Рішення № 81017463, 09.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 квітня 2019 року № 640/222/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДФС у м. Києвапровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2018 року № 0257201304, від 05.10.2018 року № 0281391304,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києва (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.09.2018 року № 0257201304, від 05.10.2018 року № 0281391304.

Позов обґрунтовано тим, що у позивача відсутній борг по платі грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а тому застосування до нього штрафних санкцій, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є протиправним та підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.01.2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу надано час для подачі відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

05.03.2019 року представником Головного управління ДФС у м. Києві надано до суду відзив, в якому відповідач проти адміністративного позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні.

Відзив обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами перевірки, в повній мірі відображають факт порушення позивачем норм податкового законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

09.08.2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати військового збору ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_3), за результатами якої складено Акт № 1283/26-15-13-04-28 (декларація про майновий стан і доходи за 2015 рік).

Висновками даного акту встановлено порушення п. 179.7 ст. 179 ПК України, відповідно до якого фізична особа самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації. У той же час, позивачем сплачено самостійно визначену суму військового збору в розмірі 3 750, 20 грн. з затримкою на 1 день.

Копію вказаного акту надіслано на адресу позивача, та отримано останнім 22.08.2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

06 вересня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0257201304, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з військового збору, визначеного п. 179.7 ст. 179 ПК України у розмірі 3 750, 20 грн. на 1 календарний день, на підставі ст. 126 ПК України, до позивача застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 375, 02 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем останнім 21.09.2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Також, 10.09.2018 року ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку своєчасності сплати ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_3) податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, про що було складено Акт № 1433/26-15-13-04-28 (декларація про майновий стан і доходи за 2016 рік).

Висновками даного акту встановлено порушення:

- пункт 179.7 статті 179 Кодексу, відповідно до якого фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації:

- пункт 57.3 ст. 57 Кодексу, відповідно до якого у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

А саме, контролюючим органом встановлено порушення сплати самостійно узгодженого зобов'язання, визначеного в декларації від 28.07.2017 року № 1700093555 на суму 77 679, 00 грн. на 365 днів та порушення сплати визначеного податковим органом у податковому повідомлені-рішення зобов'язання на суму 4 269, 51 грн. на 132 дні.

Копію вказаного акту надіслано на адресу позивача, та отримано останнім 24.09.2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

За результатами розгляду заперечення на акт перевірки від 10.09.2018 року № 1433/26-15-13-04-28, ГУ ДФС у м. Києві рішенням від 05.10.2018 року № 58992/С/26-15-13-04-20, висновки вказаного акту залишено без змін, заперечення - без задоволення.

05 жовтня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0281391304, яким за порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, визначеного п. 179.7 ст. 179 ПК України у розмірі 8 796, 45 грн. на 365 та 132 календарних днів, на підставі ст. 126 ПК України, до позивача застосовано штраф у розмірі 20 % на суму 1 759, 29 грн.

Вказане податкове повідомлення-рішення було отримано позивачем 18.10.2018 року, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Незгода з вказаними податковими повідомленням-рішенням відповідача обумовила звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 ПК України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктами 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п.54.1, п.54.3 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, встановлених п.п.54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 ПК України.

Якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом (п.54.5 ПК України).

Згідно з п.57.1 ст.57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 57.3 статті 57 ПК України встановлено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

У той же час, згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Водночас пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України передбачено, що податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що законодавець передбачив можливість застосування до платника наслідків несвоєчасної сплати, зокрема узгодженої суми грошового зобов'язання, передбачених пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, лише за наявності його вини.

З наданої відповідачем інтегрованої картки ОСОБА_1, вбачається, що нею було подано до податкового органу податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік, 2016 та 2017 рік.

Внаслідок проведеної відповідачем камеральної перевірки своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304, від 06.09.2018 року № 0257201304 та від 05.10.2018 року № 0281391304.

Зокрема, податковим органом позивачу, суму штрафних санкцій податковим повідомленням-рішення від 06.09.2018 року № 0257201304 застосовано у зв'язку з несплатою грошового зобов'язання, у термін, встановлений п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України.

Враховуючи зазначене, суд звертає увагу, що відповідно до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов'язань, донарахована контролюючим органом, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені цим Кодексом.

Судом встановлено, що 27.04.2016 року ОСОБА_1 подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб - 42 695, 06 грн. та військового збору - 3 750, 23 грн.

Позивачем, зазначені суми військового збору та податку на доходи фізичних осіб сплачено 01.08.2016 року, про що надано меморіальні ордери №№ МАВ 98150 та МАВ98164.

У той же час, твердження контролюючого органу про порушення позивачем строку сплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання за поданою податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2015 рік на 1 календарний день, з огляду на те, що граничний строк сплати якого закінчився 31.07.2016 року, судом не береться до уваги, з огляду на наступне.

Виходячи з правової позиції Верховного суду, викладеній, зокрема, в постанові від 30 січня 2019 року по справі №815/4128/16 (адміністративне провадження №К/9901/37572/18), у випадку, якщо дата закінчення певного строку поєднана з прийменником «до», то така прийменникова конструкція в українській мові прямо вказує на зазначення кінцевої календарної дати чинності або виконання чого-небудь.

Таким чином, згідно вказаної правової позиції, кінцевою датою сплатити суми податкового зобов'язання фізичною особою, зазначеного в поданій нею податковій декларації, відповідно до п. 179.7 ст. 179 Податкового кодексу України є 1 серпня року, що настає за звітним.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно календаря на 2016 рік, 31 липня припадало на неділю, в той же час, 01 серпня - відповідно на понеділок.

У відповідності до статті 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

Строк сплати податку та збору встановлюється відповідно до податкового законодавства для кожного податку окремо. Зміна платником податку, податковим агентом або представником платника податку чи контролюючим органом встановленого строку сплати податку та збору забороняється, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як визначено у статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76) від 16 травня 1972 року, підписаною державами - членами Ради Європи, яка застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, при обчисленні строку суботи, неділі та офіційні свята враховуються. Однак, якщо dies ad quem (для цілей цієї Конвенції термін dies ad quem означає день, у який строк спливає) строку, до спливу якого має бути здійснена та чи інша дія, припадає на суботу, неділю, офіційне свято чи день, який вважається офіційним святом, встановлений строк подовжується на перший робочий день, який настає після них.

У відповідності до частини 1 статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

За змістом пункту 3.2 статті 3 ПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому, пунктом 56.21 статті 56 ПК України встановлено, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Таке застосування норм податкового законодавства відповідає й основним засадам податкового права, проголошеним у статті 4 ПК України.

Враховуючи наведене, здійснення позивачем сплати податку у перший робочий день після вихідного свідчить про недопущення ним порушення правил сплати (перерахування) податку та відсутність підстав для притягнення до відповідної відповідальності за це.

Вказана позиція викладена в постанові Верхового Суду від 14 березня 2018 року по справі №820/1867/17 (адміністративне провадження №К/9901/2067/17).

Таким чином, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0257201304 від 06 вересня 2018 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 375, 02 грн., прийнято ГУ ДФС у м. Києві передчасно, у зв'язку з чим є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім цього, з наданого відповідачем відзиву, судом встановлено, що 01.12.2016 року ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві було проведено камеральну перевірку своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, за результатами якої складено акт № 10671/26-51-13-04, висновками якого встановлено порушення строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначеного п. 179.7 ст. 179 ПК України у розмірі 42 695, 10 грн. на 1 календарний день, на підставі ст. 126 ПК України, до позивача податковим повідомленням-рішенням від 30.01.2017 року № №0003921304 застосовано штраф у розмірі 10 % на суму 4 269, 51 грн. (декларація про майновий стан і доходи за 2016 рік).

Як зазначає, відповідач, акт камеральної перевірки від 01.12.2016 року № 10671/26511304 та податкове повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304 було направлено на адресу ОСОБА_1, втім були повернуті з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Таким чином, позивач податкове повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304 не отримував.

У той же час, відповідач визначаючи податкове зобов'язання позивачу з вказаних вище підстав також протиправно не врахував приписи статті 31 ПК України та статті 5 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS №76).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд також звертає увагу, що Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зважаючи на ту обставину, що податкове повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304 та від 06.09.2018 року № 0257201304, прийнято контролюючим органом за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати узгоджених сум податку на доходи фізичних осіб згідно поданої податкової декларації про майновий стан і доходи № 1600036327 від 27.04.2016 року, та враховуючи те, що ОСОБА_1 заявлені вимоги про визнання протиправним та скасування лише податкового повідомлень-рішень від 06.09.2018 року № 0257201304, суд, з метою належного захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за їх межі та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304.

Щодо правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 05.10.2018 року № 0281391304, суд зазначає наступне.

Даним рішенням відповідача до позивача засновано штраф у розмірі 20% (1 759, 29 грн.) за затримку сплати податкового зобов'язання, визначеного фізичною особою у декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та визнаного контролюючим органом у податковому повідомленні-рішення від 30.01.2017 року № 0003921304 на загальну суму 8 796,45 грн.

Судом встановлено, що 25.04.2016 року ОСОБА_1 подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб - 77 679, 00 грн. та військового збору - 6 473, 25 грн.

Позивачем, згідно наданих меморіальних ордерів №№ МАВ 778752 та МАВ 780595 сплачено зазначену вище суму військового збору та податок на доходи фізичних осіб у розмірі 45 000,00 грн. При цьому, податок на доходи фізичних осіб у розмірі 32 679 ,00 грн. сплачено відповідно до меморіального ордеру № МАВ 795256 від 31.07.2017 року.

Також, 19.06.2018 року ОСОБА_1 подано до податкового органу податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2017 рік в якій самостійно визначено до сплати суму, що підлягає сплаті до бюджету, а саме податок на доходи фізичних осіб - 91 648, 08 грн. та військового збору - 7 637, 00 грн.

Згідно наданої інтегрованої картки позивача, вказані суми було сплачено 31.07.2018 року.

Тобто, позивачем податкові зобов'язання, визначені у декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік та 2017 рік сплачено в строки, передбачені п. 179.7 ст. 179 ПК України.

Втім, як зазначив відповідач, враховуючи те, що станом на 31.07.2018 року в ІКП за ОСОБА_1 обліковувався податковий борг у сумі 4 526, 95 грн., то сплачена сума податкового зобов'язання в сумі 77 679,00 грн. була зарахована частково в рахунок погашення податкового боргу відповідно до п. 87.9 ст. 87 Податкового кодексу України, а потім в рахунок погашення податкового зобов'язання згідно поданої декларації за 2016 рік.

Зазначене і стало підставою для висновку про порушення сплати самостійно узгодженого зобов'язання, визначеного в декларації від 28.07.2017 року № 1700093555 на суму 77 679, 00 грн. на 365 днів та порушення сплати визначеного податковим органом у податковому повідомлені-рішення зобов'язання на суму 4 269, 51 грн. на 132 дні.

У той же час, враховуючи той факт, що судом визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304 та від 06.09.2018 року № 0257201304, скасування яких, в свою чергу спростовує наявність у ОСОБА_1, станом на 31.07.2018 року податкових зобов'язань за податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2015 рік та за податковим повідомленням-рішенням від 30.01.2017 року № 0003921304.

За вказаних обставин, суд приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення від 05.10.2018 року № 0281391304 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, відповідач, приймаючи податкові повідомлення-рішення від 30.01.2017 року №0003921304, від 06.09.2018 року № 0257201304 та від 05.10.2018 року № 0281391304, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що визначених Конституцією та законами України, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

У відповідності до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У той же час, відповідач у справі обов'язку щодо доведення правомірності своїх дій та рішень не виконав, відзиву без поважних причин не надав, що судом кваліфікується у відповідності до приписів ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, як визнання позову.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, суд вважає за необхідне присудити судові витрати у формі судового збору у розмірі 768, 40 грн. на користь позивача за рахунок Головного управління ДФС у м. Києва.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києва від 30.01.2017 року №0003921304, від 06.09.2018 року № 0257201304 та від 05.10.2018 року № 0281391304.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3, АДРЕСА_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києва (код ЄДРПОУ 39439980, 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко