Рішення № 81017478, 08.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2019 року № 826/16765/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.10.2018р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що він звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів. За результатами розгляду поданої заяви відповідач 20.06.2018р. відмовив у наданні дозволів, пославшись на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, що на думку позивача, не відповідає ч.7 ст.118 ЗК України.

Відповідач у відзиві проти позову заперечив, посилаючись не те, що місце розташування земельної ділянки щодо якої звернувся позивач, не відповідає вимогам нормативно-правових актів, оскільки зазначена земельна ділянка відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 не входить до переліку земельних ділянок, які можуть бути передані у власність громадянам на території Київської області.

Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що 17.05.2018р. позивач звернувся з Заявою-клопотанням про одержання безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,12 га для ведення садівництва на території Васильківського району Київської області, відповідно до ст.ст. 81, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України. До заяви були додані графічні матеріали та копія паспорта.

Листом-відповіддю від 20.06.2018р. № 9176/0-5585/0/17-18 відповідач відмовив у задоволенні поданої позивачем заяви з посиланням на ст.ст. 118, 122 ЗК України та Постанову Кабінету міністрів України № 413 від 07.06.2017р.

Позивач, вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з відповідним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Положеннями пп. 31 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Відповідно до Положення №308 Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Також, відповідно до Положення №308 завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Київської області, а в частині реалізації державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів - також і на території м. Києва.

Отже, за пп.13 пункту 4 Положення, Головне управління, відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Верховний Суд України у постанові від 13.07.2016 у справі №21-1265а16 (813/3482/14) зазначив, що відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства відповідач (територіальний орган Держземагентства, правонаступниками яких є територіальні органи Держгеокадастру) здійснює владні управлінські функції, у зв'язку з чим спір належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 1 ст. 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з положеннями частини сьомої ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 20.06.2018р. № 9176/0-5585/0/17-18 відмовлено позивачу у задоволенні поданої заяви з посиланням на ст.ст. 118, 122 ЗК України та Постанову Кабінету міністрів України № 413 від 07.06.2017р. Так, відповідач зазначив, що з метою забезпечення паритету інтересів громадян України, територіальних громад та держави під час здійснення повноважень з розпорядженням землями сільськогосподарського призначення державної власності, Головним управлінням підготовлено та оприлюднено перелік земельних ділянок, право оренди на які пропонується передавати на конкурентних засадах (земельних торгах).

Таким чином, наведена підстава відмови не передбачена статтею 118 Земельного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідач послався на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на підставі того, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність для ведення особистого селянського господарства, не входить до переліку земель, сформованого відповідачем відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Проте суд зазначає, що у зв'язку із затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року N 413 Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року у справі N 814/1961/17.

Разом з тим, суд зазначає, що Постановою № 413 не встановлено заборону надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати інші ніж у переліку земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації.

Більше того, цією постановою лише затверджено Стратегію удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Затверджена Стратегія не встановлює нових норм права, а лише вказує на певні можливі напрямки удосконалення управління землями. Пунктом 3 Постанови № 413, серед іншого, доручено Міністерству аграрної політики та продовольства разом з Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру розробити та внести на розгляд Кабінету Міністрів України у двомісячний строк проект постанови Кабінету Міністрів України щодо внесення змін до Типового договору оренди землі; у шестимісячний строк проекти відповідних нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію Стратегії, затвердженої цією постановою.

На момент виникнення спірних правовідносин відповідні нормативно-правові акти не прийняті.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №812/1557/17, від 19.06.2018 у справі №806/2982/17, постанова №413 не є нормативно-правовим актом, що врегульовує порядок надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо надання земельних ділянок у власність та не прийнята відповідно до певного закону чи на виконання такого закону, яким регулюються вимоги щодо обмеження розташування земельних ділянок, а лише затверджує стратегію (план діяльності на певний період) удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними.

Таким чином, суд зазначає, що оскільки порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, тому посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є протиправним.

Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України Головне управління Держгеокадастру у Київській області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі N 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі N 545/808/17.

Таким чином суд приходить до висновку про протиправність рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області та необхідність задоволення позовних вимог в цій частині.

З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати ГУ Держгеокадастр у Київській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 22.05.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Представництво інтересів в суді ОСОБА_1 здійснював адвокат Петиченко І.В., відповідно до договору про надання правової (правничої) допомоги від 15.05.2018 року та свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2.

Виконання робіт та їх оплата підтверджується рахунком № 1 від 28.09.2018р. та розрахунковою квитанцією № 0.0.1153581825.1 від 09.10.2018р. на суму 3 000,00 грн.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, не подавалось.

Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 000,00 грн. понесених судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги при розгляді справи в суді.

Суд також стягує на користь позивача документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 410,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 20.06.2018р. № 9176/0-5585/0/17-18 про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області.

3. Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; іпн НОМЕР_1) від 22.05.2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва розміром 0,12 гектарів на території Васильківського району Київської області з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; іпн НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14, код ЄДРПОУ 39817550) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1 409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 3 000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя О.В. Патратій