Рішення № 80986893, 02.04.2019, Господарський суд Тернопільської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________

46001, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 квітня 2019 року м.Тернопіль Справа №921/82/19 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Андрусик Н.О.

розглянув справу

за позовом: фізичної особи-підприємця Бігуна Богдана Костянтиновичем, м.Тернопіль

до відповідача: Тернопільської міської ради, м.Тернопіль

про стягнення 6962,33грн,

за участю представників:

позивача: Бігун Б.К., паспорт серії НОМЕР_3 від 30.10.2004;

Микитович П.М., адвокат ордер серії ТР №048471 від 14.03.2019;

відповідача: Михальчук О.Ю., головний юрисконсульт відділу претензійно - позовної роботи та представництва інтересів в судових інстанціях, довіреність №2798/01 від 20.12.2017.

В порядку ст.ст.8, 222 Господарського процесуального кодексу України судом здійснювалося повне фіксування судового процесу технічними засобами. Для оригіналу звукозапису надано CD-R диск за серійним № N123VL29D8010661A2

Позивач - фізична особа-підприємець Бігун Богдан Костянтинович, м.Тернопіль звернувся 13.02.2019 (згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції суду за вх.№103) до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради, м.Тернопіль, про стягнення інфляційних втрат в сумі 5119,33грн та 3% річних в сумі 1843грн, посилаючись на несвоєчасне повернення коштів, одержаних за недійсним правочином купівлі-продажу земельної ділянки (справа №921/256/14-г/6). Спираючись на норми ст.216 ЦК України, ст.208 ГК України позивачем нараховано до стягнення інфляційні втрати та 3% річних згідно з ст.625 ЦК України за період з 27.03.2018 по 05.02.2019, на суму боргу 71200грн.

Ухвалою суду від 27.02.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 14.03.2019 з подальшим оголошенням перерви до 02.04.2019 для надання можливості позивачу надати відповідь на відзив на позов.

Представники позивача в судових засіданнях підтримали заявлені позовні вимоги, з підстав, наведених у позові та відповіді на відзив на позов, а також з посиланням на судову практику у справах щодо застосування відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, за прострочення позадоговірного грошового зобов'язання (в даному випадку повернення 71200грн, сплачених за договором купівлі-продажу земельної ділянки, який визнано судом недійсним).

Відповідач, згідно поданого відзиву на позов та його представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечив. Вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватися відповідальність, визначена ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання відповідача повернути кошти за недійсним правочином виникли на підставі ст.ст.216, 1212 ЦК України, тобто не із зобов'язальних правовідносин між сторонами, що виключає застосування норм ст.625 ЦК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши додатково представлені докази в сукупності, господарський суд встановив таке.

17 червня 2014 року рішенням Господарського суду Тернопільської області у справі №921/256/14-г/6, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.09.2014, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 12 липня 2011 року між Тернопільською міською радою та суб'єктом підприємницької діяльності Бігуном Б.К.; скасовано державну реєстрацію права власності Бігуна Б.К. на земельну ділянку.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу від 12.07.2011 (пункт 2.3) за придбання земельної ділянки, загальною площею 0,0178га за кадастровим номером НОМЕР_5, позивачем було сплачено кошти в розмірі 71200грн, як ціну продажу земельної ділянки.

Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.07.2011 в судовому порядку (справа №921/256/14-г/6) визнано недійсним, а Тернопільська міська рада не повертає кошти в розмірі 71200грн, позивачем заявлено у березні 2017 року позов про повернення грошових кошів у примусовому порядку, а також 82047,5грн інфляційних втрат, 14331грн 3% річних, 20382,71грн пені (справа №921/182/17-г/4).

Рішенням Господарського суду Тернопільської від 19.11.2018 у справі №921/182/17-г/4, котре набрало законної сили, частково задоволено позовні вимоги позивача. Стягнуто з Тернопільської міської ради на користь фізичної особи-підприємця Бігуна Б.К. - 71200грн вартості земельної ділянки, 95590,19грн інфляційних втрат та 14325,83грн - 3% річних за період з 12.07.2018 по 26.03.2018. Судом встановлено, що у зв'язку з визнанням недійсним у судовому порядку договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.07.2011, у Тернопільської міської ради виник обов'язок, на підставі ст.216ЦК України, повернути позивачу 71200грн коштів, внесених за придбання земельної ділянки, загальною площею 0,0178га за кадастровим номером НОМЕР_5, а також сплатити інфляційні втрати та 3% річних.

На примусове виконання даного рішення судом, в порядку ст.327, пп.19.1 п.19 Перехідних положень ГПК України, 21.12.2018 видано наказ.

Оскільки судові рішення у справах №921/256/14-г/6 та №921/182/17-г/4, що набрали законної сили, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити, встановленим є факт наявності у відповідача обов'язку щодо сплати на користь позивача 71200грн (ст.75 ГПК України).

Як вбачається з листа Управління Державної казначейської служби України у м.Тернополь Тернопільської області №03-08161 від 21.02.2019, виписки №U04SNJDF79IU5D9K від 01.03.2019 по картковому рахунку позивача НОМЕР_4, 05.02.2019 на підставі судового наказу від 21.12.2018 №921/182/17-г/4 з Тернопільської міської ради на користь позивача стягнуто борг в сумі 71200грн вартості земельної ділянки, 95590,19грн інфляційних втрат, 14325,863грн - 3% річних, 2716,74грн судового збору. Цього ж дня кошти зараховано банківською установою.

Позивач, посилаючись на факт неповернення коштів за період з 27.03.2018 по 05.02.2019 нарахував на суму 71200грн інфляційні втрати та 3% річних за вказаний період, які просить стягнути з міської ради. Правовим обґрунтуванням позову визначено приписи ст.ст.509, 625 ЦК України.

Оцінивши подані докази в сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову. При цьому, суд виходив з таких міркувань.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.06.2014 у справі №921/256/14-г/6 визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.07.2011, укладений між сторонами по справі. Даний правочин сторонами був виконаний. Тернопільська міська рада передала у власність земельну ділянку, площею 0,0178га, а позивач сплатив її вартість в сумі 71200грн.

Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки недійсності правочину, за якою недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічні положення містить ч.2 ст.208 ГК України.

За змістом статті 216 Цивільного кодексу України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 21 Цивільного кодексу України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 5, 6 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Оскільки судовим рішенням у справі №921/256/14-г/6 від 17 червня 2014 року не було застосовано наслідків визнання правочину купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, оскільки позивачем не заявлялися вимоги про застосування реституції, позивач, скориставшись своїм правом та з посиланням на ст.216 ЦК України, заявив позовні вимоги про виконання зобов'язання іншої сторони повернути йому у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (справа №921/182/17-г/4).

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Дані положення застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

За статтею 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Як вбачається з рішення суду від 19.11.2018 у справі №921/182/17-г/4, судом ухвалено повернути позивачу суму, оплачену останнім відповідно до п.2.3 договору купівлі-продажу від 12.07.2011, а саме 71200грн та стягнуто інфляційні втрати та 3% річних за період з 12.07.2011 по 26.03.2018.

Позивачем у даній справі заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за період з 27.03.2018 по 05.02.2019 на підставі ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання з повернення 71200грн, сплачених позивачем за визнаним в судовому порядку недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки, Тернопільською міською радою виконано в примусовому порядку лише 05.02.2019.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача кошти, нараховані як відповідальність за неналежне виконання зобов'язань щодо повернення безпідставно збережених коштів (договірних зобов'язань у заявлений період між сторонами не існувало).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено право кредитора вимагати від боржника за прострочення грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Також Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц зроблено висновок про те, що положеннями статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Отже, положення даної статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.

Оскільки з моменту визнання недійсним договору між сторонами на підставі судового рішення договірні правовідносини сторін з огляду на положення статей 216, 1212 ЦК України трансформувалися на обов'язок відповідача сплатити позивачу грошові кошти, тобто на грошове зобов'язання, та у разі набуття та збереження коштів без достатньої правової підстави, на них нараховуються 3 % річних та інфляційні збитки (постанова Верховного Суду у справі №6/363 від 04.09.2018).

Частиною 4 ст.236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми закону, правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, котрі відповідно до ч.5 ст.302 ГПК України забезпечують формування єдиної правозастосовної практики, суд доходить висновку, що у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються інфляційні збитки та 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Позивачем заявлено до стягнення 5119,33грн інфляційних втрат та 1843грн - 3% річних, нарахованих на суму простроченого грошового зобов'язання (71200грн) за період з 27.03.2018 по 05.02.2019.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що позивачем інфляційні нарахування здійснено не помісячно, а за весь період сукупно та включено неправомірно нарахування за березень 2018 року.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України, викладених у листі від 03.04.1997 № 62-97р., індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Виходячи з наведеного, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції (тобто помісячно на суму боргу, яка існувала у відповідний місяць), а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Крім того, позивачем не враховано, що днем виконання грошового зобов'язання є дата зарахування відповідної суми коштів на рахунок кредитора (п.30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Отже, в даному випадку слід застосовувати період прострочення виконання грошового зобов'язання з урахуванням дати проведення банківською установою платіжної операції про перерахування коштів органом казначейської служби.

Тому суд, здійснивши власний арифметичний перерахунок заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 27.03.2018 по 04.02.2019 включно, дійшов висновку, що до стягнення як правомірні підлягають вимоги в сумі 4912,80грн інфляційних нарахувань та 1843грн - 3% річних (розрахунок суду міститься в матеріалах справи).

В іншій частині заявлених позовних вимог (206,53грн інфляційних нарахувань) суд відмовляє у зв'язку з невірним їх нарахуванням.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 6755,80грн.

Заперечення відповідача судом відхиляються, зважаючи на вище встановлені обставини щодо застосування відповідальності за ст.625 ЦК України, з огляду на існування невиконаних грошових зобов'язань.

Зважаючи на подані докази на підтвердження понесених судових витрат та враховуючи, що жоден із учасників справи не зробив заяви про подання відповідних доказів після ухвалення рішення суду, судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору (1921грн сплаченого квитанцією №16 від 22.02.2019), в силу ст.129 ГПК України, покладаються на сторін у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 02.04.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст.ст.13, 42, 46, 47, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 222, 232, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Тернопільської міської ради (вул.Листопадова, 5, м.Тернопіль, ідентифікаційний код 34334305) на користь фізичної особи - підприємця Бігуна Богдана Костянтиновича (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) - 1843 (одну тисячу вісімсот сорок три)грн 00коп. - 3% річних, 4912 (чотири тисячі дев'ятсот дванадцять)грн 80коп. інфляційних нарахувань та 1864 (одну тисячу вісімсот шістдесят чотири)грн 02коп. в повернення сплаченого судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

3. В решті позову - відмовити.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.241 ГПК України.

Повне судове рішення складено та підписано 08.04.2019.

Суддя Н.О. Андрусик