Рішення № 80982764, 05.04.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2019 р. № 1440/2206/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про:визнання протиправними дій відповідача; визнання протиправним та скасування наказу від 13.06.2018 № 194,

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі - Управління або відповідач) щодо включення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 (надалі - Земельна ділянка 1) та НОМЕР_3 (надалі - Земельна ділянка 2) до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах;

визнати протиправним та скасувати наказ Управління від 13.06.2018 № 194 «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах», підписаний в.о. начальника Управління Ю. Лостіком.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав таке. Відповідно до виданих у 2016 році наказів Управління про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення Земельних ділянок в оренду, позивач замовив відповідні проекти, та після отримання позитивних висновків відділу Управління у Веселинівському районі Миколаївської області, за заявою ОСОБА_1, Земельні ділянки були зареєстровані в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням - для сінокосіння і випасання худоби). Позивач протягом 2016-2018 років багато разів звертався до Управління з приводу прийняття останнім рішень про затвердження проектів землеустрою та надання Земельних ділянок у користування, проте відповідач безпідставно та незаконно повертав проекти позивачу «на доопрацювання» (так, проект Земельної ділянки 1 був повернутий 9 разів, проект Земельної ділянки 2 - 8 разів). Крім того, як зазначено у позові, права на земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби не підлягають продажу на земельних торгах.

У відзиві на позовну заяву (арк. спр. 82-85) Управління зазначило, що воно як розпорядник земель державної власності сільськогосподарського призначення діяло відповідно до норм Земельного кодексу України, при цьому факт прийняття у 2016 році рішень про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою не є обставиною, що свідчить про будь-які обтяження щодо Земельних ділянок. Також Управління вказало, що позивач не оскаржив бездіяльність відповідача, що полягає у безпідставному, на думку ОСОБА_1, поверненні на доопрацювання проектів землеустрою, а кожного разу після такого повернення усував недоліки, тобто погоджувався із зауваженнями.

У відповіді на відзив (арк. спр. 87-98) ОСОБА_1 зауважив, що відповідач, при поверненні поданих позивачем проектів землеустрою, діяв всупереч статті 123 Земельного кодексу України. Також позивач вказав на безпідставність посилань Управління на висновки, що містяться в рішеннях Верховного Суду України та Верховного Суду, оскільки згадані Управлінням у відзиві судові рішення були прийняті пізніше, ніж був виданий оскаржуваний наказ, отже, відповідна правова позиція не могла бути заснована Управлінням при виданні наказу. На думку позивача, відповідач допустився неточного цитування відповідних судових рішень, що дозволило йому тлумачити їх на свою користь.

Правом подання заперечень відповідач не скористався.

18.10.2018 представник позивача подав заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу (арк. спр. 120-134), в якій, крім витрат на професійну правничу допомогу (3 527,43 грн.), вказав суму витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору (в тому числі за подання заяв про забезпечення позову), - 1 762 грн. Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не подав.

Ухвалою від 12.09.2018 (арк. спр. 72-73) суд задовольнив клопотання позивача про забезпечення позову (арк. спр. 69-71) та заборонив Управлінню, до набрання рішенням у справі законної сили, вчиняти будь-які дії щодо продажу прав на Земельні ділянки на конкурентних засадах (земельних торгах).

Ухвалою від 18.10.2018 (арк. спр. 143-145) суд частково задовольнив заяву представника позивача про забезпечення позову (арк. спр. 101-106) та зупинив, до набрання рішенням у справі законної сили, дію оскаржуваного наказу. Крім того, з власної ініціативи, суд, до набрання рішенням у справі законної сили, заборонив Управлінню вчиняти будь-які реєстраційні дії відносно зареєстрованих в Державному земельному кадастрі Земельних ділянок.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 вимоги позову підтримав, представник Управління просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Наказом від 14.04.2016 № 14-2872/14-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (арк. спр. 27) Управління, за результатами розгляду заяви позивача від 22.02.2016 (арк. спр. 26), з посиланням на статті 151, 22, 34, 121, 122, 123, 134, 1861 Земельного кодексу України, надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 19,3863 га пасовищ, із цільовим призначенням - для сінокосіння і випасання худоби.

13.09.2016 відділ Управління у Веселинівському районі Миколаївської області погодив розроблений за замовленням позивача проект землеустрою та рекомендував передати земельну ділянку площею 19,3480 га в оренду (арк. спр. 28-29).

19.10.2016 за заявою позивача від 06.10.2016 у Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку площею 19,3480 га під номером НОМЕР_2 (Земельна ділянка 1). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру: цільове призначення - 01.08. Для сінокосіння і випасання худоби; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид використання - для сінокосіння і випасання худоби; форма власності - державна (арк. спр. 30-34).

Листами від 29.12.2016, від 09.03.2017, від 09.06.2017, від 21.07.2017, від 24.10.2017, від 12.12.2017, від 12.02.2018, від 28.02.2018, від 25.05.2018 (арк. спр. 35-43) Управління, за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, повертало «… надані матеріали на доопрацювання …».

На останній лист Управління розробник проекту землеустрою ФОП ОСОБА_3 надала інформацію, що свідчить про безпідставність зауважень відповідача (арк. спр. 44).

На чергове звернення позивача Управління листом від 18.07.2018 № К-3219/1-3771/0/20-18-СГ (арк. спр. 68) відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, посилаючись на те, що Земельну ділянку наказом Управління від 13.06.2018 № 194 було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах. Правовою підстави для відмови Управління вказало частину третю статті 136 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Наказом від 14.04.2016 № 14-2873/14-16-СГ «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» (арк. спр. 46) Управління, за результатами розгляду заяви позивача від 22.02.2016 (арк. спр. 45), з посиланням на статті 151, 22, 34, 121, 122, 123, 134, 1861 Земельного кодексу України, надало дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої в межах території Покровської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 38,8135 га пасовищ, із цільовим призначенням - для сінокосіння і випасання худоби.

13.09.2016 відділ Управління у Веселинівському районі Миколаївської області погодив розроблений за замовленням позивача проект землеустрою та рекомендував передати земельну ділянку площею 36,7112 га в оренду (арк. спр. 47-48).

19.10.2016 за заявою позивача від 06.10.2016 у Державному земельному кадастрі було зареєстровано земельну ділянку площею 36,7112 га під номером НОМЕР_3 (Земельна ділянка 2). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру: цільове призначення - 01.08. Для сінокосіння і випасання худоби; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид використання - для сінокосіння і випасання худоби; форма власності - державна (арк. спр. 49-54).

Листами від від 09.03.2017, від 09.06.2017, від 21.07.2017, від 24.10.2017, від 12.12.2017, від 12.02.2018, від 28.02.2018, від 25.05.2018 (арк. спр. 54-61) Управління, за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою, повертало «… надані матеріали на доопрацювання …».

На останній лист Управління розробник проекту землеустрою ФОП ОСОБА_3 надала інформацію, що свідчить про безпідставність зауважень відповідача (арк. спр. 62).

На чергове звернення позивача Управління листом від 18.07.2018 № К-3218/1-3770/0/20-18-СГ (арк. спр. 67) відмовило ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, посилаючись на те, що Земельну ділянку наказом Управління від 13.06.2018 № 194 було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах. Правовою підставою для відмови Управління вказало частину третю статті 136 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Згідно з наказом від 13.06.2018 № 194 «Про визначення переліу земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах» (надалі - Наказ, арк. спр. 19), Управління, з посиланням на статті 122, 135-139 Земельного кодексу України, включило Земельні ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах та надало дозвіл на складання технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для продажу прав на земельних торгах за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення та технічних документацій з нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Пунктом 3 Наказу відділ ринку та оцінки земель Управління був зобов'язаний забезпечити відбір виконавців робіт із землеустрою, оцінки земель та виконавця земельних торгів, які повинні забезпечити підготовку лотів до продажу прав за власні кошти, які будуть відшкодовані переможцем земельних торгів.

В якості фактичної підстави для видання Наказу Управління зазначило клопотання відділу у Веселинівському районі Управління від 12.06.2018 № 852/408-18 (арк. спр. 22).

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Доводам позивача про те, що Управління незаконно повертало «на доопрацювання» заяви ОСОБА_1 про затвердження проектів землеустрою щодо відведення Земельних ділянок, суд оцінки не надав, оскільки в межах цієї справи не оскаржуються відповідні дії (бездіяльність).

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення надаються, зокрема, у користування громадянам для сінокосіння та випасання худоби, а частиною першою статті 34 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Згідно з пунктом «є1» частини першої статті 151 Земельного кодексу України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин розпоряджається землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України, процедура надання земельних ділянок державної власності у користування передбачає такі основні етапи:

1. Звернення зацікавленої особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до відповідного органу виконавчої влади або орану місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

2. Надання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

3. Розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

4. Погодження проекту в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

5. Прийняття відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, у двотижневий строк з дня отримання проекту, рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно з частиною десятою статті 123 Земельного кодексу України, рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у томі числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Частиною тринадцятою статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Матеріалами справи підтверджено, що чотири з п'яти зазначених етапів процедури було пройдено. Крім того, як вказано вище, Земельні ділянки, за заявою позивача, було зареєстровано в Державному земельному кадастрі.

Відповідач не надав суду доказів прийняття ним рішень за результатами розгляду останніх за датою (до видання Наказу) заяв ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою.

Таким чином, процедуру надання Земельних ділянок не було завершено: Управління у визначений частиною десятою статті 123 Земельного кодексу України строк не прийняло рішень про затвердження проекту землеустрою і про надання позивачу земельної ділянки у користування та не відмовило ОСОБА_1 у відповідному затвердженні.

Згідно з частиною другою статті 135 Земельного кодексу України, продаж земельних ділянок державної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

У частині другій статті 134 Земельного кодексу вказано, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної власності або права на них у разі передачі земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби.

Частиною третьою статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених у тому числі статтею 34 цього Кодексу.

Як вказано вище, частиною першою статті 34 Земельного кодексу України закріплено право громадян орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Таким чином, Земельні ділянки (права на них) не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України вказано що у справах щодо оскарження рішень, дії чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема:

на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано;

обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

безсторонньо (неупереджено);

добросовісно;

розсудливо;

пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Дії Управління цим критеріям не відповідають, тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Додатково суд зауважив, що 13.06.2018 (в день видання Наказу) Управління листом № 13-14-0.22-4406/2-18 (арк. спр. 63) знову повідомило позивача про недоліки наданих ним для затвердження проектів землеустрою, при цьому не вказавши про включення Земельних ділянок до переліку для продажу прав на них на земельних торгах.

У пункті 70 рішення у справі «Рисовський проти України» Європейский суд з прав людини зазначив таке: «Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

З урахуванням обставин справи, суд встановив, що в своїх діях Управління принципу «належного урядування» не дотрималося.

Крім того, суд визнав за необхідне вказати таке. Як вказано вище, частиною третьою статті 136 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. В даному випадку, на думку суду, Управління безпідставно послалося на цю норму як на підставу для відмови позивачу у затвердженні проектів землеустрою (арк. спр. 67, 68), оскільки Земельні ділянки ще не були виставлені на земельні торги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав:

копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (арк. спр. 123);

копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 31.08.2018 № 1 (арк. спр. 124-127);

детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 12.10.2018 (арк. спр. 128-129);

копію рахунку від 17.10.2018 № 1 на оплату гонорару (арк. спр. 130);

копії платіжних документів (арк. спр. 131, 132).

Ці докази відповідають критеріям належності, допустимості, достовірності та достатності, передбаченим статтями 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вказано вище, відповідач не подав клопотання про зменшення витрат і не заявив про їх неспівмірність (частини 5-7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд врахував те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, а також те, яке значення має справа для позивача, тому, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішив їх стягнути, поряд із сплаченим позивачем судовим збором, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління.

Керуючись статтями 9, 12, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо включення земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.06.2018 № 194 «Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах».

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1762 грн., що був сплачений платіжними квитанціями від 11.09.2018 № П 1722 на суму 704,80 грн., від 11.09.2018 № П 1736 на суму 528,60 грн. і від 18.10.2018 № П 13157 на суму 528,60 грн.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3527,43 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна