Рішення № 81015326, 02.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року Справа № 160/9286/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Врони О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Національної поліції України (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність Голови Національної поліції України в частині не прийняття рішення на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.10.2018 року щодо бажання проходити службу в Національній поліції України;

- зобов'язання Голови Національної поліції України на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.10.2018 року прийняти на службу до поліції шляхом видання відповідного наказу.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року у справі №160/9286/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2018 року у справі №160/9286/18 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою від 06.02.2019 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з недотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, та встановлено п'ятиденний строк для усунення недоліків з дня отримання копії цієї ухвали.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

В обгрунтування позову зазначено, що рішенням суду позивача поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 року. 01.08.2018 року МВС України видано наказ №979 о/с щодо поновлення позивача на вказаній посаді, проте листом від 01.10.2018 року Ліквідаційна комісія Управління МВС України на Придніпровській залізниці повідомила, що не має повноважень щодо вжиття заходів по реалізації вказаного наказу щодо фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді та визначення функціональних обов'язків, оскільки посада начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці відноситься до переліку посад керівного складу МВС, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами міністра внутрішніх справ України. Вказаним листом позивача також повідомлено, що наказом МВС України від 22.06.2015 року №741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» скорочено в УМВС України на Придніпровській залізниці всі існуючі посади в кількості 865 посад. Позивач 08.10.2018 року звернувся до Міністра внутрішніх справи України Авакова А.Б. з заявою, в якій просив видати наказ щодо затвердження штатного розпису УМВС України на Придніпровській залізниці, внести до штатного розпису посаду начальника УМВС України на Придніпровській залізниці та вжити організаційні заходи щодо фактичного поновлення позивача на посаді, яку він займав до звільнення. Позивач, також, просив розглянути його заяву щодо продовження служби в органах поліції. 30.10.2018 року та 16.11.2018 року позивач звертався з рапортами щодо його переміщення до Національної поліції України для продовження проходження служби, проте його було повідомлено про можливість призначення на посаду до органів національної поліції України лише на умовах конкурсу щодо заміщення посад поліцейського. Позивач вважає, що має місце протиправна бездіяльність Національної поліції України в частині неприйняття рішення на підставі заяви позивача від 30.10.2018 року щодо його переміщення до Національної поліції України для подальшого проходження служби, оскільки позивач є діючим працівником міліції, обіймає вищевказану посаду, а тому на нього поширюється дія Закону України «Про Національну поліцію» в частині його права на службу в поліції, оскільки він не відмовляється від проходження служби та йому не відмовлено в проходженні служби з підстав невідповідності вимогам зазначеного закону.

07.03.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що в спірних правовідносинах ОСОБА_1 в період дії преклюзивного строку з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року, об'єктивно не відповідав жодній з умов для переведення працівника міліції до органів поліції. У період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року позивач не являвся працівником міліції, оскільки наказом МВС України від 27.10.2014 року №2238 о/с був звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил, свого бажання про подальше проходження служби в поліції не виявляв та був особою, що не відповідала вимогам поліцейських. Починаючи з 07.11.2015 року спеціальний порядок прийняття працівників міліції на службу до поліції припиняє свою дію, а особи, у тому числі, які раніше проходили службу в міліції, можуть бути прийняті на службу до поліції на загальних підставах за результатами конкурсу на відповідні посади, про що позивача неодноразово повідомлялось.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 1992 р. по 27.10.2014 р. проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1462 о/с від 01.08.2014 р. ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці.

Наказом міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 р. ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 р. та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік).

Не погоджуючись з наказом № 2238 о/с від 27.10.2014 р., позивач оскаржив його до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління МВС України на Придніпровській залізниці, Державної казначейської служби України про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ міністра МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі пп. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» № 1682-VІІ від 16.09.2014 р. та п. 62 «а» Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (із постановленням на військовий облік);

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 р.;

- стягнуто з Управління МВС України на Придніпровській залізниці середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.10.2014 р. по 11.07.2018 р. в розмірі 411 726,24 грн. з утриманням відповідних податків та зборів;

- в решті позовних вимог відмовлено;

- допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці та в частині виплати грошового утримання у межах суми стягнення за один місяць.

01.08.2018 року т.в.о. Міністра внутрішніх справ України Яровим С.А. винесено наказ №979о/с, яким на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14, поновлено ОСОБА_1 (Т-640704) на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 року.

З вищезазначеним наказом позивача було ознайомлено 01.10.2018 року та вчинено відповідний запис в трудовій книжці, проте фактично позивача не було допущено до виконання посадових обов'язків, не забезпечено робочим місцем та не здійснено нарахування заробітної плати.

Листом від 01.10.2018 року Ліквідаційна комісія Управління МВС України на Придніпровській залізниці повідомила, що не має повноважень щодо вжиття заходів по реалізації наказу від 01.08.2018 року №979о/с щодо фактичного поновлення ОСОБА_1 на посаді та визначення функціональних обов'язків, оскільки посада начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці на підставі наказу МВС України від 30.06.2011 року №378 «Про затвердження номенклатури посад щодо призначення, переміщення, звільнення осіб рядового і начальницького складу та працівників органів внутрішніх справ» відноситься до переліку посад керівного складу МВС, на які працівники призначаються і з яких звільняються наказами Міністра внутрішніх справ України. Вказаним листом позивача також повідомлено, що наказом МВС України від 22.06.2015 року №741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції» скорочено в УМВС України на Придніпровській залізниці всі існуючі посади в кількості 865 посад.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19009/14, позивач звернувся 08.10.2018 року до Міністра МВС України Авакова А.Б. із заявою, в якій просив:

- видати наказ щодо затвердження штатного розпису УМВС України на Придніпровській залізниці та внести до штатного розпису посади начальника УМВС України на Придніпровській залізниці;

- вжити організаційні заходи щодо фактичного поновлення на посаді, яку позивач займав до звільнення;

- вирішити питання щодо продовження служби в поліції та призначити позивача на посаду в органах поліції, так як позивач бажає проходити службу та відповідає вимогам поліцейських, визначеним законом.

Управлінням документування службової діяльності МВС України надано відповідь на звернення позивача, оформлену 19.10.2018 року №К-9597, якою повідомлено, що у зв'язку з тим, що порушені у зазначеному зверненні питання належать до компетенції Національної поліції України, на підставі ч.3 ст.7 Закону України «Про звернення громадян», звернення позивача надіслано за належністю до розгляду та інформування заявника в установлений строк.

07.11.2018 року Департаментом кадрового забезпечення Національної поліції України надано відповідь, оформлену листом №К-1079/12/1/1/03-2018, якою повідомлено, що враховуючи, що термін подання заяви позивачем про прийняття на службу до поліції минув, норми пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до позивача не застосовуються. У вказаному листі надано роз'яснення, що громадяни України, які виявили бажання вступити на службу до поліції, у тому числі і колишні працівники органів внутрішніх справ, беруть участь в конкурсі на зайняття вакантних посад на загальних підставах. Додатково проінформовано, що питання виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.07.2018 року у справі №804/19909/14 в частині поновлення позивача на займаній посаді до звільнення та затвердження штатних розписів підрозділів МВС України до компетенції Національної поліції України не належать.

Також, позивач 30.10.2018 року та 16.11.2018 року звертався з рапортами до Міністра МВС України щодо його переміщення до Національної поліції України для продовження проходження служби.

16.01.2019 року наказом Міністерства внутрішніх справ України №26о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1 (Т-640704), начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів).

02.07.2015 року прийнятий Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, який набрав чинності 07.11.2015 року. З прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про Національну поліцію», національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно п.7 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII, Кабінету Міністрів України в місячний строк передбачено було забезпечити створення центрального органу виконавчої влади поліції України та його територіальних органів (зазначена норма чинна з 07.08.2015 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (чинна з 24.09.2015 року) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі: Управління МВС України на Придніпровській залізниці та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, та утворити територіальні органи Національної поліції, в тому числі Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Приписами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (ч. 2 ст. 33). Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення юридичної особи (ч. 9 ст. 36).

Статтею 104 ЦК України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області перебуває в стані припинення з 05.11.2015 року, а державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснена 07.11.2015 року.

Таким чином, державна реєстрація Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області здійснена пізніше звільнення позивача з 28.10.2014 року (що було предметом розгляду справи № 804/19009/14), отже Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, ще не було утворено на той час .

Положеннями пунктів 8 - 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що з дня опублікування цього Закону (опубліковано 06.08.2015 року) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів (п.8).

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції (п.9).

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ (п.10).

Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) можуть бути прийнятими на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, тобто до 06.11.2015 року включно. У разі не прийняття на службу до поліції через невідповідність вимогам до поліцейських, або ж відмови від проходження служби в поліції, працівника міліції звільняють зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів, тобто, на підставі пункту 64 г «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ».

З приписів п. 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію» вбачається, що передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію є отримання від цієї особи згоди.

Разом з тим, судом встановлено, що у визначений період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року позивач реалізував своє право на поновлення на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 28.10.2014 р., яке було порушено шляхом видання протиправного наказу № 2238 о/с від 27.10.2014 р. про звільнення ОСОБА_1

Вказані обставини встановлені судовим рішенням у справі №804/19009/14 та не підлягають додатковому доказуванню на підставі ст. 78 КАС України.

Отже, фактично, позивач був позбавлений права подати рапорт про проходження служби в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону не з власної вини.

Проте, суд розцінює наявність у позивача відповідного бажання у період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року проходити подальшу службу, в тому числі і в органах поліції, шляхом реалізації права на поновлення на посаді шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

В порушення вимог пункту 9 Розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію», з моменту опублікування Закону України «Про національну поліцію» (з 06.08.2015 року) та до прийняття ГУ МВС України в Дніпропетровській області наказу № 26 о/с від 16.01.2019 року в частині звільнення позивача за пунктом 64 г (через скорочення штату) позивачу не було запропоновано жодної посади (рівнозначної, вищої чи нижчої) в органах поліції, та не було перевірено можливості його подальшого використання на службі та відповідності вимогам поліцейського та не вирішено питання про перевід позивача до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області.

Так, відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

В іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що скасування протиправного наказу про звільнення відновлює правове становище звільненого працівника, яке було до прийняття скасованого наказу.

Відтак, у період з 06.08.2015 року по 06.11.2015 року позивач був працівником міліції, а тому був особою, що відповідача вимогам до поліцейських, а тому єдиною підставою, щодо нереалізації права переведення до лав Національної поліції України стало порушення прав позивача з боку держави у вигляді видання скасованого судом наказу про звільнення № 2238 о/с від 27.10.2014 р.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Голови Національної поліції України на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.10.2018 року прийняти на службу до поліції шляхом видання відповідного наказу, то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями беззаперечного зобов'язання відповідача прийняти позивача на службу до поліції, оскільки це є дискреційні повноваження Національної поліції України.

Відповідно до Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Кабінетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.

Так, у відповідності до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що Постановою Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 21-1465а15 встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

У зв'язку з вищевикладеним, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача.

Відтак, належним захистом порушеного права позивача є саме зобов'язання Голови Національної поліції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2018 року з урахуванням правової позиції суду, викладеної в цьому рішенні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

На підставі частини 3 статті 139 КАС України судові витрати підлягають стягненню на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України в частині не прийняття рішення на підставі заяви ОСОБА_1 від 08.10.2018 року щодо бажання проходити службу в Національній поліції України.

Зобов'язати Національну поліцію України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2018 року щодо прийняття на службу до поліції з урахуванням правової позиції суду, викладеної в цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Національної поліції України (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) судові витрати у розмірі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Врона