Рішення № 80982312, 03.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/880/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тихонова І.В.,

при секретарі судового засідання Якимчук В.В.,

за участю

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області про встановлення страхового стажу та отримання одноразової грошової допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

27 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (далі - відповідач, УПФ в Попаснянському районі Луганської області), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі його десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень, передбачених ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу роботи, в закладах та установах державної або комунальної власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню , у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень, передбачених ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» наступні періоди роботи (служби):

з 01.04.1977 по 06.05.1977 в Ровеньківській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера швидкої допомоги (00.01.06);

з 01.08.1985 по 30.07.1986 у Ворошиловградській обласній клінічній лікарні в інтернатурі з неврології (01.00.00);

з 21.10.1987 по 25.11.1988 в Первомайській Межрай МСЕК на посаді лікаря невропатолога (01.01.05);

з 08.05.1977 по 16.05.1979 - служба в лавах Радянської армії у військовій частині 28042 на посаді фельдшера.

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день ЇЇ призначення, відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень, передбачених ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування зазначених вимог зазначено, що з 21.07.2018 року позивачу управлінням Пенсійного фонду України в Попаснянському районі було призначено пенсію за віком.

При призначенні пенсії таку одноразову грошову допомогу йому не було нараховано та сплачено. 28.08.2018 року він звернувся до відповідача за поясненням. Згідно наданої управлінням відповіді № 87/к-14 від 18.09.2018 року, слідує , що за розрахунком стажу, стаж , який би дав позивачу право на отримання такої грошової допомоги, становить 30 років 08 місяців 26 днів. Тобто , до страхового стажу управлінням не були зараховані такі періоди його трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці з 01.04.1977 по 06.05.1977 в Ровеньківській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера швидкої допомоги (00.01.06); з 01.08.1985 по 30.07.1986 у Ворошиловградській обласній клінічній лікарні в інтернатурі з неврології (01.00.00); з 21.10.1987 по 25.11.1988 в Первомайській Межрай МСЕК на посаді лікаря невропатолога (01.01.05).

Згідно пояснення, наданого відповідачем зазначені періоди роботи були зараховані тільки до загального стажу роботи, та не зараховані до спеціального стажу через відсутність інформації щодо перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікань чи відсторонень від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років , що унеможливлює визначення календарно наявного страхового стажу для призначення грошової допомоги за вищезазначені періоди роботи.

Вважає, що відповідачем необґрунтовано та з порушенням не здійснено зарахування до спеціального стажу позивача періодів роботи та не виплачено грошову допомогу відповідно до п. 7.1. розділу XV Прикінцеві положення Закону.

Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с. 44-46).

В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначив, що позивач отримує пенсію за віком на загальних підставах в управлінні Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області.

При призначенні пенсії таку одноразову грошову допомогу йому не було нараховано та сплачено.

28.08.2018 позивач звернувся до управління за поясненнями. Відповіддю від 19.09.2018 № 87/к-14 роз'яснено, що за розрахунком стажу, стаж , який дає ОСОБА_2 право на отримання такої грошової допомоги, становить 30 років 08 місяців 26 днів, в той час як для виплати грошової допомоги пільговий стаж повинен становити 35 років.

Управлінням не були зараховані такі періоди його трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці:

- з 01.04.1977 по 06.05.1977 в Ровеньківській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера швидкої допомоги (00.01.06);

- з 01.08.1985 по 30.07.1986 у Ворошиловградській обласній клінічній лікарні в інтернатурі з неврології (01.00.00);

- з 21.10.1987 по 25.11.1988 в Первомайській Межрай МСЕК на посаді лікаря невропатолога (01.01.05).

Ці періоди трудової діяльності Позивача були зараховані управлінням тільки до страхового стажу роботи, та не зараховані до спеціального стажу через відсутність інформації щодо перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікань чи відсторонень від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років , що унеможливлює визначення календарно наявного страхового стажу для призначення грошової допомоги за вищезазначені періоди роботи.

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими з підстав, викладених у ній та позові (а.с. 65-67)

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13.03.2019 справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 03.04.2019 (а. с. 1-2).

Представник позивача у судовому засідання просив заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі з підстав, викладених в позові.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с. 63), причини неприбуття суду не повідомив.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, є пенсіонером за віком, що підтверджено копіями паспорту громадянина України (а.с.10-11), картки платника податків (а.с. 11)..

15.08.2018 позивач звернулась до управління із заявою про призначення пенсії за віком, яка була призначена 21.07.2018 (арк. спр. 48, 56).

Позивачем були надані: трудова книжка, військовий квиток, паспорт, диплом, заява про призначення пенсії, довідки про стаж роботи (арк. спр. 48зв.-55зв.).

28.08.2018 позивач звернувся до управління за поясненнями (а.с. 34).

Відповіддю від 19.09.2018 № 87/к-14 (а.с. 36-37) роз'яснено, що за розрахунком стажу, стаж , який дає ОСОБА_2 право на отримання такої грошової допомоги, становить 30 років 08 місяців 26 днів, в той час як для виплати грошової допомоги пільговий стаж повинен становити 35 років.

Управлінням не були зараховані такі періоди його трудової діяльності, зазначені у трудовій книжці:

- з 01.04.1977 по 06.05.1977 в Ровеньківській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера швидкої допомоги (00.01.06);

- з 08.05.1977 по 16.05.1979 - служба в лавах Радянської армії у військовій частині 28042 на посаді фельдшера;

- з 01.08.1985 по 30.07.1986 у Ворошиловградській обласній клінічній лікарні в інтернатурі з неврології (01.00.00);

- з 21.10.1987 по 25.11.1988 в Первомайській Межрай МСЕК на посаді лікаря невропатолога (01.01.05).

Ці періоди трудової діяльності Позивача були зараховані управлінням тільки до страхового стажу роботи, та не зараховані до спеціального стажу через відсутність інформації щодо перебування позивача у відпустках без збереження заробітної плати, можливих відволікань чи відсторонень від роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років , що унеможливлює визначення календарно наявного страхового стажу для призначення грошової допомоги за вищезазначені періоди роботи.

Згідно записів трудової книжки від 01.04.1977 позивач з 01.04.1977 по 06.05.1977 працював в Ровеньківській станції швидкої медичної допомоги на посаді фельдшера швидкої допомоги, з 01.08.1985 по 30.07.1986 - у Ворошиловградській обласній клінічній лікарні в інтернатурі з неврології, з 21.10.1987 по 25.11.1988 - в Первомайській Межрай МСЕК на посаді лікаря невропатолога (01.01.05) (арк. спр. 31-32).

З інформації з військового квитка та архівної довідки вбачається, що з 08.05.1977 по 16.05.1979 позивач проходив службу в лавах Радянської армії у військовій частині 28042 на посаді фельдшера (а.с. 35).

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначається Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).

У відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 7.1. розділу XV Прикінцеві положення Закону особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів; "е"-"ж" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначені окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років мають в тому числі працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (пункт «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»)

Відповідно до Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011№ 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Страховий стаж враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенси, яка призначена до виплати.

Згідно з розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 № 909, право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) певних закладів охорони здоров'я, наведених в цьому переліку. Відповідно до приміток 2 і 3 до названого Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ; робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров'я та сільського господарства» було затверджено перелік установ, організацій та посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, який діяв до введення в дію відповідного законодавства України. Згідно з пунктом 1 розділу 2 цього переліку право на пенсію за вислугу років мали лікарі, зубні лікарі, техніки, фельдшери помічники лікаря, акушери, масажисти, лаборанти та медичні сестри - всі незалежно від найменування посади, які працювали в певних закладах охорони здоров'я, наведених в цьому переліку.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії визначається ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Згідно із цією статтею основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Зазначеній нормі відповідає п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), яким встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління ПФУ № 22-1 від 25.11.2005, до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.

Згідно до п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач належним чином не оцінював подані позивачем документи, не надавав необхідних фахових роз'яснень (порушення п. 3 Порядку № 637), не пропонував в рамках наданих повноважень (п. 3.3. Порядку № 22-1) можливість виклику до пенсійного органу свідків (пункти 17, 18 Порядку № 637).

Натомість, судом встановлено, що трудова книжка позивача мають необхідні дані за спірні періоди, які свідчать про роботу з 01.04.1977 по 06.05.1977, 01.08.1985 по 30.07.1986, 21.10.1987 по 25.11.1988 позивача на відповідних посадах, які повинні бути зараховані до його страхового та спеціального стажу.

Крім того, відповідачем зовсім не зазначено, в чому саме полягає неповнота або невідповідність записів в трудовій книжці позивача.

Відповідачем не зазначено, а судом не виявлено доказів тому, що спірні записи в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.

Щодо служба позивача в лавах Радянської армії у військовій частині 28042 на посаді фельдшера в період з 08.05.1977 по 16.05.1979, суд дійшов наступного висновку. У війському квитку позивача зазначено, що з 08.05.1977 по 16.05.1979 позивач проходив службу в лавах Радянської армії (а.с. 35).

При цьому, архівною довідкою Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 14.05.2018 № 18/2/3587 підтверджено проходження позивачем військової служби на посаді фельдшера (а.с. 33).

В частині першій ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що період військової служби з 08.05.1977 по 16.05.1979, підлягає врахуванню до загального стажу роботи позивача, а також до пільгового стажу.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, суд вважає, що є всі підстави для зарахування до страхового та спеціального стажу ОСОБА_2 періодів роботи 01.04.1977 по 06.05.1977, 08.05.1977 по 16.05.1979, 01.08.1985 по 30.07.1986, 21.10.1987 по 25.11.1988 та виплати йому грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Доводи відповідача про те, що суд немає правових підстав для стягнення з відповідача судового збору з огляду на відсутність фінансування, судом відхиляються з наступних підстав.

В обґрунтування вказаних доводів відповідач зазначає, що відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовується на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з частиною другою статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом.

Так, відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є правом суду, заява сторони розглядається виходячи з наведених в ній обставин, які підтверджені належними доказами.

З вищевикладеного вбачається, що єдиною підставою для задоволення клопотання є врахування майнового стану сторони, обґрунтування цих обставин, які свідчать про неможливість оплати судового збору, покладається на сторону, яка звертається з заявою.

На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.

Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.

Оскільки статтями 133 КАС України та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено можливість суду у виключних випадках зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати, відстрочити або розстрочити сплату судового збору, а не обов'язок, суд вважає за необхідне відхилити доводи відповідача за необґрунтованістю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн (а. с. 3).

Таким чином, на користь Позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792608, 93300, Луганська область, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2) про встановлення страхового стажу та отримання одноразової грошової допомоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області в частині невиплаті ОСОБА_2 при призначенні пенсії за віком грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з незарахуванням до його страхового та спеціального стажу періодів роботи з 01.04.1977 по 06.05.1977, 08.05.1977 по 16.05.1979, 01.08.1985 по 30.07.1986, 21.10.1987 по 25.11.1988.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області зарахувати до страхового та спеціального стажу ОСОБА_2 періоди роботи з 01.04.1977 по 06.05.1977, 08.05.1977 по 16.05.1979, 01.08.1985 по 30.07.1986, 21.10.1987 по 25.11.1988 та виплатити йому грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в Попаснянському районі Луганської області (код ЄДРПОУ 21792608, 93300, Луганська область, м. Попасна, вул. Шкільна, буд. 2) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістсот вісім грн. 40 коп.)

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс судового рішення складено та підписано 08.04.2019.

Суддя І.В. Тихонов