Рішення № 80995064, 29.03.2019, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/23044/18

н/п 2/640/1072/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2019 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Чередник В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу в порядку загального позовного провадження № 640/13780/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав, збільшення розміру стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів,-

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 р. позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, збільшити розмір стягуваних аліментів на утримання неповнолітньої дитини та стягнути неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що позивачка є матір'ю, а відповідач є батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4, виданого Київським відділом реєстрації актів цідильного стану Харківського міського управління юстиції від 10.11.2009р.

Відповідач ніколи не приймав та не приймає участі у вихованні дитини, не надає жодної матеріальної допомоги, не цікавиться дитиною. Дитина взагалі не пам'ятає свого біологічного батька. У зв'язку з викладеним позивач була змушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 11.12.2018р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07.03.2019р. закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач та її представник не з'явились, позивач подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце судових засідань повідомлявся належним чином.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради у судове засідання не з'явився, до канцелярії суду подано пояснення, в яких зазначено, що Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради підтримує в повному обсязі позовні вимоги у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 тривалий час ухиляється від виконання батьківських обов'язків, що відповідно до ч. 2 ст. 164 СК України є підставою для позбавлення його батьківських прав. Відповідно до ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору та акт обстеження житлово-побутових умов і просить розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування (а.с.54-57).

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Встановлено та підтверджується документально, що ОСОБА_1 є матір'ю, а ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, яка перебуває на вихованні та утриманні матері. На її утримання заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова, від 14.11.2013р., яке було змінено рішенням Апеляційного суду харківської області від 20.02.2014р., справа № 640/166649/13-ц стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти у розмірі ј частини усіх видів доходів зарплат (доходів) але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_4, виданого Київським відділом реєстрації актів цідильного стану Харківського міського управління юстиції від 10.11.2009р..

З 2008 року по 2013 рік позивачка проживала з відповідачем сім'єю без реєстрації шлюбу.

В січні 2013 року фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачем не склалися, та з 2013 р. позивачка з дочкою стали проживати окремо. Спорів з відповідачем стосовно проживання дитини не було, Відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з позивачем. Відповідач добровільно не підтримував матеріально дитину, не забезпечував харчуванням, тому позивачка була змушена звернутися до суду за стягненням аліментів на дитину.

Відповідно до довідки Харківської загальноосвітноьої школи І-ІІІ ступенів № 165 Харківської міської ради Харківської області, ОСОБА_3, є ученицею 3-Б класу. У школі навчається з 01.09.2016р. У продовж навчання ОСОБА_3 її батько ОСОБА_2 до школи не з'являвся, з класним керівником не спілкувався.

Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 23» Харківської міської ради, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1., перебуває на обліку та під наглядом фахівців поліклініки з 2009р. по теперішній час. Амбулаторні прийоми лікаря - педіатра дитина відвідує у супроводі матері. Медичні огляди ОСОБА_3 здійснюються у присутності матері. Батько дівчинки в поліклініку не звертався, станом здоров'я доньки не цікавився.

Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).

Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради було розглянуто питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього дочки ОСОБА_3 та надано висновок № 191 від 26.02.2019 р., в якому Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.54-57).

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Згідно ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст.164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання ними своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Відповідно до ч.2,3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.

Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 181 СК України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Зі змісту ч.1 ст.184 СК України вбачається, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що зазначається у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 17).

Згідно до ст. 184 СК України суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачем.

Відповідно Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік», прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи визначений Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний сплачувати аліменти в розмірі, що буде відповідати, як інтересам дітей, так і матеріальному становищу та стану здоров'я платника аліментів.

Позивачкою заявлена вимога про стягнення з відповідача неустойки (пеня) виходячи з вказаної заборгованості по аліментам.

Заочним рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2013 р. по цивільній справ № 640/16649/13-ц, позовні вимоги позивача було задоволено в повному обсязі вимог та стягнуто з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНКОПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) аліментів на доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до її повноліття, починаючи з 30 вересня 2013р. у розмірі 1 000,00 грн. щомісяця.

20.02.2014 р. рішенням Апеляційного суду Харківської області було змінено заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 14.11.2013р. в частині стягнення аліментів та було стягнуто з відповідача - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача - ОСОБА_1 аліменти на доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 до її повноліття, починаючи з 30 вересня 2013р. у розмірі ј частини усіх видів доходів зарплат (доходів) але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Рішення набрало законної сили 20.02.2014р.

Виконавче провадження зі стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за вказаним рішенням суду перебуває на виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонської області.

Наявність заборгованості по аліментам відповідача свідчить довідка - розрахунок (про розрахунок заборгованості по сплаті аліментів) видана старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Херсонської області від 18.09.2018р. №14023/6. Заборгованість відповідача за період з 01.04.2015р. по 01.08.2018р. по аліментам, станом на 18.09.2018р., за ОСОБА_2 утворилась заборгованість по сплаті аліментів у розмірі 52 918,56 грн.

Розмір заборгованості за аліментами, визначений державним виконавцем, Відповідачем в судовому порядку не оскаржено та не опарюється.

Відповідно до вимог ст.196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

З моменту набрання законної сили рішення суду по стягненню аліментів відповідач жодного їх не сплатив, тобто добровільно платити аліменти відповідач не бажає.

Так, своїм висновком у постанові від 12 вересня 2018 року Верховний суд України встановив, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

р=(А 1 х 1 %Q1 )+(А2х 1 %Q2)+ (ОСОБА_5 1 %Qn), де:

р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

Аn - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Таким чином, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц (провадження № 14- 37цс18).

Позивачем виконано розрахунок пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів за період з квітня 2015р. по квітень 2018р.

За вищезазначеною формулою відповідачу нарахована пеня за прострочення сплати аліментів 14 401 (чотирнадцять тисяч чотириста одна) гривня 11 копійок, яка підлягає стягненню.

Суд вважає, що вказана заборгованість виникла з вини платника аліментів, оскільки він будучи працездатним, не в повній мірі не сплачує заборгованість по аліментам, тому у нього утворилася неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 14 401 (чотирнадцять тисяч чотириста одна) гривня 11 копійок, яка підлягає стягненню.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимогст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 19, 141, 150, 164 СК України, ст.13, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, Законом України " Про охорону дитинства", Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, суд-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1

Збільшити розмір аліментів визначених Заочним рішенням Київського районного суду міста Харкова від 14.11.2013 р., яке буле змінено Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 20.02.2014 р. по справі № 640/16649/13-ц та стягувати з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 14.05.2002 р.) аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ј частки від всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 14.05.2002 р.) пеню за період з 01.09.2015 по 01.09.2018 р. за прострочення сплати аліментів у розмірі 14 401 (чотирнадцять тисяч чотириста одна) гривня 11 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 14.05.2002 р.) витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача: 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 1536 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2018.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Центральним РВ Сімферопольського МУГУ МВС України в Криму 14.05.2002 р.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1.

Третя особа: Служба у справах дітей Київського району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, місцезнаходження: 61002, м.Харків, вул..Чернишевська, б.55, код ЄДРПОУ 26489104.

Повне судове рішення складено 08.04.2019 р.

Суддя Чередник В.Є.