Ухвала суду № 81016697, 04.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/334/19

У Х В А Л А

04 квітня 2019 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника відповідача: Лисого С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування наказів № 417 від 13.02.2018 року, № 379 о/с від 13.03.2018 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.02.2018 року № 417 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників СУ ГУНП в Одеській області» в частині п. 1 щодо накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби капітана поліції ОСОБА_2;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13.03.2018 року № 379 о/с в частині звільнення капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію»;

поновити капітана поліції ОСОБА_2 (0041877) на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді;

допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 (0041877) на службі в поліції на посаді старшого слідчого в особливо важливих справах відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління Головного управління Національної поліції в Одеській області або на рівнозначній посаді;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 28.01.2019 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито загальне позовне провадження у справі.

В судове засідання 04.04.2019 року з'явився представник відповідача, позивач не з'явився, направив до суду клопотання про проведення судового засідання за його відсутністю, третя особа не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, жодних клопотань до суду не надходило.

11.02.2019 року (вх. № 4989/19) представником відповідача - Головного управління Національної поліції в Одеській області до канцелярії суду подано заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

Вказане клопотання обґрунтоване серед іншого тим, що саме з лютого 2018 року позивачу стало відомо про наявне порушення його прав та інтересів у зв'язку із виданням наказу № 417 від 13.02.2017 року. В подальшому зазначений наказ згідно Дисциплінарного статуту ОВС України ГУНП в Одеській області реалізовано наказом Головного управління № 379 о/с від 13.03.2018 року. Крім того, з моменту затримання позивача у нього були наявні чисельні адвокати, які і проводили захист прав та інтересів позивача. Враховуючи цю обставину, на думку відповідача, у ОСОБА_2, була реальна можливість захищати свої права та інтереси у зв'язку із виданням оскаржуваних наказів ГУНП в Одеській області про притягнення до відповідальності навіть знаходячись під запобіжним заходом.

22.03.2019 року (вх. № ЕП/2161/19) представником позивача до канцелярії суду подано письмові заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якої зазначено, що ОСОБА_2 було вручено копію наказу № 417 приблизно 14.02.2018 року у Державні установі «Одеський установі виконання покарань (№ 21)» Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, під час дії у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Неможливість звернутися до суду з даним позовом у встановлені приписами КАС України строки, позивач пояснює тим, що ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.12.2017 року до нього було застосовано вищезазначений запобіжний захід строком на 59 днів, з 01.12.2017р. по 29.01.2018р., надалі запобіжний захід у вигляді тримання під вартою безперервно продовжувався. 19.10.2018 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси було відмовлено у задоволені клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на 60 діб, тобто до 18.12.2018р. За таких обставин, у ОСОБА_2 не було можливості оскаржити вищезазначений наказ, що і призвело до порушення процесуальних строків.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача - ГУНП в Одеській області про залишення позовної заяви без розгляду, виходячи з наступного.

Враховуючи принцип рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом як принципу здійснення правосуддя в адміністративних судах (п. 2 ч.3 ст. 2 КАС України), правила ст. 122 КАС України поширюються на звернення до адміністративного суду особи з позовом у випадках, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 3 ст. 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно матеріалів справи, адміністративний позов надійшов до суду 21.01.2019р. (вхід. № 356/19).

Згідно п.8 ч.1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.

Суд зазначає, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є верховенство права.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6§ 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем не було надано доказів наявності повноважень у адвокатів позивача під час застосованих до нього запобіжних заходів на представництво ними інтересів ОСОБА_2 безпосередньо в Одеському окружному адміністративному суді, проте, як, в матеріалах справи наявний ордер серії ОД № 418155 від 17.01.2019 року виданий на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № 1401 від 14.01.2019 року у Одеському окружному адміністративному суді адвокатом Дмітрієвим Р.Б.

Окрім того, одержання будь-якою особою правової допомоги є правом, а не обов'язком фізичих та юридичних осіб згідно КАС України. При цьому, суд акцентує увагу, що позивач був позбавлений об'єктивної можливості для самостійного звернення з позовом до суду внаслідок перебування під вартою, потім під домашнім арештом.

Таким чином, виходячи з норм Конституції України, а також з норм Міжнародного права, з урахуванням викладених відповідачем підстав для залишення позову без розгляду та обставин викладених позивачем в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, а також запереченнях на клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строків звернення до адміністративного позову з цим позовом та як наслідок, про безпідставність заявленого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду.

Керуючись ст.ст. 132, 240, 248, 250, 256 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника Головного управління Національної поліції в Одеській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому положеннями ст.256 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена у порядку та в строк відповідно положень ст.ст.294, 295 КАС України.

Повний текст ухвали складено та підписано 09.04.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина