Рішення № 81015420, 25.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Справа № 160/7485/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіТурлакової Н. В. за участі секретаря судового засіданняМартіросян Г.А. за участі: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3 Малишевої А.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська буд. 17-а, ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №371-13-13 від 16.05.2018р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2018р. відкрито провадження по справі №0440/7485/18 за вищезазначеним позовом та ухвалено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Суд усною ухвалою, проголошеною у судовому засіданні та відображеною секретарем судового засідання у протоколі судового засідання від 17.12.2018р. ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Представник позивача, що прибув у судове засідання від 25.02.2019р. позов підтримав та надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Так, представник позивача зазначив, що ОСОБА_5 не є ані власником, ані постійним землекористувачем відповідної земельної ділянки, оскільки право власності або право користування земельною ділянкою під 1/2 частиною будівлі виробничого корпусу, що знаходиться за адресою: м.Дніпро, вул. Мічуріна, 9 - позивачем не було зареєстровано, у зв'язку з чим останній не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Крім того, представник позивача зауважив, що ОСОБА_5 з 2007 року є пенсіонером за віком, що у відповідності до п.п. 281.1.3 п. 281.1 ст. 281 Податкового кодексу України є підставою для звільнення його від сплати земельного податку. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесеним відповідачем протиправно та таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача, що прибула у судове засідання від 25.02.2019р. проти задоволення позову заперечувала та надала пояснення, аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позовну заяву та у поясненнях.

Так представник відповідача звернула увагу суду на те, що у спірному податковому повідомленні-рішення допущено технічну помилку у графі із зазначенням платежу «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фіз. Особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості», оскільки за спірним рішенням позивачу нараховано грошове зобов'язання по сплаті земельного податку. Контролюючим органом було встановлено, що 22.06.2009р. ТОВ «Виробниче об'єднання «Індустріал-Сервіс» продано позивачу та ОСОБА_6 в рівних частках нерухоме майно, а саме: будівлі виробничого корпусу, загальною площею 1041,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 Представник відповідача зауважила, що з моменту набуття гр. ОСОБА_5 у власність відповідного об'єкта нерухомості у позивача в силу положень ст. 120 Земельного кодексу України і ст. 377 Цивільного кодексу України виникло право користування земельною ділянкою, на якій даний об'єкт розташовано, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що обов'язок зі сплати земельного податку виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування. При цьому, той факт, що позивач є пенсіонером, на думку відповідача, не звільняє у даному випадку його від обов'язку сплати земельного податку в розумінні положень ст. 281 Податкового кодексу України, оскільки даною нормою не передбачено пільг для земельних ділянок несільськогосподарського призначення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, виходячи із системного аналізу положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства та матеріалів справи, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, мотивуючи це наступним.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1; РНОКПП НОМЕР_1) з квітня 2007 року є пенсіонером за віком, що підтверджується наданою до суду копією пенсійного посвідчення НОМЕР_3 серії НОМЕР_2.

16.05.2018р. Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області сформовано податкове повідомлення-рішення №371-13-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» (даний платіж, як зауважила представник відповідача є технічною помилкою та грошове зобов'язання нараховано позивачу по сплаті земельного податку з фізичних осіб) за 2017 -2018 роки у розмірі 58 770, 34 грн.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, ОСОБА_5 звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону

Згідно з пп.14.1.72,14.1.73п.14.1ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), а землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до п.п. 269.1.1 та п.п. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із п.п. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України, об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

У відповідності до статті 271 ПК України, базою оподаткування є:

-нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

-площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно із п. 286.5 ст. 286 ПК України - нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо:

розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку;

права на користування пільгою із сплати податку;

розміру ставки податку;

нарахованої суми податку.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, контролюючий орган за місцем знаходження земельної ділянки проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 286.5 ст. 286 ПК України, нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному ст.58 вказаного Кодексу.

Статтею 287 ПК України визначено строки сплати за землю.

Відповідно до п. 287.1. ст. 281 ПК України - власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Пунктом 287.3. ст. 287 ПК України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до п. 287.10 ст. 287 ПК України, податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 вказаного Кодексу.

Пунктом 287.7 статті 287 ПК України визначено, що у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, то податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

У відповідності до ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України - у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України.

За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Так, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як від набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є власником 1/2 частки будівлі виробничого корпусу літ. А-1 загальною площею 1041,70 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23351952 від 21.07.2009р. та копією витягу з Державного реєстру правочинів серії НС №832579 (№ витягу - 7421417, дата видачі - 22.06.2009р.).

Судом встановлено, що підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2017 -2018 роки у розмірі 58 770, 34 грн. стали відомості з державного земельного кадастру щодо наявності земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0569 га за адресою: вул. Мічуріна, 9, м.Дніпро, на якій розташована будівля виробничого корпусу, 1/2 частина якої належить позивачу на підставі укладеного 22.06.2009р. із Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об'єднання «Індустріал-Сервіс» (Продавець) договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.

Водночас, згідно із приписами п. 281.1 ст. 281 ПК України - від сплати земельного податку звільняються: інваліди першої і другої групи; фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонери (за віком); ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п.п. 281.2.2 п. 281.2 ст. 282 ПК України - звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 цієї статті, поширюється на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм, зокрема, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером за віком з квітня 2007 року у відповідності до копії пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2.

При цьому, підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання по сплаті земельного податку за 2017 -2018 роки у розмірі 58 770, 34 грн. стали відомості з державного земельного кадастру про наявність земельної ділянки площею 0,0569 га за адресою: АДРЕСА_2 на якій розташована будівля виробничого корпусу, 1/2 якої належить позивачу.

При цьому, зі змісту оскаржуваного податкового повідомлення-рішення видно, що податкове зобов'язання з земельного податку нараховане позивачу саме як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю.

Відповідно до п. 7.1 ст.7 ПК України, під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Пунктом 7.2. ст.7 ПК України визначено, що під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.

Будь-які питання щодо оподаткування регулюються вказаним Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Відповідно до п. 30.2. ст. 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пунктом 30.9 ст. 30 ПК України визначено, що податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_5 є пенсіонером за віком, межа граничних норм земельної ділянки не перевищує 0,10 га, то позивач в силу положень п.п. 281.1.5 п. 281.1 ст. 281 ПК України, звільняється від сплати земельного податку.

Однак, при встановленні податку, а відтак при винесенні оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідач мав би встановити усі необхідні елементи, визначені статтею 7 Податкового кодексу України, в тому числі наявність у позивача податкової пільги, яка звільняє останнього від сплати земельного податку з фізичних осіб, однак контролюючим органом наведеного не здійснено, у зв'язку з чим суд доходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення відповідача не відповідає вимогам, встановленим ч. 2 ст. 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім вищенаведеного, слід також зауважити, що особа, яка володіє нерухомим майном, яке розташоване на земельній ділянці, права на яку для такої особи не оформлені, з огляду на приписи ст.ст. 125, 202 Земельного кодексу України, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 Податкового кодексу України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку визначеному законом, у зв'язку з чим до відповідного моменту у такої особи не виникає обов'язку по сплаті земельного податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України - розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Натомість, Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області, як відповідачем по справі, який є суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, в той час позивачем надано до суду належні й достатні докази на підтвердження протиправності спірного рішення контролюючого органу.

З огляду на викладене, позов ОСОБА_5 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська буд. 17-а, ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №371-13-13 від 16.05.2018р.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова