Рішення № 81016940, 02.04.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/216/19

02 квітня 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді : Шульгача М.П.,

при секретарі: Музиці О. М.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Гаврилюк З. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, а саме просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №229-18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Сирійської Арабської республіки ОСОБА_1;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення, яким визнати біженцем ОСОБА_1.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та пояснили, що ОСОБА_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки. На територію України прибув 26.10.2010 повітряним шляхом в м. Одеса. 03 липня 2013 року одружився з громадянкою України.

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21 липня 2017 року № 333-17 та зобов'язати Державну міграційну службу України надати йому статус особи, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 21 липня 2017 № 333-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.12.2016 №2.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №229-18 ОСОБА_1 в черговий раз знову було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вищенаведене рішення вважають незаконним та таким, що порушує права, свободи та інтереси позивача поскільки існують загальновідомі офіційні документи та повідомлення ЗМІ які підтверджують, що в країні позивача Сирійській Арабській Республіці йде війна, а тому є загроза життю позивача його безпеці та свободі в країні походження.

Просять позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що ОСОБА_1 народився та проживав в АДРЕСА_1 дане підтверджується паспортом громадянина Сирійсько Арабської Республіки № НОМЕР_1 виданого 19.05.2010 року.

Згідно оновленої інформації з Інфографіки карт від березня 2018 року свідчить про те, що міста Хама, Хомс, Тартус, Дамаск, Алеппо, Пальміра, Латакія знаходяться під контролем урядових сил Сирії і там воєнні дії не проводяться.

Разом з тим, враховуючи, те що ОСОБА_1 є грубим порушником міграційного законодавства, притягувався до кримінальної відповідальності в Україні та на даний час ведеться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12017210010003961 від 08.12.2017 року стосовно позивача та зважаючи, що в його рідному місті де він народився Хама відповідно до інформації ЗМІ та Інфографіки карт ситуація є стабільна та підконтрольна, а тому на підставі даних висновків та інших більш розширених висновків які додані до матеріалів справи було прийнято рішення від 10 серпня 2018 року №229-18 яким у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відмовлено.

Просить в позові відмовити.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти:

ОСОБА_1, є громадянином Сирійської Арабської Республіки. На територію України прибув 26.10.2010 повітряним шляхом в м. Одеса. 03 липня 2013 року одружився з громадянкою України.

9 грудня 2016 року Позивач звернувся до управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області із заявою-анкетою про надання статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.

Наказом управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29 грудня 2016 року за №33 йому було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні.

За захистом своїх прав він звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року наказ управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 29 грудня 2016 року за №33 визнано протиправним та скасовано.

Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу до Вінницького апеляційного суду на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 січня 2017 року. 05 квітня 2017 року ухвалою Вінницького апеляційного суду апеляційну скаргу управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишено без задоволення.

У подальшому рішенням №333-17 від 21 липня 2017 Державна міграційна служба України знову відмовила Позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 21 липня 2017 № 333-17 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_1. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 09.12.2016 №2.

Рішенням Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року №229-18 ОСОБА_1 знову було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8 липня 2011 року № 3671-VІ.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ) особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У силу статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ, після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина п'ята статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ).

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. (частина друга статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ).

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, слугували висновки відповідача про відсутність стосовно заявника умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29 квітня 2004 року "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Так, ОСОБА_1 просить надати йому статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки в його країні Сирії йде війна, він не відноситься до людей, які можуть взяти в руки зброю, якщо він повернеться додому, то його або заберуть в армію, або посадять у в'язницю.

З позивачем було проведено співбесіди, результати яких викладено в протоколі від 20.12.2016, протоколі додаткової співбесіди від 06.04.2017 по справі №2016 ТЕ-0002.

Посадовою особою відповідача 06 липня 2017 року складено висновок по справі №2016 ТЕ0002 стосовно позивача, згідно якого загальновідомий факт внутрішнього збройного конфлікту у Сирії підтверджується численною інформацією із ЗМІ та міжнародними організаціями (УВКБ ООН, Міжнародний комітет Червоного Хреста, "Хьюман Райтс Вотч", "Міжнародна амністія". Відмічено, що твердження ОСОБА_1 різняться і є недостовірними, він є грубим порушником міграційного законодавства, притягувався до кримінальної відповідальності в Україні, а повторне звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту носить характер зловживання процедурою, тому умови передбачені пунктом 13 частини першої статті1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ в даній справі застосовувати повторно недоцільно. У разі повернення до Сирії - міста Дамаск, Латакія, Тартус, Хама, тобто на території, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" № 3671-VІ для надання додаткового захисту.

Також виходячи з матеріалів справи під час співбесіди від 23.05.2018 року позивач повідомив, що підтримує зв'язок із своїми близькими чотири місяці тому спілкувався, зокрема з матір'ю, яка повідомила, що брат знаходиться на лікуванні у лікарні, оскільки потребує кислороду, сестри ведуть звичайний образ життя, зокрема Нуга працює журналістом в області в Дамаску, у Ханан яка виховує дітей, яких четверо-чи п'ятеро, у неї померла дитина.

У протоколі співбесіди від 20.12.2016 року на запитання, що може з вами трапитись якщо повернетесь в Сирію, сказав що заберуть в армію, а відома йому така інформація з телевізора.

Згідно оновленої інформації з Інфографіки карт від березня 2018 року свідчить про те, що міста Хама, Хомс, Тартус, Дамаск, Алеппо, Пальміра, Латакія знаходяться під контролем урядових сил Сирії і воєнні дії там не ведуться.

Дана інформація і опублікована відомим порталом в мережі Інтернет «Deutsche Welle».

Також, як встановлено в судовому засіданні з пояснень представника відповідача, що до УДМС надісланий лист за №1907 від 31.01.2018 від Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області по гр. Сирії ОСОБА_1 щодо якого ведеться досудове розслідування в кримінальному провадженні №12017210010003961 від 08.12.2017 року.

Суд вважає, що у разі повернення до Сирії - міста Дамаск, Латакія, Тартус, Хама, тобто на території, що не контролюються терористичними угрупуваннями, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у п. 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" для надання додаткового захисту.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя, відтак завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, вимога позивача щодо зобов'язання Державної міграційної служби України прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає.

Суд, враховуюче вищенаведене вважає, що рішення Державної міграційної служби України від 10 серпня 2018 року № 229-18 є обґрунтоване з дотриманням процесуальних норм чинного законодавства, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 05 квітня 2019 року.

Головуючий суддя Шульгач М.П.

копія вірна

Суддя Шульгач М.П.