Рішення № 81015219, 08.04.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/284/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Мачульський В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради (далі – Управління соцзахисту населення, відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати одноразової компенсації за втрату здоров’я у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як інваліду 2-ї групи та зобов’язання нарахувати та виплатити позивачу одноразову компенсацію за втрату здоров’я як інваліду 2-ї групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат згідно абзацу 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1, є постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до 1-ї категорії. Позивачу було встановлено 2-гу групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов’язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС. Також позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності з дитинства внаслідок захворювання, пов’язаного з впливом аварії на Чорнобильській АЕС довічно.

ОСОБА_2 вважає що відповідно до статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XI1 зі змінами та з урахуванням Рішень Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними окремих положень послідуючих Законів, якими вносились зміни в базовий закон, що звужували права осіб, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС та рівень їх соціального забезпечення, має право на одноразову компенсацію за втрату здоров’я в розмірі 45 мінімальних заробітних плат.

На звернення позивача в Управління соцзахисту населення з приводу нарахування та виплати одноразової компенсації за втрату здоров’я, відповідач листом від 29.12.2018 №Т-473 відмовив у виплаті такої допомоги з посиланням на те, що причина інвалідності - інвалідність з дитинства визвано впливом аварії на Чорнобильській АЕС, визначена 28.07.2015 не в дитинстві, а у віці 19 років, тому позивач не має права на виплату одноразової компенсації.

Позивач вважає, оскільки вона підпадає під дію статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відтак має право на одноразову компенсацію за втрату здоров’я, як інвалід 2-ї групи з дитинства, яка є наслідком впливу аварії на Чорнобильської АЕС.

На підставі вищезазначеного ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною відмову щодо нарахування та виплати одноразової компенсації за втрату здоров’я у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як інваліду 2-ї групи та зобов’язати нарахувати та виплатити одноразову компенсацію за втрату здоров’я як інваліду 2-ї групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат згідно абзацу 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою від 11.02.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від учасників справи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні не надходили.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.21-23) в якому зазначив, що відповідно до чинного законодавства питання нарахування та виплати одноразової компенсації за втрату здоров’я регулюються статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України «Про внесення зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.2017 № 2082/ХІІ.

Позивач являється особою, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).

Волинською обласною МСЕК 28.07.2015 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено 2-гу групу інвалідності, причина інвалідності - інвалід з дитинства, захворювання визвано впливом аварії на ЧАЕС. Інвалідність була встановлена на період до 28.07.2018 року.

Причинний зв’язок було встановлено на підставі експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МПС України по встановленню причинного зв’язку від 15.07.2015 року № 3464.

Рішенням Волинської обласної МСЕК від 26.06.2018 року № 12 ААА інвалідність з дитинства другої групи (захворювання визвано впливом аварії на ЧАЕС), встановлена довічно.

Виплата одноразової компенсації відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться тільки учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС та дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою.

Відтак відповідач вважає, що особи, які відносяться до категорії потерпілих, права на виплату одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, не мають. Встановлення причинного зв’язку відбулося у дорослому віці, позивачці по справі було більше 19 років, тобто права на виплату одноразової компенсації як дитина з інвалідністю вона не має.

З наведених підстав відповідач просить суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

В поданому до суду відповіді на відзив від 28.02.2019 позивач заперечила доводи відзиву на позовну заяву та підтримав власну правову позицію у справі викладену у позові (а.с.27).

Отже, сторони скористались своїм правом, щодо подачі заяв по суті справи.

Згідно із частиною другою статті 262 КАС України якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши письмові докази, письмові пояснення позивача, викладені у позові, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до 1-ї категорії, що підтверджується посвідченням серія А №303276, виданим 29.11.2016 Волинською державною обласною адміністрацією, та вкладкою до посвідчення № 715307С від 29.11.2016 (а.с.5, 5-зворот).

Позивачу 28.07.2015 було встановлено 2-у групу інвалідності, внаслідок захворювання, що пов’язане з впливом аварії на Чорнобильській АЕС.

Також, 26.06.2018 позивачу було встановлено 2-гу групу інвалідності з дитинства внаслідок захворювання, пов’язаного з впливом аварії на ЧАЕС довічно, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААА № 759219 від 04.07.2018 (а.с.6, 6-зворот).

ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення Нововолинської міської ради із заявою, у якій просила нарахувати та виплатити їй одноразову грошову компенсацію за втрату здоров’я.

Листом від 29.12.2018 за №Т-473 відповідач відмовив позивачеві, у нарахуванні та виплаті одноразову грошову компенсацію з посиланням на те, що згідно довідки до акта огляду медико-санітарної експертизи комісією №138461 серія 12 ААА причина інвалідності – інвалідність з дитинства визвана впливом аварії на Чорнобильській АЕС, визначена 28.07.2015 не в дитинстві, а у віці 19 років, відтак ОСОБА_1 являється потерпілою від наслідків Чорнобильської катастрофи а тому права на виплату вищезгаданої компенсації немає.

Не погоджуючись з відповіддю відповідача, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 48 Закону №796-ХІІ у редакції від 25.03.1999, було передбачено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах:

- інвалідам I групи - 60 мінімальних заробітних плат;

- інвалідам II групи - 45 мінімальних заробітних плат;

- інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат;

- дітям-інвалідам - 10 мінімальних заробітних плат;

- сім'ям, які втратили годувальника, - 60 мінімальних заробітних плат;

- батькам померлого - 30 мінімальних заробітних плат.

У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника. Виплати, зазначені в цій статті, провадяться протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності чи смерті потерпілого. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Разом з цим, на момент звернення позивача до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради Волинської області стаття 48 Закону №796-ХІІ, якою визначено коло осіб, що мають право на одноразову грошову допомогу, та розмір останньої, має іншу редакцію.

Так, відповідно до статті 48 Закону №796-ХІІ у редакції Законів України від 21.04.2016 №1339-VIII та від 06.06.2017 №2082-VIII, одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім'ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 48 Закону №796-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 26.10.2016 №760 затвердив Порядок виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян (далі - Порядок №760).

Відповідно до пункту 5 Порядку №760, виплата одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров'ю, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі:

- посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1 (із вкладкою);

- експертного висновку міжвідомчої експертної комісії з установлення причинного зв'язку хвороби, інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінення та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, іншої ядерної аварії, участі в ядерному випробуванні, військовому навчанні із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт або військово-лікарської комісії, що діє у системі МВС, СБУ чи Міноборони;

- довідки медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності відповідної групи, пов'язаної з наслідками Чорнобильської катастрофи, іншої ядерної аварії, участі в ядерному випробуванні, військовому навчанні із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

Пунктом 2 Порядку №760 передбачено, що одноразова компенсація та щорічна допомога виплачуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік для соціального захисту громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, центрами з нарахування та здійснення соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за місцем фактичного проживання (перебування) громадян.

Відповідно до абзацу 5 пункту 5 Порядку №760, у разі встановлення вищої групи інвалідності особам із числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, інших ядерних аварій, особам, які брали участь в ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, виплачується різниця одноразової компенсації.

Згідно з пунктом 4 Порядку №760 одноразова компенсація виплачується в розмірах, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285 установлено, що інвалідам II групи виплата одноразової компенсації, передбаченої статтею 48 Закону №796-ХІІ, здійснюється у розмірі 284,40 грн., а інвалідам I групи 379,30 грн.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 у справі № 3-рп/2012, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Таким чином, на момент звернення позивача до відповідача розмір одноразової грошової допомоги для інвалідів з числа дітей-інвалідів, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому для інвалідів ІІ групи з числа осіб, дітей-інвалідів, інвалідність яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, розмір одноразової грошової компенсації установлений у розмірі 284,40 грн.

Судом встановлено, що Волинською обласною МСЕК 28.07.2015 року позивачу ІНФОРМАЦІЯ_1, встановлено 2-гу групу інвалідності, причина інвалідності - інвалід з дитинства, захворювання визвано впливом аварії на ЧАЕС. Інвалідність була встановлена на період до 28.07.2018 року.

Причинний зв’язок було встановлено на підставі експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МПС України по встановленню причинного зв’язку від 15.07.2015 року № 3464.

Згідно довідки Волинської обласної МСЕК від 04.07.2018 року № 12 ААА №759219 інвалідність з дитинства другої групи (захворювання визване впливом аварії на ЧАЕС), встановлена довічно.

Беручи до уваги, що на момент звернення ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради із заявою про виплату одноразової грошової компенсації, передбаченої статтею 48 Закону №796-ХІІ, її розмір і порядок виплати були встановлені у Порядку №760 та постанові Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 №285, доводи позивача про те, що відповідач протиправно відмовив їй у виплаті одноразової грошової компенсації виходячи із розміру 45-ти мінімальних заробітних плат не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо недопустимості принципу звуження прав позивача та недопустимості зменшення розміру одноразової компенсації особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, суд зазначає наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 у справі № 1-42/2011 визначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

На думку Конституційного Суду України (справа № 1-4/2018), держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні від 07.07.1989 у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».

У рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» Суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»).

Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

За викладених обставин вимоги позивача про визнання протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати одноразової компенсації за втрату здоров’я у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, як інваліду 2-ї групи та зобов’язання нарахувати та виплатити позивачу одноразову компенсацію за втрату здоров’я як інваліду 2-ї групи у розмірі 45 мінімальних заробітних плат згідно абзацу 2 частини 1 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Нововолинської міської ради про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Головуючий

Суддя В.В.Мачульський