Рішення № 81017589, 09.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2019 року № 826/16806/18

Окружний адміністративний суд міста Києва під головуванням судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (далі - Відповідач) та просить суд:

Визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача ОСОБА_1;

зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві поновити пенсійні виплати для пенсіонера ОСОБА_1 із дня припинення пенсійних виплат - із липня 2014 року включно, по травень 2018 року включно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку у Пенсійному фонді України як отримувач соціальної допомоги (пенсії) у зв'язку із групою інвалідності за загальним захворюванням. З липня 2014 року відповідачем припинено виплату позивачу пенсії. Остання виплата мала в червні 2014 року. Відсутність пенсійних виплат тривала до травня 2018 року включно. Після поновлення пенсійних виплат відповідачем було повідомлено, що періоди, за які позивач не отримував пенсії згодом будуть погашатися. Однак у вересні 2018 року відповідачем у телефонному режимі позивача повідомлено про відсутність коштів у бюджеті та про відсутність порядку погашення заборгованості.

Вважаючи що дії відповідача порушують права та інтереси позивача, останній звернувся до суду.

Водночас позивачем подано до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, яку обґрунтовано відсутністю коштів на сплату судового збору, внаслідок неперерахування пенсії відповідачем.

Водночас позивачем подано заяву про поновлення строку, яку обґрунтовано тим, що лише у вересні в телефонному режимі позивач дізнався від відповідача про відсутність коштів на виплату заборгованості по пенсії а також відсутність відповідного порядку погашення заборгованості. Окрім того, позивач вважає, що і даному випадку (затримка виплати пенсії) строк позовної давності у 6 місяців не застосовується так як пенсійні виплати дорівнюють заробітній платі, про що існує практика судів апеляційної інстанції. І окрім того, пропуск строку відбувся з ненавмисно, а з об'єктивного розуміння, що строк для звернення до суду з боку позивача не порушено, що є підставами для його поновлення.

Ухвалою суду від 01 листопада 2018 року відкрито провадження у справі №826/16806/18 (далі - справа), з одноособовим розглядом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Також вказаною ухвалою суду, зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів відсутності матеріальної можливості сплатити судовий збір (довідка з податкового органу про відсутність доходу), відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення у справі.

Водночас роз'яснено учасникам справи, що з урахуванням особливостей статті 263 КАС України, у даній справі заявами по суті справи є позов та відзив.

Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 КАС України, або заяву про визнання позову.

Відповідачем вимоги вказаної ухвали виконано не було, та відзиву на позовну заяву до суду не подано.

Ухвалою суду від 30 січня 2019 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві у п'ятиденний строк з дня отримання відповідної ухвали суду надати суду належним чином завірену копію пенсійної справи ОСОБА_2.

11 лютого 2019 року та 20 лютого 2019 року відповідачем виконано вимоги ухвали суду та надано копію пенсійної справи ОСОБА_2.

В частині клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду, із урахуванням позиції позивача, зважаючи на те, що доступ до правосуддя має бути ефективним, суд дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

З позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку у Пенсійному фонді України, як отримувач соціальної допомоги (пенсії) у зв'язку з групою інвалідності за загальним захворюванням.

Позивач проживав у населеному пункті місті Стаханові Луганської області, який на час звернення до суду, перебував у зоні проведення антитерористичної операцій та є тимчасово окупованою територією, на якій не діють органи державної влади України.

У зв'язку зі здійсненням антитерористичної операції на сході України позивач був змушений виїхати з міста Стаханова, де він був зареєстрований до міста Києва де отримав статус тимчасово переміщеної особи - переселенця.

Позивач як тимчасово переміщена особа був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі отриманого статусу позивач звернувся до пенсійного фонду України щодо продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсії. Відповідачем прийнято відповідну заяву та продовжено пенсійні виплати шляхом перерахування коштів на відповідний банківський рахунок.

З липня 2014 року включно відповідачем припинено виплату позивачу пенсії. Остання виплата відбулась у червні 2014 року. Відсутність пенсійних виплат тривала до травня 2018 року включно. З червня 2018 року відповідач знову розпочав виплату коштів позивачу.

Однак, відповідачем проводилися лише поточні виплати, тоді як виплата заборгованості за попередній період не здійснювалась.

Після поновлення пенсійних виплат відповідачем повідомлено позивача про те, що заборгованість за попередні періоди буде погашена.

У вересні 2018 року в телефонному режимі відповідачем повідомлено, що на погашення заборгованості відсутні кошти а також відсутній порядок погашення заборгованості.

Зважаючи на незгоду з бездіяльністю відповідача, оскільки пенсійні виплати позивачу необхідні для проживання, придбання ліків, їжі, одягу, позивач змушений звернутися до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийняті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706).

Згідно зі статтею 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (стаття 4 Закону № 1706).

Згідно зі статтею 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Перереєстрація безробітних, яких у подальшому було зареєстровано як внутрішньо переміщені особи, здійснюється державною службою зайнятості за місцем перебування фактичного проживання особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 12 Закону № 1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є:

дані, отримані з відповідних державних реєстрів;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розроблено відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (далі - Закон № 1058).

Відповідно до статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються:

принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

види пенсійних виплат;

умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат;

пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком;

мінімальний розмір пенсії за віком;

порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням;

порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування;

організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Згідно зі статтею 9 Закону відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.

У солідарній системі надаються соціальні послуги за рахунок коштів Пенсійного фонду.

До соціальних послуг, передбачених цим Законом, належить допомога на поховання пенсіонера.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закону № 1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

З аналізу наведеного вбачається, що припинення виплати можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058.

05 листопада 2014 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», відповідно до пункту 1 якої, установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Зазначені виплати, що призначені або продовжені відповідним особам до набрання чинності цією постановою, здійснюються за фактичним місцем їх проживання (перебування) у разі видачі їм до 31 грудня 2014 року такої довідки.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року № 615 внесено зміни та доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637, а саме: з 01 липня 2016 року виплата пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється виключно через рахунки та мережу установ АТ «Ощадбанк».

Відповідно до пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону № 1706 та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (пункти 1, 2 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам.

Згідно з пунктом 5 вказаного Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» який затверджено постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії.

Пунктом 1.7 Порядку №22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Згідно із пунктом 2.8. Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 визначено, що документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту2.23 Порядку №22-1, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно із пунктом 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особi органом, що призначає пенсiю, видається розписка iз зазначенням дати прийняття заяви, а також перелiку одержаних i вiдсутнiх документiв, якi необхiдно подати у тримiсячний строк з дня прийняття заяви. Копiя розписки зберiгається в пенсiйнiй справi.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності);4)видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсії справі.

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, а тому суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ відповідно до тсатті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Так, у рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Європейського суду з прав людини у справі зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Із матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України який зареєстрований у Стахановському районі Луганської області (а.с. - 11-14).

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 2-20СМ № 0003532 позивач має третю групу інвалідності з 15 листопада 2006 року безстроково у зв'язку з загальним захворюванням (а.с. - 16).

У позовній заяві позивач зазначає про те, що на підставі отриманого статусу внутрішньо переміщеної особи позивач звернувся до пенсійного фонду України щодо продовження отримання соціальної допомоги у вигляді пенсій.

Так, в матеріалах справи містяться довідка від 11 грудня 2017 року № 0000434303 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. - 17).

З долученої до матеріалів справи копії пенсійної справи ОСОБА_1 вбачається, що з заявою про виплату пенсії або грошової допомоги позивач звернувся до відповідача 11 грудня 2017 року (а.с. - 99).

Судом також встановлено, що 12 грудня 2017 року позивачем подано заяву в якій висловлено прохання про переведення його справи з управління Пенсійного фонду України міста Стаханова Луганської області по місцю фактичного проживання у АДРЕСА_1 (а.с. - 130).

Таким чином, зважаючи на те, що виплату пенсії позивачу припинено у липні 2014 року, судом встановлено, що позивач протягом більше ніж трьох років не звертався до органів пенсійного фонду з питань відновлення виплати призначеної пенсії. Матеріали справи доказів на спростування вказаних обставин не містять.

З копії протоколу від 21 травня 2018 року вбачається, що виплати у грудні 2014 року, протягом 2015, 2016, 2017 років та січні-травні 2018 року не проводилися, нараховані суми позивачу не виплачувалися (а.с. - 111-112). Вказані обставини також підтверджуються індивідуальним перерахунком (а.с. - 119-121).

Матеріали справи не містять доказів того, що припинення виплат відбулось у липні 2014 року. Однак, вказані обставини відповідачем жодним чином не спростовано та не пояснено. Жодних доказів на підтвердження чи спростування вказаних обставин відповідачем не надано.

З аналізу чинного законодавства, а саме з Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття органом пенсійного фонду відповідного рішення, і лише за наявності підстав, передбачених статтею 49 вказаного Закону.

Разом з цим, суд вважає за необхідне відзначити, що наведені норми Закону встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не врегульовують порядок припинення (призупинення) виплати органами Пенсійного Фонду України.

Разом з тим, суд акцентує також увагу на тому, що матеріали справи не містять рішення відповідача про припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу. Зважаючи на те, що матеріали справи зазначеного рішення відповідача не містять, суд робить висновки про його відсутність та не прийняття відповідачем.

Однак, витягом із рішення Комісії від 20 грудня 2017 року № 39 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі при Деснянській районній у місті Києві державній адміністрації, ОСОБА_1 вирішено призначити (відновити) внутрішній переміщеній особі виплати пенсій (щомісячного грошового утримання) з поверненням сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства (а.с. - 102). Суд зауважує на тому, що вказане рішення не містить чіткого визначення минулого періоду.

За таких обставин, суд приймає до уваги твердження позивача стосовно того, що остання виплата відбулась у червні 2014 року та з липня 2014 року по травень 2018 року включно він жодних виплат не отримував.

Відновлення виплат розпочалось з червня 2018 року.

Свої дії, щодо припинення виплат позивачу відповідачем жодним чином не обґрунтовано. Жодних доказів правомірності своїх дій щодо припинення виплат позивачу пенсії відповідачем не було наведено суду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Таким чином, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставами для захисту порушених прав та інтересів позивача.

Зважаючи на те, що виплата пенсії була припинена з ініціативи суб'єкта владних повноважень з причин, які не було жодним чином обґрунтовано, оскільки жодних розпорядчих документів управлінням Пенсійного фонду України не приймалось про що свідчать матеріали справи, керуючись частиною другою статті 9, пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України, суд, з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на отримання пенсії шляхом визнання дій відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та зобов'язати відповідача виплатити пенсію по інвалідності за період з липня 2014 року по травень 2018 року включно.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04 вересня 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Окрім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 дійшов висновку, що щодо доводів відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, визначеного статтею 99 КАС України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, слід зазначити, що позивач не отримував будь-якого рішення відповідача про припинення виплати пенсії, отже відсутні підстави вважати, що позивач дізнався про порушення своїх прав поза межами 6-місячного строку звернення до суду.

Також, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18 зазначено про те, що право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист.

Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати.

У випадку якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист.

Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.

Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб'єкт владних повноважень або суд, у випадку, визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб'єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню.

Суд також виходить з того, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації прав громадян на соціальних захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо).

Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежно також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави.

Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім якщо інше прямо не передбачено законом.

При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в пергу чергу, з боку держави.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗПП України, статтей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 КЗПП України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом.

Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017).

За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі.

Із системного аналізу викладеного, враховуючи висновки Верховного Суду, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, зважаючи на те, що з урахуванням майнового стану позивача сплату судового збору ухвалою суду від 01 листопада 2018 року про відкриття провадження у справі, було відстрочено до прийняття рішення у справі, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судового збору у розмірі 704,80 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257-262, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії

Визнати протиправною бездіяльність відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві, яка полягає у припиненні пенсійних виплат на адресу позивача ОСОБА_1.

Зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві поновити пенсійні виплати для пенсіонера ОСОБА_1 із дня припинення пенсійних виплат - із липня 2014 року включно, по травень 2018 року включно.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у розмірі 704,80 на користь Державного бюджету України (код ЄДРПОУ 38004897, Код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача 34310206084021)

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда