Рішення № 8099743, 08.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.10                                                                                 Справа № 19/180.

Суддя Косенко Т.В., за участю секретаря судового засідання Хухрянської І.В., розглянув матеріали справи за позовом

Державного підприємства „Вугілля України”, м.Київ

до відповідача – Державного підприємства „Донбасантрацит”, м.Красний Луч Луганської області

про стягнення 72297 грн. 06 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –не прибув;

від відповідача –Ошиєвська Н.Л., дов.№1-1/90 від 04.01.2010.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 72297 грн. 06 коп.

Відповідач запереченням №1-7/2077 від 11.09.2009 на позовну заяву вимоги позову відхилив, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності; що відвантаження вугільної продукції відбулось 26.10.2005 та до цього часу позивачем не було зроблено жодної дії щодо надання первісних документів для відображення даної суми збитків з провізної плати в бухгалтерському обліку підприємства.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 10.08.2009 розгляд справи призначений на 31.08.2009. Розгляд справи неодноразово відкладався для витребування додаткових документів. В судових засіданнях 28.09.2009, 26.11.2009, 02.02.2010, згідно ст.77 Господарського процесуального кодексу України були оголошені перерви.

Ухвалою заступника голови господарського суду Луганської області від 12.10.2009 строк розгляду справи продовжений на 1 місяць до 10.11.2009.

Ухвалою від 09.11.2009 строк розгляду справи за клопотанням сторін продовжений на 2 місяці до 10.01.2010.

Ухвалою від 11.01.2010 строк розгляду справи за клопотанням сторін продовжений на 1 місяць до 10.02.2010 та розгляд справи відкладений на 02.02.2010.

Доповненням до заперечення на позовну заяву №1-7/2551 від 23.11.2009 відповідач повідомив наступне.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що у випадку, якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії вантажоотримувача мають розбіжності між показниками якості постачальника, покупець протягом 24 годин з моменту отримання результатів від вантажоотримувача направляє виклик постачальнику, який зобов’язаний прибути до вантажоотримувача на протязі 24 годин з моменту отримання повідомлення, але на адресу відповідача таке повідомлення не надходило.

Пунктом 5.9 встановлено, що претензії надаються до постачальника у випадку неналежної якості не пізніше 60 календарних днів з дати поставки вугілля, але до теперішнього часу дана претензія не надходила.

Пункт 9.8 зі змінами (додаткова угода №1-07/1 від 28.07.2004) визначає строк дії договору, а саме договір №20-01/2-К від 04.02.2004 діє до 31.03.2005 і втрачає силу після виконання сторонами взаємних зобов'язань і розрахунків, тобто дія даного договору закінчилась 01.07.2007 з дати підписання двостороннього акту звірення між підприємствами, цим актом був зроблений перенос заборгованості ДП „Вугілля України” за договором №20-01/2-К від 04.02.2004 в сумі 803664 грн. 89 коп. перед ДП „Донбасантрацит” на заборгованість ДП „Донбасантрацит” перед ДП „Вугілля України” за договором №13/07/2-ЕН від 01.03.2007. Це свідчить про те, що в позові на теперішній час відсутні підстава позову, а саме договір №20-01/2-К від 04.02.2004.

Позивач не скористався наданим йому правом, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не забезпечив участі повноважного представника у судовому засіданні, хоча був належним чином повідомлений про час і місце проведення розгляду справи, про що свідчить його власноручний підпис на бланку запису про оголошення перерви.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представника відповідача, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

Як зазначив позивач в своїй позовній заяві, між Державним підприємством „Вугілля України” (покупець, позивач) та Державним підприємством „Донбасантрацит” (постачальник, відповідач) 04.02.2004 було укладено договір поставки №20-01/2-К, за яким постачальник зобов’язався поставити, а покупець прийняти та оплатити вугілля кам’яне енергетичне українського походження (вугілля).

Розділом 2 договору сторони визначили умови поставки, а розділом 3 кількість, ціну та вартість вугілля.

Пунктом 5.1 розділу 5 „Приймання вугілля по кількості та якості” сторони визначили, що приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 №П6 та від 25.04.1966 №П7 з подальшими змінами і доповненнями, Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 №888, ДСТУ 4096-2002 „Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань”, та/або іншими нормативними актами України, ГКД, прийнятими щодо цих питань на заміну або доповнення вищевказаних в частині, що не суперечить даному договору. За одиницю виміру кількості вугілля приймається одна тонна.

Пунктом 5.3 визначено, що у випадку, якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії вантажоотримувача мають розбіжності між показниками якості постачальника, покупець протягом 24 годин з моменту отримання результатів від вантажоотримувача направляє виклик постачальника, який зобов'язаний прибути до вантажоотримувача на протязі 24 годин з моменту отримання повідомлення. У випадку неприбуття представника постачальника у визначений строк, результати по якості та кількості отримані у вантажоотримувача є дійсними для сторін і вказуються у акті звірення. Кожна із сторін має право перевірити якість поставленої партії вугілля. Аналіз виконується у лабораторії ТЕС вантажоотримувача. Результати аналізів підтверджені актом, складеним експертом Торгово-промислової палати України є переважним для сторін над результатами лабораторії ТЕС вантажоотримувача (п.5.3.1 договору).

Відповідно до п.5.4 договору у разі надходження вугілля неналежної якості покупець повідомляє постачальника протягом 1-го робочого дня з дати отримання інформації від ТЕС вантажоотримувача.

Згідно п.5.5 договору у разі поставки вугілля, показники якості якого виходять за межі граничнодопустимих, покупець має право таке вугілля до поставки не зараховувати, не оплачувати і прийняти на відповідальне платне зберігання на складі ТЕС вантажоотримувача за рахунок постачальника, про що повідомить постачальника. Якщо представник постачальника не вивезе вугілля протягом 72 годин з моменту повідомлення, покупець (або ТЕС вантажоотримувача) може його використати, у цьому разі до ціни вугілля застосовується знижка у розмірі 20% додатково до надбавок/знижок, передбачених п.3.3 договору, а також постачальник зобов'язаний компенсувати всі витрати ТЕС вантажоотримувача та Покупця, пов’язані з поставкою неякісного вугілля.

Пунктом 5.9 договору передбачено, що претензії надаються постачальнику по кількості –не пізніше 45 календарних днів з дати поставки вугілля, а по якості –не пізніше 60 календарних днів з дати поставки вугілля.

На виконання умов договору в жовтні 2005 року відповідач відвантажив на адресу Трипільської ТЕС ВАТ ДЕК „Центренерго” вугільну продукцію марки АШ та АРШ у вагонах №6555948, №66793340, №67664755 (з.н. №51174960), №65507279, №65691685, №67383737, №67895169 (з.н.№51174961), показники якості якого відповідно до Додатку №10/05-1 від 28.09.2005 не повинні перевищувати: зола –30%, волога –10%.

При прийманні вугілля за якістю на Трипільській ТЕС встановлено, що поставлене вугілля за своїми якісними характеристиками не відповідає вимогам договору. Так, фактичний вміст золи у вугіллі становив від 44,1% до 59,5% проти 30% гранично допустимого вмісту золи для рядового вугілля, що підтверджується актами приймання вугілля за фактичною якістю від 26.10.2005.

У зв'язку з надходженням вугілля із значним перевищенням встановлених договором граничнодопустимих критеріїв якості, вугілля загальною масою 481 тонна було повернуто відповідачу 05.11.2005 у вищеперерахованих залізничних вагонах, що підтверджується квитанцією про приймання вантажу №32307170.

Поставкою вугілля неналежної якості, як зазначив позивач в позовній заяві, йому було завдано збитків на загальну суму 49828 грн. 77 коп., які складаються, зокрема, з провізної плати від станції вантажоотримувача –Трипільська ТЕС (станція Трипілля-Дністровське) до вантажовідправника (ст.Браунівка) в сумі 21852 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, плати за користування вагонами за час простою вагонів на території Запорізької ТЕС в розмірі 24380 грн. 40 коп. з ПДВ, плати за маневрові роботи в розмірі 255 грн. з ПДВ, плати за надання додаткових послуг 247 грн. 58 коп. з ПДВ, плати за перевезення вантажів під'їзними коліями 3093 грн. 79 коп. з ПДВ.

Позивач підписавши договір поставки з ДП „Донбасантрацит” уклав договір з аналогічними умовами № 1-01/1-П від 26.01.2004 з ВАТ „Центренерго”.

В свою чергу, ВАТ „Центренерго” як вантажоотримувач спірного вугілля, звернулося до господарського суду м.Києва про стягнення з ДП „Вугілля України” збитків за переадресування вищеперерахованих вагонів з вугіллям неналежної якості у розмірі 49828 грн. 77 коп.

Рішенням господарського суду м.Києва 05.12.2008 по справі №41/349 позовні вимоги ВАТ „Центренерго” задоволені повністю, стягнуто з ДП „Вугілля України” збитки в сумі 49828 грн. 77 коп., державне мито в сумі 498 грн. 29 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., а всього 50445 грн. 06 коп.

Виконання рішення суду ДП „Вугілля України” підтверджується платіжними дорученнями №15886, №15887, №15888 від 30.04.2009, за якими ДП „Вугілля України” перерахувало на банківський рахунок Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м.Києві вищезазначену суму.

Таким чином, позивач, посилаючись на ст.22 Цивільного кодексу України, ст.224, ст.225 Господарського кодексу України, просить стягнути з відповідача збитки в сумі 50445 грн. 06 коп. з ПДВ, в т.ч. плату за переадресування вагонів, плату за користування вагонами, витрати на подачу-прибирання вагонів, витрати на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Крім того, ДП „Вугілля України” власними коштами відповідно до п.6.6 договору №1-01/1-П була оплачена вартість перевезення вугілля від вантажовідправника до вантажоотримувача в сумі 21852 грн. 00 коп. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними №51174690, №51174961, які позивач також вважає своїми збитками, які завдані йому відповідачем по даній справі.

Суд не погоджується з доводами позивача, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.224 Господарського кодексу України та зазначає, що відповідач порушив господарські зобов”язання, а тому повинен відшкодувати заявлену суму збитків, оскільки у наявності є необхідні умови:

- протиправні дії відповідача, що полягають у порушенні договірного зобов”язання щодо поставки вугілля належної якості;

- факт заподіяння збитків в результаті цих дій полягає у тому, що внаслідок поставки вугілля неналежної якості позивач поніс збитки з відшкодування ВАТ „Центренерго” за рішенням господарського суду м.Києва від 05.12.2008 по справі №41/349;

- причинний зв'язок між протиправними діями та заподіяними збитками полягає у факті порушення відповідачем договірного зобов”язання щодо поставки вугілля неналежної якості, у зв'язку з чим позивач поніс витрати;

- вина відповідача презюмується та саме відповідач повинен довести її відсутність.

Господарським судом м.Києва при винесені рішення від 05.12.2008 по справі №41/349 було встановлено доведеність вини відповідача –ДП „Вугілля України” у порушенні зобов”язання щодо поставки неякісного вугілля за договором поставки №1-01/1-П від 26.01.2004.

У відповідності до ст.618 Цивільного кодексу України боржник відповідає за порушення зобов”язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлена відповідальність безпосередньо виконавця.

Оскільки відповідно до п.2.1 Статуту Державного підприємства „Вугілля України” дане підприємство створене з метою забезпечення потреб енергогенеруючих компаній та інших споживачів вугільної продукції у якісному вугіллі, ним був укладений договір з ВАТ „Центренерго” договір поставки продукції – вугілля, від 26.01.2004 №1-01/1-П.

Як було встановлено сторонами у п.7.1 договору поставки від 26.01.2004 №1-01/1-П, укладеного між ДП „Вугілля України” та ВАТ „Центренерго”, за невиконання або неналежне виконання зобов”язання за договором сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України, тобто сторонами не передбачена участь іншої особи –відповідача по даній справі –ДП „Донбасантрацит”, за виконання зобов”язання за договором поставки від 26.01.2004 №1-01/1-П.

Позивач просить стягнути з відповідача за даним позовом збити на загальну суму 49828 грн. 77 коп., які складаються, зокрема, провізної плати від станції вантажоотримувача –Трипільська ТЕС (станція Трипілля-Дністровське) до вантажовідправника (ст.Браунівка) в сумі 21852 грн. 00 коп., в т.ч. ПДВ, плати за користування вагонами за час простою вагонів на території Запорізької ТЕС в розмірі 24380 грн. 40 коп. з ПДВ, плати за маневрові роботи в розмірі 255 грн. з ПДВ, плати за надання додаткових послуг 247 грн. 58 коп. з ПДВ, плати за перевезення вантажів під'їзними коліями 3093 грн. 79 коп. з ПДВ. Як на підставу позову він посилається на договір №20-01/2-К від 04.02.2004, де у п.7.1 сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов”язання за договором сторони несуть матеріальну відповідальність відповідно до чинного законодавства України, тобто цим договором прямо не встановлена відповідальність ДП „Донбасантрацит”, яке є виконавцем за договором, за збитки, які завдані позивачу витратами по оплаті вказаних сум.

Заявлені позивачем до стягнення збитки по суті є платою вантажоотримувача залізниці за послугу користування вагонами, яка випливає з договору перевезення (подавання-забирання вагонів), а тому немає підстав вважати наявність прямого причинного зв'язку між платою за послуги та збитками за договором від 04.02.2004 №20-01/2-К.

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов”язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов”язання, доказується кредитором.

Аналогічна норма міститься і у ст.224 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, а саме, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов”язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Ця норма кореспондується з нормою ч.3 ст.174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.14 Цивільного кодексу України обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов”язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

За правилами п.4 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст.22 Цивільного кодексу України збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зазнала або мусить зазнати для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Подібна норма міститься і у ч.2 ст.224 Господарського кодексу України, де під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов”язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України. Склад цивільного правопорушення становлять –протиправна поведінка, безпосередньо збитки, завдані такою поведінкою, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками, вина.

За загальним правилом, за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Даною нормою закону на позивача покладено обов'язок довести, що саме з вини відповідача йому завдано збитки у сумі 72297 грн. 06 коп.

Але позивач у встановленому законом порядку не довів причинного зв'язку виникнення збитків, сплачених за рішенням господарського суду м.Києва по справі №41/349 від 05.12.2008 та поставкою вугілля за договором №№20-01/2-К від 04.02.2004.

Вказане рішення господарського суду м.Києва не доводить склад цивільного правопорушення відповідача, оскільки вказаним рішенням доведена вина саме позивача –ДП „Вугілля України” за неналежне виконання зобов'язань за договором поставки вугілля №1-01/1-П від 26.01.2004.

Крім того, слід зазначити, що посилання позивача в позовній заяві на те, що договір укладений позивачем з ДП „Центренерго”, та договір, який укладений з ДП „Донбасантрацит”, містить аналогічними за своїм змістом умови, необґрунтоване, оскільки відповідно до п.4.2 договору №1-01/1-П від 26.01.2004, який укладений між ДП „Вугілля України” та ВАТ „Центренерго”, постачальник, а в даному випадку це ДП „Вугілля України”, зобов'язаний письмово надати покупцю інформацію про номер договору постачальника з видобувником вугілля, згідно з яким будуть здійснюватись поставки вугілля в рахунок даного договору. Також відповідно до п.5.6 договору вугілля, яке надійшло на ТЕС вантажоотримувача повинне мати у залізничній накладній відмітку про власність відповідно до п.4.2 договору. Вугілля, яке надійде без зазначення у залізничних накладних відмітки про власність та номеру договору постачальника з видобувником, в рахунок даного договору не зараховується. Договір №20-01/2-К від 04.02.2004, який укладений між ДП „Вугілля України” та ДП „Донбасантрацит” таких умов не містить.

Також зі змісту вказаних договорів можна зробити висновок, що вони є самостійними та окремими один від одного договорами, які укладені між різними сторонами (в одному постачальником є ДП „Донбасантрацит”, а в іншому –ДП „Вугілля України”), тому стягнення збитків за договором №1-01/1-П від 26.01.2004 не може бути підставою для стягнення збитків за договором №20-01/2-К від 04.02.2004.

Також позивач в порушення вимог п.5.3 договору №20-01/2-К від 04.02.2004, який передбачає, що у випадку, якщо показники якості вугілля, визначені в лабораторії вантажоотримувача мають розбіжності між показниками якості постачальника, покупець протягом 24 годин з моменту отримання результатів від вантажоотримувача направляє виклик постачальника, який зобов'язаний прибути до вантажоотримувача на протязі 24 годин з моменту отримання повідомлення, не повідомив про це відповідача, додавши до матеріалів справи копію телеграми (а.с.35), зі змісту якої вбачається про запрошення директора ТОВ „Олвін-Трейд” направити представників для подальшого приймання вагонів, але ТОВ „Олвін-Трейд” не є стороною ні по договору №1-01/1-П від 26.01.2004, ні по договору №20-01/2-К від 04.02.2004.

Разом з тим, виходячи з юридичної природи збитків (ст.ст.22, 611 Цивільного кодексу України) підставою для стягнення збитків можуть бути порушення договірних зобов'язань, а не судові рішення, тобто можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає із самого факту невиконання обов'язку, порушення цивільних прав.

Тобто порушення зобов'язання за договором поставки відповідачем перед позивачем поставкою неякісного вугілля не зумовлює прямо та безпосередньо поставку неякісного вугілля позивачем третій особі за самостійними договірними правовідносинами.

За вказаних обставин вимоги позивача за позовом не підлягають до задоволення, оскільки позивачем не доведено розмір збитків, що виникли з вини відповідача та склад цивільного правопорушення за спірними правовідносинами.

Судові витрати покладаються на позивача згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.47 Господарського процесуального кодексу України та ч.1 п.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” зайве сплачене позивачем при поданні позовної заяви державне мито в сумі 00 грн. 03 коп. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Згідно ст.85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 08.02.2010, за згодою представника відповідача, були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.44, 47, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства "Вугілля України", м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, б.4, код 32709929 зайве сплачене за платіжним дорученням № 17089 від 31.07.2009 державне мито в сумі 00 грн. 03 коп.

Повернення державного мита здійснюється на підставі даного рішення, підписаного та засвідченого гербовою печаткою господарського суду.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 15.02.2010.

Суддя                                                             Т.В.Косенко

Помічник судді                                                                                С.А.Кулешова