Рішення № 80977406, 21.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4181/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Поварчук В.В.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Талишханової Ф.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати наказ відповідача № 151 від 09.08.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протиправним і скасувати його;

- зобов'язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалами суду від:

- 22.08.2018 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження;

- 17.09.2018 року: продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

В судовому засіданні представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях по справі (т.1 а.с.5-6, т.2 а.с.68), із посиланням на ст. 1 Конвенції про статус біженця 1951 року, Європейської конвенції з прав людини, п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1, п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», із зазначенням таких фактичних обставин:

- у липні 2018 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. 15.08.2018 року позивач отримав повідомлення № 5/1-615 від 09.08.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі наказу № 151 від 09.08.2018 року;

- при зверненні до міграційних органів позивач наголосив, що побоюється повернення до країни походження як для себе так й для його цивільної дружини зі спільними дітьми. Під час находження на території України позивач познайомився зі своєю цивільною дружиною. Про даний факт повідомив свою родину, на що отримав негативне ставлення та погрози відносно нього;

- рішення відповідача прийняте без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи. Висновок є необґрунтованим, та свідчить про формальний підхід до розгляду справи. Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, та виконав усі умови щодо звернення до міграційного органу;

- вся вищезазначена інформація свідчить про об'єктивне побоювання позивача стосовно повернення до країни походження, та, крім того, спростовує інформацію, використану відповідачем, у якості обґрунтування відмови. Це свідчить про те, що інформація по країні походження не була всебічно досліджена, а також має місце формальний підхід до розгляду справи;

- дівчина позивача не має намір змінювати своє віросповідання - християнство на іслам ані до шлюбу, ані після нього. Даний факт ускладнює також виховання дітей у шлюбі, так як повністю суперечить канонам ісламу та національної традиції. Виховання дітей у іновірстві заборонено мусульманським правом. Виховання дітей - виключне право чоловіка. Навіть у тому випадку, якщо дружина належить до однієї з «релігій одкровення», тобто якщо вона юдейка або християнка. Сучасне законодавство не передбачає ніяких поправок з цього питання. У цивільному кодексі Єгипту, у статті № 124, визначено: «діти, народженні шлюбі від юдейки або християнки, приймають релігію батька». У Лівані, в ст. 12 (від 18.11.1938 року), йдеться про те, що «діти виховуються в релігії батька», тобто в ісламі. У Туреччині, згідно ст. № 266, «шлюбний договір, який дозволяє вільне релігійне виховання дітей має бути розірваний». Тому позивач отримав неодноразові погрози з боку своєї матері і дядька, - побоюється гніву та покарання від них. Згідно з Кораном, непокора батькам - злочин і розцінюється, як один із найтяжчих гріхів. Дане діяння унеможливлює його повернення на батьківщину;

- станом на теперішній час в країні громадської належності - Гвінеї відбувається переслідування таких осіб, як він, а також існує реальний ризик застосування до нього тортур, жорстокого, та такого, що принижує гідність поводження та покарання. Позивач вважається таким, що порушив традиційні норми моралі та канони ісламу;

- з вищенаведеного слідує, що існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі у випадку повернення у країну походження - Гвінею.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях по справі (т.1 а.с.16-23, т.2 а.с.89-93), із посиланням на п.п. 1, 13, 22 ч. 1 ст. 1, п. 6 ст. 8, абз. 2 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захист», п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2012 року № 1, із зазначенням таких фактичних обставин:

- в своєму адміністративному позові позивач посилається на те, що він побоюється повернення до батьківщини як для себе так і для його цивільної дружини зі спільними дітьми. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформацій та документів і встановлено, що причиною в'їзду в Україну, позивач повідомив про бажання здобути вищу освіту та небажання повертатись до країни громадянської належності через можливий осуд з боку його родини у зв'язку з його відносинами з українською дівчиною, яка сповідує християнство;

- позивач є уродженцем м. Кіндія, Гвінея, за національністю пулар, за віросповіданням мусульманин. Рідна мова пулар, також вільно володіє французькою, англійською та російською мовами, розуміє українську мову на початковому рівні. За сімейним станом неодружений, з 2010 року перебуває в цивільному шлюбі з гр. України ОСОБА_6, з якою має спільних дітей - сина ОСОБА_7, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_2, та доньку на ОСОБА_8, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1;

- починаючи з 2008 до 2009 року позивач навчався на підготовчому відділенні Українського державного хіміко-технологічного університету у м. Дніпро. З 2010 по 2013 роки здобував освіту на кафедрі «Менеджменту та фінансів» економічного факультету УДХТУ. В Україні позивач з 2013 року працює продавцем на промисловому ринку « 7 км» (Україна, Одеська область). Ані він, ані його інші близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій. Позивач є також невійськовозобов'язаним, військову службу не проходив;

- щодо виїзду з країни громадянської належності позивач повідомив наступне. 2008 року в останнє вибув за межі Гвінеї до України, авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) - Одеса (Україна), легально, на підставі паспортного документу та оформленої візи до України. В'їзд в Україну відбувся 18.11.2008, місце прибуття - міжнародний аеропорт «Одеса». В 2013 році позивач припинив навчання у Державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет» через нестачу коштів на сплату навчання. Із вказаного періоду до моменту першого звернення за міжнародним захистом від 27.04.2017 позивач перебував на території України у категорії нелегального мігранта, через що був притягнений до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 203 КУпАП;

- вдруге позивач звернувся за міжнародним захистом 30.07.2018. Повторне звернення було пов'язане із новоявленими обставинами, в якості останніх надав до територіального підрозділу ДМС в Одеській області ксерокопію заяви до поліції, яка, відповідно до його слів, була подана його батьками. Починаючи з 19.01.2018 позивач перебував у категорії нелегального мігранта, через що був притягнений до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 203 КУпАП;

- так, позивач зазначив, що не бажає повертатися до країни громадянської належності через можливий осуд з боку його родини у зв'язку з його відносинами з дівчиною, яка сповідує християнство. Водночас, позивачем не була належним чином обґрунтована ймовірна небезпека у зв'язку з цією обставиною у випадку повернення на Батьківщину. Також, відповідно до проаналізованої інформації по країні походження, не підтверджується можливість переслідування позивача за ознакою віросповідання. До того ж, як спостерігається з ІКП, в країні громадянської належності особи існують групи осіб, які дотримуються інших віросповідань, окрім ісламу;

- проведеним аналізом можливо встановити, що позивач належить до релігійної групи мусульман, яка становить більшість населення в Гвінеї, що спростовує можливість його переслідування з боку представників органів державної влади країни громадянської належності. Під час проведення аналізу матеріалів особової справи було встановлено, що у позивача ніколи не виникало проблем з представниками інших релігійних конфесій. Додатково встановлено, що позивач не був членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій в країні громадянської належності;

- за матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно позивача ніколи не висувалися офіційні звинувачення в країні громадянської належності. Про відсутність утисків з боку представників державних органів країни громадянської належності додатково свідчить обставина безперешкодного отримання паспортного документу у 2008 році. Незважаючи на висловлене небажання позивача повернутися до країни громадянської належності у зв'язку з ймовірною загрозою його життю та безпеці на Батьківщині, він продовжував термін дії свого паспортного документу в ґенеральному Консульстві Республіки Гінея у м. Київ, а також планує в подальшому продовжувати термін дії зазначеного документу, строк дії якого закінчився 05.08.2018, що свідчить про користування захистом країни громадянської належності;

- додатково, за матеріалами особової справи позивача спостерігається, що перебуваючи в категорії нелегального мігранта на території України з 2011 року, його перше звернення до територіального підрозділу ДМС відбулося лише в 2017 році, що ставить під сумнів реальність загрози життю особи та вказує на те, що дане звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлене лише потребою у легалізації на території України. Як спостерігається з матеріалів особової справи, у позивача відсутні будь-які докази можливої загрози його життю, безпеці чи свободі через одруження з дівчиною, яка сповідує християнство у випадку повернення до Гвінеї. Натомість, він стверджує, що не може наразі повернутися до Гвінеї через побоювання зазнати осуд з боку батьків у випадку приїзду до країни громадянської належності цивільної дружини шукача захисту та його двох неповнолітніх дітей. Зазначені елементи вважаються суб'єктивними та не містять конвенційних ознак визначення статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні;

- під час проведення протоколу співбесіди шукачем захисту було зазначено, що йому нічого не загрожувало, коли він проживав в Гвінеї, а також те, що він був цілком задоволений рівнем свого життя на Батьківщині;

- слід звернути увагу на положення Конституції Республіки Гвінеї, яка прийнята 1 січня 1990 року, яка проголошує рівність всіх віросповідань та можливість вільно сповідувати обрану релігію;

- додатково, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності у його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до заявника та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Так, наприклад: в заяві від 30.07.2018 року позивач зазначає, що друге звернення до Головного управління ГУ ДМС в Одеській області сталося в зв'язку з нововиявленою обставиною, для підтвердження чого надав ксерокопію заяви до поліції. Однак, позивач не зміг надати детальної інформації про зміст цих погроз, і сам факт отримання ксерокопії заяви до поліції, яка, начебто, була подана батьками позивача щодо одруження на християнці, викликає сумніви щодо правдоподібності; під час проведення протоколу співбесіди від 06.08.2018 позивачем було зазначено, що священною книгою мусульман Кораном заперечується шлюб між представниками двох релігій, додаючи, що покаранням за одруження на православній дівчині є побиття палицями 100 разів. Однак, згідно з проведеним аналізом, священною книгою мусульман Кораном не заперечується шлюб мусульманина із християнкою, що дає можливість вважати усні твердження позивача необґрунтованими. Іслам дозволяє мусульманину одружитися на християнці або іудейці, а вона, будучи його дружиною, господинею в його будинку, матір'ю його дітей і його супутницею по життю, при цьому може зберегти своє віросповідання; позивач жодним чином не підтвердив і не обґрунтував, чому і за якої причини в країні його громадянської належності не реалізуються положення Конституції, з урахуванням проаналізованої ІКП, що підтверджує наявність християнського населення на території Гвінеї; під час протоколу співбесіди від 16.05.2017 позивач стверджує, що підтримує зв'язок з рідним братом, однак під час проведення додаткового протоколу від 09.08.2018 фігурант справи заперечує факт підтримки зв'язку з братом, пояснюючи це тим, що його неправильно зрозуміли. Слід звернути увагу на те, що протокол співбесіди під час першого звернення позивача від 16.05.2017 року проводився належним чином, із присутністю перекладача. Таким чином, твердження позивача не підтверджуються відповідними доказами, що в свою чергу, знижує рівень довіри до клопотання в цілому;

- звернення позивача до територіального підрозділу ДМС було вмотивоване бажанням навчання та подальшого проживання на території України, а не ймовірними проблемами у випадку повернення до країни громадянської належності. Вважається, що позивач цілком може звернутися до правоохоронних органів в країні своєї громадянської належності у випаду загрози власному життю;

- як спостерігається з заяви та матеріалів особової справи, шукач захисту ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних переконань. Також, за матеріалами особової справи позивача відсутні ознаки, що можуть вказувати на наявність у особи проблем з представниками державних органів країни громадянської належності та можливість переслідування його близьких родичів за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Також, позивач повідомляє, що по відношенню до нього не застосовувалися тортури, нелюдське або таке, що принижує людську гідність поводження під час перебування на території країни громадянської належності. За злочини, що інкримінують позивачу на Батьківщині також не передбачено покарання у вигляді смертної кари, довічного ув'язнення або іншого виду надмірного покарання. Як вбачається з ІКП, смертна кара не передбачена в новому Кримінальному кодексі Республіки Гвінея, даний вид покарання не передбачений за будь-яке правопорушення. Також ІКП підтверджується, що в заявника відсутній ризик зазнати насильства, що може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- з матеріалів особової справи позивача спостерігається, що він проживає в цивільному шлюбі з громадянкою України, з якою має спільних дітей - громадян України, батьком яких він є. Враховуючи вищезазначені підстави, позивач має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до положень ЗУ «Про імміграцію»;

- таким чином, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Гвінеї з позиції надання йому міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни його громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону країни «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у шукача захисту відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- позивач 27.04.2017 вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області. За результатами всебічного розгляду матеріалів заяви та особової справи, було відмовлено у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Зазначене рішення позивач оскаржив у судових інстанціях. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2017 по справі № 815/2950/17 було відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до ГУДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити певні дії. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2017 - без змін. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2017 позивачеві було відмовлено у відкритті касаційного провадження, 19.01.2018 було відмовлено у прийнятті заяви представника ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії;

- із вказаного періоду (19.01.2018) до моменту чергового звернення за міжнародним захистом від 30.07.2018 особа перебувала на території України у категорії нелегального мігранта, через що на неї було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 203 КУпАП. 30.07.2018 позивач вдруге звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області. Як зазначає позивач, повторне звернення за міжнародним захистом сталось у зв'язку із нововиявленою обставиною. Даною обставиною позивач вважає існування заяви від 15.09.2017, нібито направленої його батьком до Міського управління поліції міста Сонфонія. На підтвердження цього позивач надав до ГУДМС України в Одеській області ксерокопію зазначеного документу. Разом із тим, було проведено аналіз наданих документів до ГУ ДМС України в Одеській області. За результатами проведеного аналізу встановлено, що наданий документ не приймається в якості підтвердження повідомленої позивачем історії переслідування на території країни громадянської належності, враховуючи розбіжності між змістом документів та повідомленою інформацією під час процедури набуття міжнародного захисту, детального вивчення елементів особової справи. Позивач надав до ГУ ДМС України в Одеській області копію заяви до поліції, проте особистих погроз він ніколи не отримував. Крім того, позивач не підтримує зв'язок зі своєю родиною, а тому не є зрозумілим, чому та яким чином саме 15.09.2018 (після розгляду його справи всіма судовими інстанціями) з'явився даний документ. Наданий до управління доказ так званого переслідування та можливої небезпеки з боку батьків позивача не приймаються ГУ ДМС України в Одеській області з позиції правдоподібних. По-перше, позивач при першому зверненні до управління не надав жодних доказів і навіть не повідомив про їх можливе існування. По-друге, позивач не зміг належним чином обґрунтувати, як саме він дізнався про її існування та не спромігся надати детальної інформації щодо змісту документу;

- слід зазначити, що у випадку непорозуміння з батьками необґрунтованим вбачається твердження позивача щодо неможливості його переїзду до іншого міста в Гвінеї лише через те, що особу там ніхто не буде підтримувати;

- позивач пов'язує неможливість повернення на Батьківщину лише через непорозуміння з батьками та родичами, які можуть застосувати фізичне покарання у випадку повернення в Гвінею позивача разом з українською дівчиною, проте на протоколі співбесіди зазначає, що батьки його люблять. У такому випадку територіальним підрозділом ДМС не приймається обґрунтованість побоювання зазнати переслідування з боку родини у випадку повернення до країни громадянської належності. Додатково, вважається, що позивач цілком може звернутися до правоохоронних органів в країні своєї громадянської належності у випадку загрози власному життю, тощо.

Заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року по справі № 815/2950/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення № 90 від 16.05.2017 р., зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено.

У даній постанові судом встановлено такі обставини та надано таку правову оцінку фактам, зокрема:

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є громадянином Гвінеї, за віросповіданням - мусульманин, за національністю пулар;

- 15.11.2008 р. ОСОБА_3 за студентською візою вилетів з Гвінеї до України авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туречччина) - Одеса (Україна). 18.11.2008 р. позивач прибув до України (м.Одеса);

- у період з 27.11.2008 р. по 2011 рік ОСОБА_3 навчався у Державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет»;

- з 2010 року перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 та має з нею двох дітей - сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 та доньку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6;

- 27.04.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16.05.2017 р. № 90, на підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Бугакової В.О., відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було відмовлено ОСОБА_3 у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- відповідно до зазначеного висновку від 16.05.2017 р. по справі № 2017ОD0061 міграційною службою було встановлено, що за аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Гвінеї з позиції надання йому міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. За результатами розгляду заяви та особової справи особи можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання шукачу захисту додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення до Гвінеї;

- як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності ОСОБА_3 зазначено те, що він прибув до України з метою отримання освіти та після приїзду до України він познайомився з українською дівчиною ОСОБА_6, однак його батьки заперечували проти зазначених стосунків, оскільки вона християнка та перестали сплачувати кошти за навчання в університеті. Позивач неофіційно одружився із ОСОБА_6 у мечеті, про що був повідомлений брат шукача притулку та надіслані відповідні документи до батьків, однак батьки розуміти не бажають. Також, через одруження з українською православною дівчиною його можуть вбити, у разі повернення до Батьківщини;

- як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_3 № 2017OD0061, позивач не входив до жодної політичної, релігійної чи громадської організації;

- при цьому, судом встановлено, що зазначені ОСОБА_3 причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень позивача та мають загальний характер. Так, на прохання управління навести докази можливого покарання за законом Корану, у випадку повернення до Гвінеї позивач зазначив, що «докази знайти тяжко, бо треба щоб я потрапив до них». Також на питання «Чи можете Ви звернутися до правоохоронних органів країни громадянської належності у випадку серйозності погроз, які можуть існувати на Вашу адресу у випадку повернення на Батьківщину?» зазначив, що «поліцейські самі мусульмани, тому це марно. Краще вирішити проблем з батьками, у поліцейських є дубінки та вони самі можуть побити»;

- за таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження;

- разом з тим, суд зазначає, що небажання громадянської дружини, про яке позивач зазначив у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.04.2017р., виїжджати до країни його громадянської належності та можливий осуд з боку його батьків, у випадку її приїзду, не містить конвенційних ознак визначення статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні;

- при цьому, суд зазначає, що сімейні конфлікти не є підставами для звернення за міжнародним захистом і не містять у собі відповідні ознаки статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту;

- зазначені обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманою з метою легалізації перебування на Україні у пошуках кращих умов життя;

- перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";

- при цьому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2017 року по справі № 815/2950/17: відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2018 року по справі № 815/2950/17 (т.1 а.с.165): відмовлено у прийнятті заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії; заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії разом із доданими до неї матеріалами повернуто заявнику.

30.07.2018 року позивач вдруге звернувся до відповідача з заявою № 122 (т.1 а.с.41-43), у якій зазначив, зокрема: «… Я приїхав в Україну як студент в грудні 2008 року на декілька років навчання. Я познайомився з ОСОБА_6, але мої батьки не схвалили мій вибір, тому, що вона іншої релігії, і в кінці кінців перестали мені платити за навчання, а з часом в нас з нею появились діти, це все погіршило ситуацію з батьками. І батьки були дуже злі на мене. Ось так вирішили покарати мене, тому, що в нас традиції «таліба» один із сім'ї не повинен одружуватись на іншій релігії. Покарання для цього 100 ударів по спині батогом і ногами, а потім кидання каміння, що може привести до смерті, а потім забороняють бачити свою наречену, навіть якщо у вас є діти. Я думал ці звичаї в минулому, я не хочу повертатися туди. Тому, прошу Україну про захист. Для доказування того, що все що я говорю вище може статись зі мною, якщо я повернусь додому. В кінці 2017 року я отримав повідомлення від батьків, в якому було сказано, що якщо я повернусь туди я понесу серйозне покарання в наслідок моїх вчинків. Я звернувся до служби консульства моєї країни і не отримав відповіді. Тому я прошу Українську державу допомоги і захисту.».

Згідно анкети позивача від 01.08.2018 року, як особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.47-52), позивачем зазначено, зокрема, що:

- сімейний стан: проживає з гр. України ОСОБА_6 в цивільному шлюбі, проживає з нею 7 років;

- неповнолітні особи, які не досягли 18 років і законним представником яких є заявник: не має

- ОСОБА_7 - син, ІНФОРМАЦІЯ_5, Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_1 від 07.07.2015 року;

- ОСОБА_8 - донька, ІНФОРМАЦІЯ_7, Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 від 15.09.2016 року;

- члени сім'ї, які не супроводжують заявника:

- ОСОБА_20 - мати, ІНФОРМАЦІЯ_8, адреса постійного проживання: м. Конакрі, (Гвінея), мікрорайон Кісосу, комуна Матото, працює лікарем, хірургом;

- ОСОБА_19 - батько, ІНФОРМАЦІЯ_9, адреса постійного проживання: м. Конакрі, (Гвінея), мікрорайон Кісосу, комуна Матото, працює водієм в Посольстві Республіки Гвінея в Великобританії;

- країну постійного проживання покинув в 2008 році;

- за надання притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах не звертався, бо в нього не було такої мети.

У даній анкеті причиною виїзду з країни постійного проживання зазначено, зокрема, що:

«Я вибув з Гвінеї з метою навчання, планував навчатися в Дніпропетровському. В мене був друг, який навчався в Одесі, в Політехнічному університеті, та він мені допоміг з запрошенням, знайшов університет в Дніпропетровську. Я приїхав спочатку в Одесу, а потім одразу ж потягом дістався до Дніпропетровську. Я навчався там 3 роки. Потім в мене виникли фінансові труднощі, та я не зміг до кінця провчитися. До цього сплачували за навчання мої батьки. В 2013 році я призупинив навчання в Економічному Університеті. Після закінчення в мене ще був строк в студентські посвідці, в мене ще залишався рік. Я за період цього часу займався вирішенням питання з навчанням. Але в решті я не зміг вирішити це питання. Тільки в 2017 році я звернувся в міграційну службу в Одеській області. З 2014 року по 2017 рік я проживав нелегально. Я не звертався до міграційної служби в м. Дніпропетровськ в зв'язку з тим, що не зміг вирішити питання з батьками, і вони не захотіли надсилати мені гроші для сплати навчання. В решті в Одесу я приїхав працювати в якості продавця на пром. ринку « 7 км.». Мені цю роботу запропонував один знайомий афганець. Як я вказував раніше, я в 2017 році звертався в міграційну службу, адже під час звернення в 2018 році в мене з'явилися свідчення стосовного того, що в разі мого повернення на Батьківщину на мене може чекати небезпека. Річ в тім, що в нашій родинні не прийнято щоб ми одружувались з особами, які сповідують іншу релігію. Батьки, коли дізнались, що я перебуваю в стосунках з дівчиною, яка ще й християнка, розлютились. Вони стверджували про те, що я маю навчатись там, а не заводити стосунки. Але я продовжував проживати в цивільному шлюбі зі своєю дружиною. Якщо я вирішу повернутися назад в Гвінею на мене може чекати небезпека, окрім того факту, що мої батьки написали на мене заяву в поліцію, вони можуть зробити дедалі більші кроки. Більшість населення Гвінеї - мусульмани, але в мусульманстві не існує проблем з представниками інших конфесій. В мене не має ніяких проблем з правоохоронними органами в моїй країні, проблеми в мне лише з батьками. Зі своїми батьками на даний момент я не підтримую зв'язок. Тому я не бачу сенсу повертатися назад, до Гвінеї, бо в мене тут є діти. Хто буде за ними доглядати, якщо я покину країну? Тому, я прошу Україну допомогти мені в цьому питанні.».

9 серпня 2018 року посадовою особою відповідача, М.А. Хачатрян, на підставі п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розглянувши заяву та особову справу № 2018OD0114 заявника, громадянина Гвінеї на установчі дані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, який 30.07.2018 року звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаючи, що заява є очевидно необґрунтованою, за відсутності умов, зазначених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складено висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.124-134), відповідно до змісту якого, з таких фактичних підстав, зокрема:

- заявник має громадянство Гвінеї, за національністю пулар (Pulaar), за віросповіданням мусульманин. Рідна мова пулар, заявник також вільно володіє французькою, англійською та російською мовами, розуміє українську мову на початковому рівні. За сімейним станом неодружений, з 2010 року перебуває в цивільному шлюбі з гр. України ОСОБА_6, з якою має спільних дітей - сина ОСОБА_7, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку на ОСОБА_8, гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_3, які проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1;

- починаючи з 2008 до 2009 року особа навчалась на підготовчому відділенні Українською державного хіміко-технічного університету у м. Дніпро. З 2010 по 2013 роки шукач захисту здобував освіту на кафедрі «Менеджменту та фінансів» економічного факультету УПХТУ. Щодо трудової діяльності, фігурант зазначив, що в країні громадянської належності не був офіційно працевлаштований. В Україні шукач захисту з 2013 року працює продавцем на промисловому ринку « 7 км» (Україна, Одеська область). Шукач захисту ніколи не притягався до кримінальної відповідальності ані в країні громадянської належності, ані на території України. Зі слів заявника, окрім батька та матері, які були членами політичної організації, що наразі має назву «UFDG», ані він, ані його інші близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій. Шукач захисту є також невійськовозобов'язаним, військову службу не проходив;

- щодо виїзду з країни громадянської належності заявник повідомив наступне. 2008 року шукач захисту востаннє вибув за межі Гвінеї до України, авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туреччина) Одеса (Україна), легально, на підставі паспортного документу серії НОМЕР_3 та оформленої візи до України типу О серії Y03754059. В'їзд в Україну відбувся 18.11.2008 року, місце прибуття - міжнародний аеропорт «Одеса»;

- в 2013 році заявник припинив навчання у Державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет» через нестачу коштів на сплату навчання. Із вказаного періоду до моменту першого звернення за міжнародним захистом від 27.04.2017 року шукач перебував на території України у категорії нелегального мігранта, через що був притягнений до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 203 КУпАП. Вдруге особа звернулась за міжнародним захистом 30.07.2018 року. Повторне звернення було пов'язане із новоявленими обставинами, в якості останній надав до територіального підрозділу ДМС в Одеській області ксерокопію заяви до поліції, яка, відповідно до його слів, була подана його батьками. Починаючи з 19.01.2018 року, шукач захисту перебував у категорії нелегального мігранта, через що був притягнений до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 203 КУпАП;

- щодо причин в'їзду в Україну, заявник повідомив про бажання здобути вищу освіту та небажання повертатись до країни громадянської належності через можливий осуд з боку його родини у зв'язку з його відносинами з українською дівчиною, яка сповідує християнство;

- так, заявник зазначив, що не бажає повертатися до країни громадянської належності через можливий осуд з боку його родини у зв'язку з його відносинами з дівчиною, яка сповідує християнство. Водночас, заявником не була належним чином обґрунтована ймовірна небезпека у зв'язку з цією обставиною у випадку повернення на Батьківщину. Також, відповідно до проаналізованої інформації по країні походження, не підтверджується можливість переслідування шукача захисту за ознакою віросповідання;

- Згідно з ІКП:

Назва статті: Звіт про міжнародну релігію свободи - Гвінея, 2017 рік

Сайт: https://www.ecoo.net/en/document/1436796.html

Дата: відсутня….

До того ж, як спостерігається з ІКП, в країні громадянської належності особи існують групи осіб, які дотримуються інших віросповідань, окрім ісламу. Згідно з ІКП.

Назва статті: Guinea - Religions

Сайт: https://www.nataionsencyclopedia.com/Africa/Guined-RELIGIONS.html

Дата: відсутня….

Проведеним аналізом можливо встановити, що заявник належить до релігійної групи мусульман, яка становить більшість населення в Гвінеї, що спростовує можливість його переслідування з боку представників органів державної влади країни громадянської належності. Під час проведення аналізу матеріалів особової справи було встановлено, що у шукача захисту ніколи не виникало проблем з представниками інших релігійних конфесій. Додатково встановлено, що особа не була членом жодних політичних, громадських, релігійних, військових чи інших організацій в країні громадянської належності;

- за матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно шукача захисту ніколи не висувалися офіційні звинувачення в країні громадянської належності. Про відсутність утисків з боку представників державних органів країни громадянської належності додатково свідчить обставина безперешкодного отримання паспортного документу у 2008 році. Незважаючи на висловлене небажання заявника повернутися до країни громадянської належності у зв'язку з ймовірною загрозою його життю та безпеці на Батьківщині, він продовжував термін дії свого паспортного документу в Генеральному Консульстві Республіки Гінея у м. Київ, а також планує в подальшому продовжувати термін дії зазначеного документу, строк дії якого закінчився 05.08.2018 року, що свідчить про користування захистом країни громадянської належності;

- додатково, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігається, що перебуваючи в категорії нелегального мігранта на території України з 2011 року, його перше звернення до територіального підрозділу ДМС відбулося лише в 2017 році, що ставить під сумнів реальність загрози життю особи та вказує на те, що дане звернення до територіального підрозділу ДМС із заявою про набуття міжнародного захисту було обумовлене лише потребою у легалізації на території України;

- як спостерігається з матеріалів особової справи, у заявника відсутні будь-які докази можливої загрози його життю, безпеці чи свободі через одруження з дівчиною, яка сповідує християнство у випадку повернення до Гвінеї. Натомість, він стверджує, що не може наразі повернутися до Гвінеї через побоювання зазнати з боку батьків у випадку приїзду до країни громадянської належності цивільної дружини шукача захисту та його двох неповнолітніх дітей. Зазначені елементи вважаються суб'єктивними та не містять конвенційних ознак визначення статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні;

- під час проведення протоколу співбесіди шукачем захисту було зазначено, що йому нічого не загрожувало, коли він проживав в Гвінеї, а також те, що він був цілком задоволений рівнем свого життя на Батьківщині;

- слід звернути увагу на положення Конституції Республіки Гвінеї, яка прийнята 1 січня 1990 року, яка проголошує рівність всіх віросповідань та можливість вільно сповідувати обрану релігію. Згідно з ІКП:

Назва статті: Конституція Республіки Гвінея

Сайт: http://legalportal.am/download/constitutions/93_ru/pdf

Дата: 1 січня 1990 року …;

- додатково, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності у його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до заявника та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Так, наприклад:

- в заяві від 30.07.2018 року заявник зазначає, що друге звернення до Головного управління ГУ ДМС в Одеській області сталося в зв'язку з появленням нововиявленої обставини, для підтвердження чого надав ксерокопію заяви до поліції. Однак, заявник не зміг надати детальної інформації про зміст цих погроз, і сам факт отримання ксерокопії заяви до поліції яка начебто була подана батьками заявника щодо одруження на християнці, викликає сумніви щодо правдоподібності;

- під час проведення протоколу співбесіди від 06.08.2018 року шукачем захисту було зазначено, що священною книгою мусульман Кораном заперечується шлюб між представниками двох релігій, додаючи, що покаранням за одруження на православній дівчині є побиття палицями 100 разів. Однак, згідно з проведеним аналізом, священною книгою мусульман Кораном не заперечується шлюб мусульманина із християнкою, що дає можливість вважати усні твердження заявника необґрунтованими… Отже, іслам дозволяє мусульманину одружитися на християнці або іудейці, а вона, будучи його дружиною, господинею в його будинку, матір'ю його дітей і його супутницею по життю, при цьому може зберегти своє віросповідання;

- заявник жодним чином не підтвердив і не обґрунтував, чому і за якої причини в країні його громадянської належності не реалізуються положення Конституції, з урахуванням проаналізованої ІКП, що підтверджує наявність християнського населення на території Гвінеї;

- під час протоколу співбесіди від 16.05.2017 року шукач захисту стверджує, що підтримує зв'язок з рідним братом, однак під час проведення додаткового протоколу від 09.08.2018 року фігурант справи заперечує факт підтримки зв'язку з братом, пояснюючи це тим, що його неправильно зрозуміли. Слід звернути увагу на те, що протокол співбесіди під час першого звернення заявника від 16.05.2017 року проводився належним чином, із присутністю перекладача. Таким чином, твердження шукача захисту не підтверджуються відповідними доказами, що в свою чергу, знижує рівень довіри до клопотання в цілому;

- додатково слід звернути увагу на те, що звернення шукача захисту до територіального підрозділу ДМС було вмотивоване бажанням навчання та подальшого проживання на території України, а не ймовірними проблемами у випадку повернення до країни громадянської належності. Вважається, що особа цілком може звернутися до правоохоронних органів в країні своєї громадянської належності у випадку загрози власному життю;

- як спостерігається з заяви та матеріалів особової справи, шукач захисту ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних переконань;

- також, за матеріалами особової справи заявника відсутні ознаки, що можуть вказувати на наявність у особи проблем з представниками державних органів країни громадянської належності та можливість переслідування його близьких родичів за конвенційними ознаками визначення статусу біженця;

- також, заявник повідомляє, що по відношенню до нього не застосовувалися тортури, нелюдське або таке, що принижує людську гідність поводження під час перебування на території країни громадянської належності. За злочини, що інкримінують заявнику на Батьківщині також не передбачено покарання у вигляді смертної кари, довічного ув'язнення або іншого виду надмірного покарання. Як вбачається з ІКП, смертна кара не передбачена в новому Кримінальному кодексі Республіки Гвінея, даний вид покарання не передбачений за будь-яке правопорушення. Також ІКП підтверджується, що в заявника відсутній ризик зазнати насильства, що може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Назва статті: SituatuinofhumanrightsGuinea

Сайт: http://www.refworld.org/docid/58ad8f104/html

Дата: 17.01.2017 року…;

- також, з матеріалів особової справи шукача захисту спостерігається, що він проживає в цивільному шлюбі з громадянкою України, з якою має спільних дітей громадян України, батьком яких він є. Враховуючи вищезазначені, підстави, особа мас право на отримання дозволу на імміграцію в Україну у відповідності до положень ЗУ «Про імміграцію»;

- таким чином, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Гвінеї з позиції надання йому міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни його громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме у шукача захисту відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за чеками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, то принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» віл 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, принижуй гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача захисту на території України полій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було;

- територіальний підрозділ ДМС звертає увагу, що відмовляючи шукачеві захисту у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.

Наказом відповідача № 151 від 09.08.2018 року (т.1 а.с.118), відповідно до п.п. 4, 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року та п.п. 4.3, 4.4 Правил наказу МВС від 07.09.2011 № 649, приймаючи до уваги письмовий висновок провідного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Хачатрян М.А.: відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Республіки Гвінея на установчі дані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_10

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 9 серпня 2018 року № 5/1-615 отримано позивачем 15.08.2018 року. (а.с.119-123)

Не погоджуючись з наказом відповідача № 151 від 09.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», позивач оскаржив його в судовому порядку.

На виконання ухвали відповідачем суду надано копії матеріалів особової справи позивача № 2018OD0114 (т.1 а.с.26-162), розпочатої 30.07.2018 року, у якій, крім вищезазначеного міститься також, зокрема:

- протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 003648 від 30.07.2018 року, відповідно до якого позивач порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме, знаходиться нелегально з 19.01.2018 року, за що передбачена відповідальність відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП;

- постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення ПН МОД 003648 від 30.07.2018 року відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн.;

- квитанція від 30.07.2018 року про сплату позивачем штрафу;

- листи-відповіді територіальних органів Державної міграційної служби України, зокрема, в Запорізькій, Донецькій, Івано-Франківській, Закарпатській, Дніпропетровській, Рівненській, Хмельницькій, Вінницькій, Полтавській, Сумській областях, якими відповідача повідомлено, що позивач: із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався; статусу біженця або особи, якій надано додатковий захист, не набував;

- протокол співбесіди від 06.08.2018 року, при проведенні якої позивач зазначив, зокрема, що: приїхав на навчання 15 листопада 2008 року; знаходиться у цивільному шлюбі з ОСОБА_6, з якою у нього є син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, та донька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7; зв'язки з членами родини, мати, батько та брат, позивач не підтримує приблизно 4 роки, бо між ними є одна проблема, в зв'язку із його дівчиною та його дітьми; у позивача з його цивільною дружиною був обряд Нікях в мечеті, для того щоб його батьки заспокоїлись; батьки сказали, що якщо позивач повернеться до дому, то буде покарний в вигляді побиття в кількості 100 раз палицями, бо він порушив закон ісламу; вперше позивач повідомив батькам про стосунки з його цивільною дружиною в 2011 році, батьки одразу спитали якої вона релігії, а потім він сказав, що вона християнка, та вони наказали йому покинути цю дівчину. Але позивач відмовився це робити. Батьки тривалий час сплачували за його освіту, думали що після закінчення університету він повернеться до Гвінеї, але коли народилися діти, вони вже об'явили йому так звану війну; мусульмани та християни розуміють одне одного, але мусульман за кількістю більше, але взагалі мусульмани до християн відносяться нормально; родина позивача взагалі нормально відносяться до християн; покарання яке батьки позивача можуть застосувати до нього може призвести до смерті; документ, де батько позивача вказує про те, що в разі його повернення в Гвінею на нього може чекати небезпека, позивач отримав із Гвінеї, коли батько написав заяву в поліцію, він попросив своїх друзів щоб вони переслали йому ксерокопію зазначеного документу, та від друзів він і дізнався про те, що на нього написали заяву в поліцію; позивач не змінював віросповідання; позивач притримується канонів своєї релігії, молиться 5 разів на день, вивчає Коран, та відвідує мечеті; позивача на Батьківщині за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних переконань, ознаки належності до певної соціальної груп не переслідували; у випадку повернення на Батьківщину до позивача смертна кара не може бути застосована, тортури можуть бути тільки з боку батьків, відношення, яке принижує людську гідність може бути застосовано з боку батьків; позивач вдруге звернувся до міграційної служби за міжнародним захистом, оскільки в нього з'явилися нові обставини; Коран заперечує шлюби між християнами та мусульманами, тому якщо особа планує одружитися з представником християнської релігії, треба щоб християнин прийняв іслам; позивач можете звернутися до правоохоронних органів країни громадянської належності у випадку серйозності погроз, які можуть існувати на його адресу у випадку повернення на Батьківщину;

- додатковий протокол співбесіди від 09.08.2018 року, при проведенні якої позивач зазначив, зокрема, що: батько позивача буває в Гвінеї один раз на рік; строк дії паспортного документу позивача закінчився 05.08.2018 року, та позивач планує його продовжувати; позивач вважає, що його переслідують його батьки та його родина; коли позивач проживав в Гвінеї в соціальному плані все було добре;

- реєстраційний листок особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 09.08.2018 року щодо позивача, в якому зазначено, що причиною виїзду з останньої країни постійного проживання були сімейні/особисті причини;

- паспорт позивача, виданий Республікою Гвінея, № НОМЕР_3, дата видача 7 серпня 2008 року, термін паспорту продовжено до 05.08.2018 року в м. Києві 29 серпня 2016 року;

- Свідоцтво про народження від 7 липня 2015 року, Серія НОМЕР_1, видане про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у якому зазначений батьком - ОСОБА_16;

- Свідоцтво про народження від 15 вересня 2016 року, Серія НОМЕР_2, видане про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, у якому зазначений батьком - ОСОБА_16;

- протокол № 0452, зареєстрований за № 1330/MSPT/CUS/2017 від 15 вересня 2017 року, складений службовцем Судової поліції Міського Управління поліції м. Сонфонія Генерального Управління Національної Поліції Міністерства Безпеки та Цивільного захисту Республіки Гвінеї, справа: ОСОБА_3, предмет: слухання пана ОСОБА_19, водія, який проживає постійно за адресою: Сонфонія, комуна Атома, Конакрі, який зазначив, зокрема, що:

- дійсно внаслідок інформації, одержаної родиною стосовно огидної поведінки мого сина, ОСОБА_3, студента, який проживає в Одесі/Україна. Він, згідно цієї інформації, повністю змінив релігійне ставлення, тому я, як відповідальна особа нашої родини, вважаю доцільним втручатися у цю справу. Дійсно ми дізналися, що він має подружні відносини з жінкою-християнинкою з Одеси/Україна, ім'я якої ОСОБА_6, з якою він має позашлюбних дітей, тому ми вважаємо, що він обрав інше віросповідання за своїм бажанням;

- я, його батько, як особа, яка є відповідальною за свою нашу родину, переконаний, що не існує іншої релігії, ніж Іслам; я був суворо засуджений за всю нашу родину, переконаний, що не існує іншої релігії, ніж Іслам; я був суворо засуджений релігійними членами нашої родини, цей вчинок викликав наше обурення та є ганьбою для нашої родини, тому ми вирішили діяти відповідно до уявлень та заповіді нашої релігії «Іслам». Рада приймає необхідні заходи проти нього;

- за таке відношення мій син перестав існувати для мене, з цього моменту він більше не є частиною нашої родини. Я смиряюся з плачними наслідками, які будуть мати місце під час нашої зустрічі, де б він не знаходився, або де б він не ховався, навіть у глухому закутку Гвінеї, я буду його переслідувати до кінця мого життя та покараю за цей вчинок;

- я йому раджу залишатися жити зі своєю наложницею в України, де він зараз знаходиться тому, що пан Комісар поліції, я Вам присягаю, якщо його нога ступить сюди, у Гвінею, уся родина закидає його камінням. Я Вас запевнюю, пан Комісар поліції, що ми ніколи не відступимося від цього неминучого рішення;

- Свідчення ОСОБА_19 від 15.09.2017 року, в яких зазначено, зокрема:

- я, ОСОБА_3, дядько, свідчу, що мій племінник, обрав інше віросповідання згідно інформації, одержаної нашою сім'єю стосовно огидної поведінки мого племінника студента, який проживає в Одеса/Україна. Він, згідно цієї інформації, змінив релігійне ставлення, тому я, як відповідальна особа нашої родини, вважаю доцільним втручатися у цю справу;

- дійсно, ми дізналися, що він має подружні відносини з жінкою-християнкою з Одеси/України, ім'я якої ОСОБА_6, з якою він має позашлюбних дітей, тому ми вважаємо, що він обрав інше віросповідання за своїм бажанням;

- я, його дядько, як особа яка є відповідальною за всю нашу родину, переконаний, що не існує іншої релігії, ніж Іслам, я був суворо засуджений релігійними членами нашої родини, цей вчинок викликав наше обурення та є ганьбою для нашої родини, тому ми вирішили діяти відповідно до уявлень та заповіді нашої релігії „Іслам". Рада мудреців приймає необхідні заходи проти нього;

- за таке відношення мій племінник перестав існувати для мене, з цього моменту він більше не є частиною нашої родини. Я смиряюся з плачними наслідками, які будуть мати місце під час нашої зустрічі де б він не знаходився, або де б він не ховався, навіть у глухому закутку Гвінеї, я буду його переслідувати до кінця мого життя та покараю за цей вчинок;

- я йому раджу залишатися жити зі своєю наложницею в Україні, де він зараз знаходиться, тому що я присягаю, якщо його нога ступить сюди, у Гвінею, уся родина закидає його камінням. Хай він усвідомить, що ми ніколи не відступимо від цього неминучого рішення.

На виконання ухвали відповідачем суду також надано копії матеріалів особової справи позивача № 2017OD0061, розпочатої 27.04.2017 року. (т.1 а.с.163-250, т.2 а.с.1-56)

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги, та на виконання ухвали суду позивачем суду також надано протокол № 0452, зареєстрований за № 1330/MSPT/DGPN/CUS/2017 від 15 вересня 2017 року та Свідчення ОСОБА_19 від 15.09.2017 року на французькій мові та у перекладі на українську мову. (т.2 а.с.83-88)

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частинами 1, 3 та 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі - ЗУ № 3671-VI), Конвенцією «Про статус біженців» від 28 липня 1951 року, приєднання до якої відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі - Конвенція), Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, приєднання до якого відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі - Протокол).

Відповідно до п.п. 1, 13, 22 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 3671-VI, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, у цій Конвенції термін «біженець» означає особу, яка:

1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;

постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;

2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Протоколу для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року ..." та слів "... внаслідок таких подій" у статті 1 A (2).

З аналізу наведених норм вбачається, що поняття «біженець» включає чотири обов'язкові ознаки, а саме:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- неможливість або небажання користуватись захистом країни походження внаслідок таких побоювань;

- побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Тож, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.

При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стати біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЗУ № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч.ч. 1, 7, 12 ст. 7 ЗУ № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного,які можуть бути як усні, так і документальні.

Загальними правовими принципами доказового права, обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно ч. 4 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та п. 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 3671-VI.

Приписами п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

- заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

- усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

- твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

- заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Також, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 року № 1 (із змінами і доповненнями), судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (995_011) і Протоколом 1967 року (995_363) поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців ( 995_011 ), а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року (995_011) не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

В частині 2 статті 9 КАС України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі встановлених обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновків про те, що:

1. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року по справі № 815/2950/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення № 90 від 16.05.2017 р., зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено.

У даній постанові судом встановлено такі обставини та надано таку правову оцінку фактам, зокрема:

- ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, є громадянином Гвінеї, за віросповіданням - мусульманин, за національністю пулар;

- 15.11.2008 р. ОСОБА_3 за студентською візою вилетів з Гвінеї до України авіарейсом Конакрі (Гвінея) - Касабланка (Марокко) - Стамбул (Туречччина) - Одеса (Україна). 18.11.2008 р. позивач прибув до України (м.Одеса);

- у період з 27.11.2008 р. по 2011 рік ОСОБА_3 навчався у Державному вищому навчальному закладі «Український державний хіміко-технологічний університет»;

- з 2010 року перебуває у цивільному шлюбі з громадянкою України ОСОБА_6 та має з нею двох дітей - сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_5 та доньку ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6;

- 27.04.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 16.05.2017 р. № 90, на підставі висновку головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області ОСОБА_11, відповідно до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" було відмовлено ОСОБА_3 у оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- відповідно до зазначеного висновку від 16.05.2017 р. по справі № 2017ОD0061 міграційною службою було встановлено, що за аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Гвінеї з позиції надання йому міжнародного захисту в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за ознаками расової належності, віросповідання, національності, громадянства чи підданства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. За результатами розгляду заяви та особової справи особи можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання шукачу захисту додаткового захисту в Україні, згідно з визначенням п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянської належності. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до позивача нелюдського поводження або катування у разі повернення до Гвінеї;

- як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності ОСОБА_3 зазначено те, що він прибув до України з метою отримання освіти та після приїзду до України він познайомився з українською дівчиною ОСОБА_6, однак його батьки заперечували проти зазначених стосунків, оскільки вона християнка та перестали сплачувати кошти за навчання в університеті. Позивач неофіційно одружився із ОСОБА_6 у мечеті, про що був повідомлений брат шукача притулку та надіслані відповідні документи до батьків, однак батьки розуміти не бажають. Також, через одруження з українською православною дівчиною його можуть вбити, у разі повернення до Батьківщини;

- як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_3 № 2017OD0061, позивач не входив до жодної політичної, релігійної чи громадської організації;

- при цьому, судом встановлено, що зазначені ОСОБА_3 причини неможливості повернення на Батьківщину складаються лише з припущень позивача та мають загальний характер. Так, на прохання управління навести докази можливого покарання за законом Корану, у випадку повернення до Гвінеї позивач зазначив, що «докази знайти тяжко, бо треба щоб я потрапив до них». Також на питання «Чи можете Ви звернутися до правоохоронних органів країни громадянської належності у випадку серйозності погроз, які можуть існувати на Вашу адресу у випадку повернення на Батьківщину?» зазначив, що «поліцейські самі мусульмани, тому це марно. Краще вирішити проблем з батьками, у поліцейських є дубінки та вони самі можуть побити»;

- за таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження;

- разом з тим, суд зазначає, що небажання громадянської дружини, про яке позивач зазначив у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 27.04.2017р., виїжджати до країни його громадянської належності та можливий осуд з боку його батьків, у випадку її приїзду, не містить конвенційних ознак визначення статусу біженця або критеріїв набуття додаткового захисту в Україні;

- при цьому, суд зазначає, що сімейні конфлікти не є підставами для звернення за міжнародним захистом і не містять у собі відповідні ознаки статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту;

- зазначені обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманою з метою легалізації перебування на Україні у пошуках кращих умов життя;

- перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";

- при цьому, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 у повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2017 року по справі № 815/2950/17: відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2018 року по справі № 815/2950/17: відмовлено у прийнятті заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії; заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 23 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії разом із доданими до неї матеріалами повернуто заявнику.

З наведеного вбачається, що обставини та підстави, які виникли у позивача до 27.04.2017 року (дата першого звернення) та зумовили його звернення до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вже встановлені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2017 року у справі № 815/2950/17, яка набрала законної сили.

Зазначеною постановою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення № 90 від 16.05.2017 р., зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовлено.

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

2. З матеріалів справи вбачається, що додатковими обставинами та підставами, які виникли у позивача з 27.04.2017 року (дата першого звернення) до 30.07.2018 року (дата другого звернення) та зумовили його звернення до відповідача із заявою № 122 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стали лише та виключно документи на французькій мові та у перекладі на українську мову вищенаведеного змісту, а саме:

- протокол № 0452, зареєстрований за № 1330/MSPT/DGPN/CUS/2017 від 15 вересня 2017 року, в якому запротокольовано, нібито, заслуховування пана ОСОБА_19, водія, батька позивача;

- Свідчення ОСОБА_19 від 15.09.2017 року, нібито, дядька позивача.

Проте, позивачем зазначено, що він отримав дані документи від друзів, і від них дізнався, що на нього подано заяву до суду, проте позивачем не зазначено, коли саме він отримав дані документи. Також, зі слів самого позивача, він ніколи не змінював і не планує змінювати віросповідання, а також родина позивача взагалі нормально відноситься до християн.

Крім того, виходячи із вищенаведених встановлених відповідачем обставин, які мали місце з 27.04.2017 року (дата першого звернення) до 30.07.2018 року (дата другого звернення), а саме:

- позивач продовжував термін дії свого паспортного документу в Генеральному Консульстві Республіки Гінея у м. Київ, а також планує в подальшому продовжувати термін дії зазначеного документу, строк дії якого закінчився 05.08.2018 року, що свідчить про користування захистом країни громадянської належності;

- додатково, за матеріалами особової справи шукача захисту спостерігаються суттєві розбіжності у його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до заявника та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. Так, наприклад:

- в заяві від 30.07.2018 року заявник зазначає, що друге звернення до Головного управління ГУ ДМС в Одеській області сталося в зв'язку з появленням нововиявленої обставини, для підтвердження чого надав ксерокопію заяви до поліції. Однак, заявник не зміг надати детальної інформації про зміст цих погроз, і сам факт отримання ксерокопії заяви до поліції, яка, начебто, була подана батьками заявника щодо одруження на християнці, викликає сумніви щодо правдоподібності;

- під час проведення протоколу співбесіди від 06.08.2018 року шукачем захисту було зазначено, що священною книгою мусульман Кораном заперечується шлюб між представниками двох релігій, додаючи, що покаранням за одруження на православній дівчині є побиття палицями 100 разів. Однак, згідно з проведеним аналізом, священною книгою мусульман Кораном не заперечується шлюб мусульманина із християнкою, що дає можливість вважати усні твердження заявника необґрунтованими… Отже, іслам дозволяє мусульманину одружитися на християнці або іудейці, а вона, будучи його дружиною, господинею в його будинку, матір'ю його дітей і його супутницею по життю, при цьому може зберегти своє віросповідання;

- заявник жодним чином не підтвердив і не обґрунтував, чому і за якої причини в країні його громадянської належності не реалізуються положення Конституції, з урахуванням проаналізованої ІКП, що підтверджує наявність християнського населення на території Гвінеї;

- під час протоколу співбесіди від 16.05.2017 року шукач захисту стверджує, що підтримує зв'язок з рідним братом, однак під час проведення додаткового протоколу від 09.08.2018 року фігурант справи заперечує факт підтримки зв'язку з братом, пояснюючи це тим, що його неправильно зрозуміли. Слід звернути увагу на те, що протокол співбесіди під час першого звернення заявника від 16.05.2017 року проводився належним чином, із присутністю перекладача. Таким чином, твердження шукача захисту не підтверджуються відповідними доказами, що в свою чергу, знижує рівень довіри до клопотання в цілому;

- додатково слід звернути увагу на те, що звернення шукача захисту до територіального підрозділу ДМС було вмотивоване бажанням навчання та подальшого проживання на території України, а не ймовірними проблемами у випадку повернення до країни громадянської належності. Вважається, що особа цілком може звернутися до правоохоронних органів в країні своєї громадянської належності у випадку загрози власному життю;

- як спостерігається з заяви та матеріалів особової справи, шукач захисту ніколи не переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи або наявності певних політичних переконань;

- також, за матеріалами особової справи заявника відсутні ознаки, що можуть вказувати на наявність у особи проблем з представниками державних органів країни громадянської належності та можливість переслідування його близьких родичів за конвенційними ознаками визначення статусу біженця;

- також, заявник повідомляє, що по відношенню до нього не застосовувалися тортури, нелюдське або таке, що принижує людську гідність поводження під час перебування на території країни громадянської належності. За злочини, що інкримінують заявнику на Батьківщині також не передбачено покарання у вигляді смертної кари, довічного ув'язнення або іншого виду надмірного покарання. Як вбачається з ІКП, смертна кара не передбачена в новому Кримінальному кодексі Республіки Гвінея, даний вид покарання не передбачений за будь-яке правопорушення. Також ІКП підтверджується, що в заявника відсутній ризик зазнати насильства, що може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, тощо

- суд критично ставиться до вищенаведених додатково наданих позивачем документів, вважає їх такими, що за сукупністю встановлених щодо позивача обставин, не доводять наявність підстав для прийняття рішення щодо позивача про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

3. На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17 (адміністративне провадження № К/9901/2164/17), а саме.

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

4. Суд також звертає увагу позивача на те, що у наданому суду Свідоцтві про народження від 7 липня 2015 року, Серія НОМЕР_1, виданому про народження ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, батьком зазначений - ОСОБА_16, у Свідоцтві про народження від 15 вересня 2016 року, Серія НОМЕР_2, виданому про народження ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, батьком зазначений - ОСОБА_16, а не позивач.

5. Відповідачем перевірена та проаналізована інформація по країні громадянської належності позивача, встановлено, що: відповідно до проаналізованої інформації по країні походження, не підтверджується можливість переслідування шукача захисту за ознакою віросповідання; як спостерігається з ІКП, в країні громадянської належності особи існують групи осіб, які дотримуються інших віросповідань, окрім ісламу; положення Конституції Республіки Гвінеї, яка прийнята 1 січня 1990 року, яка проголошує рівність всіх віросповідань та можливість вільно сповідувати обрану релігію; за злочини, що інкримінують заявнику на Батьківщині також не передбачено покарання у вигляді смертної кари, довічного ув'язнення або іншого виду надмірного покарання; як вбачається з ІКП, смертна кара не передбачена в новому Кримінальному кодексі Республіки Гвінея, даний вид покарання не передбачений за будь-яке правопорушення; ІКП підтверджується, що в заявника відсутній ризик зазнати насильства, що може прирівнюватися до тортур та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Отже, обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Тому, суд вважає, що основною метою звернення позивача до Головного управління міграційної служби в Одеській області є бажання легалізації перебування на території України, але ця умова не відповідає критеріям поняття «біженець».

При цьому, відповідно до п. 62 Керівництва УВКБ ООН позивача необхідно розглядати як мігранта - особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Висновок від 9 серпня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, за результатами розгляду заяви та особової справи № 2018OD0114, громадянина Гвінеї на установчі дані ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, який 30.07.2018 року звернувся до територіального підрозділу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відповідає даним особової справи позивача, обставинам, встановленим судом, та нормам діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини.

У позивача відсутні умови, зазначені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 ЗУ № 3671-VI.

На виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та доказана правомірність оскарженого наказу, прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, та відповідно до інших вимог ч. 2 ст. 2 КАС України;

Позиція позивача зі спірних питань - є помилковою.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених вимог, позивачем суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновку, що:

- підстав для визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 151 від 09.08.2018 року про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - немає, відповідно, немає підстав для задоволення позовної вимог позивача про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про: визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 151 від 09.08.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 21 грудня 2018 року.

Суддя М.Г. Цховребова

.