Рішення № 81016193, 05.04.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 квітня 2019 року Справа № 280/4939/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., за участю секретаря судового засідання Приймака Є. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1)

до відповідача - Мелітопольського об'єднанного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, буд. 2)

про визнання протиправним рішення №4856 від 28.08.2018 та спонукання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

12.11.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправними рішень №4851 та №4856 від 28.08.2018 та спонукання до вчинення дій.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є громадянином України. Позивач виїхав з України до Ізраілю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Пенсія позивачу не призначалась. 28.08.2018 представник позивача звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням 28.08.2018 №4851 відповідач в призначенні пенсії позивачу відмовив. Позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його конституційні права, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інші норми чинного законодавства. Доводи відповідача щодо відсутності двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, яка перешкоджає призначенню пенсії, вважає незаконним та дискримінаційним. Просив суд визнати такі дії протиправними та зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 28.08.2018 як непрацюючому пенсіонеру, з урахуванням всього стажу, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".

Ухвалою суду від 19.11.2018 роз'єднано позовні вимоги позивачів на 2 самостійних провадження.

Ухвалою суду від 22 листопада 2018 р. відкрито провадження по справі за правилом спрощенного позовного провадженя та призначено судове засідання на 17 грудня 2018 року о/об 17 год. 00 хв.

14.12.2018 через канцелярію суду (вх. №41074) від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує, оскільки позивачем не був наданий документ, який підтверджує особу, яка звертається за поновленням пенсії, та місцем проживання (реєстрації) позивача в Україні. Крім того, на дату звернення - 28.08.2018, паспорт для виїзду за кордон громадянина України Позивача НОМЕР_2 від 12.12.1997, є недійсним, тому що, термін дії паспорта НОМЕР_2 було встановлено до 12.12.2007. З наведених підстав, Просить суд відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою суду від 08.01.2019 призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 08.02.2019 о/об 09 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 08.02.2019 відкладено підготовче провадження, підготовче провадження призначено на 07.03.2019 о/ою 10 год. 00 хв.

Ухвалою суду від 07.03.2019 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 05.04.2019 о/об 10 год. 00 хв.

В судове засідання представники сторін не з'явилися.

В прохальній частині позовної заяви міститься клопотання представника позивача щодо розгляду справи без участі представника позивача.

05.03.2019 через канцелярію суду (вх. №8680) від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. Проти задоволення позову заперечує.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

28.08.2018 до відповідача звернулася довірена особа позивача ОСОБА_3 (на підставі довіреності) з заявою про призначення пенсії за віком позивачу.

До заяви про призначення пенсії були надані наступні документи: заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 28.08.2018; оригінал та копія трудової книжки від 08.07.2018; копія картки платника податків від 14.08.2018; паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 12.12.1997, термін дії якого встановлений до 12.12.2007. Заява про призначення пенсії була підписана особисто позивачем, його підпис завірено нотаріально та засвідчено належним чином заповненим апостилем, що відповідає чинному законодавству.

Повідомленням відповідача № 4856 від 28.08.2018 було відмовлено в призначенні пенсії позивачу на підставі ненадання документу, яким підтверджується місце проживання (реєстрації) в Україні.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Визначене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі-Закон №1058), яким встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1058 загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з п. 1 та п. 4 статті 8 Закону №1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на рівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких наданіі Верховною Радою України.

Статтею 44 Закону №1058 встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із соціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої територіально.

Згідно п. 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №221-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління пенсійного фонду України у районі, місті, а також у місті та районі , що призначає пенсію за місцем проживання (реєстрації).

Відповідно до пунктів 1.6 та 1.7 Порядку звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-якій час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви. За приписами пункту 4.1 Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Пунктом 2.23 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій передбачено, що документи необхідні для призначення пенсії, можуть бути поданими як в оригіналах, та і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Судом встановлено, що 28.08.2018 представником позивача була подана до відповідача особиста заява позивача про призначення пенсії за віком, яка була нотаріально посвідчена та містила апостиль.

Відповідно до пунктів 2.1 та 2.9 Порядку до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про місце проживання (реєстрації) особи; особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства надають також копію посвідки на постійне проживання.

Пунктом 4.2. Порядку встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

При зверненні до відповідача з заявою, позивачем не додано визначених законодавством документів, що підтверджують його право на отримання пенсії за віком в Україні.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492 документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними) положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).

У пункті 54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, право громадянина України на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Ухвалою суду від 22.11.2018 витребувано від Міністерства закордонних справи України відомості щодо перебування позивача на консульському обліку, інформації щодо виїзду позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю та інші питання.

Ухвалою суду від 17.10.2018 витребувано від управління Державної міграційної служби України у Запорізькій області відомості щодо виїзду позивача на постійне місце проживання до Ізраїлю, інформації про видачу закордонного паспорту, строку його дії або втрати.

На виконання Ухвали суду, через канцелярію (вх. №3269) від Міністерства закордонних справ України був отриманий лист від 21.01.2019 за вих. №721/17-636-58 зі змісту якого вбачається, що згідно проведеною Посольством України в Державі Ізраїль перевіркою встановлено, що позивач перебувала на постійному консульському обліку Посольства з 21.04.2004 як громадянка України, яка відповідно до чинного законодавства України є такою, що постійно проживала за кордоном. Вона була знята з консульського обліку 01.04.2014 відповідно до пунктів 5.1.5, 5.7 Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном, затверджених наказом МЗС від 17.11.2011 №337. За інформацією Посольства України в Державі Ізраїль, паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 не перебуває в цій установі в межах процедури продовження терміну його дії. У зв'язку з цим є підстави вважати паспорт НОМЕР_2, строк дії якого закінчився 12.12.2017 недійсним.

На виконання Ухвали суду від 22.11.2018 від управління ДМС України в Запорізькій області через канцелярію суду (вх. №10036) був наданий лист, зі змісту якого зазначається наступне.

До набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» № 1474-VIII від 14.07.2016, в Законі України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» у пункті 4 зазначалось: паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Після набрання чинності вказаного Закону виключено п. 5 та внесено зміни в п. 4, а саме: процедуру продовження терміну дії паспортів "громадяни України для виїзду за кордон скасовано".

Відповідно до п. 12 Положення «Про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-У, строк дії паспорта становить десять років.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 152 від 07.05.2014 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон», установлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлений та/або виданий на підставі документів, поданих до 1 січня 2015 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

Посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, не підтверджує громадянство України.

Копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон, яка надана до адміністративного позову, містить дані про те, що строк дії паспорту встановлений до 12.12.2007 та був продовжений до 12.12.2017.

Відповідно до пункту 89 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України за N 152 від 07.05.2014 - паспорт для виїзду за кордон визнається недійсним, вилучається, анулюється та знищується у разі:

закінчення строку його дії.

При зверненні до відповідача 28.08.2018, позивач надав паспорт, термін дії якого сплинув 12.12.2017.

Посилання в оскаржуваному рішення відповідачем щодо відсутності двостороннього договору про соціальне забезпечення між Україною та Ізраїлем, не може бути перешкодою в призначенню пенсії, оскілки наявність лише однією такої підстави є незаконною та дискримінаційною.

Однак, суд зазначає, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного рішення, вірно встановив та зазначив у рішенні таку підставу для відмови у призначення пенсії, як непідтвердження належності до громадянства України позивача.

Статтею 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Позовна вимога підвищення розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнобовязкове державне пенсійне страхування» є похідною від першої вимоги та не належить до задоволення, оскільки відсутні ознаки протиправності дій відповідача при його винесенні.

Окрім того, посилання позивача на висновки Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду, як на аналогічну справу, судом до уваги не приймається, оскільки висновки суддів апеляційних інстанцій не є обов'язковими при виборі і застосувані норми права до спірних правовідносин.

Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатні та допустимі докази на спростування вищенаведених у позові обставин, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1, код ДРФО НОМЕР_1) до Мелітопольського об'єднанного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, буд. 2) про визнання протиправним рішення №4856 від 28.08.2018 та спонукання до вчинення дій, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписане суддею 09.04.2019.

Суддя Р.В.Сацький