Рішення № 80982197, 01.03.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2019 року № 320/476/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 83% до 70% від відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити пенсію ОСОБА_1 в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 з врахуванням проведених раніше виплат, здійснити виплату невідкладно та одним платежем;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2017;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести невідкладно та одним платежем виплату різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, перерахованої на підставі довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач необґрунтовано застосував показник максимального розміру пенсії у розмірі 70 процентів, що встановлений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у редакції, чинній на момент перерахунку. Позивач стверджує, що пенсія йому призначена на рівні 83 процентів грошового забезпечення відповідно до вказаного закону у редакції, чинній на момент призначення йому пенсії, і розмір обрахованої таким чином пенсії не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві, зокрема і при перерахунку пенсії.

Позивач також стверджує, що показник максимального розміру пенсії у розмірі 70 процентів, що встановлений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", має застосовуватись виключно при призначенні нових пенсій. Водночас при зміні цього показника стосовно його пенсії відповідач проводив перерахунок пенсії, що за механізмом, умовами та порядком не є тотожним поняттю "призначення пенсії". Крім того, позивач зазначає, що постанова № 103 суперечить меті та спрямованості Закону № 2262-ХІІ, погіршує його становище в частині строків виплати належної йому пенсії, а отже не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.02.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Представник відповідача в письмовому відзиві, поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову, в обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що посадові особи пенсійного органу при здійсненні перерахунку пенсії позивачу та її виплаті діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, який передбачений чинним законодавством України.

Відповідачем також подано до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Вирішуючи питання про наявність підстав для розгляду адміністративної справи в судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 вказаної статті, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

У даному випадку предмет позову стосується рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.

Таким чином, дана адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, що має бути розглянута без проведення судового засідання.

Зазначаючи про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.

Враховуючи, що дана адміністративна справа з огляду на її предмет і характер спірних правовідносин є малозначною і будь-яких вагомих підстав для її розгляду у судовому засіданні відповідач не зазначив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 є пенсіонером органів внутрішніх справ та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області. З 20 червня 2009 року позивач отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі 83% від суми його грошового забезпечення, що підлягає врахуванню для призначення пенсії.

Судом встановлено, що пенсію позивачу було призначено з урахуванням наступних складових та сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 680,00 грн.; оклад за військове звання - 65,00 грн.; процентна надбавка за вислугу років 35% - 260,75 грн.; середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці - 1751,15 грн. Підсумок пенсії з надбавками - 3480,74 грн.

Учасниками справи визнається, що у квітні 2018 року у зв'язку із зміною розмірів грошового забезпечення поліцейських, на підставі статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" та довідки, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Київській області, ОСОБА_1 було проведено перерахунок пенсії з 01.01.2016. Однак, пенсію перераховано виходячи з 70% грошового забезпечення, а не 83%, як було встановлено при її призначені.

Згідно з довідкою, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Київській області, розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, становить: посадовий оклад - 1900,00 грн.; оклад за військове звання - 1000,00 грн.; процентна надбавка за вислугу років 45% - 1305,00 грн.; премія 21.83% - 917,95 грн. Усього - 5122,95 грн.

На підставі даних вказаної довідки відповідачем здійснено перерахунок пенсії позивача, згідно з яким підсумок пенсії (з надбавками) позивача склав 5083,07 грн.

Позивач, вважаючи, що перерахунок пенсії йому здійснено з порушеннями, через свого представника, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

На адвокатський запит, пенсійний орган листом від 11.12.2018 за №3844/03, надав відповідь, в якій повідомив, що перерахунок пенсії позивачу здійснений з 01.01.2016 на підставі наданої Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Київській області довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1

Так, відповідачем повідомлено, що грошове забезпечення згідно вказаної довідки складає 5122,95 грн., де: посадовий оклад - 1900,00 грн.; оклад за військове звання - 1000,00 грн.; процентна надбавка за стаж служби 45% - 1305,00 грн.; премія 21,83% - 917,95 грн. Розмір пенсії відповідно до статті 13 Закону становить 70% грошового забезпечення 3586,07 грн. (5122,95 грн. х 70%).

Також, відповідач у даному листі зазначив, що суму доплати по перерахунку за період з 01.01.2018 по 30.04.2018 в сумі 4717,32 грн. ОСОБА_1 отримав в квітні місяці поточного року. Виплата доплати по перерахунку за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 в сумі 28303,92 грн. буде проведена з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", починаючи з 01.01.2019.

Крім того, відповідач додатково повідомив, що при проведенні перерахунку пенсії застосовуються норми Закону, чинні на момент проведення перерахунку. Статтею 13 Закону передбачено, що максимальний розмір пенсії, обчисленої відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70% відповідних сум грошового забезпечення. Таким чином перерахунок пенсії проведений, враховуючи норми чинного законодавства.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ) . Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII (в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу) загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90% відповідних сум грошового забезпечення.

В дану статтю Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI були внесені зміни, якими обмежено максимальний розмір пенсії на рівні 80% від відповідних сум грошового забезпечення.

У подальшому Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27.03.2014 також внесені зміни до статті 13 Закону № 2262-XII та змінено до 70% максимальний розмір пенсії від сум грошового забезпечення.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу викладених норм убачається, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VІІ від 27.03.2014 зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-XII щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від сум грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постановах від 03.04.2018 по справі №564/2288/16-а (К/9901/23573/18) та від 24.04.2018 по справі № 686/12623/17 (К/9901/849/17).

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням зазначеного, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій відповідача щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років позивачу під час її перерахунку з 83% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії у розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016, підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправної бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення виплати різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та зобов'язання відповідача провести невідкладно та одним платежем виплату різниці пенсії ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, перерахованої згідно із Законом України від 23.12.2015 №900-VІІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ та членів сімей", ст. 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, виданої Ліквідаційною комісією Головного управління МВС України в Київській області, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечувалось учасниками справи, станом на день звернення до суду позивач був обізнаний про те, що йому здійснено перерахунок пенсії та проведено частково її виплату.

Щодо іншої частини несплаченої пенсії то суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 частину четверту статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII викладено у новій редакції: "Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України <…>".

Так, 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року №103 (далі - Постанова №103), у період дії якої позивач звернувся до суду з позовом, що розглядається у даній справі.

Зазначеною постановою були внесені зміни, зокрема і до пункту 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45 (далі - Порядок №45), який викладено у новій редакції: "Пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон), у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України".

Пунктом 3 Постанови №103 Кабінетом Міністрів України вирішено перерахувати з 01 січня 2016 року пенсії, призначені згідно із Законом №2262-ХІІ, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) за прирівняною посадою з розміру грошового забезпечення поліцейського, враховуючи відповідні оклади за посадою, спеціальним званням, відсоткову надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за січень 2016 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції". Розмір премії визначається у середніх розмірах, що фактично виплачені за відповідною посадою (посадами) поліцейського за січень 2016 року.

Виплату перерахованих відповідно до абзацу першого цього пункту пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) проводити з 01 січня 2018 року. Сума перерахованих пенсій для виплати за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року обчислюється органами Пенсійного фонду України станом на 01 січня 2018 року та виплачується після виділення коштів на їх фінансування з державного бюджету в такому порядку: з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 50 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року; з 01 січня 2020 року - щомісяця окремою сумою у розмірі 100 відсотків різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої відповідно до абзацу першого цього пункту, та місячним розміром отриманої особою пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року та до забезпечення повної виплати розрахованої суми.

Суд звертає увагу на те, що Постанова №103 не позбавляє позивача права на перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року у зв'язку із підвищенням грошового забезпечення поліцейських згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (далі - Постанова №988) та права на виплату перерахованої пенсії з 01 січня 2018 року, а лише визначає особливий порядок виплати заборгованості, що виникла з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року (включно) у зв'язку із таким перерахунком.

На цьому ж наголосив Верховний Суд в ухвалі від 02 травня 2018 року по справі №818/1076/18, зазначивши, що Постанова №103 не змінює регулювання правовідносин з приводу перерахунку пенсій колишнім працівникам міліції на підставі Закону №2262-XII та Постанови №988, а лише визначає порядок виплати перерахованих пенсій.

За змістом частини першої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року №794-VII акти Кабінету Міністрів України (постанови і розпорядження) є обов'язковими для виконання.

Крім того, оскільки Кабінет Міністрів України у Постанові №103 не відмовився від взятого Державою зобов'язання перерахунку та виплати пенсії відповідним категоріям осіб, не позбавив їх права на отримання перерахованого відповідного розміру пенсії, а лише змінив порядок виплати заборгованості, що виникла у зв'язку із таким перерахунком, відстрочивши та розстрочивши її з 2019 року, то суд вважає, що порядок виплати пенсії, встановлений цією постановою Уряду, цілком відповідає вимогам чинного законодавства та положенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої-другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

У рішенні "Великода проти України" від 03 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Крім того, у зазначеному рішенні Європейський суд з прав людини став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи.

Конституційний Суд України у пункті 2.1 рішення №20-рп/2011 від 26.12.2011 зазначив, що зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У пункті 2.2. вказаного рішення зазначено, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п. 2, 3 ст. 116).

У рішенні від 2 березня 1999 року №2-рп/99 у справі про комунальні послуги Конституційний Суд України вказав, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п. 3 ст. 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади, до яких належить і Пенсійний фонд України. Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України бюджет Пенсійного фонду України затверджує Уряд України. Таким чином, Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, а Пенсійний фонд України - органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, норми чинного законодавства України та судова практика Європейського суду з прав людини допускають зміну Урядом механізму реалізації соціально-економічних прав громадян за умови збереження таких прав.

За таких обставин, оскільки Кабінет Міністрів України у Постанові №103 не скасовував (а навпаки підтвердив соціально-економічні права відповідної категорії осіб на перерахунок пенсії), а виключно змінив механізм реалізації цих прав (встановив особливий порядок виплати заборгованості перерахованої пенсії), то вказане рішення Уряду підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Отже, позивач має право на перерахунок пенсії з 01 січня 2016 року, який відповідачем і був здійснений. Проте, пенсія у перерахованому розмірі має виплачуватися позивачу у загальному порядку з 01 січня 2018 року, а заборгованість, що виникла за 01 січня 2016 року - 31 грудня 2017 року, буде виплачуватись у порядку, встановленому абзацами третім-четвертим пункту 3 Постанови №103, тобто починаючи з 01 січня 2019 року.

Оскільки виплата перерахованої позивачу пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року буде здійснена починаючи з 01 січня 2019 року, то на даний час права позивача в цій частині не порушені, а суд у даному випадку позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, оскільки заборгованість, що виникла, підлягає виплаті в порядку, встановленому абзацами третім - четвертим пункту 3 Постанови №103.

При цьому, матеріали справи не спростувань тверджень відповідача про те, що ним виплачено позивачу пенсію у перерахованому розмірі, починаючи з 01.01.2018 по 30.04.2018 включно.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 768,40 грн. Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 768,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Щодо заяви позивача про стягнення на його користь витрат на правничу професійну допомогу в сумі 5000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатським бюро "Івана Хомича" в особі директора - адвоката Хомича Івана Олександровича (Адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги від 12.11.2018 б/н, за яким адвокат зобов'язався надавати за дорученням клієнта юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п.п. 4.1 договору за надання юридичних послуг за цим Договором Клієнт сплачує 5000,00 грн. протягом одного місяця з дня підписання договору.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. додано копії акту прийому-передачі надання правничої допомоги №1/19 від 28.01.2019, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю серії ВН №0000055 від18.11.2015, видане на ім'я Хомича Івана Олександровича та ордер серії КВ №426526.

Як убачається з акту прийому-передачі надання правничої допомоги №1/19 від 28.01.2019 та розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, адвокатом Хомичем Іваном Олександровичем була надана позивачу юридична допомога на загальну суму 5000,00 грн., яка складається з надання консультації (0,5 год.) у розмірі 500,00 грн., правової оцінки та аналізу судової практики (1 год.) у розмірі 1000,00 грн., написання позовної заяви (2,5 год.) у розмірі 2500,00 грн., підготовка позовної заяви та копій документів до неї для направлення до суду (1 год.) у розмірі 1000,00 грн.

Водночас, всупереч встановленим законодавством вимогам, серед наданих позивачем до суду документів, немає жодного підтверджуючого документа, який би свідчив про оплату послуг правової допомоги позивачем адвокату Хомичу Івану Олександровичу саме у розмірі 5000, 00 грн.

Враховуючи докази, надані представником позивача на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов до висновку, що наведені документи не можуть слугувати належними та допустимими доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а тому суд не знаходить підстав для їх відшкодування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду у Київській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 83% на 70% від відповідних сум грошового забезпечення при здійсненні її перерахунку.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок пенсії за вислугу років ОСОБА_1 в розмірі 83% від відповідних сум грошового забезпечення, з 01 січня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесять вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.