Рішення № 80982451, 08.04.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2019 р. справа № 300/263/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Тимощука О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Державної архітектурно-будівельної інспекції України

про визнання протиправним та скасування рішення від 27.04.2017 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1.), через уповноваженого представника ОСОБА_2 05.02.2019 звернувся в суд з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі, також - відповідач, ДАБІ України) про визнання протиправним та скасування рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ в Івано-Франківській області Тарабаса О.М. від 27.04.2017 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015.

Мотивуючи заявлені у позовній заяві вимоги, позивач вказав, на відсутність висновків про наявність будь-яких порушень містобудівної документації при видачі містобудівних умов та обмежень, а відтак, рішення про скасування їх дії, на переконання позивача, винесено неправомірно. Позивач також вказав на те, що відповідно до Генерального плану міста Івано-Франківська, територія за адресою вул. Вагилевича, 2а, на якій розташована, належна на праві власності позивачу земельна ділянка, віднесена до території житлових мікрорайонів та кварталів, при цьому цільове призначення земельної ділянки визначено для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка). На переконання позивача, вказаний вид цільового призначення, а також цільове призначення земель для будівництва і обслуговування житлового багатоквартирного будинку відносяться до земель однієї категорії, а тому, твердження відповідача про неправомірність будівництва багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), з огляду і на те, що будівництво не суперечить містобудівній документації, є помилковим.

Разом з цим, позивач зазначив і про те, що у відповідності до положень статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність» та пункту 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698, містобудівні умови та обмеження скасовуються лише у разі невідповідності вимог законодавства у сфері містобудування. Натомість, такі скасовані відповідачем на підставі невідповідності цільовому призначенню земельної ділянки, що підлягає врегулюванню нормами Земельного кодексу України. Окрім наведеного, на думку позивача, містобудівні умови та обмеження є документом, який надає вихідні дані лише для проектування, а після їх видачі, позивач не позбавлений можливості вчинити дії, направлені на приведення земельної ділянки у відповідність до намірів забудови, у разі наявності такої необхідності.

З урахуванням викладеного, позивач вважає, що жодних підстав для висновків про наявність будь-яких порушень містобудівної документації при видачі містобудівних умов та обмежень від 16.09.2015 №136.51.1-01 не існує, а їх скасування є неправомірним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.02.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України (а.с.1-2).

На адресу суду 06.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.24-32). Відповідно до позиції, висвітленої у відзиві, представник відповідача вказала на те, що нормами чинного законодавства не передбачено можливість виконання будівельних робіт із будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на земельній ділянці із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Представник також звернула увагу на положення частини 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно із якими, рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на вищому рівні. Враховуючи те, що генеральним планом міста не передбачено можливість будівництва на земельній ділянці позивача багатоповерхового житлового будинку, здійснення такого будівництва суперечитиме вимогам частини 2 статті 5, частини 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 №109. Водночас, у відзиві йдеться і про те, що основним видом містобудівельної документації на місцевому рівні є генеральний план, який у місті Івано-Франківську розроблений ще 1991 року, та станом на момент подання відзиву на позов є чинним і підлягає застосуванню. Враховуючи наведене, а також, те, що єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, що і встановлено проведеною перевіркою, рішення про скасування дії виданих позивачу містобудівних умов та обмежень прийнято уповноваженою особою в межах та відповідно до наданих законодавством повноважень.

З огляду на вказані обставини, представник відповідача вважає позов необґрунтованим, та просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Позивачем 19.03.2019 подано до суду відповідь на відзив (а.с.58-62), відповідно до змісту якої, із висновками відповідача, викладеними у відзиві на позов позивач не погодився, зокрема, вказав на те, що відповідно до приписів пункту 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698, рішення об'єкта нагляду, в даному випадку - містобудівні умови та обмеження, скасовуються або ж у разі можливості усунення виявлених порушень - їх дія зупиняється. На переконання позивача, підставою для скасування містобудівних умов та обмежень могла бути лише невідповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, що узгоджується з положеннями абзацу 2 частини 5 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», натомість у інших випадках, органи архітектурно-будівельного нагляду наділені правом зупинення дії такого рішення з метою усунення виявлених порушень. Разом з цим, позивач переконаний, що невиконання органом місцевого самоврядування власних процедур, зокрема, відносно розробки і затвердження плану зонування, не може позбавляти власника землі права на проектування і забудову земельної ділянки.

Враховуючи наведене, позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Судом, розглянувши матеріали адміністративної справи, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, встановлено такі обставини.

Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 16.09.2015 видано ОСОБА_1 Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки у м. Івано-Франківську по вул. Вагилевича, за реєстраційним №136-51.1-01 (а.с.13-14). Вказані містобудівні умови та обмеження видано на підставі договорів купівлі-продажу квартир №№2807, 3284 від 23.08.2005 та від 30.09.2005, а також свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.01.2015 №32353331, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями господарського призначення за адресою: вул. Вагилевича, буд. 2а. Цільове призначення земельної ділянки вказано «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». Пункт 9 Містобудівних умов та обмежень містить посилання на містобудівну документацію, відповідно до якої розроблено вказаний документ, а саме - Генеральний план міста Івано-Франківська, розроблений державним інститутом проектування міст «Дніпромісто» в 1991 році, включаючи «Коригування в 2000 році на розрахунковий термін до 2026 року».

З метою освоєння земельної ділянки, розташованої по вул. Вагилевича, 2а, а також, внесення змін у дозвільні документи в частині інформації про замовника, позивач звернувся до начальника Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради із заявою від 12.12.2018, у якій просив повідомити про технічну та юридичну можливість внесення змін до виданих і зареєстрованих містобудівних умов та обмежень (а.с.15).

У відповідь директором Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради направлено позивачу листа від 19.12.2018 за №В/393, у якому йдеться про те, що відповідно до інформації, розміщеної на офіційному веб-сайті державної архітектурно-будівельної інспекції України, рішенням управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України в Івано-Франківській області від 27.04.2017 скасовано дію містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.09.2015 №136.51.1-01 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення по вул. Вагилевича, 2а у м. Івано-Франківську (а.с.16).

Так, на підставі наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 17.03.2017 №418 (а.с.34) та направлення Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області від 30.03.2017 №13 (35-37), у період з 30.03.2017 по 27.04.2017 головними інспекторами будівельного нагляду Тарабасом О.М. та Богусевич Г.С. проведено позапланову перевірку Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

За наслідком проведення перевірки складено акт від 27.04.2017 (а.с.38-45), відповідно до якого, інспекторами, серед іншого, встановлено, що при наданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.09.2015 №136-51.1-01 замовнику ОСОБА_1, цільове призначення земельної ділянки площею 0,0308 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що не відповідає намірам забудови та є порушенням частини 2 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також, в порушення вимог пункту 6 розділу 5 "Прикінцеві положення" Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не враховано, що норма, згідно із якою рішення щодо визначення та надання містобудівних умов та обмежень на територіях, де відповідно до цього Закону не затверджені плани зонування або детальні плани територій, дозволялось приймати з урахуванням попередніх планувальних рішень у межах встановленого законодавством строку, припинила дію з 01.01.2015 (зворотній бік а.с.43, а.с.44).

З огляду на виявлені порушення, головним інспектором будівельного нагляду Тарабасом О.М. 27.04.2017 прийнято рішення про скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки від 16.09.2015 №136-51.1-01, прийнятого Департаментом містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (а.с.52 та зворотній бік).

Прийняте головним інспектором рішення направлено директору Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради 03.05.2017, відповідно до копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.54).

Не погоджуючись із прийнятим головним інспектором рішенням, з метою захисту свого порушеного права шляхом визнання протиправним та скасування рішення від 27.04.2017 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015, ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним публічно-правовим відносинам, суд керується такими нормативно-правовими актами.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України в даній справі суд застосовує положення Конституції України, Земельного Кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VІ (надалі, також - Закон №3038-VІ), Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698, Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, а також інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, у відповідних редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Перевіряючи рішення відповідача щодо наявності підстав та правомірності скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015 суд виходить із таких підстав та мотивів.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VІ, а саме статтею 41 визначено, що державний архітектурно-будівельний нагляд - сукупність заходів, спрямованих на дотримання уповноваженими органами містобудування та архітектури, структурними підрозділами Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та виконавчими органами сільських, селищних, міських рад з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами, що здійснюють контроль у сфері містобудівної діяльності (далі - об'єкти нагляду), вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час провадження ними містобудівної діяльності.

Державний архітектурно-будівельний нагляд здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З метою здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду головні інспектори будівельного нагляду, серед іншого, перевіряють законність рішень у сфері містобудівної діяльності, прийнятих об'єктами нагляду.

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, вчинених об'єктами нагляду, головні інспектори будівельного нагляду мають право, зокрема, скасовувати чи зупиняти дію рішень, прийнятих об'єктами нагляду відповідно до визначених цим Законом повноважень, які порушують вимоги містобудівного законодавства, з подальшим оприлюдненням такої інформації на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Механізм здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду встановлено Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698 (надалі, також - Порядок №698). Відповідно до пункту 2 Порядку, нагляд здійснюється Держархбудінспекцією через головних інспекторів будівельного нагляду шляхом проведення планових, позапланових, документальних і камеральних перевірок. Перевірки проводяться головним інспектором будівельного нагляду або кількома головними інспекторами будівельного нагляду.

Одним із основних завдань нагляду, відповідно до пункту 3 Порядку, є скасування чи зупинення дії рішень, прийнятих з порушенням вимог містобудівного законодавства об'єктами нагляду, зокрема щодо документів, які дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування або анулювання зазначених документів.

Водночас, у відповідності до пункту 32 Порядку №698, якщо рішення об'єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

У разі зупинення дії рішення об'єкт нагляду вживає заходів щодо усунення порушень, зазначених у рішенні про зупинення, та про результати повідомляє головному інспектору будівельного нагляду, який прийняв таке рішення.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Відповідно до частин 1-5 статті 29 Закону №3038-VІ основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону №3038-VІ містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Частиною 3 статті 29 вказаного Закону передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі.

Підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, відповідно до абзацу другого частини 5 статті 29 Закону №3038-VІ є невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Як встановлено з матеріалів справи, станом на момент отримання ОСОБА_1 містобудівних умов та обмежень чинним був генеральний план міста Івано-Франківська, затверджений в 1991 році.

Виходячи із відомостей, які зазначені у виданих позивачу містобудівних умовах і обмеженнях, функціональне призначення земельної ділянки по вул. Вагилевича, 2а, в м. Івано-Франківську, згідно із генеральним планом - територія малоповерхової та багатоквартирної житлової забудови, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), наміри забудови - будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення (а.с.13 та зворотній бік).

Згідно зі статтями 91, 96 Земельного кодексу України (надалі, також - ЗК України) власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 № 858-IV, цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Види цільового призначення земель визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548 (надалі, також - Класифікація).

Відповідно до пункту 1.4, зазначеною Класифікацією визначено поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Враховуючи викладене, зміна цільового призначення земельної ділянки із зміною коду Класифікації видів цільового призначення земель здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок, погодженими та затвердженими в установленому порядку.

Так, відповідно до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема, землі житлової та громадської забудови.

Згідно зі статями 38 та 39 Земельного кодексу України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Відповідно до Класифікації, до земель житлової забудови належать землі: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (стаття 40 ЗК України); для колективного житлового будівництва (стаття 41 ЗК України); для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (стаття 42 ЗК України); для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання; для будівництва індивідуальних гаражів; для колективного гаражного будівництва; для іншої житлової забудови; для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Таким чином землі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку відносяться до земель однієї категорії, проте враховуючи наведені правові норми та встановлені обставини у справі, суд погоджується із доводами відповідача, що для виконання будівельних робіт із будівництва багатоквартирного житлового будинку цільове призначення земельної ділянки повинно відповідати приписам статті 42 Земельного кодексу України - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Вказаний недолік чи невідповідність цільового використання земельної ділянки намірам забудови може бути самостійно усунений позивачем, в порядку визначеному чинним законодавством.

Що стосується відповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні слід зазначити таке.

За змістом частини 1 статті 16 Закону №3038-VІ планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Відповідно до частини 1 статті 17 цього ж Закону генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно з пунктом 42 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

З приписів норм вказаного Закону можна дійти обґрунтованого висновку, що розроблення і затвердження містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування і відноситься до їх виключної компетенції, а відтак позивач не наділений правомочністю впливати на процедуру і строки розробки плану зонування чи детального плану території.

Як зазначалось вище та підтверджується матеріалами справи функціональне призначення земельної ділянки згідно генерального плану міста: існуючий стан - територія малоповерхової та багатоквартирної житлової забудови (зворотна сторона а.с.13,46).

Законом України від 14.05.2015 № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено поняття «багатоквартирний будинок», згідно з яким - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна.

Залежно від кількості поверхів багатоквартирні житлові будинки, згідно з нормами ДБН 360-92 поділяють на малоповерхові (1-4 поверхи) та багатоповерхові (5 поверхів та вище).

Наданий відповідачем фрагмент генерального плану міста по вул. Вагилевича в місті Івано-Франківську містить дані щодо багатоквартирної житлової забудови поверховістю 5 (п'ять) поверхів (зворотна сторона а.с.50).

З огляду на вищенаведені обставини відповідачем не доведено наявність обґрунтованих підстав для скасування містобудівних умов та обмежень від 16.09.2015 №136-51.1-01.

Судом встановлено, що абзацом 3 пункту 14 «Інші вимоги» містобудівних умов та обмежень, виданих позивачу, останнього, зокрема, зобов'язано до початку виконання будівельних робіт: у встановленому законом порядку змінити цільове призначення земельної ділянки, у відповідності до намірів будівництва та генерального плану міста (зворотній бік а.с.14).

Таким чином, на позивача покладався обов'язок приведення у відповідність цільового призначення земельної ділянки із намірами забудови та вимогами містобудівної документації на місцевому рівні, строк виконання якого безпосередньо пов'язувався із початком будівництва.

Відповідно до вимог частини восьмої статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.

Пунктом 32 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 №698 передбачено, що якщо рішення об'єкта нагляду порушує вимоги законодавства у сфері містобудівної діяльності, таке рішення скасовується або його дія зупиняється в разі можливості усунення виявлених порушень.

Слід зазначити, що редакція статті 29 Закону №3038-VІ, станом на момент винесення відповідачем оскаржуваного рішення, не передбачала підстав для скасування містобудівних умов і обмежень, проте в абзаці другому частини 5 вказаної статті містила єдину підставу для прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, а саме - у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07.07.2011 року №109, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 22 липня 2011 за №912/19650 теж єдиною підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, містобудівні умови та обмеження видаються на підставі містобудівної документації (в даному випадку місцевого рівня) при зверненні зацікавленої особи до уповноваженого органу з поданням визначеної документації. При цьому, підставою відмови в наданні містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, тобто така невідповідність встановлюється на стадії надання містобудівних умов та обмежень.

Аналогічний висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №803/1231/17 та від 14.08.2018 у справі №823/5265/15.

З огляду на те, що виявлені недоліки Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015 підлягали усуненню, що додатково підтверджується змістом частини 14 «Інші вимоги» відповідач мав право у відповідності до пункту 32 Порядку №698 зупинити дію рішення об'єкта нагляду та повідомити його про необхідність усунення встановлених недоліків, а відтак скасування містобудівних умов та обмежень є крайнім заходом.

Вищевказана позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №803/952/17.

Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні у справі «Рисовський проти України» (№29979/04) від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик їх помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Також зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен накладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Отже, відповідачем не доведено доцільність скасування спірних містобудівних умов та обмежень, як крайнього заходу, а отже відповідачем як суб'єктом владних повноважень не дотримано принципу належного урядування та необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані застосовані заходи результатів державного нагляду і контролю.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведених підстав та вказаних правових норм суд вважає позовні вимоги такими, що підлягаю задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплата судового збору позивачем у розмірі 769,00 грн. підтверджується оригіналом квитанції №0.0.1258524335.1 від 04.02.2019 (а.с.3).

Оскільки позивачем у справі документально не підтверджено понесення будь-яких інших судових витрат, то компенсації підлягає лише сплачена сума судового збору.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення головного інспектора будівельного нагляду відділу нагляду за діяльністю уповноважених органів з питань архітектури та містобудування Управління ДАБІ в Івано-Франківській області Тарабаса О.М. від 27.04.2017 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №136-51.1-01 від 16.09.2015.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України (код ЄДРПОУ - 37471912) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 769 (сімсот шістдесят дев'ять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1;

Відповідач: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, адреса: бульвар Лесі Українки, буд. 26, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ - 37471912.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.