Рішення № 80986532, 08.04.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.04.2019Справа № 910/525/19Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд"

про стягнення 559 176,12 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд" про стягнення 559 176,12 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору №3/17 НР поставки пального та його передачі за бланками від 01.10.2017 року належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті переданого пального, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі.

Ухвалою господарського суду від 21.01.2019 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.

31.01.2019 до канцелярії суду позивач подав заяву про усунення недоліків з доданими документами.

Позовна заява, після усунення позивачем недоліків, встановлених ухвалою від 21.01.2019, відповідає вимогам ст. 162 ГПК України, та підстави для її повернення або відмови у відкритті провадження у справі, передбачені Господарським процесуальним кодексом України, судом на даний час не встановлені.

З огляду на ціну позову та незначну складність справи, спір підлягає вирішенню в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 відкрито провадження у справі № 910/525/19, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено учасникам господарського процесу строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.02.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд": вул. Ярославів Вал, буд. 5-В, м. Київ, 01030.

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103049003190, з якого вбачається що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.02.2019 була вручена представнику відповідача за довіреністю 11.02.2019.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

01.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Надежда Ритейл 2017» (Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ ТРЕЙД» (Відповідач) було укладено Договір №3/17 HP поставки пального та його передачі за бланками (надалі Договір), відповідно до умов даного Договору, в порядку і на умовах, визначених Договором. Позивач (Продавець) зобов'язується передати певну кількість пального у власність Відповідача (Покупця), а Покупець зобов'язується прийняти пальне і сплатити за нього певну грошову суму. Передача пального здійснюється по факту пред'явлення Покупцем або уповноваженою Користувачем особою бланку відповідно до зразка. Місцем відпуску пального Сторони визначили АЗС Продавця, що знаходиться за адресами, перелік яких зазначено у тексті Договору.

Оплата вартості пального здійснюється Покупцем за безготівковим розрахунком на умовах 100% попередньої оплати. При цьому постійний розмір попередньої оплати повинен становити не менше ніж 50 000 грн.

За твердженням Позивача, котре не спростоване Відповідачем, станом на 31.10.2018 року за Відповідачем числилась заборгованість по оплаті вартості товару перед Позивачем у сумі 454 181,55 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків підписаний між Позивачем та Відповідачем станом на 31.10.2018 року.

Протягом листопада місяця 2018 року Відповідач перерахував на рахунок Позивача грошові кошти у сумі 560 000,00 грн., які Позивачем було зараховано в рахунок погашення існуючої заборгованості, у сумі 454 181,55 грн., та поставлено в якості авансу в рахунок майбутніх поставок палива грошові кошти у сумі 105 818,45грн.

Протягом листопада 2018 року Позивачем було передано Відповідачу палива на загальну суму 636 663,47 грн., проте Відповідач своєчасно не оплатив вартість отриманого пального.

З матеріалів справи вбачається, що факт передачі пального підтверджується наступним документами, що належним чином підписані та засвідчені печатками обох сторін договору: видаткова накладна № 60797 від 30.11.2018 року на суму 637.79 грн.; реєстр передачі талонів №60797 від 30.11.2018 року у кількості 1 талон на 20 л. палива; видаткова накладна № 60805 від 30.11.2018 року на суму 637.80 грн.; реєстр передачі талонів №60805 від 30.11.2018 року у кількості 1 талон на 20 л. палива; видаткова накладна № 60809 від 30.1 1.2018 року на суму 16 534,90 грн.; реєстр передачі талонів №60809 від 30.11.2018 року у кількості 49 талонів на 530 л. палива; видаткова накладна № 60818 від 30.11.2018 року на суму 276 638,20 грн.; реєстр передачі талонів №60818 від 30.11.2018 року у кількості 556 талонів на 8 980 л. палива; видаткова накладна № 60842 від 30.11.2018 року на суму 134 510,29 грн.; реєстр передачі талонів №60842 від 30.11.2018 року у кількості 225 талонів на 4420л. палива; видаткова накладна № 60847 від 30.11.2018 року на суму 102 638,21 грн.; реєстр передачі талонів №60847 від 30.11.2018 року у кількості 248 талонів на 3380л. палива; видаткова накладна № 60851 від 30.11.2018 року на суму 51 496,30 грн.; реєстр передачі талонів №60851 від 30.11.2018 року у кількості 126 талонів на 1700 л. палива; видаткова накладна № 60854 від 30.11.2018 року на суму 44 523,74 грн.; реєстр передачі талонів №60854 від 30.11.2018 року у кількості 127 талонів на 1560 л. палива; видаткова накладна № 60856 від 30.11.2018 року на суму 160,92 грн.; реєстр передачі талонів №60856 від 30.11.2018 року у кількості 1 талон на 10 л. палива; видаткова накладна № 60857 від 30.11.2018 року на суму 160,92 грн.; реєстр передачі талонів №60857 від 30.11.2018 року у кількості 1 талон на 10 л. палива; видаткова накладна № 60849 від 30.11.2018 року на суму 8 724,40 грн.; реєстр передачі талонів №60849 від 30.11.2018 року у кількості 15 талонів на 280 л. палива.

Відповідачем протягом листопада 2018 року було сплачено аванс у 105 818,45 грн. у рахунок майбутніх поставок, сума заборгованості з урахуванням отриманого Відповідачем товару протягом листопада 2018 року, складає 530 845,02 грн.

В матеріалах справи міститься належним чином підписаний та скріплений печатками, як позивача, так і відповідача, Акт звірки взаєморозрахунків станом на 30.11.2018 року, що з якого вбачається що відповідач суму заборгованості визнав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №3/17 HP від 01.10.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено протягом листопада 2018 відповідачеві товар на загальну суму 636 663,47 грн., що підтверджується видатковими накладними № 60797 від 30.11.2018 року на суму 637.79 грн.; № 60805 від 30.11.2018 року на суму 637.80 грн.; № 60809 від 30.11.2018 року на суму 16 534,90 грн.; № 60818 від 30.11.2018 року на суму 276 638,20 грн.; № 60842 від 30.11.2018 року на суму 134 510,29 грн.; № 60847 від 30.11.2018 року на суму 102 638,21 грн.; № 60851 від 30.11.2018 року на суму 51 496,30 грн.; № 60854 від 30.11.2018 року на суму 44 523,74 грн.; № 60856 від 30.11.2018 року на суму 160,92 грн.; № 60857 від 30.11.2018 року на суму 160,92 грн.; №60849 від 30.11.2018 року на суму 8 724,40 грн., які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками.

Однак, відповідач оплати поставленого товару у повному обсязі не провів, доказів зворотного суду не надав, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд" утворилась заборгованість у розмірі 530 845,02 грн.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, приймаючи до уваги рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є таким що настав та відповідач повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, у даному випадку з моменту підписання видаткових накладних, які додано до позовної заяви.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати поставлених нафтопродуктів.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 4 246,76 грн. та пені 24 084,36 грн. суд вказує наступне.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів у повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Щодо інфляційних втрат.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).

Суд зазначає, що інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, дійшов висновку про його правильність та арифметичну вірність, відтак, погоджується із доводами позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 4 246,76 грн.

Щодо вимог про стягнення пені за період з 30.11.2018 по 14.01.2019 у розмірі у сумі 24 084,36 грн. суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 7 липня 1998 року №11-рп/98 «...Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні...».

Відповідно до ст. 253 ЦК України: «Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок».

Враховуючи вимоги закону та Договору №3/17 HP від 01.10.2017, суд приходить до висновку, що нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися із 01.12.2018.

Згідно п.5.3. Договору у випадку несвоєчасного проведення розрахунків, згідно умов Договору, Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, від суми заборгованість за кожний день прострочення платежу.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в цей період, від суми заборгованість за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до умов Контракту позивачем нараховано відповідачу пеню за період з 30.11.2018 по 14.01.2019 у сумі 24 084,36 грн.

Судом встановлено, що позивачем не вірно заявлено період за який нараховується пеня, оскільки позивачем нарахована пеня починаючи з 30.11.2018, проте прострочення виконання зобов'язання починається із 01.12.2018. Таким чином, враховуючи вищевикладене, з Відповідача на користь Позивача заявлена сума пені стягненню не підлягає.

Судом, у відповідності до вимог закону та договору, здійснено перерахунок та встановлено, що обґрунтований розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з 01.12.2018 по 14.01.2019 становить 23 560,79 грн.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України).

Відшкодування витрат позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження надання адвокатських послуг, представником позивача надано: Договір про надання правової допомоги від 09.01.2018, перелік послуг, що зобов'язується надати адвокат від 09.01.2019, розрахунок вартості послуг та роботи адвоката 09.01.2019, акт виконаних робіт від 14.01.2019, ордер ПТ №031064 про надання правової допомоги від 09.01.2018, копію квитанції №10 від 14.01.2019 та копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Тереховського Д.В.

Статтею 123 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку позовної заяви, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, а також те, що жодних заперечень від відповідача щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката до суду не надходило, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак обґрунтованими вимоги про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн. 00 коп.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд" про стягнення 559 176,12 грн. підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підляганню стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 8 379,79 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техойл Трейд" (01030, м. Київ, вул. Ярославів Вал, буд. 5-В, ідентифікаційний код - 40458839) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Надежда Ритейл 2017 (вул. Зіньківська, 19-Б, м. Полтава, Полтавська область, 36009, ідентифікаційний код - 41022256) 530 845 (п'ятсот тридцять тисяч вісімсот сорок п'ять) грн. 02 коп. - основної заборгованості, 4 246 (чотири тисячі двісті сорок шість) грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 23 560 (двадцять три тисячі п'ятсот шістдесят) 79 коп. - пені, 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу та 8 379 (вісім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 79 коп. - судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий