Рішення № 80997294, 05.03.2019, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7898/18

провадження № 2/753/1480/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Колесника О.М.

при секретарі Литвин Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «МАКСУС ЛІЗІНГ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення платежу за договором лізингу,

ВСТАНОВИВ:

В травні 2018 позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, укладеного між ним та відповідачем та просить застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» на його користь грошові кошти у розмірі 63524,00 грн. та судовий збір.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.04.2018 року між сторонами укладений договір № 01724 фінансового лізингу, предметом якого є придбання транспортного засобу - трактора Беларусь - 892. Того ж дня позивач сплатив 63524,00 грн., згідно укладеного договору, а представник відповідач запевнив його, що предмет лізингу він отримає протягом тижня. Проте у зазначений строк позивач вказаний трактор не отримав, представник відповідача повідомив його, що сплачена ним сума є одноразовим платежем - комісією за організацію по договору становить 10% вартості трактора і він повинен виконати інші умови договору, визначені п. 1.7 договору - у разі придбання трактора сплатити різницю до вже сплаченого авансового платежу. Після цього позивач надіслав на адресу відповідача заяву про розірвання договору та вимогу повернути сплачені кошти. Проте, відповідач сплачені кошти позивачу не повернув.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав вказаних у позовній заяві, не заперечували проти ухвалення заочного рішення.

Представник відповідач в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами чи клопотаннями про неможливість розгляду справи у його відсутність до суду не звертався.

Враховуючи повторну неявку представника відповідача в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача з ухваленням заочного рішення, відповідно до ст. 280 ЦПК України, оскільки позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Вислухавши в поясненнях представника позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.04.2018 року між позивачем та ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» було укладено договір фінансового лізингу № 01724. За умовами вказаного договору відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування майно - трактор Беларусь-892, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору; авансового платежу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4 ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5 ст. 9 даного Договору.

На виконання даного договору, 04.04.2018 року позивач сплатив на рахунок ТОВ «МАКСУС ЛІЗИНГ» 63524,00 грн.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1, 2 ст. 205 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. До таких правочинів застосовуються наслідки, передбачені статтею 216 ЦК України.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України, в разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю сутністю такий договір є змішаним договором, оскільки містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору, що відповідає частині другій статті 628 ЦК.

Згідно зі ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2766цс15.

Крім того, згідно з пунктом 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою.

Діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії (пункт 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Обставин, які б свідчили про наявність у відповідача відповідної ліцензії, яка б відповідала вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», судом не встановлено.

З оспорюваного позивачем договору вбачається, що при його укладенні відповідачем у його умови були включені обов'язки, які, на думку суду, є несправедливими щодо нього, як споживача.

Так, проаналізувавши статтю 3 Договору фінансового лізингу, яка передбачає права та обов'язки сторін, встановлено, що Договором встановлена лише відповідальність позивача, як лізингоодержувача, при цьому відповідальність відповідача, як лізингодавця, умовами договору не передбачена.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

З цього випливає, що фінансовий лізинг є непрямим лізингом з точки зору цивільного права і майно, що передається лізингодавцем у користування лізингоодержувача за таким договором, лізингодавець має придбати у відповідного постачальника (продавця) відповідно до умов та специфікацій, встановлених лізингоодержувачем.

Тобто, таким чином захищається право споживача фінансових послуг на вільний вибір предмета лізингу, його ціни та обрання контрагента.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» та ст. 807 ЦК України предметом договору лізингу може бути не споживна річ, визначена індивідуальними ознаками.

Згідно ч.1 ст.184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Виходячи з цього, суд вважає, що ціна, марка автомобіля, рік випуску, його технічні характеристики, а іноді постачальник (продавець) в сукупності індивідуалізує предмет лізингу.

Як зазначалося вище, сторони дійшли згоди щодо предмету договору лізингу, однак відповідачем даний предмет у відповідності до умов договору позивачу не передався.

Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору.

В той же час, зі змісту п.9.1 договору вбачається, що позивач має сплатити комісію за супроводження договору в розмірі 10 % угоди і цей платіж, за визначенням понять договору, є платежем, який входить до обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач має сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Пунктом 8.2 статті 8 Договору фінансового лізингу сторонами погоджена вартість предмета лізингу у доларах США, однак зі змісту даної статті випливає, що це є вартість автомобіля лише на момент укладання договору, а в гривневому еквіваленті на день укладення договору вартість автомобіля становить 199 000, 00 гр.

В той же час, згідно з п.8.3 Договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату укладення Договору, може змінюватися в випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Тобто, ціна предмету лізингу може змінюватися в залежності від вибору лізингодавцем продавця та коливання ціни товару на ринку.

Зі змісту договору вбачається, що позивачу, як лізингоодержувачу, не надано права впливати на вибір продавця.

Крім того, відповідно до п.10.2 Договору на момент укладення договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу у разі залишення вартості предмету лізингу, який було визначено при укладенні договору, становить також у доларах США, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору. У випадку зміни вартості предмету лізингу сторони зобов'язані підписати новий Додаток №1 до Договору, виходячи з остаточної вартості.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Згідно ч.2 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Виходячи з цього, суд вважає, що це є істотним порушенням принципу справедливості та добросовісності, може поставити позивача, як споживача, у невигідні для нього фінансові умови, чого він не знав в момент підписання договору, оскільки не міг передбачити максимальну вартість предмета лізингу, який йому запропонує відповідач.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживача.

Згідно з ч. ч.2, 3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати в договорі, який передбачено актами цивільного законодавства, свої відносини, які не передбачені цими актами. Разом з цим сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ч.2 ст.18 цього Закону визначено «несправедливі умови договору» - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

З аналізу даної норми закону випливає, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Статтями 1,6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки сторонами договірних відносин не було підписано додатку до договору №1, який має містити в собі порядок та розмір лізингових платежів, це є порушенням істотних умов оспорюваного договору.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу.

При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Така ж правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № 6-330цс16 від 08 червня 2016 року та інших, яка, з точки зору ч.4 ст.263 ЦПК України, має враховуватися судоми.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому випадку порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За змістом ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача на його користь сплаченої ним суми.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з цього та висновку суду про задоволення вимог позивача суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 704, 80 грн.

Керуючись ст. 6, 15, 16, 184, 203, 215, 216, 227, 627, 638, 655, 691, 806, 807 ЦК України, ст.ст. 1, 2,3, 6, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. ст. 1, 15, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 4, 12, 13, 76-79, 81-83, 141, 258-259, 263-265, 273, 280-289 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу №01724, укладений 04.04.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «МАКСУС ЛІЗІНГ», недійсним.

Стягнути з ТОВ «МАКСУС ЛІЗІНГ», (код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_2 63524,00 грн. платежу за договором фінансового лізингу №01724 від 04.04.2018 року та 704,80 грн. судового збору.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано до Дарницького районного суду м. Києва протягом 30 днів з дня його проголошення, а учаснику справи, якому не було вручене повне заочне рішення в день його проголошення - протягом 20 днів з дня вручення його повного тексту заочного рішення.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини заочного рішення через Дарницький районний суд м. Києва.

Суддя :