Ухвала суду № 81000390, 08.04.2019, Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області

Справа № 138/93/17

Провадження №:4-с/138/6/19

УХВАЛА

Іменем України

04 квітня 2019 року м. Могилів-Подільський

Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Лисенко Т.Ю.,

за участю: секретаря судового засідання Коняги В.А.,

представника скаржника адвоката ОСОБА_1,

державного виконавця Білоус Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області скаргу ОСОБА_2 на постанови заступника начальника Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 від 01.06.2018 в межах виконавчого провадження № 54233899 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Могилів-Подільського міськрайонного суду із вказаною вище скаргою, яка мотивована тим, що на виконанні в Могилів-Подільському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області (далі - відділ ДВС) перебуває виконавче провадження № 54233899, відкрите на підставі виконавчого листа № 138/93/17, виданого 16.06.2017 Могилів-Подільським міськрайонним судом в межах цивільної справи № 138/93/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дружини до досягнення дитиною трьохрічного віку, а саме по 23.05.2019.

12.03.2019 скаржник дізнався, що 01.06.2018 заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 в межах даного виконавчого провадження винесла постанови про: 1). встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; 2). про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; 3). про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; 4). про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання. Вказані постанови направлені відповідним органам до виконання.

ОСОБА_2 вважає, що такі постанови підлягають скасуванню, так як в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази про вручення йому оскаржуваних постанов, що відповідно до вимог ст.ст. 71, 74, 28 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виключало можливість направлення цих постанов до виконання. При цьому, скаржник зазначає, що 12.06.2018 особисто подав заяву заступнику начальника відділу ДВС ОСОБА_3, однак остання копії оскаржуваних постанов йому не вручила та про їх наявність не повідомила. Крім цього, на думку скаржника, дані постанови не є мотивованими і суперечать ст. 2 Закону, так як порушують принципи верховенства права та співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. За таких підстав ОСОБА_2 просив визнати неправомірними постанови від 01.06.2018 в межах виконавчого провадження № 54233899 та зобов’язати заступника начальника відділу ДВС ОСОБА_3 скасувати такі постанови.

У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 скаргу підтримала з підстав, викладених у скарзі, та просила її задовольнити. Додатково суду пояснила, що ОСОБА_2 не ухиляється від сплати аліментів, однак не має матеріальної можливості у повному розмірі виконувати рішення суду. За таких підстав застосовані державним виконавцем обмеження не є співмірними із розміром заборгованості по аліментам. Також ОСОБА_2 особисто приходив до відділу ДВС, однак ОСОБА_3 не вручила йому копії оскаржуваних постанов. Акт відмови від отримання ОСОБА_2 таких постанов в матеріалах виконавчого провадження також відсутній. Повернення поштових відправлень із проставленням відміток «не було вдома» та «ніхто не відкрив» не передбачене жодним нормативно-правовим актом, а тому не є належним підтвердженням обізнаності та повідомлення боржника про оскаржувані постанови. За таких підстав постанови направлені до виконання до закінчення 10 робочих днів з дня їх винесення, наданих боржнику для оскарження таких постанов. Зазначила, що строк на оскарження постанов ОСОБА_2 не пропустив, так як дізнався про існування цих постанов лише 12.03.2019 після ознайомлення свого представника із матеріалами виконавчого провадження.

У судовому засіданні заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення скарги, не погодилась із обставинами, викладеними у скарзі, та просила у скарзі відмовити. Додатково суду пояснила, що винесені нею постанови є мотивованими, так як розмір заборгованості ОСОБА_2 є більшим, ніж сума розміру аліментів за 6 місяців. Вказувала, що лише факт наявності такої заборгованості є підставою для встановлення обмежень, передбачених ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не з’ясовувала чи має боржник посвідчення водія, мисливця чи право на користування зброєю та чи будуть обмеження цих прав спонукати останнього до погашення заборгованості по аліментам. Постанови направлялись ОСОБА_2 рекомендованим листом. Також останній, після винесення нею оскаржуваних постанов, приходив до відділу ДВС і вона намагалась вручити йому ці постанови, проте ОСОБА_2 відмовився від їх отримання. Акт про відмову від отримання постанов вона не складала. Доказів того, що ОСОБА_2 офіційно працює водієм, а тому не може бути позбавлений права керування транспортними засобами, боржник їй не надавав. Не заперечувала, що боржник щомісяця здійснює сплату аліментів, проте у меншому розмірі ніж повинен, що свідчить про його ухилення від їх сплати. Крім того вказувала, що строк на оскарження постанов сплив після 10 робочих днів після їх винесення, а тому вважає, що ОСОБА_2 пропустив строк звернення до суду із даною скаргою. Разом з тим не заперечувала, що представник ОСОБА_2 знайомилась з матеріалами виконавчого провадження 12.03.2019. Також вказувала, що до відповідних органів на виконання оскаржувані постанови були направлені після спливу 10 днів з дня їх винесення, а не 01.06.2018, тобто в день їх винесення.

Стягувач ОСОБА_4, належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду, у судове засідання не з’явилась без повідомлення причин неявки, що згідно з ч. 2 ст. 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду скарги.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши зміст скарги та доданих до неї документів, матеріали цивільної справи та виконавчого провадження, що стосуються даної скарги, суд приходить до такого висновку.

Суд встановив, що рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 16.03.2017 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на її утримання стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 16.01.2017 і до досягнення дитиною трьохрічного віку, а саме по 23.05.2019. Рішення набрало законної сили 05.05.2017 та підлягає виконанню.

16.06.2017 за даним рішенням суду видано виконавчий лист № 138/93/17, на підставі якого постановою державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_5 від 04.07.2017 відкрито виконавче провадження № 54233899.

Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження, ОСОБА_2 аліменти у повному розмірі не сплачував, внаслідок чого станом на 01.05.2018 у нього утворилась заборгованість у сумі 21065,35 грн. Разом з тим, із інформації, наданої на запити державного виконавця, вбачається, що рахунки у фінансових установах, нерухоме майно, транспортні засоби та інші доходи, з яких ОСОБА_2 міг би сплачувати аліменти, в останнього відсутні.

Абзаци 1-5 ч. 9 ст. 71 Закону ( в редакції, чинній станом на 01.06.2018) визначають, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовані постанови: 1) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 2) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 3) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі; 4) про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Керуючись даною нормою закону, заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 01.06.2018 в межах виконавчого провадження № 54233899 винесла постанови про накладення вказаних обмежень на боржника ОСОБА_2

Разом з тим відповідно до абзаців 7-8 ч. 9 ст. 71 Закону постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, надсилаються сторонам для відома не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Постанови, зазначені у пунктах 1-4 цієї частини, направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного частиною п’ятою статті 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур’єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4частини дев’ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням.

З аналізу даних норм закону вбачається, що у разі винесення постанов, передбачених ч. 9 ст. 71 Закону, державний виконавець може направити такі постанови на виконання лише після направлення їх сторонам виконавчого провадження і ненадходження від сторін протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів, скарг на такі постанови.

В матеріалах виконавчого провадження відсутні будь-які докази про вручення ОСОБА_2 оскаржуваних постанов, якими на нього накладені тимчасові обмеження, що виключало можливість направлення їх до виконання відповідним органам.

Так, згідно з супровідними листами, наявними в матеріалах виконавчого провадження, копії оскаржуваних постанов 01.06.2018 направлені державним виконавцем одночасно сторонам виконавчого провадження для відома та відповідним органам для виконання.

При цьому, копії оскаржуваних постанов, направлені ОСОБА_2, повернулись із відміткою працівника відділу поштового зв’язку про те, що нікого не було вдома і ніхто не відчинив. Однак така відмітка не свідчить про відмову ОСОБА_2 від одержання листа чи про незнаходження останнього за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Крім цього, як вбачається із конверту, поштове відправлення направлялось ОСОБА_2 простою кореспонденцією, а не рекомендованим поштовим відправленням, як вимагає ч. 1 ст. 28 Закону.

Крім цього, в матеріалах виконавчого провадження міститься заява ОСОБА_2, яку він 12.06.2018 особисто подавав в межах виконавчого провадження, проте заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3, маючи таку можливість, оскаржувані постанови боржнику не вручила та про їх винесення не повідомила.

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 взагалі не був повідомлений про встановлення відносно нього оскаржуваних обмежень та не міг дізнатися про порушення його прав та свобод, а тому оскаржувані постанови не могли бути направлені на виконання.

Так само не містять матеріали виконавчого провадження і докази направлення оскаржуваних постанов на виконання відповідним органам після 01.06.2018, як вказувала заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3

Суд приходить до висновку, що такими діями заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 порушила засади здійснення виконавчого провадження, а саме забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (п. 9 ч. 1 ст. 2 Закону), а також право особи на доступ до правосуддя, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод. Крім того, таке право гарантоване ОСОБА_2 як ст. 55 Конституції України, так і самим Законом (ч. 1 ст. 19).

Крім цього, за змістом ст. 449 ЦПК України скаргу на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У судовому засіданні сторони визнали той факт, що представник скаржника адвокат ОСОБА_1 12.03.2019 ознайомилась із матеріалами виконавчого провадження, а відтак такі обставини відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

За таких підстав, враховуючи відсутність доказів отримання ОСОБА_2 оскаржуваних постанов, суд вважає, що датою, коли ОСОБА_2 дізнався про порушення свої прав внаслідок винесення оскаржуваних постанов є саме 12.03.2019, а відтак десятиденний строк його звернення із скаргою до суду закінчується 22.03.2019. При цьому із такою скаргою ОСОБА_2 звернувся до суду 21.03.2019, тобто з дотриманням строку, встановленого ст. 449 ЦПК України.

Щодо порушення принципу пропорційності (співмірності) суд зазначає таке.

Згідно з ч. 9 ст. 71 Закону постанови, визначені даною нормою закону, мають бути вмотивовані.

Так, відповідно до п. 1 ч. 10 ст. 71 Закону тимчасове обмеження боржника у праві керувати транспортними засобами не може бути застосовано в разі, якщо встановлення такого обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування.

Обґрунтовуючи скаргу, ОСОБА_2 зазначає, що на даний час він не має офіційного місця роботи, його доходи становлять заробітки від виконання різного виду робіт, для здійснення яких боржник використовує належний його батьку автомобіль, який знаходиться в користуванні ОСОБА_2 Тому скаржник вважає, що обмеження його у праві керування транспортними засобами може мати наслідком зменшення його єдиних законних доходів та як наслідок неможливості взагалі сплачувати аліменти на утримання колишньої дружини.

Вказані обставини також підтверджуються копією трудової книжки ОСОБА_2, з якої вбачається, що, починаючи з 31.05.2018, ОСОБА_2 не є офіційно працевлаштованим, однак має посвідчення водія серії ВАА № 395621 та може використовувати належний ОСОБА_6 автомобіль марки «Renault Laguna», реєстраційний номер НОМЕР_1.

Разом з тим, заступником начальника ВДВС ОСОБА_3 такі обставини не з’ясовані та не взяті до уваги при прийнятті постанови про обмеження ОСОБА_2 у праві керування транспортними засобами, що, на думку суду, може позбавити боржника єдиного законного джерела доходів та ще більше ускладнити виконання рішення суду та сплату аліментів.

Щодо постанови про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України суд зазначає таке.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Нормативно-правовим актом, який регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок та визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Статтею 6 вказаного Закону встановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.

Так, право громадянина України на виїзд з України може бути

тимчасово обмежено зокрема у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов’язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі «ОСОБА_3 проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria», рішення від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов’язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, та має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Крім того, згідно роз’яснень Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року, викладених у судовій практиці щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов’язань, а за ухилення від їх виконання.

Як свідчать матеріали виконавчого провадження, у ОСОБА_2 є заборгованість зі сплати аліментів, проте боржник сплачує їх щомісяця, але у меншому розмірі, ніж повинен сплачувати., що не заперечувалось і в судовому засіданні учасниками, а тому відсутні докази його свідомого ухилення від виконання рішення суду про стягнення аліментів, а відтак і підстави, визначені спеціальним законом, для накладення на ОСОБА_2 обмежень у праві виїзду за межі України.

Щодо постанов про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії. та про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, то ухвалюючи такі постанови заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 мотивує їх єдиною підставою – наявністю у боржника заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців. При цьому, державний виконавець не з’ясовувала, чи взагалі володіє боржник такими правами, а якщо володіє, то чи позбавлення таких прав сприятиме виконанню рішення суду та погашенню заборгованості по аліментам.

Практика Європейського суду з прав людини, яка згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України є джерелом права, свідчить про те, що складовим елементом принципу верховенства права є принцип пропорційності (співмірності).

Аналіз практики ЄСПЛ (рішення у справі «Курочкін проти України», «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства», «Свято-Михайлівська Парафія проти України», «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства», «Ляшко проти України», «Фрессоз та Руар проти Франції», «Гримковська проти України») свідчить про те, що цей принцип пов'язаний насамперед із проблемою правомірностей обмежень прав людини. Завдяки діяльності суду в праві Конвенції щодо кожного з прав людини склалися критерії припустимого втручання держави, засновані на принципі пропорційності, унаслідок чого він набуває універсального значення. При цьому такі критерії стосуються як нормативно-правових, так і індивідуально-правових заходів. Вимога мінімальності державно-правового впливу на суспільні відносини означає, що засоби повинні бути якнайменш обтяжливими для суб'єктів права. В умовах правової держави заборона надмірного державного втручання у свободу особи розглядається як аксіоматична вимога: держава має право обмежувати право людини тільки тоді, коли це дійсно необхідно, і тільки в такому обсязі, в якому її заходи будуть співмірними з поставленою метою. Іншими словами, у цій сфері проголошується і діє принцип пропорційності (розмірності, адекватності).

Однак, аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку, що заступником начальника відділу ДВС ОСОБА_3 вказані вимоги Закону щодо вмотивованості оскаржуваних постанов не дотримані. Так само як не дотримано і принцип пропорційності (співмірності) як складового елементу верховенства права, так як оскаржувані постанови не містять обґрунтувань співмірності застосованих до ОСОБА_2 тимчасових обмежень та досягнення мети щодо погашення ним заборгованості по аліментам.

Крім цього суд бере до уваги і те, що в судовому засіданні заступник начальника відділу ДВС ОСОБА_3 суду пояснила, що вона не з’ясовувала чи має боржник посвідчення водія, мисливця чи право на користування зброєю та чи будуть обмеження цих прав спонукати останнього до погашення заборгованості по аліментам.

За таких підстав суд вважає, що оскаржувані постанови не відповідають вимогам закону України «Про виконавче провадження», а відтак скарга ОСОБА_2 є законною та обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 33 Конституції України, ст.ст. 2, 28 ч. 1, 71, 74 ч. 5 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 449-453, 258-261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_2 на постанови заступника начальника Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 від 01.06.2018 в межах виконавчого провадження № 54233899 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання задовольнити повністю.

Визнати неправомірними постанови в межах виконавчого провадження № 54233899 про:

- встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Зобов’язати заступника начальника Могилів-Подільського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_3 скасувати постанови від 01.06.2018 в межах виконавчого провадження № 54233899 про:

- встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами – до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі;

- про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Могилів-Подільському міськрайонному відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області повідомити Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області та ОСОБА_2 про виконання ухвали не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення або складення, шляхом подання апеляційної скарги через Могилів-Подільський міськрайонний суд Вінницької області. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Т.Ю.Лисенко

Повне судове рішення складене 08.04.2019.