня 1997 року звернулась в другу ОСОБА_6 державну нотаріальну контору з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7, в зв’язку з чим була відкрита спадкова справа №322/1997. За певних сімейних обставин вона на протязі тривалого часу за отриманням свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса не зверталась. В жовтні 2017 року вона звернулась до другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори щодо оформлення спадкових прав на 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни та згідно постанови від 25 жовтня 2017 року отримала відмову у вчинені зазначених нотаріальних дій. Причиною відмови зазначено те, що відповідно відомостей наданих комунальним підприємством «ОСОБА_6 міжрайонне бюро технічної інвентаризації» право власності на 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській 21 листопада 2000 року зареєстровано за ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу, зареєстрованому ОСОБА_6 філією Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі від 16 листопада 2000 року. Сторонами правочину були: «продавцем» - ОСОБА_6 об’єднана державна податкова інспекція в особі державного податкового ревізора-інспектора ГВ ПМ Лубенської ОДПІ ОСОБА_9, а «покупцем» - співвласниця даного будинку ОСОБА_3 Договір купівлі- продажу відбувся за результатами біржових торгів на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі. Договором зазначено, що право власності на нерухоме майно належить «продавцю» на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року, виданого першою ОСОБА_6 державною нотаріальною конторою. В договорі зазначено про перевірку ОСОБА_6 філією Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі належності 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Лубенській об’єднаній державній податковій інспекції. Вважає, що договір укладено з порушенням діючого на той час законодавства, що призвело до порушення її прав та інтересів. Вона після смерті батька ОСОБА_7 належним чином виконала приписи ст.ст. 548,549 ЦК України ( в редакції 1963 року ), звернувшись 12 серпня 1997 року до другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом. За змістом договору купівлі-продажу слід звернути увагу на явну невідповідність нормам матеріального права проголошену належність 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року виданого першою ОСОБА_6 держнотконторою та зареєстрованого в реєстрі за №1619 юридичній особі - ОСОБА_6 ОДПІ, тим більше, що на цей час нею вже було заявлено (1997 рік) про прийняття спадщини. Слід зазначити, що державним нотаріусом не виконані вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №18/5 від 14 червня 1994 року, якою передбачено, що в державній нотаріальній конторі ведеться книга обліку спадкових справ та алфавітна книга спадкових справ. Нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ перевіряє наявність заведеної спадкової справи. У разі підтвердження цього факту нотаріус відмовляє у прийнятті заяви ( іншого документу ), рекомендуючи заявнику подати її за місцезнаходженням цієї справи, а в разі потреби вимагає цю справу для подальшого провадження. Усі заведені спадкові справи та відомості про списання спадкової справи до архіву підлягають обов'язковій реєстрації в Єдиному реєстрі заповітів та спадкових справ. Договір купівлі-продажу 19/100 частин жилого будинку укладений 16 листопада 2000 року за посередництвом ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі не відповідав вимогам чинного на той час законодавства через недотримання положень згаданого Закону України «Про товарну біржу», частина друга статті 15 розділу VI (Біржові операції та правила біржової торгівлі), якого передбачала відсутність необхідності нотаріального посвідчення угод, зареєстрованих на біржі. В той самий час жилий будинок, або його частина не віднесені Законом України «Про товарну біржу» до переліку товарів допущених до обігу на товарній біржі. Сукупність наведених обставин дало їй підстави для звернення до суду за захистом порушених прав.

Згідно позовної заяви ОСОБА_1 прохала суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни від 16 листопада 2000 року, укладений у виконання біржового контракту на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі між ОСОБА_6 об’єднаною державною податковою інспекцією і фізичною особою ОСОБА_3; визнати 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни спадковим майном з визнанням за нею права власності на це майно; витребувати 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни з незаконного володіння ОСОБА_3 (т.1 а.с. 2-8).

Ухвалою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 21.11.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Полтавській області, ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно – промислової біржі, треті особи : КП Лубенське МБТІ, Перша ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 державна нотаріальна контора про визнання договору недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування, витребування майна з незаконного володіння в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно – промислової біржі на підставі п.7 ч.1 ст. 255 ЦПК України закрито. (т.1 а.с. 242-243).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала і прохала його задовольнити, обґрунтовувала позовні вимоги обставинами, викладеними в позовній заяві. Їй відомо, що її батько ОСОБА_7 купив частину майна у ОСОБА_8

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні прохав позов ОСОБА_1 задовольнити. Пояснював, що ОСОБА_1 дізналась про порушення її прав лише коли звернулась до нотаріуса і дізналась, що спірне майно вже не є спадковим, тому строк позовної давності не пропущено. Позивач після смерті батька належним чином прийняла спадщину.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідачем ОСОБА_3 до суду надано відзив на позовну заяву де вказано, що сторони договору купівлі-продажу 19/100 частин будинку, ОСОБА_6 ОДПІ та вона діяли у повній відповідності до вимог чинного на той час законодавства. Жодних порушень закону не допустили. Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Ця норма права залишається незмінною і на цей час. В той же час батько позивача ОСОБА_7 придбав частину будинку у ОСОБА_8 незаконно, не набув права власності на неї. Договір купівлі-продажу від 19 червня 1996 р., реєстровий номер 1-1766, укладено з порушенням діючого на той час законодавства, а саме при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів. Він приховав від неї оформлення відчуження своєї частки будинку, не повідомивши її, як співвласника будинку, про намір продати частку. Державна реєстрація належної їй частки будинку, 31/100, була оформлена в Лубенському МБТІ 05.08.1994 року. Договір купівлі-продажу 19/100 будинку було укладено 19.06.1996 року. Тобто на той час, коли вона була повноправним власником своєї частки. На той час повноваження реєстрації права власності на нерухоме майно мало ОСОБА_6 МБТІ. Проте, покупець ОСОБА_7 своє право власності на 19/100 будинку не зареєстрував. Відтак, права власності не набув. Якщо суд вирішуючи даний судовий спір, прийде до висновку про визнання правочину недійсним (нікчемним), то він повинен буде застосувати наслідки недійсності правочину - двосторонню реституцію. Але, цього не можна допустити, бо жодна з сторін договору купівлі-продажу, ні продавець ОСОБА_6 ОДПІ, ні покупець ОСОБА_3, не бажають ні визнання договору недійсним, ні настання наслідків нікчемного правочину. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. В той же час ОСОБА_1 не є стороною правочину, відповідно не має права вимагати визнання його недійсним. Тобто, вона є неналежним позивачем. Вважає, що позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом пропустивши трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України. Позивачка не звернулася до суду з заявою про продовження строку позовної давності. У позові вона зазначає, що за певних сімейних обставин протягом тривалого часу за отриманням свідоцтва про право на спадщину до нотаріуса не зверталася. В той же час, в чому саме полягають ці обставини і чи можна їх визнати поважними не зазначає. За штампом в паспорті позивача від 17.06.1997 року вона постійно проживала і проживає в м. Лубни, 2-й АДРЕСА_1. Не зрозуміло, що їй раніше заважало звернутися до нотаріуса, чи хоча б поцікавитись в якому стані перебуває майно її батька на яке вона зараз претендує. З огляду на вищевказане ОСОБА_3 прохала позов залишити без задоволення, застосувати до позовних вимог позовну давність. (т. 1 а.с. 193-197)

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову ОСОБА_1 Пояснив, що позивач не заявляє вимоги щодо визнання недійсним чи скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.06.1999 року. Прохав застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Прохала застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідачем ОСОБА_6 об’єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Полтавській області до суду подано відзив на позов, згідно якого відповідач прохав суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, мотивуючи тим, що угоди зареєстровані на біржі не потребують нотаріального засвідчення, угода вважається заключеною з моменту її реєстрації на біржі. Таким чином, договір купівлі продажу 19/100 частин будинку за адресою м. Лубни, вул. Заводська, 20 від 16.11.2000 р. не посвідчений нотаріально, був укладений, і ОСОБА_3 стала власником частини домоволодіння на законних підставах, даний договір був зареєстрований у БТІ, як того вимагали норми Цивільного кодексу УРСР. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Сторонами правочину є ОСОБА_3 (покупець) та ОСОБА_6 ОДПІ, а не позивач - ОСОБА_1 Крім того, ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності, який розпочався з моменту сплати ОСОБА_3 вартості нерухомого майна (16.11.2000 р.) та реєстрації нерухомого майна в КП «ОСОБА_6 МБТІ» (21.11.2000 р.), а тому строк позовної давності про визнання недійсним договору купівлі-продажу 19/100 частин будинку за адресою: м. Лубни, вул. Заводська, 20 від 16.11.2000 р. сплив 20.11.2003 р. ОСОБА_3 стала власником 19/100 частин жилого будинку № 20 по вул. Заводській в м. Лубни на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2000 р. Вказане нерухоме майно згідно п. 2.6 даного договору належало продавцю - ОСОБА_6 ОДПІ на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.06.1999р., виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за №1619, та зареєстрованого ОСОБА_6 міжрайонним бюро технічної інвентаризації за реєстрованим №3385 і записаного в реєстрову книгу № 19 від 05.07.1999р. Відповідно до п. 6.8. Договору ОСОБА_6 філією Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі належність ОСОБА_6 ОДПІ частини будинку, що відчужувалась за договором перевірено. (т. 1 а.с. 142-144)

Треті особи КП «ОСОБА_6 МБТІ», перша ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, друга ОСОБА_6 державна нотаріальна контора в судове засідання не з’явились, надіслали суду заяви з проханням розглядати справу за відсутності їх представників.

Заслухавши учасників справи, з’ясувавши обставини справи на підставі наданих учасниками справи доказів, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7) С.В., ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьком значиться ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-КЕ №303898 від 02.06.1973 р., свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-КЕ №257192 від 21.01.1995 року. (т. 1 а.с. 14, 15)

Відповідно договору купівлі-продажу від 19.06.1996 року ОСОБА_7 придбав у ОСОБА_8 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області з відповідною частиною надвірних побудов, які належали ОСОБА_8 на підставі рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 24 червня 1994 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про розподіл жилого будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою. (т. 1 а.с. 16-19)

За життя, ОСОБА_7 зареєструвати на своє ім’я право власності на придбані 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області в Лубенському бюро технічної інвентаризації не встиг, оскільки помер 26 березня 1997 року, згідно свідоцтва про смерть серії І-КЕ №047357 від 27.03.1997 року. (т. 1 а.с. 21)

Позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею по закону майна померлого 26.03.1997 року ОСОБА_7, що складається з квартири по вул. Заводській, 2 в м. Лубни. (т. 1 ст. 177)

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року, виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_10 зареєстрованого в реєстрі №1619, та зареєстрованого ОСОБА_6 міжрайонним бюро технічної інвентаризації за реєстровим №3385 і записаного в реєстрову книгу №19 від 05.07.1999 року майно ОСОБА_7 померлого 26.03.1997 року, а саме 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області, за правом спадкоємства переходить до держави в особі ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції. (т. 1 а.с. 141).

Згідно договору купівлі-продажу від 16 листопада 2000 року ОСОБА_6 об’єднана державна податкова інспекція в особі державного податкового ревізора-інспектора ГВ ПМ Лубенської ОДПІ ОСОБА_9 – «продавець», та ОСОБА_3 – «покупець» на підставі результатів біржових торгів на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі уклали цей договір про те, що «продавець» продав, а «покупець» купив 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області. Вказане нерухоме майно належить «продавцю» на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року, виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори зареєстрованого в реєстрі №1619, та зареєстрованого ОСОБА_6 міжрайонним бюро технічної інвентаризації за реєстровим №3385 і записаного в реєстрову книгу №19 від 05.07.1999 року. (т.1 а.с. 24).

Відповідно довідки КП «ОСОБА_6 МБТІ» №1284-Т від 29.09.2017 року нерухоме майно станом на 29.12.2012р. за адресою Полтавська обл., м. Лубни, вул. Заводська, 20 в КП «ОСОБА_6 МБТІ» зареєстровано в книзі №19 під реєстровим №3385 за: ОСОБА_3 31/100 частини зареєстровано 05.08.1994р. згідно рішення Лубенського міського суду Полтавської області від 24.06.1994р. справа №2- 243/1994р.; ОСОБА_3 19/100 частини зареєстровано 21.11.2000р. згідно Договору купівлі-продажу, зареєстрований на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі 16.11.2000р. реєстровий №Н/191. Який вона придбала у держави в особі ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори 25.06.1999 року за реєстровим №1619. (т. 1 а.с. 23)

При зверненні до другої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області, що належав померлому 26.03.1997 року ОСОБА_7, оскільки спадкоємицею подано документ, що посвідчує право власності на вищевказане майно, а саме: Договір купівлі-продажу, посвідчений 19 червня 1996 року державним нотаріусом першої ОСОБА_6 ДНК ОСОБА_11 за реєстровим №1-1766. Відповідно до зробленого запиту до КП «ОСОБА_6 МБТІ», щодо надання інформації яка зберігається на паперових носіях, встановлено, що право власності на 19/100 часток житлового будинку номер 20, що знаходиться по вул. Заводська в м. Лубни Полтавської області зареєстровано за ОСОБА_3 21.11.2000 року згідно Договору купівлі - продажу, зареєстрованого на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі 16.11.2000 року, реєстровий № Н/191. Оскільки відомості надані КП «ОСОБА_6 МБТІ» не співпадають із даними документа, який встановлює право власності на нерухоме майно, то видати Свідоцтво про право па спадщину не має правових підстав. (т. 1 а.с. 22).

В судовому засіданні допитаний свідок ОСОБА_10 зазначила, що вона працювала державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори з 1994 р. по 2000 р. Власник майна помер, родичів не було, а тому вона видала дублікат договору купівлі-продажу будинку №20 по вул. Заводська в м. Лубни для переходу у власність держави. Дублікат видала і податкова зареєструвала. Потім податкова звернулась, щоб отримати свідоцтво про право на спадщину, податкова завірила, що дійсно спадкоємців немає і не заведена спадкова справа. Вона видала свідоцтво на право на спадщину на користь держави. Потім прийшла жінка і почала розповідати, що у держави купила, а там є спадщина і спадкоємець. Приходила, щоб проконсультуватись, вона надала їй консультацію. Ці жінки були ОСОБА_3 та ОСОБА_1 На той час реєстрів не було. Якби вона знала, що є спадкова справа, то не видала б свідоцтво ОДПІ.

Cтаттею 1218 цього Кодексу визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1296 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ст. 1301 цього Кодексу свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено у п.25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно п. 2 ст. 399 ЦК України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ч. 1 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Пленум Верховного Суду України в п.10 своєї постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз’яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України, не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору купівлі - продажу 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни від 16 листопада 2000 року, укладеного у виконання біржового контракту на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі між ОСОБА_6 об’єднаною державною податковою інспекцією і фізичною особою ОСОБА_3 недійсним, то в даному випадку позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав, адже відповідно до пункту 10 частини третьої Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини п’ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК, а відновлюються відповідно до вимог ст. 388 ЦК України.

Аналогічні висновки містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2016 року, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №554/12549/13-ц від 14 вересня 2016 року, постанові Верховного Суду України у справі №756/14448/14-ц від 30 листопада 2016 року.

Крім цього, визнання недійсним договору купівлі - продажу 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни від 16 листопада 2000 року, укладений у виконання біржового контракту на ОСОБА_6 філії Полтавської регіональної аграрно-промислової біржі між ОСОБА_6 об’єднаною державною податковою інспекцією і фізичною особою ОСОБА_3 без заявлення вимог щодо визнання недійним чи скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року, виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_10 зареєстрованого в реєстрі №1619, згідно якого право власності на 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області перейшло до держави в особі ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції, не понесе ніяких правових наслідків для позивача, оскільки у даному випадку власником 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни залишиться ОСОБА_6 об’єднана державна податкова інспекція, право власності на 19/100 частин даного будинку, якій належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни спадковим майном з визнанням за нею права власності на це майно, витребування 19/100 частин жилого будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни з незаконного володіння ОСОБА_3 є похідними, а тому також не підлягають задоволенню, крім цього, дані вимоги також не можуть бути задоволеними за відсутності заявлених та задоволених вимог щодо визнання недійним чи скасування свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 червня 1999 року, виданого державним нотаріусом першої ОСОБА_6 державної нотаріальної контори ОСОБА_10, згідно якого право власності на 19/100 частин будинку №20 по вул. Заводській в м. Лубни Полтавської області перейшло до держави в особі ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції.

Разом із тим, позивач ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися в майбутньому із відповідним позовом до суду.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю, підстав для вирішення питання щодо застосування до позовних вимог позивача строку позовної давності за заявами відповідачів, не має.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідачем ОСОБА_3 понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн., що підтверджується описом робіт (надання послуг) від 21.11.2018 р. та квитанцією від 02.05.2018 р. (т.2 а.с. 52-54). Оскільки дані витрати є витратами, пов’язаними з розглядом справи, які понесені відповідачем, при цьому в задоволенні позову судом відмовлено, а тому суд вважає за необхідне стягнути дані витрати з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, місце проживання м. Лубни, 2-й АДРЕСА_2, РНОКПП – НОМЕР_1) до ОСОБА_3 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3), ОСОБА_6 об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області (місце знаходження м. Лубни, вул. Я. Мудрого, 21, Полтавської області, ЄДРПОУ 39750004), треті особи : КП «ОСОБА_6 МБТІ» (місце знаходження м. Лубни, Володимирський майдан, 4/1, Полтавської області, ЄДРПОУ 03351941), перша ОСОБА_6 державна нотаріальна контора (місце знаходження м. Лубни, пл. Вокзальна, 7, Полтавської області, ЄДРПОУ 02900073), друга ОСОБА_6 державна нотаріальна контора (місце знаходження м. Лубни, пл. Вокзальна, 7, Полтавської області, ЄДРПОУ 02900084) про визнання договору недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування, витребування майна з незаконного володіння - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Лубенський міськрайонний суд Полтавської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного рішення 08.04.2019 року.

Суддя Ю. А. Іващенко