Рішення № 81017229, 09.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року м.Чернігів Справа № 620/700/19

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, що оформлена протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104;

- скасувати п.36 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 № 104;

- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити і ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок травми, отриманої при виконанні обов'язків військової служби.

Позов мотивовано тим, що позивачу встановлена інвалідність ІІІ групи, а тому він має право на отримання одноразової грошової допомоги. Проте така виплата йому не проведена, тому просить задовольнити позовні вимоги у спосіб, визначений у позовній заяві.

12.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні та встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.

Відповідачем, в установлений судом строк, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на те, що днем встановлення інвалідності у розумінні підпункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ та пункту 3 Порядку № 975, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата чергового огляду МСЕК не може вважатися днем встановлення інвалідності. Так, позивач звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю у 2018 році, а первинно інвалідність йому встановлено 23.05.1978, тобто термін з дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги та дня звернення за призначенням одноразової грошевої допомоги становить більше сорока років. Тому підстави для виплати одноразової грошової допомоги, відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, що не заперечується відповідачем.

Позивачем в позові зазначено, що 23.05.1978 під час первинного огляду МСЕК його визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов'язаної з проходженням військової служби, про що видана довідка МСЕК серії К-73 № 498004, що не заперечується відповідачем.

Відповідно до довідки медико-соціальною експертною комісією серії ВТЭ-24 № 061823 від 19.03.1991 позивачу встановлена III група інвалідності - безстроково, в зв'язку з виконанням обов'язків військової служби.

01.09.2010 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2, в якому зазначено, що пред'явник цього посвідчення є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.

26.10.2018 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії № 104 (п. 36 протоколу) про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи. Вказане рішення мотивоване тим, що позивач не має права на отримання допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності у 1978 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги.

Вважаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги протиправним, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу.

Статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Отже, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.

Отже, цією нормою встановлено особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема:

1) особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов'язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;

2) визначений час настання інвалідності - при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;

3) відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.

Аналогічний підхід закріплено Порядком № 975.

Так, відповідно до підпункту 3 пункту 6 вказаного Порядку одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.

Цією ж нормою визначено розмір такої допомоги при дотриманні особливих критеріїв для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги.

З 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовозобов'язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не виникає.

Як було встановлено судом, позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу. При первинному огляді позивачу встановлена ІІІ група інвалідності 23.05.1978, і безстроково - 19.03.1991.

Відтак, суд дійшов висновку, що інвалідність, яка при дотриманні часових проміжків її встановлення дає право на отримання спірної одноразової грошової допомоги, позивачу встановлена у понад трьохмісячний строк після закінчення звільненні зі служби, він не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку № 975.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 823/2144/17.

Крім того, ІІІ група інвалідності встановлена позивачу з 23.05.1978, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовозобов'язаному або резервісту, у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 25 вересня 2018 року у справі № 452/989/15-а, від 26 жовтня 2918 року у справі № 820/2504/18, від 22 березня 2019 року у справі №2340/2993/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A;, пункт 29).

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність своїх дій та рішення, тому суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову повністю.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для встановлення судового контролю відсутні.

Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 09.04.2019.

Позивач: ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1).

Відповідач: Міністерство оборони України, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ - 00034022.

Суддя І.І. Соломко